Всесвітня історія ХХ століття

Бурение под столбы - установки горизонтального бурения. Горизонтальное бурение.

21. Радянська модернізація СРСР

Індустріалізація в СРСР. Відбудова господарства, зруйнованого за роки Першої світової та громадянської воєн, поставило перед більшовиками питання про подальший розвиток країни. Всім було зрозуміло, що країна потребує модернізації, яка б вивела її з економічної відсталості. Питання полягало в тому, як це здійснити?

На XIV з'їзді ВКП(б) в грудні 1925 р. була обрана стратегія прискореного розвитку промисловості, здійснення імпортоза-мінної індустріалізації.

Проведення політики індустріалізації почалось від здійснення плану ГОЕЛРО - плану електрифікації країни. Остаточно ця політика була схвалена після затвердження директив першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29-1932/33 pp.

Основою дискусії, що розгорілася в партійному керівництві, було питання про темпи і масштаби промислового будівництва в СРСР. Вирішальними стали ідеологічний фактор і зростаючий культ особи Сталіна. У зв'язку з цим у партійному керівництві було дві точки зору.

О.Риков, голова Раднаркому, виступав за збалансований розвиток сільського господарства та промисловості. Л.Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації (високі темпи розвитку промисловості в найкоротші строки).

Більшість членів ЦК ВКП(б) підтримала Рикова, однак з 1928 р. Сталін став проводити політику надзвичайних заходів Щодо селянства та прискорення темпів індустріалізації. Така ситуація вплинула і на вироблення завдань першого п'ятирічного Плану. З двох пропонованих варіантів - мінімального, який передбачав 18% зростання темпів економічного розвитку на рік, та оптимального, що передбачав 20-22% зростання, було схвалено останній, який згодом коригували в напрямку різкого підвищені ня показників розвитку галузей важкої промисловості (на 37Ш щорічно).

Перша п'ятирічка проходила в складних економічних та полії тичних умовах. Завищення планових показників розвитку екої номіки спричинило диспропорції і призвело до зриву виконання завдань першої п'ятирічки. Офіційна пропаганда вирішила на знайомити радянський народ з таким провалом і, повторюючії слова з промов Сталіна, твердила про дострокове виконання за-І вдань першої п'ятирічки за 4 роки та 3 місяці. Реальні темпи зро-І стання становили близько 16%.

Джерелами індустріалізації були:

- націоналізація промисловості;

- збільшення прямих і непрямих податків;

- використання трудового ентузіазму трудящих і примусової] праці політичних в'язнів;

- колективізація сільського господарства.

"Надіндустріалізація" призвела до падіння продуктивности

праці, зменшення споживчих товарів, посилення грошової емісії (радянський карбованець перестав бути конвертованим), росту інфляції, погіршення матеріального становища народу- було введено карткову систему.

Друга п'ятирічка (1933-1937 pp.) проходила за умов, коли сталінське керівництво перейшло до більш-менш збалансованої політики щодо темпів економічного розвитку господарства країни. І хоча результатом розвитку її економіки в роки другої п'ятирічки було виконання планових завдань по 10 показниках, загалом завдання п'ятирічного розвитку, незважаючи на офіційні заяви, теж не були виконані.

Підсумки індустріалізації в оцінці сучасних істориків залиша-j ються досить неоднозначними.

З одного боку, СРСР з країни, що ввозила машини, перетво^ рився на країну, що почала самостійно забезпечувати себе машинами. В економіці СРСР були створені нові галузі, а за обсягами промислового виробництва радянська країна вийшла на друге місце в світі. СРСР перетворився з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну. З іншого боку, в СРСР було підірвано сільськогосподарське виробництво, відбулося скорочення виробництва в легкій та переробній галузях промисловості, сталась ізоляція радянської економіки від світової, відбулося загальне одержавлення засобів виробництва, посилилась централізація в управлінні економікою, утвердились командно-адміністративні методи управління. Найбільш негативний наслідок індустріаліза-, ції той, що її проведення не було спрямоване на піднесення матеріального становища. Інтереси та потреби людини ігнорувалися, а особистості нівелювались.

Колективізація в СРСР. Одним з джерел індустріалізації була колективізація, яка поряд з цим мала забезпечити контроль з боку ВКП(б) над селянством і придушити будь-які спроби селянських виступів. Колективізація розпочалась за рішення XV з'їзду партії більшовиків (1927 р.); вона стала важливою складовою формування тоталітарної системи.

Здійснення індустріалізації загострило становище в аграрному секторі. Восени 1928 р. розпочались перебої з хлібопостачанням. За умов зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялось продавати державі хліб за нижчими цінами. Становище можна було скорегувати шляхом зміни цінової політики - зниження цін на промислові товари та підвищення закупівельних цін на продукцію сільського господарства. Порушуючи рішення XV з'їзду ВКП(б) про збалансований розвиток галузей економіки, Політ-бюро ЦК ВКП(б) у січні 1928 р. прийняло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства. Група членів ЦК ВКП(б) на чолі з М.Бухаріним виступила проти відновлення воєнно-комуністичних методів економічної політики, але зазнала поразки. Перемогла точка зору про необхідність проведення суцільної колективізації, тобто насадження системи колгоспів.

Суцільна колективізація почала здійснюватись вже в 1929 p., названому "роком великого перелому". Керівники окремих районів змагались, хто першим відрапортує про завершення колективізації. З'явилась велика кількість зовсім нежиттєздатних колек-тивів-комун і колгоспів-гігантів. У відповідь на ці заходи селяни почали масовий забій худоби аби тільки вона не потрапила в колгосп. Багато було повідомлень про підпали, терористичні акти, масові селянські виступи. Виникла загроза зриву весняної посівної.

2 березня 1930 р. у "Правді" з'явилася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій зазначались серйозні помилки на селі, а саме: порушення принципу добровільності при вступі до колгоспів, відмова від врахування різноманітності обстановки в різних регіонах. У помилках "вождь" звинуватив лише місцевих партійних керівників.

Стаття і опублікована після неї постанова ЦК ВКП(б) були ні чим іншим, як тактичним ходом сталінського керівництва, спрямованим на заспокоєння громадської думки. Селяни сприйняли нові установки як сигнал до виходу з колгоспів. До червня 1930 p., порівнюючи з березнем, рівень колективізації впав з 58% До 24%. Але після XVI з'їзду ВКП(б) почалася нова хвиля колективізації.

Був розроблений директивний план, за яким зернові райони за строками завершення колективізації було поділено на три категорії:

- до першої категорії були віднесені зернові райони Північного Кавказу та Поволжя. Тут колективізація мала завершитись весною 1932 p.;

- до другої категорії - Україна та Білорусія (весна 1933 p.);

- до третьої - всі інші та незернові райони (весна 1935 p.).

Селяни-одноосібники обкладались нестерпними податками. 1

Головним методом проведення колективізації (колгоспного

будівництва на селі) став терор проти селянства.

Передбачалось перетворити всіх трудівників села на державних робітників, а земельну власність - на державну І

Соціальний склад селянства напередодні колективізації був неоднорідний і ставлення різних його прошарків до радянської влади також було неоднозначним. Так, на 1927 р. заможних сЛ лянських господарств (так званих "куркульських") було 4%, сере« днього достатку ("середняків") - 63%, незаможних ("бідняць* ких") - 22%, "пролетарських"- 11%. Саме дві останні категорії селянства стали соціальною базою радянської влади на селі при проведенні колективізації. Щодо середняка радянська влада була деякий час більш-менш толерантною.

Головне вістря "класової боротьби" було спрямоване проти "куркулів", яких передбачалось "знищити, як буржуазний клас"» Ця верства селянства стала головним противником соціалістичЯ ного експерименту на селі. З осені 1929 р. радянська влада розпоЯ чала активний наступ проти куркульских господарств.

Спочатку наступ здійснювався шляхом адміністративного тиску - встановлення підвищеного зерноподатку, заборону орендЛ землі і вступу до колгоспів. З грудня 1929 р. радянська влада пеЯ рейшла до політики відкритого терору проти заможних селянЯ так званих куркулів. Було встановлено категорії "класових воров гів на селі".

Відповідно до категорії визначались міра покарання та чисельність "ворогів".

Конкретні цифри розкуркулення передбачали, що до першої категорії (активні вороги радянської влади) належать 60 тис. сіщ мей, до другої (активні саботажники колгоспного будівництва) -■ 150 тис. сімей. Поступово політика розкуркулення перетворилася на засіб боротьби з усіма селянськими господарствами, які чини-І ли опір колективізації. Вона поширилась на господарства серед-Я няків, навіть на бідняків. Всього було "розкуркулено" до 15% сет лянських господарств, а адміністративно вислано 20% селян.

У 1935 р. було введено в дію закон про охорону соціалістичноИ власності на селі, прозваний в народі як закон "про 5 колосків"

Згідно з цим законом найменша крадіжка каралась розстрілом або Ю роками таборів. Амністія по ньому була заборонена. Тільки за 5 місяців дії закону було розстріляно 2 тис. осіб, ув'язнено у таборах - 55 тис. осіб.

Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р. Поголів'я великої рогатої худоби скоротилося вдвічі, свиней - в 2,2 рази (поголів'я не вдалося відновити протягом наступних 30 років). Порушився баланс у розвитку сільського господарства і промисловості, що призвело до хронічного відставання аграрного сектора. Було фізично знищено найбільш кваліфіковану частину сільськогосподарських працівників. Відбулась люмпенізація села. Стався голодомор 1932/33 pp. у зернових районах, який тільки на Україні знищив понад 7 млн. чол., а в Казахстані - 2 млн. чол.

Проведення колективізації забезпечило об'єднання у колгоспи на 1940 р. 97% селянських індивідуальних господарств.

Суспільно-політична обстановка. Масові репресії. Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був частиною державної політики (конституції 1918, 1924 років проголошували диктатуру пролетаріату).

Наприкінці 20-х - першій половині 30-х років репресії були спрямовані головним чином проти так званих "класово ворожих" верств суспільства: буржуазних спеціалістів, непманів, куркулів. Найбільш гучними процесами цього періоду були "шахтинська справа" (1928 р.), процес "Трудової селянської партії" (1929 р.), "Промпартії" (1930 р,), процеси над антипартійними групами.

Поряд з репресіями вдосконалювалась система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську і піонерську організації виховувалось у дусі ненависті До "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби з "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, куркулями, заохочувались навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувались на активнішу участь в індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни і підвищення якості навчання.

У містах була введена паспортна система. Вона забезпечила адміністративне скорочення числа жителів міст, які постачались продуктами харчування централізовано.

Було введено в дію закон, за яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без карточки споживача з подальшим виселенням його сім'ї з квартири.

Для боротьби з міграцією з села створювались "загороджувальні кордони": селян не випускали із сіл. В умовах голоду заборонялось жебрацтво, а тих, хто став на цей шлях виживання, заі бирали до спецтаборів і відправляли у віддалені райони на тяжм роботи.

З 1930 р. розширюється мережа виправно-трудових таборів! об'єднаних в систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей" Чисельність ув'язнених у цих таборах за 10 років зросла до 4 мля чол. Була відновлена каторга та смертна кара.

З середини 1930-х років репресії набули масового характеру 1 досягли свого апогею в 1937-1938 pp.

Приводом до посилення репресій в партії та країні стали події 1934 p., коли на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим ліде-J ром. Таким лідером міг бути секретар Ленінградського обкому! ВКП(б) С.Кіров. На з'їзді Сталіну та його оточенню вдалося фальсифікувати підсумки таємного голосування. Наприкінці 1934 p.] сталось політичне вбивство С.Кірова, обставини якого залишились не з'ясованими. Вбивство Кірова сталінське партійне керівництво використало як привід до посилення репресій, зміцнення диктаторського режиму. Тільки в 1937-1938 pp. було репресовано до 10 млн. осіб. Із них 2-3 млн. були винищені фізично.

Для спрощення системи винесення вироків створювались по-1 засудові органи - "трійки". Розгляд справ був досить формальним.

В результаті масових репресій 30-х років була знекровлена інтелектуальна сила радянського суспільства у політиці, армії, науці. Це один з найбільших злочинів сталінського тоталітарного режиму проти власного народу.

Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився. Всі ці виступи жорстоко придушувались. Прийняття нової конституції 5 грудня 1936 р. не змінило суті тоталітарної системи в СРСР, хоча і були проголошені демократичні права та свободи.