Крвавич (частина друга) Українське мистецтво (2004)

ПЕРЕДМОВА

Достатньо повного естетичного образу особи і народу можна досягнути внаслідок синтетичного аналізу всього спектра способу життя, зокрема його духовної сфери, якій притаманне асоціативне, образне сприйняття середовища. Світоглядні позиції, накопичення інформації переливались у певний візуальний образний ряд не лише з реально баченого, а й з уявного, містичного світу.

Образний лад формувався багатьма чинниками, насамперед ландшафтно-кліматичними умовами, що безпосередньо впливали на господарський вибір осілого чи кочового способу життя. Філософія буття як відповідна співрозмір-ність раціонального й ірраціонального, оречевленого та духовного вилилась у біполярну форму: красиве—потворне, духовне-бісівське, добре-погане, корисне-непотрібне, чим заклалась етико-естетична, соціально-моральна основа народного світосприйняття і реального творення свого неповторного образу буття. На первісній стадії осмисленого буття народ як історично і генетично споріднений людський колектив заклав домінантні орієнтири естетичного сприйняття світу. Стабільність їх полягала у пасіонарній гуртовій силі, яка вирізнялась сталістю і тривалістю генетично-спорідненої людської спільноти, творіння котрої у певних ландшафтно-кліматичних умовах трансформувались у відносно сталі традиційні компоненти як стабілізуючі чинники соціального і естетичного однолінійного розвитку способу життя. У такому руслі кожен народ стає творцем і носієм культурної, етико-естетичної неповторності. Щоправда, соціально-естетична однолінійність зазнає змін внаслідок масштабних історико-політичних колізій та інших форм суспільної рецепції іноетнічного естетичного матеріалу. Можливість засвоювати цивілізаційні мистецькі набутки й етнічно їх естетизувати засвідчує достатньо високий розвиток етносу. Це своєрідний механізм пробудження власних рецесивних ознак на концептуальне переосмислення вже усталених поглядів і уявлень.

Запропонований тритомний посібник "Українське мистецтво" має на меті розкрити генезу, природу, логіку, особливості, естетичний рівень, суспільну потребу мистецької культури українців.

Другий том присвячений періоду активного формування основ українського мистецтва, творення національної естетичної стилістики у час кардинальної ідеологічної переорієнтації протоукраїнських племінних союзів від язичницьких сакральних поглядів на світ уявних образів божеств до їх витіснення із суспільної свідомості монументальним образом Христа.

У раньоукраїнську свідомість ввірвалася могутня християнська ідеологія, як духовний феномен і підсилилась не менш помпезною й імпозантною мистецькою сферою (візантійський храмовий стиль, візантійське малярське, пластичне оздоблення тощо). Християнська ідея, яка наприкінці І тис. н.е. опанувала європейським простором, стала стрижневою при зміцненні європейських держав і їхнього культурного розвитку, була також сприйнята молодою давньоруською державою. Розмах і успіх давньоруського суспільства можна також пов'язати зі значним взаєморозумінням князівської влади і церкви у всіх сферах буття. Життя монастирів як своєрідних і чи не єдиних осередків освіти, культурного творення, початків науки активно підтримувала тогочасна влада.

Унікальна архітектура, малярство, літописання, послання, хроніки, перекладацька та переписувальна справа, розвиток народної традиційної культури і побуту заклали основи української етносвідомості, енергетичного заряду якого вистачило на тисячоліття етнічного самовідстоювання; були створені естетичні мистецькі орієнтири.

В процесі пізнання небувалого розквіту Києворуської держави варто зосередитись на особливо важливому моменті — характерові суспільних взаємовідносин, коли русичі уникнули принизливого рабського цілковито безправного статусу, а їхня взаємозалежність регулювалася унормованими писемними правилами, викладеними у "Руській правді". Зауважимо, що європейські народи збройно відстоювали своє природне право рівності впродовж декількох століть, поки привернули увагу правителів до людини, організувавши суспільний гуманістичний рух, згодом окреслений як ренесансний, тобто оспівуватиметься Людина — творець усіх здобутків тодішньої цивілізації. Європейські народи запропонували гуманістичні ідеї, що могли виникнути на ґрунті освіченості, потребі людинолюбної філософії життя, високої духовної культури, морально-етичних поведінкових настанов тощо. Українцям такі засади були притаманні, тому ренесансна стихія Європи так глибоко проникла в українське середовище.

Київська держава втратить свою цілість, а згодом і перестане існувати, будучи окупованою сусідніми державами, але закладений енергетичний імпульс живитеме народні сили впродовж довгих підневільних століть. Народ регулюватиме свій розвиток, безпомилково сприйматиме нові гуманістичні тенденції західноєвропейських народів, їх напрями філософського обґрунтування людської рівності, а засобами мистецтва передаватиме людську неповторність, постійно зосередженої на прагненні бути вільним.

Читачі зрозуміють, що довіра людини до духовно-мистецьких творів стане найважливішим психологічним компонентом етнічної самоідентифікації і водночас етнічної консолідації. В прийнятті русичами-українцями християнства виявиться суспільна унікальність, коли за неповне півстоліття будуть зведені архітектурно довершені храми, внутрішньо оздоблені високомистецькими іконами. Відомий американський художник, мистецтвознавець українського походження Святослав Гординський напрочуд проникливо окреслив процес ікономалювання у давньоруський час. Він зазначив, що у Києві це мистецтво впродовж ХІ-ХП століть перейшло своєрідну еволюцію, злокалізувалося і частинно позбулося свого грецького характеру.

Винятково вдало у посібнику автори застосували синтетичне подання мистецького процесу і наслідків художньої творчості історичних поселенців на українській етнічній території впродовж другої половини І тис. н.е. аж до XVI ст. Естетично-художні набутки вконтекстовані у суспільне буття як сфери формування потреб, їх оціночної шкали, естетичних вимог, світоглядного осмислення. Якраз естетичні вимоги мають здатність порушувати заспокійливу усталеність способу життя. Дії на забезпечення матеріального достатку, добробуту настільки суспільно активні, як естетичні спонуки, водночас закладені у прагненні збагачення.

У посібнику чітко простежується мистецька палітра — і діахронно, і синхронно, тобто аналізується історична поступовість мистецької спадщини різних епох і водночас подається локально-територіальна оцінка художніх пам'яток. Вдумливо розкриті спонукальні чинники актуалізації ренесансних ідей в Україні. Зауважується фундаментальна готовність українського етносу сприйняти цю європейську течію і водночас бути її учасником, творячи власне духовно-естетичне буття. Наголошуючи, що античне мистецтво міст-полісів Північного Причорномор'я мало академічно повчальний характер, як і західноєвропейська філософія та культура, котрі суттєво переосмислювалися у контексті вже існуючої етнічної традиції.

Тритомний посібник укладений так, аби була зрозумілою природа, генеза, ідеологія українського мистецтва. Уважний читач збагне, що відомі або незнані нам майстри створили пам'ятки як частину світової мистецької культури. Без повновартісної їх подачі світова цивілізація була б збідненою.
← prev content next →