Грідасов В.М. Інвестування (2004)

Поняття інвестицій. об'єкти та суб'єкти інвестиційної діяльності

У сучасному світі з його винятково складною і заплутаною системою економічних взаємозв'язків проблема вкладення власних заощаджень стає для кожного з нас все гострішою. Нам все частіше доводиться приймати серйозні і зважені рішення щодо накопичення й інвестування, оскільки заощадження накопичуються в усе більшою частини населення, а в умовах ринкової економіки, що розвивається, для зберігання і збільшення заощаджень доводитися відмовлятися від старих способів накопичення і переходити до принципово відмінних від них способів вкладення коштів, що об'єднуються загальною назвою — інвестування.

Інвестиції — одна з найчастіше використовуваних в економічній системі категорій як на макро-, так і на мікрорівні. Однак, незважаючи на виняткову увагу дослідників до цієї ключової економічної категорії, наукова думка ще не виробила універсального визначення інвестицій, що відповідало б потребам як теорії, так і практики, а також було б адекватним з позицій конкретного суб'єкта їхнього здійснення — держави, підприємства, домашнього господарства.

У сучасній літературі категорія часто трактуються ця недостатньо чітко або надмірно вузько, акцентуючи увагу лише на окремих її сутнісних сторонах.

Найтиповіша неточність багатьох визначень полягає в тому, що під інвестиціями розуміють будь-яке вкладення коштів, що часто непов'язане з вирішенням інвестиційних цілей суб'єктів їхнього здійснення. До них іноді відносяться так звані "споживчі інвестиції" (купівля телевізорів, автомобілів тощо), що за своєю економічною сутністю до інвестицій не належить — засоби на придбання цих товарів витрачаються в даному випадку на довгострокове користування ними (якщо їх придбали не не з метою перепродажу для одержання прибутку). Крім того, часто не показано різниці між інвестиційними видатками фінансових коштів і їхніми потоковими витратами, що обслуговують операційний процес підприємства.

Багато існуючих визначень пов'язують інвестиції винятково з цілями приросту капіталу або одержання потокового доходу (прибутку). Хоч в умовах ринкової економіки ця мета не визначальною, інвестиції можуть переслідувати й інші як економічні, так і позаекономічні цілі вкладення капіталу.

Часто в літературі ідентифікують поняття "інвестиції" та "капітальні вкладення". Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення капіталу у відтворення основних засобів — як виробничого, так і невиробничого характеру. Разом з тим, інвестиції можуть здійснюватися й у приріст оборотних активів, і в різні фінансові інструменти, і в окремі види нематеріальних активів. Отже, капітальні вкладення — вужче поняття; іх слід розглядати лише як одну з форм інвестицій, але не як їхній аналог.

У багатьох визначеннях розділяються вкладення коштів. З таким трактуванням цієї категорії також не можна погодитися. Інвестування капіталу може здійснюватися не тільки у грошовій, і в інших формах — рухомого і нерухомого майна (капітальних товарів), різних фінансових інструментів (насамперед цінних паперів), нематеріальних активів тощо.

І, нарешті, у ряді випадків відзначається, що інвестиції являють собою довгострокове вкладення засобів. Безумовно, окремі форми інвестицій (насамперед капітальні вкладення, інвестиції в акції тощо) довгострокові, однак інвестиції можуть бути і короткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в облігації, депозитні сертифікати з періодом обертання до одного року).

Розмаїття терміну "інвестиції" в сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі значною мірою пояснюються широтою сутнісних сторін цієї складної економічної категорії. Тому щоб з'ясувати зміст її, варто розглянути основні характеристики, що формують її сутність. Однак спочатку наведемо необхідні визначення і торкнемося основних понять, пов'язаних з інвестуванням.

Законом України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. визначено такі поняття:

1. Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних Цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. До таких цінностей відносяться:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме і нерухоме майно;

— майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованого ("ноу-хау");

— права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права;

— інші цінності.

2. Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись у формі:

— інвестування, яке здійснюють громадяни, недержавні підприємства, господарчі асоціації, об'єднання і товариства, а також суспільні й релігійні організації, інші юридичні особи, засновані на колективній власності;

— державного інвестування;

— іноземного інвестування;

— спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх сферах господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково- технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів.

3. Інвестори — це суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення щодо вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Права в усіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівні, і розміщення інвестицій у будь-які об'єкти є їхнім невід'ємним правом, що охороняється законом.

4. Учасники інвестиційної діяльності — громадяни і юридичні особи України, інших держав, що забезпечують реалізацію

інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестор визначає мету, напрями й об'єми інвестицій і залучає для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава й посадові особи не мають права втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад свою компетенцію.

5. Інвестиційний цикл — комплекс заходів від моменту ухвалення рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, зокрема науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Ряд повторюваних інвестиційних циклів визначається як інвестиційний процес.

6. Інвестиційний процес — сфера економічної діяльності, що включає розроблення інвестиційної стратегії щодо інвестиційного середовища, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування і керування інвестиційним портфелем, оцінювання ефективності інвестиційної діяльності.

7. Інвестиційна політика — частина економічної політики держави, що визначає обсяг, структуру і напрямок капіталовкладень, зростання основного капіталу (основних фондів) і їхнє відновлення на основі найважливіших досягнень науки і техніки.

8. Інвестиційне середовище — сукупність правових, економічних та інституціональних умов, що визначають правила функціонування різних типів цінних паперів на ринку, умови їхньої купівлі і продажу, тенденції динаміки цін, а також особливості руху капіталів і зміни щодо нерухомості.

Останнім часом в Україні значно збільшилось число активних учасників інвестиційного процесу. Проведення приватизації позначилося на різноманітті й ускладненні інвестиційного процесу, насамперед на його розсіювання, появі різних фінансових посередників.

9. Інвестиційним комплексом називається система підприємств і організацій, що виконують у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних фондів, достатніх для діяльності підприємств і організацій усіх галузей господарства. До складу інвестиційного комплексу входять:

— інвестори — вкладники капіталу;

— підрядні будівельні підприємства і фірми, незалежно від форм власності, субпідрядні спеціалізовані організації та будівельні кооперативи;

— проектні підприємства й архітектурні організації;

— промисловість будівельних матеріалів, конструкцій і виробів;

— хімічна, металургійна, лісова, деревообробна промисловість у частині, пов’язаній з постачанням предметів для інвестиційного комплексу;

— машинобудівні підприємства, продукція яких призначена для створення нерухомих основних фондів і для будівництва виробництва;

— агреговані виробничі-управлінські структури;

— інвестиційні банки;

— ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу;

— органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі.

Для уточнення змісту категорії "інвестиції" розглянемо основні сутнісні характеристики інвестицій підприємства як об'єкта керування.

1. Інвестиції як об'єкт економічного керування. Предметна сутність інвестицій безпосередньо пов'язана з економічною сферою її прояву. Незважаючи на термінологічні розходження, інвестиції трактуються всіма дослідниками як категорія економічна, хоч і пов'язана з технологічними, соціальними, природоохоронними та іншими аспектами їхнього здійснення. Іншими словами, категорія "інвестиції" входить до поняттєво-категоріальний апарату, пов'язаного зі сферою економічних відносин, економічної діяльності. Відповідно, виступаючи як носій переважно економічних характеристик і економічних інтересів інвестиції є суб'єктом економічного керування як на мікро-, так і на макрорівні будь-яких економічних систем.

2. Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес. У теорії інвестицій їхній зв'язок з накопиченим капіталом (заощадженнями) посідає центральне місце. Це визначається сутнісною природою капіталу як економічного ресурсу, призначеного для інвестування. Термін "капіталіст" насамперед характеризує індивідуума, який інвестує

свій капітал, а не лише накопичив певний його запас. Тільки шляхом інвестування капітал як накопичена цінність втягується в економічний процес.

Однак не весь накопичений підприємством запас капіталу використовується винятково в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу в рилу вимог ліквідності являє собою форму страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарчої діяльності, платоспроможність тощо, зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж, на противагу цьому, варто розглядати як найбільш активну форму використання накопиченого капіталу.

Рівень споживання накопиченого капіталу як інвестиційного ресурсу, що втягується в реальний виробничий процес підприємства, має мінімальні економічні межі. Ці межі визначаються, з одного боку, граничним продуктом капіталу, а з іншого, — нормами вибуття (амортизації) капіталу у виробничому процесі, що підлягає відшкодуванню для забезпечення простого відтворення.

3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу в усіх альтернативних його формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найуніверсальнішою з позицій сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка, для безпосереднього застосування в цьому процесі потребує здебільшого його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до особистої участі в інвестиційному процесі, однак сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.

Капітал в усіх його формах, який використовується в інвестиційному процесі, може бути задіяний насамперед у виробничій діяльності підприємства. З цих позицій капітал як реальний інвестиційний ресурс виступає в економічній теорії як "фактор виробництва". При цьому в процесі виробництва продукції капітал, що інвестується, не є самодостатнім фактором, а використовується в комплексі з іншими економічними ресурсами (факторами виробництва). До основних факторів виробництва, з якими капітал, що інвестується, комплексно взаємодіє у виробничій діяльності підприємства, відносяться праця (трудові ресурси), земля (природні ресурси) тощо. Навіть для найпримітивнішого виробництва

товарів і послуг потрібно капітал, що інвестується, поєднувати, як мінімум, ще з одним фактором виробництва — працею. У процесі виробництва товарів і послуг капітал, що інвестується, разом з іншими виробничими факторами використовується не як простий їхній конгломерат, а як взаємодіючий комплекс із цілеспрямовано сформованими певними внутрішніми пропорціями. При цьому в системі цього взаємодіючого комплексу для випуску того самого обсягу товарів можуть бути використані різні пропорції поєднання капіталу, що інвестується, з іншими основними факторами виробництва. У теорії інвестування капіталу взаємозамінність факторами виробництва є однією з фундаментальних концепцій.

4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об'єкти господарчої діяльності. Капітал, що інвестується підприємством, цілеспрямовано вкладається у формування майна підприємства, призначеного для здійснення різних форм його господарчої діяльності і виробництва різної продукції. При цьому з великого діапазону можливих об'єктів інвестування капіталу підприємство самостійно визначає пріоритетні форми майнових цінностей (об'єктів та інструментів інвестування), що в обліково-фінансовій термінології звуться "активи". Іншими словами, з економічних позицій інвестиції можна розглядати як форму перетворення частини накопиченого капіталу в альтернативні види активів підприємства. З позицій можливостей вкладення капіталу у виробництво різних видів продукції інвестиції характеризуються як комбінаторний процес. У комбінації з іншими факторами виробництва капітал, що інвестується, може бути використаний для випуску як продукції споживного призначення, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці (формуючи в останньому випадку відкладене споживання у вигляді запасу реального капіталу).

5. Інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного, що заздалегідь визначається, ефекту, як економічного, так і позаекономічного характеру (соціального, екологічного тощо). На рівні підприємств пріоритетною цільовою настановою інвестицій є досягнення, як правило, економічного ефекту, що може бути отриманий у формі приросту суми інвестованого капіталу, позитивного розміру інвестиційного прибутку, позитивного розміру ЧИСТОГО грошового потоку, забезпечення зберігання раніше вкладеного капіталу тощо.

Досягнення економічного ефекту інвестицій визначається

їхньою потенційною спроможністю генерувати прибуток. Як джерело прибутку інвестиції є одним з найважливіших засобів

формування майбутнього добробуту інвесторів. Водночас потенційна спроможність інвестицій приносити прибуток не реалізується автоматично, а забезпечується лише в умовах ефективного вибору інвестиційних об'єктів (інструментів). Здійснення такого вибору визначає одну з важливих функцій інвестиційного менеджменту.

6. Інвестиції як об’єкт ринкових відносин. Використовувані підприємством у процесі інвестицій різноманітні інвестиційні ресурси, товари й інструменти як об'єкт купівлі-продажу формують особливий вид ринку — "інвестиційний ринок", який характеризується попитом, пропозицією і ціною, а також сукупністю визначених суб'єктів ринкових відносин. Інвестиційний ринок формується всією системою ринкових економічних умов, він тісно пов'язаний з іншими ринками (ринком праці, ринком споживчих товарів, ринком послуг тощо) і функціонує під повним впливом різноманітних форм державного регулювання.

Попит на інвестиційні ресурси, товари та інструменти підприємства пред'являють для реалізації своєї інвестиційної стратегії в сфері реального і фінансового інвестування. Крім підприємств, суб'єктами попиту на інвестиційні товари й інструменти виступають і інші учасники економічного процесу, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Пропозиція інвестиційних ресурсів, товарів та інструментів виходить від підприємств-виробників капітальних товарів, власників нерухомості, власників нематеріальних активів, емітентів, різноманітних фінансових інститутів.

Ціна на інвестиційні товари й інструменти в системі ринкових відносин формується з урахування їхньої інвестиційної привабливості під впливом попиту та пропозиції. Ця ціна відбиває економічні інтереси продавців і покупців інвестиційних товарів та інструментів у конкретних умовах функціонування інвестиційного ринку. Ціною інвестиційних ресурсів виступає звичайно ставка відсотка, що формується на ринку капіталу.

7. Інвестиції як об'єкт власності і розпорядження. Як об'єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності і розпорядження. Якщо на первісному етапі інвестування капіталу титули власності і права розпорядження ним були пов'язані з тим самим суб'єктом, то в міру подальшого економічного розвитку Відбувається поступовий їхній поділ. Спочатку цей поділ відбувся в сфері] функціонування грошового капіталу, що втягується в інвестиційний процес (у міру виникнення й розвитку кредитних відносин), а потім і капіталу реального (у міру виникнення і розвитку лізингових відносин). У сучасних умовах підприємство, що використовує різноманітні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. У цьому випадку права власності і розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є поділеними в розрізі окремих суб'єктів економіки. Прикладом такого поділу прав є функціонування капіталу в системі інвестиційно-фінансових інститутів, акціонерних товариств тощо, коли власники капіталу як накопиченого інвестиційного ресурсу передають права розпорядження ним іншим особам.

Капітал, що інвестується, як об'єкт власності може виступати носієм усіх форм цієї власності — індивідуальної приватної, колективної приватної, муніципальної, загальнодержавної тощо. Носієм титулу власності капітал виступає, насамперед, як накопичений інвестиційний ресурс. При поділі в економічному процесі прав власності і використання капіталу як інвестиційного ресурсу в розрізі різних суб'єктів, роль цього капіталу як об'єкта власності пасивна.

Капітал, що інвестується, як об'єкт розпорядження може виступати в усіх дозволених законодавством формах і видах цього розпорядження. Носієм прав розпорядження може виступати при цьому як фінансовий, так і реальний капітал. В економічному процесі роль капіталу, що інвестується, як об'єкта розпорядження носить активний характер стосовно капіталу як об'єкта власності.

Таким чином, використання капіталу як інвестиційного ресурсу в економічному процесі не обов'язково пов'язане з наявністю титулу власності. Це використання може здійснюватися особами, які безпосередньо мають права.

Як об'єкт власності і розпорядження капітал як інвестиційний ресурс формує також певні пропорції його використання окремими підприємствами, зумовлені співвідношенням власного і позикового капіталу. Це співвідношення в економічній теорії називається структурою капіталу.

Воно впливає на багато аспектів ефективності інвестицій, а відповідно на особливості прийнятих підприємством інвестиційних рішень. .

8 Інвестиції як обєкт тимчасової переваги. Процес інвестування капіталу безпосередньо пов’язаний із фактором часу. З позицій цього чинника призначений до інвестування капітал може розглядатися, з одного боку, як запас раніше накопиченої економічної цінності з метою можливого її збільшення в процесі інвестиційної діяльності, а з іншого, — як задіяний економічний ресурс, здатний збільшити обсяг споживання благ інвестора в будь-якому інтервалі майбутнього періоду. При цьому економічна цінність сьогоднішніх і майбутніх благ, пов'язаних з інвестиціями, для власників капіталу, що інвестується, нерівнозначна. Економічна теорія затверджує, що сьогоднішні блага завжди оцінюються індивідуумом вище від благ майбутніх. Ця особливість економічного поводження індивідуумів в економічній теорії позначається терміном "часова перевага". Суть його полягає в тому, що за інших рівних умов можливості майбутнього споживання завжди мають меншу цінність порівняно з поточним споживанням. Щоб перебороти цей стереотип тимчасової переваги і спонукати власника капіталу до інвестування, відмовившись від його використання з метою споживання, необхідно забезпечити досить вагому для нього винагороду у формі інвестиційного доходу.

Між інвестуванням капіталу й одержанням інвестиційного доходу часовий крок може характеризуватися певним інтервалом. Відповідно перед інвестором завжди стоїть альтернатива тимчасової переваги використання капіталу: обрати для інвестиційної Діяльності коротко- або довгострокові об'єкти (інструменти) інвестування з відповідно диференційованим рівнем інвестиційного Доходу.

9. Інвестиції як носій фактора ризику. Ризик — найважливіша характеристика інвестицій, пов'язана з усіма їхніми факторами і видами. Як носії чинника ризику інвестиції виступають і як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора.

здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинен усвідомлено йти на економічний ризик, пов'язаний з можливим зниженням чи

неотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також; можливою втратою (частковою або повного) інвестованого капіталу. Отже, поняття ризик і прибутковість інвестицій у підприємницькій діяльності інвестора взаємозалежні.

Рівень ризику інвестицій прямо залежить від рівня очікуваної прибутковості. Чим вищий очікуваний інвестором рівень прибутковості інвестицій у будь-якій з їхніх форм, тим ВИЩИЙ (за інших рівних умов) супутній йому рівень ризику, і навпаки. Іншими словами, об'єктивний зв'язок між рівнями прибутковості і ризику інвестицій прямо пропорційний.

10. Капітал як носій фактора ліквідності. Усі форми й види інвестицій характеризуються певною ліквідністю, під якою розуміють їхню здатність при необхідності бути реалізованими за своєю реальною ринково вартістю.

Ця спроможність інвестицій забезпечує вивільнення капіталу, вкладеного в різноманітні об'єкти й інструменти за умов несприятливих економічних та інших умов його використання в певній сфері підприємницької діяльності, в окремому сегменті чи ринку в задіяному регіоні. Процес вивільнення вкладеного капіталу, який забезпечується його ліквідністю, називається дезінвестицією. Капітал, що визволяється в процесі дезінвестицій, може бути реінвестований в інші об'єкти й інструменти. Таким чином, ліквідність інвестицій дає змогу формувати не тільки прямий, й зворотний потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.

Різні форми і види інвестицій мають різний ступінь ліквідності. Ці розходження визначаються ступенем мобільності різних форм капіталу як інвестиційного ресурсу, функціональними особливостями конкретних видів реальних інвестиційних товарів (інвестиційних об'єктів) і інвестиційними якостями різних фінансових інструментів інвестування, рівнем розвитку інвестиційного ринку і характером його державного регулювання, що склалася кон'юнктурою інвестиційного ринку й окремих його сегментів та інших умов.

Основним параметром оцінювання ступеня ліквідності різних форм і видів інвестицій є рівень їхньої ліквідності. Він визначається з урахуванням періоду, протягом якого інвестований У різні об'єкти й інструменти капітал може бути конверсовано в грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості. Чим

можливий період конверсії раніше інвестованого капітальний. В грошову форму, тим вищий рівень ліквідності характеризується того чи іншого виду інвестицій.

Ліквідність інвестицій є об'єктивним фактором, що обумовлює вибір конкретних їхніх форм і видів при прогнозуванні необхідного рівня майбутньої прибутковості.

Огляд найістотніших характеристик інвестицій підприємства показує, наскільки багатоаспектною і складною з теоретичних і прикладних позицій є ця економічна категорія. При цьому всі розглянуті характеристики, що відбивають особливості інвестицій підприємства, тісно взаємозалежні і потребують комплексного висвітлення при визначенні їхньої економічної сутності.

З урахуванням розглянутих основних характеристик економічна сутність інвестицій підприємства в найбільш узагальненому вигляді може бути сформульована так. Інвестиції підприємства являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різні об'єкти (інструменти) його господарчої діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику і ліквідності.

У системі забезпечення ефективного функціонування підприємства інвестиції відіграють важливу роль. Здійснення інвестицій — найважливіша умова вирішення практично всіх стратегічних і значної частини потокових завдань розвитку і забезпечення ефективної діяльності підприємства.

Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства, що є одним із самостійних видів його господарчої діяльності і найважливішою формою реалізації його економічних інтересів.

Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес вишукування необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об'єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації.

Для інвестиційної діяльність підприємства характерні такі основні особливості:

а) вона є головною формою забезпечення зростання операційної діяльності підприємства, щодо її цілей і завдань є підпорядковоною. Незважаючи на те, що окремі форми інвестицій підприємства можуть генерувати на окремих етапах його розвитку більший прибуток, ніж операційна діяльність, головним стратегічним завданням підприємства є розвиток операційної діяльності і забезпечення умов зростання сформованого ним операційного прибутку. Інвестиційна діяльність підприємства покликана забезпечувати зростання формування його операційного прибутку в перспективному періоді за двома напрямами:

— забезпеченням зростання операційних доходів за рахунок збільшення обсягу виробничо-збутової діяльності (будівництва нових філій при впровадженні на інші регіональні ринки; розширення обсягу реалізації продукції за рахунок інвестування в нові виробництва тощо);

— забезпеченням зниження питомих операційних витрат (своєчасна заміна фізично зношеного устаткування; відновлення морально застарілих виробничих основних засобів і нематеріальних активів тощо);

б) форми і методи інвестиційної діяльності набагато менше залежать від галузевих особливостей підприємства, ніж операційна йото діяльність. Цей зв'язок опосередковується тільки об'єктами інвестування. Механізм же цієї діяльності практично ідентичний на підприємствах будь-якої галузевої спрямованості. Це визначається тим, що інвестиційна діяльність підприємства здійснюється переважно в тісному зв'язку з фінансовим ринком (ринком капіталу і ринком грошей), галузева сегментація якого практично відсутня, в той час як операційна його діяльність здійснюється переважно в межах конкретних галузевих сегментів товарного ринку і має чітко виражені галузеві особливості операційного циклу;

в) обсяги інвестиційної діяльності підприємства істоти нерівномірні за окремими періодами. Циклічність масштабів цієї діяльності визначається рядом умов: необхідністю попереднього накопичення коштів (інвестиційних ресурсів) для початку реалізації окремих великих інвестиційних проектів; використанням сприятливих зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності (на окремих етапах економічного розвитку країни несприятливий "інвестиційний клімат" різко знижує ефективність цієї діяльності); поступовістю формування внутрішніх умов для істотних

інвестиційних ривків" (сформований підприємством потенціал поза оборотніми операційними активами має звичайно достатній запас тривкості", тобто має резерви підвищення його продуктивного використання до певних меж; лише в разі досягнення таких меж приріст обсягів операційної діяльності спричинює необхідність зростання цих активів);

г) інвестиційний прибуток підприємства (а також інші форми ефекту інвестицій) у процесі його інвестиційної діяльності фомується звичайно зі значним "кроком запізнювання". Це означає що між видатками інвестиційних ресурсів (інвестиційними видатками) і одержанням інвестиційного прибутку проходить звичайно багато часу, що визначає довгостроковий характер цих витрат. Диференціація розміру "кроку запізнювання" залежить від форм протікання інвестиційного процесу. У випадку послідовного протікання інвестиційного процесу інвестиційний прибуток формується відразу ж після завершення інвестування засобів; при рівнобіжному його протіканні інвестиційний прибуток може формуватися ще до повного завершення процесу інвестування коштів; в разі інтервального протікання інвестиційного процесу між періодом завершення інвестування коштів і формуванням інвестиційного прибутку проходить певний час;

ґ) інвестиційна діяльність формує особливий самостійний вид грошових потоків підприємства, що істотно відрізняються в окремі періоди за своєю спрямованістю. Протягом окремих періодів сума негативного грошового потоку за інвестиційною діяльністю підприємства може значно перевищувати суму позитивного грошового потоку за нею. Крім того, сума інвестиційного прибутку за окремими періодами має високий рівень коливання;

д) інвестиційній діяльності підприємства властиві специфічні види ризиків, що об'єднуються поняттям інвестиційний ризик . Рівень інвестиційного ризику звичайно значно перевищує Рівень операційного (комерційного) ризику. Це пояснюється тим, що в процесі інвестиційної діяльності ризик втрати капіталу (тобто катастрофічний ризик") має більшу імовірність виникнення інвестиційної діяльності. Механізм формування рівня інвестиційного прибутку будується в тісному зв'язку з рівнем

інвестиційного ризику;

е) найважливішим вимірювачем обсягу інвестиційної діяль ності, що характеризує темпи економічного розвитку підприємства, виступає показник його чистих інвестицій. Чисті Інвестиції ЯВЛЯЮТЬ собою суму валових Інвестицій, зменшену На суму амортизаційних відрахувань у певному періоді:

41 = ВІ-АВ, (1.1)

де 41 — сума чистих інвестицій підприємства у певному періоді- ВІ — сума валових інвестицій підприємства в розглянутому періоді;

АВ — сума амортизаційних відрахувань підприємства в розглянутому періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку підприємства, потенціал формування його прибутку. Якщо сума чистих інвестицій підприємства складає негативний розмір (тобто якщо обсяг валових інвестицій менші від суми амортизаційних відрахувань), це свідчить про зниженню виробничого його потенціалу й економічної бази формування його прибутку (така ситуація характеризує підприємство, як таке що "проїдає свій капітал"). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить пр відсутність економічного зростання підприємства і бази зростання його прибутку, тому що його виробничий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуація характеризує підприємство, як таке що "топчеться на місці"). Якщо ж сума чистих інвестицій складає позитивний розмір (тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що забезпечується розширене відтворення позаоборотних операційних активів підприємства і зростання економічної бази формування його прибутку (така ситуація характеризує підприємство, як таке що "зростає").

Підприємства здійснюють багато видів інвестицій. В економічній теорії і господарській практиці, пов'язаній з інвестиційним процесом підприємств, застосовується більше ста термінів, що характеризують різні види інвестицій. Тому дія забезпечення ефективного і цілеспрямованого керування інвестиціями підприємства необхідно насамперед систематизувати їхню термінологію.

Класифікація видів інвестицій підприємства в розрізі пропонованих класифікаційних ознак.

Розглянемо докладніше окремі види інвестицій підприємства відповідно до приведеної їхньої класифікації за основними ознаками (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація інвестицій підприємства за основними ознаками

Класифікаційні ознакиВиди інвестицій
За об’єктами вкладення капіталуРеальні

Фінансові
За характером участі в інвестиційному про­цесіПрямі

Непрямі
За відтворювальною спрямованістюВалові

Реноваційні

Чисті
За ступенем залежності від доходівПохідні

Автономні
Стосовно підприємства інвестораВнутрішні

Зовнішні
За періодом здійсненняКороткострокові

Довгострокові
За сумісністю здійсненняНезалежні

Взаємозалежні

Взаємовиключні
За рівнем прибутковостіВисокоприбуткові

Середньодоходні

Малодоходні

Недоходні
За рівнем інвестиційного ризикуБезризнкові

Низькоризикові

Середньоризикові

Високоризижві
За рівнем ліквідностіВисоколіквідні

Середньоліквідні

Низьколіквідні

Неліквідні
За формами власності капіталу, що інвесту­єтьсяПриватні

Державні

Змішані
За характером використання капіталу в інве­стиційному процесіПервинні Реінвестиції Дезіквестиції
Зарегіональними джерелами притягненняВІТЧИЗНЯНІ

Іноземні
Інвестиційна спрямованість капіталуІнвестиції на внутрішньому ринку Інвестиції на міжнародному ринку
Інвестиції за об'єктами вкладення капіталу: є

реальні (чи капіталоутворювальнї) інвестиції характеризують вкладення капіталу у відтворення основних коштів, в інноваційні нематеріальні активи (інноваційні інвестиції), у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів інвестування, пов’язаних зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці і побуту персоналу;

фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти інвестування, головним чином у цінні папери, з метою одержання доходу.

За характером участі в інвестиційному процесі: прямі інвестиції допускають пряму участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні капіталу. Звичайно, прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу в статутні фонди інших підприємств. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування;

непрямі інвестиції характеризують вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).

За відтворювальною спрямованістю:

валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді. В економічній теорії поняття валових інвестицій пов'язується, як правило, із вкладенням капіталу в реальний сектор економіки. На рівні підприємства під цим терміном часто розуміють загальний обсяг інвестованого капіталу в тому або іншому періоді;

реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних коштів і нематеріальних активів, що амортизуються. У кількісному вираженні реноваційні інвестиції прирівнюються звичайно до суми амортизаційних відрахувань у певному періоді;

чисті інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестується в розширене відтворення основних коштів і нематеріальних активів. В економічній теорії під цим терміном розуміється чисте утворення в реальному секторі економіки. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену

на суму амортизаційних відрахувань за всіма видами капітальних

активів, що амортизуються підприємством у певному періоді.

За ступенем залежності від доходів:

хідні інвестиції прямо корелюють з динамікою обсягу чи

доходу (прибутку) через механізм його розподілу на споживання і заощадження;

автономні інвестиції характеризують вкладення капіталу, ційоване дією факторів, не пов'язаних з формуванням і розподілом чистого доходу (прибутку), наприклад, технологічним прогресом, природоохоронними заходами тощо.

Стосовно підприємства-інвестора:

внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу в розвиток операційних активів самого підприємства-інвестора;

зовнішні інвестиції являють собою вкладення капіталу в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти інвестування, що емітуються іншими суб'єктами господарювання.

За періодом здійснення:

короткострокові інвестиції— це вкладений капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства становлять його короткострокові фінансові вкладення;

довгострокові інвестиції — це вкладення капіталу на період більше одного року. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

За сумісністю здійснення:

незалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об'єкти інвестування (інвестиційні проекти, фінансові інструменти), які можуть бути реалізовані як автономні (що не залежать від інших об'єктів інвестування і не виключають їх) у загальній інвестиційній програмі (інвестиційному портфелі) підприємства;

взаємозалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об єкти інвестування, черговість чи реалізація наступної експлуатації яких залежить від інших об'єктів інвестування і може здійснюватися лише в комплексі з ними; взаємовиключаючі інвестиції носять аналоговий характер, як правило, їхнього здійснення, характером технології, номенклатурою продукції й іншими основними параметрами і

потребують альтернативного вибору.

За рівнем прибутковості:

високоприбуткові інвестиції характеризують вкладення капіталу в інвестиційні проекти або фінансові інструменти, очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку за якими істотно перевищує середню норму ЦЬОГО прибутку на інвестиційному ринку;

середньодоходні інвестиції — очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку за інноваційними проектами і фінансо вими інструментами інвестування цієї групи приблизно відповідає середній нормі інвестиційного прибутку, що склалася на інвестиційному ринку;

низькодоходні інвестиції — за цією групою об'єктів інвестування очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку звичайно значно нижчий від середньої норми цього прибутку;

недоходні інвестиції — це група об'єктів інвестування, вибір і здійснення яких інвестор не пов'язує з одержанням інвестиційного прибутку. Мета таких інвестиції, як правило, — одержати соціальний, екологічний та інший вид позаекономічного ефекту.

За рівнем інвестиційного ризику:

безризикові інвестиції характеризують вкладення засобів у такі об'єкти інвестування, в яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку;

низькоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу в об'єкти інвестування, ризик за якими значно нижчий від среднього;

средньоризіїкові інвестиції — рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи приблизно відповідає середньоринковому;

високоризикові інвестиції — рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи звичайно істотно перевищує середньоринковий. Особливе місце в цій групі займають так звані спекулятивні інвестиції, що характеризуються вкладенням капіталу в найбільш ризикові проекти або інструменти інвестування, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

За рівнем ліквідності інвестиції:

високоліквідні інвестиції — до них відносяться такі обєкти

(інструменти) інвестування підприємства, які швидко можуть бути конвертовані в грошову форму (як правило, у термін до одного без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості. Основним видом високоліквідних інвестицій підприємства є короткострокові фінансові вкладення,

середньоліквідні інвестиції - характеризують групу обєктів (інструментів) інвестування підприємства, які можуть бути конвертовані в грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості в термін від одного до шести місяців;

низьколіквідні інвестиції — належать об'єкти (інструменти) інвестування підприємства, які можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості після значного періоду (від півроку і більше). Основним видом низьколіквідних інвестицій є незавершені інвестиційні проекти, реалізовані інвестиційні проекти із застарілою технологією, акції окремих маловідомих підприємств, що не котируються на фондовому ринку;

неліквідні інвестиції — характеризують такі види інвестицій підприємства, які самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані на інвестиційному ринку лише в складі цілісного майнового комплексу).

За формами власності капіталу, що інвестується: приватні інвестиції характеризують вкладення капіталу фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності;

державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів;

змішані інвестиції припускають вкладення як частки приватного, так і державного капіталу в об'єкти інвестування підприємства.

За характером використання капіталу:

первинні інвестиції характеризують використання знов сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових фінансових ресурсів;

Реінвестиції являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних товарів чи фінансових інструментів

дезінвестиції являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства). їх можна охарактеризувати як негативи інвестиції підприємства.

За регіональними джерелами притягнення капіталу: вітчизняні інвестиції характеризують вкладення національного капіталу (домашніх господарств чи підприємств державних! органів) у різноманітні об’єкти інвестування резидентами даної! країни;

іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу не резидентами (юридичними або фізичними особами) в об'єкти (інструменти) інвестування даної країни.

За регіональною спрямованістю капіталу, що інвестується:

інвестиції на внутрішньому ринку характеризують вкладення капіталу як резидентів, так і нерезидентів на території даної країни;

інвестиції на міжнародному ринку (або міжнародні інвестиції) характеризують вкладення капіталу резидентів даної країни за межами її внутрішнього ринку.

Цей перелік класифікаційних ознак далеко не вичерпує всього різноманіття видів інвестицій підприємства.

Розглянемо класифікацію інвесторів за основними ознаками (табл. 1.2).

Здійснюючи інвестиційну діяльність, підприємство виступає як інвестор.

Класифікуються інвесторів ознаками.

За спрямованістю основної господарчої діяльності:

індивідуальний інвестор — конкретна юридична або фізична особу, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарчої (операційної) діяльності;

інституціональний інвестор являє собою юридичну особу — фінансового посередника, що акумулює засіб індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність, спеціалізовану, як правило, на операціях з цінними паперами. Основними інсти- туціональними інвесторами виступають інвестиційні компанії, інвестиційні фонди тощо.

Таблиця 1.2

Класифікацій інвесторів за основними ознаками

ознакиВили інвесторів
ПОВНОЇ діяльності

За цілями

інвестування
Індивідуальний

Інституціональний

Стратегічний

Портфельний
За орієнтацією на ін­вестиційний ефектОрієнтований на потоковий інвестиційний доход Орієнтований на приріст капітал}' в довгостроко­вому періоді

Орієнтований на позаекономічний інвестиційний ефект
Стосовно інвестицій­ного ризикуНе схильний до ризику Нейтральний до ризику Схильний до ризику
За менталітетом інве­стиційного пово­дженняКонсервативний

Помірний

Агресивний
За приналежності до резидентівВітчизняний

іноземний
За цілями інвестування:

стратегічний інвестор характеризується як субєкт інвестиційної діяльності, що ставить своєю метою придбання контрольного пакета акцій (переважної частки статутного капіталу) Для забезпечення реального управління підприємством відповідно до власної концепції його стратегічного розвитку,

портфельний інвестор характеризується як субєкт інвестиційної діяльності, що вкладає свій капітал у різноманітні об єкти (інструменти) інвестування винятково з метою одержання інвестиційного прибутку. Такий інвестор не ставить своєю метою реальну участь в управлінні стратегічним розвитком

підприємствами-емітентами.

За орієнтацією на інвестиційний ефект:

— інвестор, орієнтований на потоковий інвестиційний код — формує свій інвестиційний портфель переважно за рахунок короткострокових фінансових вкладень окремих довгострокових інструментів Інвестувача що приносять регулярний потоковий прибуток (наприклад, купонних облігацій);

— інвестор, орієнтований на приріст капіталу в довгостроковому періоді — вкладає свій капітал переважно в реальні операційні активи підприємства, а також у довгострокові фінансові інструменти інвестування (акції, довгострокові безкупонні облігації тощо);

— інвестор, орієнтований на позаекономічний інвестиційний ефект — вкладаючи свій капітал в об'єкти інвестування ставить перед собою соціальні, екологічні та інші позаекономічні цілі, не розраховуючи на одержання інвестиційного прибутку.

Стосовно інвестиційного ризику інвесторів поділяю ь так:

— інвестор, не схильний до ризику — характеризують суб'єктів інвестиційної діяльності, що уникають здійснення середньо- і високоризикових інвестицій, навіть незважаючи на справедливе відшкодування зростання рівня ризику додатковим рівнем інвестиційного доходу;

— інвестор, нейтральний до ризику — характеризують суб'єктів інвестиційної діяльності, що згодні брати на себе інвестиційний ризик тільки в тому випадку, коли він буде справедливо компенсований додатковим рівнем інвестиційного доходу;

— інвесторі схильний до ризику. Таким терміном характеризують суб’єктів господарювання, схильних іти на інвестиційний ризик навіть у тих випадках, коли він недостатньо справедливо компенсований додатковим рівнем інвс- стиційного доходу.

За менталітетом інвестиційного поводження, зумовленого вибором інвестицій за шкалою рівня їхньої прибутковості і ризику, виділяють такі групи інвесторів:

— консервативний інвестор —цим терміном характеризуй суб'єкт господарювання, що вибирає об'єкти (інструментити) інвестування за критерієм мінімізації рівня інвестиційних ризиків, незважаючи на відповідно низький

рівень очікуваного за ними інвестиційного доходу. Такий інвестор піклується насамперед про забезпечення надійності (безпеки) інвестицій;

- помірний інвестор — таким терміном характеризують суб'єкт господарювання, що вибирає такі об'єкти (інструменти) інвестування, рівень прибутковості і ризику яких приблизно відповідають середньоринковим умовам (за Відповідним сегментом ринку);

— агресивний інвестор — цим терміном характеризують суб'єкт господарювання, що вибирає об'єкти (інструменти) інвестування за критерієм максимізації потокового інвестиційного доходу, незважаючи на супутній їм високий рівень ризику.

За приналежністю до резидентів виділяють вітчизняних та іноземних інвесторів. Такий поділ інвесторів використовується підприємством у процесі здійснення спільної інвестиційної діяльності.

Інвестиційний клімат. Фактори, що впливають на інвестиційний клімат.

Сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, наявних у тій або іншій країні, що залучають або відштовхують інвесторів, прийнято називати її інвестиційним кліматом. Ранжирування країн світового співтовариства за індексом інвестиційного клімату або протилежним його показником — індексом ризику характеризує відносну інвестиційну привабливість країни і є барометром для іноземних інвесторів. Визначальні напрями формування сприятливих умов для розміщення і функціонування іноземного капіталу такі:

~ стабілізація загальної економічної і політичної ситуації в країні;

~ Удосконалення законодавчої бази;

~ розвиток інфраструктури, що сприяє забезпеченню інвестиційного процесу.

Інвестиційний ризик країни характеризується рівнем невизначеності щодо одержання прибутку (доходу) від номіч СтРУктУРН0 він, як правило, включає політичну, економічну і соціальну складові. Ризик іноземних інвестицій містить

у собі всі типи ризику, пов'язані з інвестиціями внутрішніми, і крім того, додатковий ризик, що є результатом невизначеності, пов'язаної з можливістю конвертації доходів у валюту країни проживання інвестора. Він складається з політичного ризику і ризику обміну (чи валютного ризику). Політичний ризик пов'язаний з тим, що іноземний уряд може обмежити конвертацію грошей, ввести додатковий податок або заборонити обмін валюти. Крім того, завжди існує можливість повної експропріації. Валютний ризик пов'язаний з невизначеністю валютного курсу.

Традиційне здійснення експертно-аналітичної оцінювання інвестиційного клімату пов’язане з виведенням інтегрального показника ризику і відповідним ранжируванням країн шляхом визначення їхнього інвестиційного рейтингу в результаті аналізу факторів їх політичного, економічного, соціально-культурного, інституціонального середовища, ресурсів і інфраструктури.

Одна з комплексних методик оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України передбачає ранжирування регіонів (областей) за п'ятьма синтетичними (узагальненими) показниками з урахуванням їх значимості. Важливою складовою аналізу інвестиційного клімату на мікрорівні є аналіз і оцінювання проблем, з якими стикаються діючі в Україні підприємства з іноземними інвестиціями. Найбільші західні компанії, що працюють в Україні, головними проблемами, пов'язаними з реалізацією інвестиційних проектів, вважають такі: неефективне і нестабільне законодавство; ігнорування вимог законодавства взагалі (українськими учасниками проектів); високий рівень корупції; несправедливу, на їхню думку, політику ліцензування в Україні; проблеми бухгалтерського обліку.

Окремо варто зупинитись на питанні неготовності багатьох підприємств України до залучення іноземних інвестицій. Причина її — незадовільна організація праці на підприємствах, надзвичайно низький рівень маркетингу.

Через побоювання втратити контроль над підприємством українська сторона іноді не приймає умов залучення інвестицій, які в усьому світі вважаються прийнятними.

Робота уряду з макроекономічної стабілізації поєднується з вирішенням проблем мікрорівня, стимулюванням конкретних виробництв. Завдяки змінам, внесеним до Закону України "Про підприємництво", майже в 3 рази скорочено кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Спрощено порядок реєстрації й одержання ліцензій. З 15 січня 1998 року введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законів України про відкриття банківських рахунків", яким надане право підприємцям відкривати декілька банківських рахунків за їхнім вибором. Передбачаються також спрощення процесу реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, скасування експортних мит і індикативних цін, спрощення торгових і митних процедур. Підвищенню інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності сприяє прийнятий у грудні 1997 р. Закон України "Про лізинг".

Політичні фактори. На жаль, необхідно констатувати, що в Україні і зараз має місце нерозуміння того, який ефект може забезпечити іноземний інвестор в економіці країни, а також ролі державних органів у спільному виробництві з іноземними інвесторами. Позитивне ставлення до іноземних інвесторів декларувалося в різних програмах Верховної Ради України (Програма "Україна — 2010"), де одним із пріоритетних напрямів політики держави є сприяння широкому надходженню іноземних інвестицій, але на практиці можна навести багато прикладів негативного ставлення державних органів влади до іноземних інвесторів. Українські органи влади бачать себе тільки в ролі контролера, але ніяк не в ролі партнера підприємства.

Досить часто українська сторона не дотримується міжнародних договорів. Так, Німецька консультативна група наводить випадок, коли, незважаючи на Договір про захист інвестицій між країнами, українська сторона настояла на одержанні ввізного податку при ввезенні устаткування на її територію в рамках інвестицій. Ефективність функціонування органів державної влади у сфері регулювання інвестицій і створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні в цілому можна охарактеризувати як Дуже низьку, хоч донедавна існувала значна кількість державних органів, що могли б регулювати інвестиційну діяльність, але відповідно до Указу Президента України № 1573/99 від 15 грудня 1999 р. усі ці органи ліквідувалися і їхні повноваження передано єдиному органу — Міністерству економіки України, який в такий спосіб буде займатися питанням іноземних інвестицій.

Ще одним важливим фактором державного регулювання економіки (і іноземних інвестицій зокрема) є рівень корумпованості державної влади. Однак в умовах проведення адміністративної реформи

в Україні корупцію можна було б дещо здолати установленням високої заробітної плати для державних службовців, впровадженням системи ефективного контролю за діяльністю органів влади. Що стосується політичної стабільності в Україні, то ситуацію можна охарактеризувати як позитивну, оскільки за роки незалежності влада в країні передавалася тільки конституційним шляхом.

Правові фактори. Фактори правової системи в Україні можна назвати головною перешкодою для іноземних інвесторів. Системі права в Україні притаманні таки риси:

— як правило, відсутні чіткі механізми виконання діючих законів;

—разом із законами існує велика кількість нормативно-законодавчих актів — Постанови КМУ, накази, листи міністерств і відомості тощо;

—існує протиріччя в прийнятих законах, що дає можливість, з одного боку, для зловживання суб'єктами підприємництва деякими нормами, з іншого боку — для зловживання працівниками органів державної влади службовим становищем і порушень діючого законодавства;

— відсутність чіткої взаємодії між органами державної влади.

У цілому в Україні немає стабільної законодавчої бази, що

була б орієнтована на нестатки ринкової економіки. Тільки щодо іноземних інвестицій, починаючи з 1992 р. приймалася велика кількість законодавчих актів (Закон України "Про іноземні інвестиції" від 12.03.93, Декрет КМУ "Про режим іноземного інвестування" від 20.11.93, Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.96).

Крім того, в Україні, починаючи з 1997 р. було створено ряд вільних економічних зон з режимами найбільш сприятливими для вкладення інвестицій. У цих зонах установлюється спеціальний пільговий режим оподатковування і пільговий порядок ввезення товарів та інших предметів на її територію.

Економічні фактори. Одним з основних економічних факторів інвестиційного клімату є стабільність валютного курсу. Ще одним фактором є рівень покупного-споживчого попиту, тобто місткість ринку. В Україні у зв'язку з низькою заробітною платою спостерігається дуже низький попит на високоякісну продукцію. Таким чином, з погляду збуту всередині держави Україна для інвестора менш приваблива, ніж країни Західної і Центральної Європи. Однак,

з іншого боку, низький рівень заробітної плати є стимулом для вкладення коштів в економіку України, оскільки зменшуються видатки на робочу силу.

Іншими факторами, що стримують ухвалення рішення про вкладення коштів в економіку України, є відсутність розвинутої системи страхування інвестицій у державі, слабка розвиненість банківського сектора і фондового ринку, транспортної інфраструктури, недосконалість податкової політики, регулювання експорту-імпорту тощо.

В Україні податкова система має ряд істотних недоліків:

— численні зміни і виправлення до діючих законів дуже часто суперечать чинному законодавству;

— наявність законів, що не відносяться до податкової сфери, але регулюють податкові питання;

— відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин;

— фіскальний характер діяльності податкової служби України, що приводить до зниження рентабельності і конкурентоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності;

Важливим економічним фактором для надходження інвестицій у державну економіку є ставлення до власності. На Україні воно не привабливе для інвесторів. Для більшості інвестиційних проектів при здійсненні інвестицій вагомим для інвестора є право володіння землею під об'єктом інвестування. Слід зазначити, що Земельний кодекс України і Закон України "Про власність" дозволяє тільки довгострокову оренду землі іноземним інвесторам (максимум до 50 років). Передача земельної ділянки у власність іноземних громадян і юридичних осіб відповідно до Закону України "Про власність" забороняється. При цьому слід зазначити, що в Україні земля не є предметом застави при одержанні кредитних ресурсів, що також знижує інвестиційну привабливість.

Що ж до прав інвестора на розроблення надр, участі в комунальній сфері у 1999 р. прийнято ряд позитивних законів: зокрема "Про угоду про поділ продукції", "Про концесію", "Про концесію на будівництві автомобільних доріг". Разом з цим для цих законодавчих актів не існує механізму введення на рівні виконавчої влади.

Соціальні фактори. За даними Німецької консультативної групи, досвідчені іноземні інвестори дають високу оцінку українському персоналові. При цьому інвестори вважають, що

український персонал готовий до підвищення ефективності праця добре підготовлений і кваліфікований.

Екологічні фактори. Важливим моментом з погляду одержання іноземних інвестицій і їхнього регулювання є екологічне законодавство України. Основна мета екологічних процедур:

— планування екологічних наслідків від впровадження того чи іншого проекту;

— визначення способу для реалізації інвестиційного проекту, що може поліпшити навколишнє середовище.

За даними Німецької консультативної групи більшість іноземних інвесторів вважають, що законодавство про охорону навколишнього середовища в Україні недосконале. Таким чином, для забруднюючих виробництв склалася сприятлива ситуація. Норми законів України "Про охорону навколишнього природного середовища" і «Про відходи" та інші нормативно-правові акти не відповідають світовій практиці. Головним завданням державної політики повинно бути вдосконалення екологічного законодавства з метою збереження екологічної безпеки держави і недопущення на його території екологічно шкідливих виробництв.

Географічні фактори. З географічної точки зору Україна займає вигідне положення, оскільки знаходиться в самому центрі Європи і є транзитною державою. Разом з тим природні ресурси України не можна назвати багатими. Слід зазначити, що Україна має багатий потенціал у виробництві будівельних матеріалів, а також у розвитку аграрного сектора і рекреаційного бізнесу.

Що з стосується промислового потенціалу, то тут можна спостерігати негативні Тенденції, а саме: понад 57% промислового виробництва припадається на такі енергоємні галузі, як металургійна, хімічна і нафтохімічна, паливна та електроенергетика.

Мікроекономічні фактори, що характеризують безпосередньо об'єкт інвестування.

При ухваленні рішення про інвестування того чи іншого підприємства потенційний інвестор аналізує його фінансовий стан, його виробничі можливості, місце розташування, маркетингові можливості та інші фактори, що впливають на його діяльність. Оскільки більшість підприємств України перебувають в дуже важкому фінансовому стані, то головним завданням держави при формуванні інвестиційної політики є розроблення ряду способів щодо одержання інвестицій, крім створення вільних економічних зон, надання інвестиційних податкових кредитів для підприємств, що реалізують інвестиційні проекти в пріоритетних галузях економіки, надання державних гарантій за інвестиціями, а також створення і сприяння діяльності бізнес-центрів, що допомагали б підприємствам зробити фінансовий аналіз їхнього стану і конкурентноздатні бізнес-плани.

Використана література: Грідасов, В.М. Інвестування: Навчальний посібник. / В.М. Грідасов, С.В. Кривченко, О.Є. Ісаєва. — К.: Центр навчальної літератури, 2004
← prev content next →