Гончаров А.Б. Інвестування (2003)

Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності та її інститути

Держава в ринковій економіці може виступати як у ролі інвестора, так і в ролі одного або декількох учасників інвестиційної діяльності. Держава впливає на інвестиційну діяльність або прямо через державний сектор економіки, або непрямо, через свої інститути - органи виконавчої влади, Націоналний банк, Фонд держмайна, Інноваційний фонд й інші позабюджетні фонди, державний Антимонопольний комітет, органи Держарбітражу і ін.

Прямий вплив держави на інвестиційний процес виражається в наступних формах.

Держава як інвестор приймає на себе функції фінансування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і відповідно до чинного законодавства може бути зроблена тільки на державних підприємствах або підпріємствах, які не будуть приватизовані найближчим часом. По мірі розвитку ринкових відносин в Україні і розширення програми приватизації функції держави як інвестора зведуться до фінансування лише тих галузей і виробництв, де держава залишиться замовником і споживачем продукції (оборонне виробництво, об’єкти загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали і т. ін.).

Функції інвестора держава поступово nepeдає іншим суб'єктам, наприклад при будівництв рсжі платних автомагістралей, однак, як показує досвід, частина об’єктів цього елемента інфраструктури завжди залишається у віддані ддержаві а прибутки від їх експлуатації поповнюють державний бюджет.

По мірі зниження дефіциту бюджету і, як док, активізації інвестиційної діяльності, держави може інвестувати кошти в розвиток виробництв цільність яких обгрунтовується ринковою струк турою, що склалася, тобто держава в цьому поступає як рядовий інвестор, вкладає надією отримати прибутки в майбутньому, використовуючи їх для розширеного відтворювання Я ального захисту населення. Такий напрям деяких інвестицій з метою структурної перебудови економіки виправданий у перехідному періоді.

Інвестиційні вкладення можуть здійснювач державою і на паритетних засадах з іншими інве сторами, включаючи іноземних.

Організаційні форми такої діяльності можу бути найрізноманітніші: консорціуми, акціоне} товариства і т. ін.

По мірі розвитку ринкових відносин і стабілізації економіки, функції прямого впливу держав на інвестиційний процес будуть звужені, що до зволить їй більше зосередитися на методах неп мого впливу на цей процес.

Світовий досвід представляє широке різноманіття форм непрямого впливу держави на інвестиційну діяльність. Основні з них наступні: державне кредитування, державні позики, роздержавлення прииватизація, податкове регулювання, амортизаційна політика, державний лізинг, ліцензування і кредитування, антимонопольні заходи, стандартизація та ін.

Методи непрямого впливу держава реалізує через свої інститути як учасник інвестиційного процесу.

у міжнародній практиці захист національного інвестиційного ринку державою іменується протекціонізмом. Політика протекціонізму здійснюється за допомогою високих митних зборів на товари, що імпортуються, податків на іноземні інвестиції, обмеження або заборони ввезення окремих товарів. Держава заохочує розвиток національного виробництва, експорт національних товарів, субсидує національних інвесторів, перешкоджає експорту капіталу і прагне залучити іноземні інвестиції.

Для забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей або регіонів держава через податкові пільги або канікули, пільгові кредити і державні субсидії прагне залучити вітчизняних і зарубіжних інвесторів. З цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів, вільних (офшорних) зон.

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється державою через Національний банк шляхом регулювання попиту і пропозиції на позикові кошти. Грошово-кредитна політика Національно

го банку в залежності від стану економіки проводиться або у формі кредитної експансії, або у форміі кредитної рестрикції.

Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку за допомогою «дешевих грошей».

Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стримування інвестиційної активності рожчання кредитних ресурсів змушує інвесторів до вкладень тільки в найбільш ефективні, прибуткові проекти, сприяє зростанню державних інвестицій, залученню коштів на депозити фінанси кредитних установ.

Національний банк проводить також oпepації на фондовому ринку, тобто здійснює продажі державних цінних паперів (облігацій, чейських зобов’язань). У світовій практиці з цінними паперами центральними банками найбільш дійовим методом грошово-кредитного регулювання економіки. З метою крЯ ної експансії центральні банки купують дераЯ цінні папери, і, навпаки, продають їх, коли пр нуть обмежити розширення кредиту комерція банків.

Центральні банки впливають на інвестиції діяльність і непрямо, через регулювання норі обов’язкових, або мінімальних, резервів. Цей меті полягає у встановленні центральним банком комерційним банкам норм обов’язкових резервів у вигляді певного відсотка від суми їх депозитів,

зберігаються у нього на рахунках. При збільшенні

обов’язкових резервів меншає розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість розширення кредитних операцій, збільшення частки довгострокових кредитів, стимулюючи тим самим інвестицінний процес.

В Україні існує система державного довгострокового кредитування будівництв і об’єктів виробничого призначення за рахунок централізованих ресурсів Національного банку. Державний кредит надається будівництвам і об’єктам, перелік яких розробляється Міністерством економіки і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державне довгострокове кредитування здійснюється в основному Укрінвестпромбанком і Укрсоцбанком.

Великий вплив на розширення інвестиційної діяльності, особливо в перехідній період, покликаний забезпечити Фонд державного майна України, на який покладено задачі:

- захист майнових прав України на її території і за кордоном;

- здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств;

- здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів;

- сприяння процесу демонополізації економіки і створення умов для конкуренції виробників.

Відповідно до цих задач на Фонд покїьі

фуНКЦІЇ 3 розробки І КОІнТрОЛю ПрОеКТІВ держав

них програм приватизації, заміни в процесі прива тизації форм власності шляхом перетворенню Я підприємств у відкриті акціонерні товариств. При цьому Фонд є власником тієї частина акцій акціонерних товариств, яка не була реалів на в процесі приватизації.

Фонд здійснює продаж майна загальнодержавної власності, зокрема ліквідованих підприємства об’єктів незавершеного будівництва.

Фонд розробляє нормативні акти з питань управління державним майном, проводить його інвентаризацію, здійснює аудиторські перевірки ефективності його використання, складає кошторис витрачання коштів фонду приватизації і контролю користання цих коштів.

Все більший вплив на інвестиційну діяльні надають позабюджетні фонди, через які держава формує додаткові джерела фінансування інвевестицій. В Україні створені наступні позабюджетні фонди: Державний інноваційний фонд, Фонд сприяння зайнятості, Пенсійний фонд.

Державний інноваційний фонд створений фінансування і матеріально-технічної підтримки заходів з забезпечення розвитку і використання; сягнень науки і техніки.

Кошти інноваційного фонду використовуються для фінансування галузевих і міжгалузевих науга дослідних і дослідницько-конструкторських заходів, які торкаються освоєння нових технології виробництв нових видів продукції (робіт, послуг

формується інноваційний фонд за рахунок відрахувань підприємствами відсотків від фактичного обсягу реалізації продукції, робіт і послуг. Розрахована сума відрахувань відноситься на собівартість постачальницько-збугові організації платять внески, виходячи з розміру їх валового прибутку.

Зібрані Державним інноваційним фондом кошти

розподіляються між галузевими спеціальними фондами позабюджетних коштів - 70% і обласними відділеннями фонду - 30%.

Використана література: Гончаров, А.Б. Інвестування: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Х.: Видавничий Дім ’ІНЖЕК’, 2003. - 336 с. Укр.мова. / А Б Гончаров. — 2003. — іл.