Гуткевич С.О. Інвестування (2006)

3.2. Інвестиційна діяльність фінансових інститутів

Основою економічної інфраструктури ринку є банківська система. Нормальне функціонування ринкової економіки передбачає інвестиційну діяльність банків. Для інвестиційного процесу важливим фактором є рівень розвитку банківської системи. Банки виступають посередниками між суб’єктом, що вкладає грошові заощадження, і об’єктом, у які цей капітал інвестується.

Завдання банків полягає в проведенні аналізу діяльності об’єкта /підприємства або інвестиційного проекту) з урахуванням прибутковості й системи ризиків. Банківська система виявляє недоліки та визначає власні можливості у фінансуванні інвестицій. Вона є динамічною системою та являє собою єдину структуру, що включає різні банки.

Розвиток банківської системи України зв’язано з перебудовою або реформуванням інфраструктури колишнього Держбанку СРСР, який займав монопольне положення в країні.

Перебудова банківської системи почалася ще в 1987 p., коли Держбанк, Ощадбанк і Внєшторгбанк були реорганізовані й утворилися п’ять спеціалізованих банків: Внєшекономбанк, Пром- стройбанк, Агропромбанк, Жилсоцбанк і Ощадбанк. Це повинно було сприяти розвитку ринкових елементів у соціалістичній економіці. Але дійсне реформування банківської системи почалося з прийняттям Закону України «Про банки й банківську діяльність». Банківська система впливає на реформування економіки.

Структура банківської системи України має два рівні і складається з центрального банку і комерційних банків приватної та державної форм власності.

Банківська система включає: банки; спеціальні фінансові інститути, що виконують банківські операції, але не мають статусу банку; установи, що утворюють банківську інфраструктуру й забезпечують життєдіяльність кредитних інститутів. Вони є її складовими частинами, виражаючи специфіку цілого, і є носіями його властивостей. Це керована система, в якій банки є її основною складовою частиною, або центральним елементом. Центральний банк здійснює функції грошової емісії, а також прямого або непрямого регулювання розмірів і ціни кредиту в загальнодержавному масштабі.

Банк — це особлива категорія підприємств, грошово-кредитний інститут, що безпосередньо не бере участь у сфері виробництва, але регулює грошовий обіг. Його слід розглядати як автономне незалежне, комерційне підприємство, продуктом якого

насамперед, формування платіжних засобів (грошової маси) а також різноманітні послуги, такі як надання кредитів, гарантій поручительства, консультацій, керування майном. Діяльність банку має продуктивний характер.

Національний банк України (Центральний банк) підлеглий Верховній Раді і Кабінету Міністрів України. Створенням Національного банку України (НБУ) у вересні 1991 р. закладено основи класичної дворівневої структури банківської системи держави, він включає центральний банк як головний банківський інститут, що є емісійним центром держави і відповідає за керування всією грошово-кредитною системою.

Національний банк України є центральним банком держави, що проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення національної грошової системи, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс національної грошової одиниці щодо валют інших країн.

Основні задачі Національного банку України складаються в забезпеченні стабільності грошової системи країни, у підтримці платоспроможності населення і пріоритетних галузей виробництва, у створенні фінансового і валютного ринків, інфраструктури банківсько-кредитних установ.

У збалансованості грошового обігу й грошового ринку важливу роль відведено інвестиціям. У банківській системі інвестиціями є засоби банків, вкладені в цінні папери підприємств, організацій, установ різних форм власності на тривалий період часу.

Кредит — форма руху позичкового капіталу або угода між економічними партнерами у формі позички, тобто надання майна або грошей іншій особі у власність за умов, що є ознаками кредиту: терміну, поворотності і платоспроможності. Для будь- якого підприємства вигідність банківських кредитів зв’язана з розміром процентної ставки. Із зростанням номінальної процентної ставки знижується частка позичальників. Кредитор є суб’єктом, що видає позичку, а її одержувач — позичальником Позичка — передача грошей або матеріальних цінностей одними учасниками договору позики другим на умовах повертання і як правило, зі сплатою відсотка. Інвестиції характеризуються визначеними особливостями, що відрізняють їх від економічної категорії «позичка» (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Порівняльна характеристика банківських інвестицій і позичок

ОсобливостіІнвестиціїПозички
Терміни використанняКороткострокові Середньострокові ДовгостроковіПереважають короткострокові
Банк як суб'єкт інвестуванняОдин з безлічі інвесторівОдин з деяких кредиторів
Ініціатор кредитуванняБанкПозичальник
Ціль банкуПрибутокПовернення 3 позичковим відсотком
Аналіз особливостей банківських інвестицій і позичок свідчить про деякі відмінності між ними. Так, за термінами вкладення на відміну від позички, що надається на відносно короткий термін з умовою повертання в сумі, що перевищує вихідну на позичковий, відсоток, інвестування — це використання грошей на тривалий або ж короткий проміжок часу.

Як суб’єкт інвестування банк самостійно приймає рішення про вкладення засобів у цінні папери з метою одержання прибутку. З розвитком ринку цінних паперів підвищується питома вага вкладень у них банком.

Одна з головних задач банків складається в необхідності підтримки оптимальної структури своїх активів з урахуванням економічного положення. Вони повинні реагувати на економічну й політичну ситуацію. При кризовій ситуації скорочуються довгострокові інвестиції і терміни кредитування. В умовах державної стабільності, тобто скорочення ризику, банківська система активізує свою діяльність, одержуючи доходи — процентні надходження.

Головна функція банків і їхня фінансова послуга — це надання кредитів, насамперед довгострокових. Кредит, збільшуючи інвестиційні ресурси підприємств, сприяє концентрації інвестиційних ресурсів та ефективному використанню коштів.

Позичка і кредит вважаються одними з найбільш ризикованих банківських операцій, оскільки мають тенденцію до непо- вертання. Банки-інвестори повинні забезпечувати схоронність засобів або безпеку вкладень, прибутковість банківських інвестицій, їх ліквідність і зростання. Схему інвестиційних операцій банка подано на рис. 3.5.



операції банку є складним процесом, що включаючи інвестиційні інструменти банківської установи. Кожен Авансовий інструмент має певні ознаки ризику, чутливість до Інфляції, а також до змін державної політики й економічної

кон’юнктури.

Кількість фінансових інструментів інвестиційного портфеля банку досить велика. Інвестиційний портфель банку складається із сукупності цінних паперів, придбаних їм у процесі активних операцій. Він включає інвестиційні та фінансові інструменти, зокрема акції, облігації, боргові зобов’язання, векселі.

Одним з видів цінних паперів, що мають фіксований доход і випускається підприємством або державою, акціонерними компаніями, фондами як боргове зобов’язання, за яким емітент зобов’язується виплатити власникові фіксовану грошову суму у визначений термін або виплачувати відсоток півріччами або щорічно, є облігація. Вкладення в облігації менш ризиковані порівняно з вкладеннями в акції. На світовому фондовому ринку найбільш надійними й безпечними вважаються державні боргові зобов’язання. Внаслідок економічної нестабільності й дефіциту Державного бюджету України, зараз неможливо гарантувати ліквідність урядових позик.

Прийнято Закон «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІІІ, який визначає його особливості, що складаються у видачі перекладних і простих векселів, здійсненні операцій з векселями й виконанні вексельних зобов’язань у господарській діяльності. Відповідно до Закону України «Про цінні папери й фондову біржу», вексель як вид цінного папера є письмовим борговим зобов’язанням строго встановленої форми, що дає його власникові (векселедержателеві) безперечне право після закінчення терміну вимагати з боржника сплату позначеної грошової суми. Дисконт векселя означає купівлю його банком, що може бути виписаний як у національній, так і в іноземній валюті.

Комерційний банк приймає ліквідні векселі до обліку за ціною, нижчою за номінальну вартість векселів на дисконтну ставку. Власник векселя повинен мати можливість захистити свої права.

Цьому сприяють нормативні документи й Закон України «Про банкрутство». Інвестиційна діяльність комерційного банку здійснюється працівниками відділу інвестицій, що виконують функції аналізу й звітності щодо інвестиційної діяльності. Можливість банку інвестувати засіб визначається на підставі кваліфікованого спостереження й вивчення ринку цінних паперів з урахуванням ризику коштовних паперів, що здобуваються.

При розгляді інвестиційних цінних паперів, що реально містяться в банківських портфелях, і визначенні, які цінні папери можна здобувати, керівництво банку повинне враховувати сукупність істотних факторів. У світовій практиці банківського менеджменту виділяють ряд факторів, що впливають на інвестиційний вибір банку.

Основні фактори, що визначають інвестиційний вибір банку: очікувана норма прибутку, податкові характеристики, заставні вимоги, ризики (рис. 3.6).



Рис. 3.6. Фактори, що визначають інвестиційний вибір банку

Кредитний ризик зв’язаний з цінними паперами, коли погіршується економічне становище емітентів цих паперів і вони не можуть виконувати свої фінансові зобов’язання. Ринковий

ик можливий при непередбачених і серйозних порушеннях на ринку цінних паперів і в економіці в цілому. Ринкова ціна деяких цінних паперів може знизитися навіть до рівня їхньої номінальної ціни або ще нижче.

Процентний ризик — це зміна процентних ставок. Процентний ризик залежить від коливання ринкових ставок боргових зобов’язань, за якими встановлено відсоток у договірному порядку з моменту їхнього випуску. Відсоток є важливим інструментом банківської політики й конкуренції, від нього багато в чому залежить ефективність функціонування банківської системи.

Діловий ризик банків відображається на кредитному портфелі і зв’язаний зі зміною економічного стану в країні, зі зниженням обсягів продажів, зростанням банкрутства, безробіття та неповернення позик. Внаслідок незбалансованої ліквідності банки, передбачають продаж інвестиційних цінних паперів ще до погашення їх. Банки зменшують ризик дострокового відкликання за рахунок придбання облігацій, емітенти яких не можуть відзивати них протягом кількох років або не здобувають цінні папери з можливістю відкликання.

Інфляційний ризик може знецінити вартість вкладень акціонерів у банк, тому банк пропонує коштовні короткострокові папери й фінансові інструменти з процентними ставками, що плавають.

Банки, здійснюючи інвестиційні операції, стежать за рівнем їхньої прибутковості, оскільки віддача від інвестованих засобів повинна бути пропорційна ризикованості вкладень. Як показав аналіз, зараз банки, як і інші суб’єкти господарської діяльності, не мають ефективних механізмів стягування простроченої дебіторської заборгованості, включаючи процедуру банкрутства неплатника.

Внаслідок вищевикладеного, а також загальної кредиторської заборгованості, ризик неплатоспроможності або неповернення кредитів багаторазово зростає і розподіляється між усіма

підприємствами. Тому комерційні банки підвищують позичкові ставки і зменшують обсяги кредитування. За цих умов інвес тиційний попит орієнтується не на ставку кредитного відсотка а на кредитора з пільговим кредитуванням.

В інвестиційній сфері банківські установи виконують кредитно-розрахункові функції, а також касового обслуговування, депозитні операції обслуговування суб’єктів підприємницької діяльності, аналіз інвестиційного ринку, інформаційні й консультаційні послуги з питань ефективного вкладення капіталів. Виходячи з даних функцій, банки можуть більш ефективно використовувати ресурси своїх клієнтів і підвищувати прибутковість їх. Контроль за діяльністю комерційних банків покладений на Національний банк України.

Важливим елементом банківської системи є банківська інфраструктура. її складовими є підприємства; агентства; служби, що забезпечують діяльність банків (інформаційне, методичне, наукові, кадрове забезпечення, система зв’язку, комунікації). Банківська інфраструктура забезпечує гарантії захисту від неплатоспроможності й збитків.

Відповідно до міжнародних договорів України, проекти з розвитку її економіки підтримуються такими світовими фінансовими організаціями: Міжнародним банком реконструкції і розвитку, Європейським банком реконструкції і розвитку, Європейським

Міжнародним валютним фондом. Згідно із законодавст- більшості країн, на національних банківських ринках допускається функціонування іноземних банків.

розглянемо інвестування по лінії міжнародних фінансових організацій. За 75 років існування СРСР міжнародні фінансові організації надали у вигляді кредитів 22,5 млрд. дол., за час перебудови - 63 млрд. дол.

Історія відносин СРСР з Міжнародним валютним фондом (МВФ) бере початок з 1944 p., коли Радянський Союз брав участь у Бретгон-Вудських угодах, але не став членом МВФ внаслідок розбіжностей щодо умов членства. СРСР наполягав на збільшенні для нього квоти з 800 млн. дол. до 1,2 млрд. дол. і відмовлявся сплачувати 25% свого золотого резерву (відповідно до вимог Статуту МВФ) на підставі того, що потерпілі у війні країни повинні мати визначні пільги і звільнятися від сплати золотом. У результаті МВФ дав згоду на збільшення квоти до 1,2 млрд. дол., але вимога виплати 25% золотого запасу залишилася в силі, що й перешкодило СРСР стати членом МВФ. Однак основною причиною відмови СРСР була вимога Фонду про публікації державного бюджету і його видаткових статей, а в період «холодної війни» Радянський Союз не міг оголошувати такі дані. До середини вісімдесятих років СРСР не підтримував відносин з МВФ. Процес зближення з цією організацією активізуються з початком перебудови.

У ряді країн (наприклад, у Франції) діяльність іноземних банків державою не обмежується. У Росії, Канаді та інших країнах вводиться певний коридор, у кількісних межах якого вони можуть здійснювати свої операції.

Важливу роль в інвестиційній діяльності банків України відіграє Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), або Всесвітній (Світовий) банк. Протягом кількох років Світовий банк здійснює моніторингові дослідження економічного стану країни і здійснює фінансове сприяння урядові в проведенні ринкових перетворень. і

Співробітництво України і Світового банку відбувається у наступних напрямах:

- макроекономічна стабілізація й структурна перебудова

- роздержавлення економіки й постприватизаційний розвиток підприємств;

реформи у фінансовій сфері та формування інституційної основи ринкових відносин;

- удосконалювання системи соціального захисту населення і розвиток інфраструктури;

- відродження й підтримка сільського господарства;

- реформування державного сектора економіки;

- створення правової бази ринкової економіки, проектів в галузі енергетики та екології;

- залучення іноземних інвесторів.

Цілі міжнародних інвесторів набагато ширші, ніж одержання максимального прибутку. Надання допомоги країнам-членам Світового банку є головною складовою їхньої діяльності. Світо- вий банк може надавати урядові України щорічну фінансову підтримку для здійснення комплексних реформ. Ці засоби виділятимуться у формі кредитів, тобто на поворотній основі, з виплатою відсотків. Найбільш імовірним у досягненні високих економічних показників, що зв’язано з інтелектуальною й фізичною віддачею, вважається інвестування в такі сфери, як утворення, охорона здоров’я, у харчову промисловість або інвестування в людські ресурси.

Для кожного проекту визначається загальна вартість, обсяг фінансування його Світовим банком, дата впровадження, призначення фінансових ресурсів, галузь здійснення проекту й освоєння засобів. Значення проектів, їхня пріоритетність можуть змінюватися, що відбиватиметься на фінансуванні залежно від інвестиційної банківської політики.

Європейський Банк Реконструкції і Розвитку — це міжнародна фінансова установа, створена в 1991 р. для фінансової підтримки проектів сприяння країнам Центральної і Східної

в переході до ринкової економіки. Банк, розташований Лондоні, офіційно почав свою діяльність у квітні 1991 р.

Європейський Банк Реконструкції і Розвитку виробив критерії, за и обрано кілька секторів економіки для максимальної концентрації / досягнення відчутних результатів, а саме:

- значущість сектора для успішного проведення подальших

економічних реформ,

- швидкість і ефективність здійснення проектів у даному

секторі економіки,

- віддача у вигляді збільшення експорту, валютного виторгу й завоювання нових ринків збуту.

Для України першорядне значення має розвиток агропромислового комплексу, але внаслідок низької ефективності цього сектора економіки, ЄБРР планує фінансувати інноваційні проекти реформування сільського господарства, зокрема виробництво техніки й устаткування для господарств фермерів. Банк надає позики (максимально на 10 років для підприємств і на 15 років для проектів розвитку інфраструктури) відповідно ринковим ставкам. Він також набуває акції участі, дає гарантії кредитів і підписки на облігації й акції, бере участь у спільних операціях з іншими приватними й державними фінансовими установами.

Європейський Інвестиційний Банк заснований Європейським економічним співтовариством з метою сприяння розвитку, інтеграції та співробітництву шляхом надання інвестиційних позичок [8]. Європейський Союз в економічній сфері розвивається в напрямі створення єдиного внутрішнього ринку, єдиної банківської системи й загальної валюти.

Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) здійснюється відповідно до статутних документів цих організацій, міжнародними договорами України, чинним законодавством з метою одержання зовнішніх фінансових ресурсів для реалізації системних і інвестиційних проектів. Так, Міжнародна фінансова корпорація (МФК) у процесі інвестиційної діяльності надає консультаційну й технічну допомогу

Україні. МФК здійснює такі проекти технічної підтримки, Як приватизація, підприємництво, приватизація земель, реорганізація сільськогосподарських підприємств.

На макроекономічному рівні системні проекти спрямовані на проведення економічних реформ в Україні. Інвестиційні проекти передбачають розвиток окремих галузей, секторів економіки виробництв, фінансування яких здійснюється на умовах самостійного планування й обов’язкового внутрішнього самофінансування. Стійкість банківської системи залежить від загальних умов макроекономічної рівноваги між нагромадженням та інвестиційним попитом. Стан банківської системи впливає на інвестування. Структура сучасної банківської системи в Україні відповідає західним аналогам, а вітчизняна законодавча база в банківській сфері досить досконала для регулювання процесів банківської діяльності й забезпечення стабільності банківського сектора.