Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності (2003)

1.1. Економічна сутність інвестицій та механізму інвестування

В сучасній Україні поняття інвестиції та інвестування ввійшли в науковий обіг в результаті реформування економіки.

Вітчизняні і зарубіжні економісти розглядають інвестиції як довгострокове вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.

Термін «інвестиція» походить від лат. invest, що означає «вкладати». В широкому розумінні цього слова інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому.

Таким чином, інвестиції - це те, що відкладається на завтра. Одну їх частину складають споживчі блага, які не використовуються в поточному періоді, вони відкладаються на збільшення запасів, іншу - ресурси, які направляються на розширення виробництва. Інвестиціями можуть бути як грошові кошти, так і акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права. З точки зору фінансів, інвестиції - це всі види активів (коштів), які вкладаються в економічну діяльність з метою одержання доходу, а з точки зору економіки, інвестиції - це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння капіталу.

В сучасній економічній літературі термін «інвестиції», як правило, трактується, як будь-яке вкладання коштів, яке може і не приводити ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку. До них часто відносять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів довгострокового користування, які за своїм економічним змістом не можуть бути віднесені до інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що інвестування капіталу може здійснюватися не лише у грошовій формі, а й у формах рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів.

В Законі України «Про інвестиційну діяльність» [140] інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями Закон визначає:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно;

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого

досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;

- права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Таким чином, приріст капіталу за рахунок інвестицій ми можемо назвати процесом інвестування.

Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси - вкладення капіталів і одержання прибутку - відбуваються упродовж певного часу, а тому вкладення капіталу, а потім і отримання прибутку може бути послідовним, паралельним або інтервальним.

У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). У нашій країні за радянських часів його ідентифікували з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядалися як вкладення у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестування можуть бути спрямовані на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Капіталовкладення визначають витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів реального сектора економіки. Капітальні вкладення як економічна категорія характеризувалися сукупністю товарно-грошових відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої у відтворення матеріально-технічних компонентів продуктивних сил, тобто вони значно вужчі, ніж інвестиції.

Довгостроковий характер капіталовкладень, відсутність у їх складі витрат на формування й відтворення оборотних фондів свідчать про обмеженість цієї категорії для реального розуміння повноцінного ресурсного забезпечення економічного зростання, науково-технологічного відновлення виробничого апарату.

Закордонні фахівці в дослідженнях економічного змісту інвестицій наголошують на таких факторах:

а) приріст функціонуючого капіталу;

б) одержання додаткового доходу;

в) відмова від частини поточного споживання на користь очікуваного розширення споживання в майбутньому.

Правильні по своїй суті, такі характеристики інвестицій усе-таки не розкривають повного мірою цю складну економічну категорію.

Заслуговують на увагу пропозиції економістів щодо розмежування понять інвестиційні товари й інвестиційні ресурси за критерієм здатності їхньої участі в утворенні та відтворенні капіталу.

Уведення в науковий обіг категорії інвестиційних ресурсів дозволяє докладніше представити етапи інвестування - відповідно, і функції інвестицій.

Обґрунтованим є і розширення складу інвестиційних ресурсів за рахунок об'єктів інтелектуальної власності.

Інвестування - це процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та ін.), перетворення їх в інвестиційні товари,та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори - ресурси, а далі у капітал.

На наш погляд, неправомірно вважати продовженням інвестування приріст капітальної вартості у формі доходу чи іншого ефекту. Дане методологічне положення не суперечить необхідності докладного розрахунку повернення інвестованих коштів, їхньої ефективності, окупності і т. д. Але все це забезпечується уже виробничими процесами в поєднанні з іншими факторами.

В. Г. Ревазов у ході досліджень виявив і обґрунтував такі функції інвестицій у виробничій сфері [4]:

- формування факторів-ресурсів для виробничої стадії відтворення;

- реструктуризація основних інститутів сучасного відтворення;

- утворення нової комплексної структури капіталу у виробничій стадії;

- структурна перебудова економічних систем;

- ресурсне забезпечення переведення економічних систем на інноваційний шлях розвитку;

- функції, пов'язані з вирішенням проблем зайнятості, розвитком соціальної сфери й інших ефектів інвестування;

- регулювання пріоритетних напрямів розвитку економіки.

На основі специфіки відтворення різних видів інвестиційних ресурсів у сучасних умовах виникає потреба уточнення класифікації інвестицій за окремими ознаками. Спроба такої класифікації здійснювалася, наприклад А. Г. Загороднім та Ю. І. Стадницьким [151], але, на нашу думку, цю класифікацію слід провести більш детально (рис. 1.1).



На особливу увагу заслуговує класифікація джерел інвестування. Як видно з рис. 1.2, вони поділяються на зовнішні та внутрішні, а ті в свою чергу складаються з трьох основних блоків.



Рис. 1.2. Класифікація джерел фінансування інвестицій

Аналіз цілей, функцій та особливостей відтворення інвестицій дозволяє визначити їх як сукупність засобів різної форми, вкладених для формування комплексної ресурсної бази відтворення товарів і послуг з метою одержання в кінцевому підсумку економічного, соціального, науково-технічного й іншого ефектів.

Інвестиції у виробничій сфері стають капіталом лише на стадії виробництва у відтворювальному процесі, коли починається їхнє самозростання.

Для регіональної економіки, як і для будь-якого іншого рівня, зміст інвестицій не змінюється. Однак інвестування в регіоні як процес

має свої особливості з цілого ряду причин, пов'язаних зі специфікою джерел інвестування, сукупністю їх форм, обмеженістю стадій відтворення, що протікають у регіональних структурах.

Оновлене розуміння категорії інвестицій є важливим теоретико-методологічним підґрунтям для аналізу стану й організації інвестиційних процесів, основних джерел інвестицій, умов перетворення їх на фактори ресурсів суспільного відтворення, стану й передумов формування повноцінного ринку інвестиційних товарів.

Наведені вище поняття інвестицій та інвестування дають можливість підійти до обґрунтування організаційно-економічного механізму інвестування, як важливої складової економіки України.

Запропонований механізм інвестування схематично подано на рис. 1.3. Як видно зі схеми, в даному механізмі виділено три блоки.

Перший блок - теоретичні основи та взаємоузгоджені стратегії розвитку економіки інвестиційної діяльності, а також оцінки економічного розвитку держави та інвестиційного клімату. Другий блок - механізми державного регулювання у сфері інвестування. Третій блок - напрями активізації інвестиційної діяльності.

Запровадження в життя запропонованих напрямів активізації інвестиційної діяльності особливо важливе в умовах коли істотне збільшення обсягів інвестицій у реальний сектор економіки практично неможливе. Особливо актуальною стає необхідність підвищувати ефективність використання існуючих інвестиційних ресурсів. Це завдання не нове, але напрями його вирішення повинні бути переглянуті як по країні в цілому, так і в кожному регіоні. У різних регіонах його вирішують по-різному, виходячи зі своїх особливостей.

Аналіз досвіду окремих областей дозволив виділити ряд загальних напрямів. Серед них:

- перегляд пріоритетних напрямів і програм інвестиційної політики, виділення в їхньому складі програм розвитку галузей матеріального виробництва, у т.ч. наукоємних, як стратегічної бази вирішення соціальних завдань розвитку регіону;

- фінансування окупних (прибуткових) інвестиційних проектів і цільових програм через механізм бюджету розвитку;

- активізація ринкових механізмів в інвестиційній сфері, включно з уведенням контрактної системи, конкурсного добору високоефективних інвестиційних проектів, їх правового й комерційного гарантування й ін.;

- розвиток інноваційного підприємництва;

- розширення обсягів лізингових операцій;

- розробка нових форм мотивації й контролю-за ефективним; адресним використанням інвестицій.



Інвестиційний клімат. Вивчення вітчизняного й закордонного досвіду оцінки інвестиційного клімату показує, що часто не враховується ряд важливих методологічних положень, розроблених сучасною економічною наукою. Для усунення цього недоліку варто використовувати такі методологічні положення:

а) для різних інвестицій необхідний різний інвестиційний клімат;

б) інвестиційний клімат повинен відповідати балансові інтересів усіх учасників інвестиційної діяльності;

в) клімат має бути стабільним і досить гнучким, враховуючи зміни в співвідношенні факторів ресурсів суспільного відтворення, а також націленим на формування системи факторів-ресурсів в економіці країни чи регіону;

г) важливе його покликання - забезпечувати сполучення інвестицій з інноваційними факторами розвитку;

д) інвестиції повинні бути чітко пов'язаними з розвитком людського фактора, підвищенням кваліфікації працівників у всіх сферах діяльності;

е) інвестиційний клімат не повинен порушувати комплексні властивості економічної стійкості й економічної безпеки господарських систем, а також екологічних умов регіонів.

Перш ніж продовжити розгляд сучасного стану інвестиційної сфери в Україні, докладніше розглянемо, що ж таке інвестиційний клімат.

Інвестиційний клімат визначається як сукупність політичних, економічних, соціальних, юридичних і інших факторів, що визначають, у кінцевому рахунку, ступінь ризику капіталовкладень і можливість їхнього ефективного використання [5].

Проте інвестиційний клімат у країні, незважаючи на істотний прогрес у питаннях захисту прав акціонерів і гарантуванні прав інвесторів, усе ще викликає в них недовіру. Поряд із державою, фінансові інститути можуть і повинні відігравати велику роль у поліпшенні інвестиційного клімату в країні. З одного боку, фінансові інститути самі гостро реагують на інвестиційний клімат у країні, з іншого - беруть участь у його формуванні, а отже, разом із регулюючими органами відповідають за його якість. Більш того, недостатня розвиненість фінансових інститутів може стати гальмом економіки.

Фінансова система в розвинутих країнах є стрижнем економіки, і, як показав досвід останніх криз, проблеми у фінансовій системі можуть швидко перетворитися на проблеми економіки, і навпаки, розвинена стабільна фінансова система сприяє стабільному розвитку економіки. Іноземні інвестори відзначають важливість фінансових інститутів у формуванні інвестиційного клімату в країні.

У розвинутих країнах в останні декілька десятиліть помітно посилилася конкуренція інвестиційних банків із комерційними. Конкурентна перевага комерційних банків - накопичена інформація про кредитоспроможність клієнтів. Проте нові інформаційні технології забезпечують велику інформаційну прозорість корпорацій, що дозволяє компаніям залучати кошти з фінансових ринків за рахунок розміщення цінних паперів на вигідніших умовах у порівнянні із залученням комерційних кредитів.

В той же час в Україні фактично в більшості банків був один позичальник - держава, що виявилася позичальником дуже ненадійним. Більшість комерційних банків практично працювали як хедж-фонди - позичали «дешеві» гроші на Заході, конвертували їх у гривні й інвестували в облігації внутрішньої державної позики (ОВДП).

З інвестиційними банками стан справ був дещо кращим, і хоч ринок первинних розміщень знаходиться дотепер у зародковому стані, інвестиційні банки і компанії нагромадили деякий досвід роботи на фінансових ринках.

Ринок прямих інвестицій також досяг певного розвитку, проте обсяг цих інвестицій був обмежений. З іншого боку, підприємств, що могли б претендувати на роль надійних позичальників капіталів, у країні було не так багато. Брак іноземних коштів дозволив значним компаніям позичати їх на Заході (шляхом розміщення єврооблігацій або залучення синдикованих кредитів) за підтримки іноземних фінансових інститутів. Тому роль українських фінансових інститутів на ринку залучення капіталів буде маргінальною.

Розвиток системи комерційного кредитування, безумовно, відбувається, проте - це процес повільний, а той факт, що в розвинутих країнах комерційні банки втрачають частку ринку, поступаючись нею банкам інвестиційним, наводить на думку, що Україні немає рації проходити той шлях, який пройшли фінансові інститути в західних країнах за останні сто рок|в. Так само, як немає рації, наприклад, вводити в Україні систему оплати чеками, яка дотепер була поширена на Заході й уже перетворюється в атавізм. Крім того, завоювання довіри банками є тривалим процесом, а створювати механізми залучення інвестицій вільних коштів підприємств необхідно вже зараз. Комерційні банки, безумовно, потрібні, проте вони не зможуть задовольнити попит на фінансові ресурси в економіці України, який зростає високими темпами.

На відміну від комерційних банків, корпоративні позичальники продемонстрували свою набагато більшу надійність.

Роль інвестиційної компанії полягає в організації й структуруванні угоди, вона має для цього відповідну фахову кваліфікацію й зв'язки у фінансовому співтоваристві. Банк або фінансова компанія спроможні разом із підприємством розробити і «настроїти» на специфіку даного проекту варіанти як фінансової схеми, так і договірної структури. При цьому фінансовий інститут бере на себе відповідальність за реалізацію обраного варіанту.

Іноді в ході цього процесу необхідно зробити «крок назад» - перш ніж підприємство зможе вийти на фінансові ринки, необхідно провести ряд заходів щодо організаційної й фінансової реструктуризації бізнесу (підготувати довгострокову маркетингову стратегію, інвестиційну програму, розробити й реалізувати програму скорочення витрат і т. ін.).

На відміну від комерційного банку, що збирає й аналізує інформацію про позичальника виключно для власних потреб, інвестиційно-банківська структура проводить незалежний аналіз і оцінку цінних паперів, дозволяючи інвесторам самостійно приймати рішення.

Фінансовий інжиніринг дає змогу створити інструменти, що підвищують зацікавленість емітента у виконанні своїх зобов'язань і, отже, сприяють встановленню довіри між інвесторами й реципієнтами капіталу. Подібним інструментом, зокрема, є конвертовані облігації. Такі властивості фінансових інструментів надзвичайно важливі в умовах, коли проблема корпоративного управління є дуже гострою.

Механізм залучення коштів безпосередньо з ринків капіталу гнучкіший, ніж комерційне кредитування, він дозволяє як позичальникам, так і інвесторам оперативно реагувати на мінливі умови ринку.

Ми очікуємо, що підприємства, які виготовляють споживчі товари, а також підприємства сфери послуг і компанії «нової економіки» почнуть активно проводити первинні розміщення вже в найближчі два-три роки.

У таких умовах найбільш ефективною, на наш погляд, є структура фінансової корпорації, що володіє як можливостями комерційного банку, так і можливостями ефективно працювати на ринку інвестиційних банківських послуг. При цьому наголос повинен робитися на розвитку найсучасніших технологій, тому що тільки в такий спосіб можна адекватно використовувати можливості динамічного ринку. Така структура дає змогу створювати й підтримувати як значну українську, так і західну клієнтську базу, що дозволяє такому фінансовому інституту створювати ефективні канали перерозподілу коштів між інвесторами й підприємствами, що мають потребу в інвестиціях.

До того ж такий фінансовий інститут може бути не тільки організатором, а й інвестором у розвиток бізнесу підприємств. Істотною є

наявність у нього можливостей реалізовувати комбіновані форми фінансування - кредитування, інвестиції в акціонерний капітал, проектне фінансування.

Таким чином зменшуються ризики і досягається баланс інтересів підприємства (яке захищене від «ворожого» поглинання і втручання в оперативні питання бізнесу) та фінансового інституту (який контролює й підтримує ліквідність підприємства, забезпечує зростання його активів і окупність власних інвестицій).

За наявності у фінансового інституту механізмів та інструментів колективних інвестицій (пайові інвестиційні фонди, пенсійні фонди й ін.) стабільність системи (і, відповідно, її надійність в очах інвесторів) ще більше зростає - з’являється можливість акумулювати ресурси приватних інвесторів (наприклад, працівників підприємства), зберігаючи контроль над акціонерним капіталом.

І, нарешті, після реалізації проекту такий фінансовий інститут може вирішувати завдання розвитку інфраструктури ринку, що також сприятливо позначається на загальному інвестиційному кліматі. Організація й підтримка ринку акціонерного капіталу - один із прикладів таких завдань. Ліквідність акцій підприємств істотно знижує ризики інвесторів, підвищує можливість успішного розміщення інших фінансових інструментів, дозволяє реалізовувати комбіновані схеми фінансування (з використанням похідних фінансових інструментів) для залучення інвестиційних ресурсів на підприємство [6].

Існують різні підходи до оцінки інвестиційного клімату національної економіки, що розрізняються залежно від цілей дослідження, кількості аналізованих показників і їх якісних характеристик.

Існуюча методика оцінки інвестиційного клімату, що охоплює максимальну кількість економічних характеристик, показників торгівлі, характеристик політичного клімату, законодавчого середовища для інвестицій, дозволяє глибоко й усебічно оцінити ситуацію в країні на даний момент і судити про можливість її розвитку.

Для порівняльного аналізу інвестиційного клімату в державах Східної і Центральної Європи, включаючи країни, що раніше входили до СРСР, використовуються спеціальні методики, де увага акцентується на темпах і перспективах реформ.

Методики бальної оцінки, основна перевага яких - можливість кількісного зіставлення основних характеристик інвестиційного клімату для різних країн і виділення остаточного показника, який враховує величини всіх складових і ранжування різних країн, слугують критерієм їхньої привабливості для іноземних інвесторів.

З огляду на вищевикладене пропонується оцінювати інвестицій

ний клімат на основі визначення загального підприємницького ризику, складовими якого є:

- соціально-політичний ризик;

- внутрішньо-економічний ризик;

- зовнішньоекономічний ризик.

Поняття інвестиційного клімату відрізняється складністю й комплексністю і може розглядатися на макро- і на мікроекономічному рівнях.

На макроекономічному рівні воно містить у собі показники політичного (включаючи законодавство), економічного й соціального середовища для інвестицій.

Для потенційних інвесторів в Україні при аналізі політичної ситуації вирішальну роль відіграють політика держави щодо іноземних інвестицій, імовірність націоналізації іноземного майна, участь країни в системах міжнародних договорів із різних питань, міцність державних інститутів, наступність політичної влади, ступінь державного втручання в економіку і т.д.

На інвестиційному кліматі негативно позначаються не тільки прямі обмеження діяльності іноземних фірм, що містяться в законодавстві, а й нечіткість і, особливо, нестабільність законодавства країни-реципієнта, оскільки ця нестабільність позбавляє інвестора можливості прогнозувати розвиток подій, що знижує рентабельність вкладень.

Серед економічних параметрів основна увага в оцінці інвестиційного клімату приділяється загальному стану економіки, стану валютної, фінансової і кредитної систем, митному режиму, можливостям використання робочої сили (вартість робочої сили і її співвідношення із середнім рівнем кваліфікації працівників і продуктивністю праці).

Велику роль в оцінці соціального середовища для інвестицій відіграють: ставлення до іноземних інвестицій у суспільстві, ступінь його розшарування, наявність чи відсутність згоди з основних питань економічного й соціального розвитку країни, рівень безробіття, можливість страйків.

На мікроекономічному рівні інвестиційний клімат проявляє себе через двосторонні відносини фірми-інвестора і конкретних державних органів, господарських суб'єктів-постачальників, покупців, банків, а також профспілок і трудових колективів приймаючої країни. На цьому рівні відбувається конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного клімату в ході реальних економічних, юридичних, культурних контактів іноземної фірми з новим середовищем.

Макро- і мікрорівні інвестиційного клімату сприймаються інвесторами як єдине ціле, оскільки будь-які законодавчі зусилля уряду сформувати сприятливий інвестиційний клімат можуть блокуватися нормотворчістю місцевої влади, а зусилля на місцевому рівні щодо створення пільгового господарського режиму для іноземних інвестицій - найчастіше можуть компенсувати деякі вади загальноекономічного регулювання центрального уряду.

Використання нових методологічних підходів дає можливість характеризувати інвестиційний клімат як особливу підсистему в інституційній системі економіки, покликану створити передумови для найкращого використання суспільно-економічних відносин у розвитку і науково-технологічному відновленні продуктивних сил суспільства через активну інвестиційну діяльність. Виходячи з такого розуміння категорії інвестиційного клімату, пропонується виділити такі фактори його формування (рис. 1.4).



Перехід до стійкого зростання є завданням номер один на найближчу перспективу розвитку нашої країни. Але економічне зростання неможливе без вирішення проблем збільшення інвестицій у виробництво - від створення сприятливого інвестиційного клімату до перерозподілу фінансових засобів і вибору пріоритетних напрямів інвестицій.

Досягти цього можна лише в рамках інтегрованої економічної системи. Іншими словами, економіка повинна бути «настроєна» на інвестиції й економічне зростання.

Чинники інвестицій. У загальному вигляді рівень інвестицій як ресурсів, спрямованих безпосередньо на відшкодування й збільшення функціонуючого основного капіталу, залежить від ряду чинників, кожний з яких впливає на їхній розмір. Тобто розмір інвестицій є функцією ряду економічних показників, які стають у такому випадку чинниками, що впливають на нього [7].

До цих чинників, передусім, належать такі.

Рівень і структура сукупного попиту, що, у свою чергу, є функцією багатьох змінних. Хоч інвестиції можуть безпосередньо впливати на попит, але первинним і головним є все ж зв'язок: попит - інвестиції. Це визначається самим механізмом ринкової економіки. Інвестиційний попит залежить від чинників, що визначають рівень і структуру сукупного попиту в цілому. Попит є суспільним орієнтиром для товаровиробників і інвесторів (робити або не робити інвестиції) - це свого роду індикатор, що безпосередньо впливає на інвестиційну підприємницьку діяльність.

Норма відсотка. Норма відсотка вказує на ступінь доступності позикових засобів для товаровиробників. Низький рівень реального відсотка сприяє росту інвестицій з двох причин: по-перше, дешевшає позиковий капітал, по-друге, зростають, як правило, курси акцій, що певною мірою полегшує завдання мобілізації вільних коштів акціонерними товариствами. Водночас низький рівень відсотка повинен стримувати сам процес накопичення коштів фінансовими посередниками. Проте, за Кейнсом, при високому рівні відсотка набуває великої сили інша залежність. Вона полягає в тому, що високий рівень відсотка скорочує обсяги інвестицій, а це створює тенденцію до зниження загального розміру зайнятості, прибутку, а отже, потенційного накопичення.

Гранична ефективність капіталу. Поняття граничної ефективності капіталу визначається Кейнсом як співвідношення між поточною ціною пропозиції додаткової одиниці капітального майна й прибутком, Що від нього очікується протягом усього терміну служби. На граничну ефективність капіталу має вирішальний вплив не поточний прибуток від капітального будівництва, а очікуваний майбутній прибуток.

Спрощено можна уявити граничну ефективність капіталу як шкалу або криву ефективності кожної одиниці капітальних вкладень зі збільшенням їхніх обсягів. Це поняття близьке по своїй суті до відомої категорії норми прибутку. В обох випадках присутній момент підприємницьких очікувань і необхідність постійного порівняння з нормою відсотка. Через вплив на майбутню віддачу від капітального майна множини не завжди прогнозованих чинників, наприклад, техніко-технологічних (швидке моральне зношування техніки й технології), споживчого попиту (переключення його на іншу номенклатуру продукції), грошово-кредитних (зміни умов кредитування, нові норми оподатковування), - значення цієї шкали граничної ефективності капіталу має характер більш-менш точних припущень учасників інвестиційного процесу. Але на самі ці припущення впливає загальний стан упевненості й довіри в економічному середовищі. Стан невпевненості змушує відкласти ефективні в інших випадках інвестиції «до кращих часів», і тим самим уявна крива граничної ефективності капіталу знижується. Стан упевненості й довіри в економічному середовищі, навпаки, робить прогнози і саму можливість здійснення ефективних інвестицій більш реальними (ознакою такого стану може служити підвищення курсу акцій), що одночасно підвищує всі значення шкали граничної ефективності капіталу. У цьому ж напрямі діє перспективна політика структурних змін в економіці.

Стан і механізм регулювання грошово-кредитної системи. Умови трансформації заощаджень в інвестицій Якщо гроші мають стійкі характеристики, то це означає, що вони ефективно працюють на інвестиції.

Якби включити гроші як економічний ресурс в показники національного багатства і ВВП, то інвестиції завжди дорівнювали б заощадженням, оскільки гроші, не реалізовані в матеріалізовані інвестиції, можна було б розглядати як інвестиції у збільшення грошового ресурсу. Проте через специфіку грошового ресурсу, головне призначення якого визначається в опосередкуванні реального товарного обігу, подібне інвестування має обмежений економічний зміст. На справді розбіжність між розміром інвестицій і заощаджень тим більша, чим далі знаходиться економіка від стану рівноваги. Причому, згідно з моделью Калдора, має місце як перевищення заощаджень над інвестиціями, так і протилежний стан, коли обсяг інвестицій перевищує рівень заощаджень [8, с. 198-201]. Серйозною перешкодою трансформації заощаджень в інвестиції є недосконалість інвестиційної інфраструктури, яка спрямовує і регулює інвестиційні потоки. Отже, умови трансформації заощаджень в інвестиції визначаються розвиненістю інвестиційної інфраструктури.

Рівень розвиненості фондоутворюючих галузей - це матеріально-речовинна складова інвестиційного процесу. В цілому рівень розвиненості фондоутворюючих галузей визначається історично довгостроковими тенденціями індустріального розвитку. Такі країни, як Україна, з традиційно високим рівнем власного інвестування, володіють розвинутим комплексом виробництва будівельних матеріалів, металопрокату, машинобудування і безпосередньо будівельно-монтажних підгалузей, мають кращі можливості реалізувати потенціал інвестицій.

Потенційна динаміка структурної перебудови економіки. Цей чинник, як правило, спрацьовує при потенційно високих темпах науково-технічного прогресу, що, у свою чергу, потребує відповідних змін та структурних зрушень. Так званий резерв розвитку, особливо великий для тих національних економічних систем, де їх параметри зумовлені переважно структурою промисловості й рівнем техніки (продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність), в Україні значно нижчий, ніж у передових у цьому відношенні країн. Потенціал структурної перебудови економіки визначає загальний обсяг необхідних інвестицій на доступний для огляду період, що є основою розробки державних програм і водночас служить показником грошово-кредитної сфери.

Сукупність найважливіших чинників, що впливають на інвестиційний процес, можна зобразити у вигляді схеми (рис. 1.5).



Якщо в центр моделі помістити інвестиції, то чинники, що впливають на них, розташовуються у вигляді двох груп. Верхня група чинників (загальний розмір і структура сукупного попиту, норма відсотка й графік граничної ефективності капіталу) впливає на збільшення інвестицій за допомогою ринкового механізму, у той час, як нижня група чинників (забезпечення стійких характеристик грошей, сприятливі умови для трансформації заощаджень в інвестиції, формування оптимальної галузевої, технологічної і відтворювальної структури) безпосередньо визначається перспективною діяльністю державного апарату. Одночасно держава впливає на верхню групу чинників так, щоб вони за посередництвом товарно-конкурентного механізму сприяли нормалізації інвестиційного процесу.

Схема показує, що державний вплив на інвестиції далеко не вичерпується заходами для безпосереднього збільшення їхніх обсягів за рахунок виділення коштів із держбюджету, залучення іноземних інвестицій і встановлення пільг для суб’єктів економіки, що інвестують виробництво. На перший план виступають заходи регулятивного характеру. Ряд заходів державного впливу може мати непрямий характер (вплив на верхню групу чинників, «налагодження» самого ринкового механізму), проте в їх необхідності можна не сумніватися.

Стосовно української економіки ліву половину моделі можна умовно зв'язати з першим етапом нормалізації інвестицій (запуск і стабілізація економічного механізму), в той час, як права повинна бути задіяна на етапі пожвавлення економічного зростання. Таким чином, на етапі запуску ліва половина моделі активізується в основному шляхом створення умов для стабілізації ринкового механізму, а в період пожвавлення і подальшого економічного піднесення працює вся модель за рахунок проведення економічно обґрунтованої структурної політики.

Розуміння інвестицій як потоку має значення для оцінки загальної методології регулювання економіки України. Якщо йдеться про подолання інвестиційної кризи, про масштабне і швидке вибуття застарілого виробничого потенціалу, то важко уникнути проблеми визначення діапазонів коливань головних макроекономічних показників, у межах яких можливе виконання поставлених завдань. І якщо ці діапазони - внаслідок інституційних особливостей економіки - не можуть бути витримані, то завдання вільно чи мимоволі ставиться лише у формі загальних намірів, припущень, варіантів розвитку. Реальна ж динаміка фінансових потоків найчастіше не вкладається в рамки таких варіантів. Саме так складається з інвестиціями в основний капітал.

Щоб забезпечити стійке зростання потоку інвестицій, необхідне певне поєднання макроекономічних показників. На рівні підприємств

потоки інвестиційних коштів і відповідних робіт мають, як правило, переривчастий характер, викликаний потребою у хоча б мінімальному фонді для реалізації вигідних інвестиційних проектів або очікуванням такого поєднання умов на ринку капіталів і на товарному ринку, коли можна буде ефективно використовувати позикові кошти або здійснити додаткову емісію акцій. У масштабі ж усієї національної економіки інвестиційні потоки безупинні. Якщо, при цьому, для мікрорівня характерне прийняття рішень у рамках загальних економічних умов, що є для цього рівня об'єктивними, то на макрорівні ці загальноекономічні умови саме і формуються значною мірою суб'єктивно, тобто вони багато в чому залежать від перспективних дій уряду, Національного банку України, законодавчої влади держави.

Проте самих лише правильних дій з боку держави на певному відрізку часу ще недостатньо для того, щоб позитивно впливати на економічний розвиток. Не менш важливу роль відіграє такий, що не піддається точному визначенню, чинник, як довіра до держави з боку підприємців і домогосподарств. Якщо спробувати конкретизувати ці положення стосовно сфери інвестицій, то можна з достатньою певністю стверджувати, що вирішення проблеми довіри до держави з боку учасників інвестиційного процесу переломлюється у вирішення, здавалось би, незначного в даному випадку, але винятково важливого завдання створення сприятливого інвестиційного клімату. Безсумнівно, що бюджетна, грошова, податкова політика, зовнішньоекономічна діяльність держави формують інвестиційний клімат.

Різке падіння інвестицій в основний капітал, що тривало з початку 1990-х pp. до 1998 р., можна пояснити переважно двома групами причин:

- інфляцією, яка призвела до падіння життєвого рівня, знецінення накопичень підприємств та населення і, в кінцевому підсумку, до падіння сукупного попиту, в тому числі й інвестиційного. (Помітну роль у падінні сукупного попиту зіграв також розрив виробничих зв'язків у раніше єдиному народногосподарському комплексі СРСР);

- розладом існуючої інвестиційної інфраструктури, головним чином її інституційної складової, й неадекватним за часом формуванням нової інвестиційної інфраструктури. Одна зі складових цієї інфраструктури - механізм трансформації заощаджень в інвестиції - була різко підірвана розгулом спекулятивних операцій із заощадженнями населення й підприємств.

Обидві причини падіння обсягів інвестицій тісно пов'язані з явищами, що призвели економіку до кризи і тривалої стагнації виробництва,

хоч причин такого стану економіки набагато більше, ніж тих, що пов'язані безпосередньо з інвестиційним процесом [7]. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що забезпечення кількісного росту інвестицій хоч і важлива, але не єдина умова пожвавлення економіки.