Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності (2003)

2.1. Поняття та принципи інвестиційної діяльності

Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Ми вважаємо, що інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої ресурси (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку. Вона є стрижнем розширеного відтворення і можливістю швидкої ліквідації багатьох диспропорцій у розвитку економіки.

Складність регулювання інвестиційної діяльності, полягає в тому, що вона охоплює різні сфери економічного життя - науково-технічного прогрес, державне управління економікою, фінансово-банківська діяльність, комерційний розрахунок підприємств, ціноутворення і т. ін. Найчастіше проблему інвестування зводили до методів розподілу ресурсів капітальних вкладень. У зв'язку з цим в інвестиційний процес включали лише фондоутворюючі галузі. У цьому розумінні формування матеріально-технічної бази розглядалося у відриві від розширеного відтворення, в якому беруть участь як засоби виробництва, так і процеси накопичення.

Нинішній механізм інвестиційної діяльності поки що неповний і не має методологічної основи. Не відпрацьовано такі напрями, як фінансовий механізм інвестиційного процесу відтворення капіталу,

механізм формування ресурсів і джерел інвестування на підприємстві, формування ринку цінних паперів та ін.

Все це викликало необхідність започаткування нової галузі економічної науки - інвестознавства. Одним з піонерів створення цієї галузі є відомий вчений-економіст проф. В. Г. Федоренко [51].

Слід відзначити, що ринкові відносини в інвестиційній діяльності насамперед стосуються її джерел. Якщо розглядати національну економіку в цілому, то джерелами інвестиційних вкладень виступають фонд відшкодування, у вигляді амортизаційних відрахувань, і фонд накопичення, як частина національного доходу. На рівні ж суб'єктів господарювання вони здійснюються за рахунок власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизація, грошові накопичення, заощадження населення, фінансові кошти юридичних осіб тощо), запозичених фінансових коштів інвесторів (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити); коштів, що одержують від продажу акцій і облігацій, пайових та інших внесків громадян і юридичних осіб, а також бюджетних інвестиційних асигнувань [147, с. 70].

Говорячи про джерела інвестицій, слід наголос, що вони визначаються рівнем розвитку економіки, її ефективністю і віддачею використовуваних ресурсів. У цьому плані кризова ситуація, що склалась в Україні фактично підірвала інвестиційний процес як на макро-, так і на мікрорівнях.

Мета інвестиційної діяльності - ресурсне забезпечення позитивних структурних зрушень в економіці. Стратегічною метою цієї діяльності є:

- створення сприятливого інвестиційного клімату;

- мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;

- стимулювання процесів розвитку виробничої сфери;

- створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Відповідно до поставленої мети головними завданнями інвестиційної діяльності є:

- збільшення обсягу інвестиційних ресурсів за рахунок всіх джерел фінансування (кредитні ресурси комерційних банків, кошти приватних та іноземних інвесторів, кредитні лінії, бюджетні та власні кошти);

- визначення пріоритетних напрямів використання інвестицій, в тому числі державних в межах бюджету;

- забезпечення ефективного використання інвестицій, удосконалення їх відтворювальної і технологічної структури (нове будівництво, включаючи розширення діючих підприємств; технічне переозброєння і реконструкція; підтримка діючих потужностей) [147, с. 118].

Також доцільно окреслити загальні принципи реалізації впливу держави. Останні найбільш повно визначені в роботі [147, с. 120-122], де вони сформульовані таким чином:

Принцип ефективності В результаті застосування державного регулювання має передбачатись кінцевий економічний ефект. Заходи державного регулювання мають усувати такі негативні сторони ринку, як монополія та циклічність, сприяти раціональній податковій політиці.

Принцип справедливості Ринок визначає нерівність людей, а держава за допомогою відповідних регуляторів повинна коригувати цю систему перерозподілом з метою встановлення більш-менш справедливих засад. Це здійснюється через прогресивне оподаткування, проведення політики підтримки доходів (допомога людям похилого віку, непрацездатним, багатодітним), страхування безробітних тощо.

Принцип стабільності, який визначає необхідність впливу на економіку з метою вирівнювання підйомів і спадів ділового циклу, стримування безробіття, підтримки економічного зростання. Використовуючи заходи державної фінансової, податкової, зовнішньоекономічної та митної політики здійснюється вплив на рівень виробництва, зайнятість, інфляцію.

Принцип системності державного впливу передбачає комплексний, системний підхід до розв'язання економічних, соціальних, екологічних, зовнішньоекономічних та інших проблем.

Принцип адекватності вимагає, щоб система державних регуляторів економіки та засоби їх застосування відображала реалії сучасного етапу соціально-економічного розвитку з урахуванням необхідних змін, виходячи з інтересів України як незалежної держави, а також оцінки загальної політичної та економічної ситуації. Досягнення розумної достатності державного втручання забезпечується тим, що державі передаються лише ті економічні функції, які не можуть ефективно виконувати самі виробники та інші суб'єкти ринкових відносин.

У перехідний до ринку період особливого значення набуває принцип оптимального поєднання адміністративно-правових і економічних важелів. Адміністративні методи макроекономічного регулювання повинні гарантувати формування оптимальної відтворювальної структури, а застосування економічних важелів спрямовується на стимулювання ефективного використання ресурсів, виробничої та інвестиційної діяльності, вирішення соціальних проблем.

Принцип поступовості та етапності при переході до нової системи державного регулювання вимагає, щоб командно-адміністративні регулятори замінювались економічними по мірі того, як створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, приватизації та стабілізації. Особливого значення для державного регулювання в Україні набуває врахування фактора часу. Доцільність і масштаби державного регулювання при вирішенні національних, регіональних та галузевих проблем визначаються, виходячи з необхідності обов'язкового врахування економії часу, якнайшвидшого розв'язання нагальних завдань.

Принцип забезпечення єдності стратегічного і поточного державного регулювання. Стратегічне регулювання має загальнодержавне значення. Його мета - збереження економічного і соціального курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових, комплексних та інших програм. З метою додержання стратегічного курсу державою складається і контролюється перелік ресурсів, які мають важливе значення. Поточне державне регулювання має на меті забезпечити реалізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної і політичної ситуації, що зумовлює гнучкість системи державного впливу. Оперативне поточне державне регулювання спирається на податкову, кредитну, бюджетну, соціальну та інші види економічної політики. У межах поточного регулювання уряд України здійснює формування державного бюджету, визначає основні напрями податкової, а також зовнішньоекономічної політики (шляхом розробки митних тарифів, експортних квот) тощо. Всі ці складові державного управління економікою мають бути взаємопов'язані і здійснюватися систематично з метою забезпечення реалізації стратегічного курсу держави.

Аналіз інвестиційної, діяльності в Україні. Серед деяких економістів поширена думка, що розвинути ділову активність у сучасних кризових умовах України протягом деякого часу можливо навіть за відсутності інвестицій, тільки за рахунок завантаження наявних потужностей, які мають значні резерви. При цьому не враховується того факту, що більшість виробничих потужностей, які простоюють тривалий час, уже не здатні виготовляти конкурентоздатну продукцію для сучасних, в основному заповнених, товарних ринків, і що для залучення цих потужностей необхідні ті чи інші обсяги інвестицій. За розрахунками ряду економістів, завантаження наявних потужностей навіть за сприятливої ринкової кон'юнктури, з огляду на їхню моральну зношеність і низьку потенційну ефективність, можуть збільшити ВВП не більш ніж на 8-12%.

Економічною наукою недостатньо вивчена практика управління, чинники й умови розвитку інвестиційної активності. Більша частина досліджень інвестиційного спаду, що продовжувався в Україні в період її економічної трансформації, до числа чинників, які впливають на

інвестиційну діяльність, відносять: великі й нестабільні податки, дорогі малодоступні кредити, загальну макроекономічну та політичну нестабільність, під якою розуміється, як правило, висока інфляція й загроза зміни курсу реформ.

Практика показала, що зниження інфляції й рівня цін, деяка стабілізація в окремі періоди часу не викликають істотного зростання в реальному секторі економіки. Сукупність чинників досить велика, різноманітна, а вплив кожного з них на інвестиційну діяльність не такий однозначний, як трактується в деяких економічних публікаціях.

Зокрема, слабо враховано об'єктивний зв'язок інвестицій у виробничу сферу з інноваціями, з розвитком людського чинника, з необхідністю диференціації інвестиційного клімату залежно від виду інвестицій і сфери їхнього використання, із забезпеченням його гнучкості й урахування в ньому балансу інтересів усіх учасників відтворювального суспільного процесу.

Об'єктивна реальна потреба подолання системної економічної кризи, переходу до економічного зростання в Україні і поетапного переходу всіх її господарських систем на інноваційний тип розвитку на основі суттєвої активізації інвестиційної діяльності в умовах змішаної економіки зумовила необхідність нового наукового осмислення економічної природи інвестицій у відновленні виробничої сфери в період економічної ринкової трансформації.

Питання сутності й динаміки розвитку інвестицій, регулювання інвестиційної діяльності за допомогою ринкових і державних механізмів досліджувалися багатьма вченими-економістами різних країн світу. Закордонні дослідники особливу увагу приділили інвестиційним ринкам і угодам; розробці стратегії інвестування в умовах розвитку ринкових відносин; аналізу ролі окремих видів інвестицій у розвитку підприємницької активності (особливо інвестиційним можливостям різних цінних паперів); інвестуванню в окремі сфери й об'єкти, у тому числі в нерухомість; економічному аналізу інвестиційних проектів. Усі ці напрями пов'язані з необхідністю вирішення важливого завдання - виробництва продукції і найбільш раціонального використання обмежених ресурсів. Найпильнішої уваги наукової громадськості й практиків заслужили такі закордонні дослідники інвестування, як Г. Бірман, С. Шмідт, . Дж. Гітман, М. Д. Джонк, В. Беренс, П. М. Хавранек, P. Н. Хоіт, С. Б. Барнес.

У роботах вітчизняних авторів розроблено чимало питань інвестиційного ринку, фінансового забезпечення інвестування, механізму розробки й оцінки ефективності інвестиційних проектів, основних джерел інвестицій, інвестиційних ризиків, інвестиційного клімату в

країні та регіонах, управління фінансовими інвестиціями, методів державного регулювання інвестиційної діяльності, зв'язку інвестування й підприємництва.

Водночас, сучасна практика висуває до економічної науки нові вимоги щодо переосмислення багатьох питань, пов'язаних із повноцінним ресурсним забезпеченням переходу до економічного зростання, інноваційного типу розвитку господарських систем усіх рівнів. Не справдилися очікування активного потоку інвестицій з ряду джерел у реальний сектор української економіки. Це стосується коштів домогосподарств, іноземних інвестицій, комерційних банків, недостатньо враховується в публікаціях і практика управління системністю різних видів інвестицій, їх пропорційний взаємозв'язок. Малорезультативним залишається механізм державного впливу на інвестиційні процеси через нечітке розуміння функцій держави в економіці інвестуванні.

Проблема інвестицій залишається однією з найгостріших для економіки України. Серед сукупності причин, що стримували реформування останньої, слід відзначити спад інвестиційної діяльності, який мав місце до 1998 р. (рис. 2.1). Загальновідомо, що зволікання в проведенні реформ, гальмування приватизації, надмірне оподаткування, бюрократична система управління, корупція та високий рівень злочинності створили негативний імідж Україні, а це значною мірою перешкоджає залученню в економіку не тільки іноземного; а навіть і вітчизняного капіталу.



Рис. 2.1. Динаміка темпів інвестицій в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування порівняно з 1990 р. (Розраховано за даними Держкомстату України)

Перш ніж розпочати розгляд реального стану інвестиційної сфери, зупинимося на аналізі розвитку економіки України в цілому. Запровадження урядом України у 2000 році якісно нових підходів до управління фінансовими ресурсами, спрямованими на поглиблення ринкових засад та економічних стимулів у діяльності суб’єктів господарювання, заходи з реструктуризації державних боргових зобов’язань, підтримання стабільності на грошово-кредитному й валютному ринках дали позитивні виробничі й соціальні результати. В економіці відбувся перелом у напрямі зростання.

Економічне зростання 2000 року ґрунтувалося на високому прирості обсягів промислового виробництва: за рік він становив 12,9%, що у 3 рази більше, ніж 1999 року. В 2000 р. валовий внутрішній продукт (ВВП) виріс на 6%, а сільськогосподарське виробництво - на 4,6%.

Усе це надто важливо, якщо врахувати, що криза в Україні тривала 10 років (почалася в 1990 p.). Причому цей термін ділиться на 2 періоди: прогресуюче падіння (1990-1994 pp.) і поступове скорочення інтенсивності падіння й накопичування передумов для виходу економіки із кризи (1995-1999 pp.). Слід також враховувати і глибину падіння. Тільки в 1994 р. падіння ВВП досягло 22,9%, промислового виробництва - 27,8%. У цей період повністю розбалансованими виявились грошова й фінансова системи. Досить назвати лише одну цифру - 1993 році інфляція досягла 10255%.

У 1997 р. з'явились вагомі прикмети економічної стабілізації. Але цей процес загальмувала світова економічна криза (1997-1998 pp.) і деякі помилки грошової й фінансової політики, яка проводилася в Україні. Унаслідок цього тільки валютні резерви скоротились з 2,3 до 0,8 млрд доларів [50].

У другій половині 1999 р. почалося пожвавлення в економіці. Промислове виробництво цього року зросло на 4,3%, у тому числі товарів широкого вжитку - на 7,2%.

Економічні процеси прискорюються, якщо інвестиції збільшуються швидше загального зростання економіки. Надію дає те, що в останні роки намітилась тенденція випереджувальних темпів зростання інвестицій в основний капітал у порівнянні з динамікою ВВП, головним чином за рахунок власних коштів підприємств. Приріст капітальних вкладень почався в державі ще 1998 року. У IV кварталі 1999 року інвестиції в промисловість виросли більш ніж на 20,5%. Це була основа піднесення як у 1999, так і в 2000 роках. Випереджувальна інвестиційна активність збереглася протягом 2000 року. Підсумки 2001 року також свідчать про істотне пожвавлення інвестиційної активності в країні. Приріст інвестицій становив 25,2%. Суттєве зростання темпів

приросту інвестицій 2001 року, їх переважання майже утричі над темпами приросту ВВП свідчить про посилення інвестиційної складової економічного зростання.

Цей чинник неодмінно сприятиме росту інвестицій в основний капітал, що дозволить стабілізувати економічне становище провідних галузей промисловості, а підприємствам - направити частину прибутку на відтворення основних фондів, приріст державних інвестицій в основний капітал. Досвід свідчить також про те, що держава починає контролювати інвестиційні процеси залежно від її пріоритетів.

Серед позитивних показників варто звернути увагу на нарощування обсягів інвестицій в основний капітал: почалось поступове зростання, яке становило в 1998 р. 106,4%, в 2000 р. - 114,4%. Капітальні вкладення підприємств усіх форм власності за рахунок усіх джерел фінансування в 2000 р. досягли 23,6 млрд грн, що на 14,2% більше, ніж у 1999 p., і на 21,1% - ніж у 1995 р.

Проте цей позитивний показник поки що на 38% нижчий від загального обсягу інвестицій в основний капітал порівняно з 1992 p., або досягу 2000 р. рівня 1986 р. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка інвестицій в основний капітал в економіку України за 1992-2000 pp., млн грн (у порівняльних цінах)*

Показники1992199319941995199619971998199920002000 в%до 1992
Обсяг капіта­льних вкла­день - всього31363281032176816097125571240113958175522362975,3
в тому числі по об'єктах:
Виробничого призначення2126418295138009733809881419599126251745264,0
% до загаль­ного обсягу67,865,163,460,564,565,668,771,973,9-
Невиробничо­го призначення100999808796863644459426043594927617761,2
% до загаль­ного обсягу32,234,936,639,535,534,431,328,126,1-
* Розраховано за даними Держкомстату України

Як свідчать дані табл. 2.1, в останні роки зростали не тільки фізичні обсяги інвестицій в основний капітал, а й частка капіталовкладень виробничого призначення з 60,5% у 1995 р. до 73,9% у 2000 р.

Подолання економічної кризи й позитивні зрушення в економіці знайшли відображення в технологічній і відтворювальній структурах інвестицій в основний капітал.

За останні роки простежується стійка тенденція скорочення питомої ваги будівельно-монтажних робіт і підвищення витрат на придбання обладнання, машин і механізмів. Загалом по Україні показник будівельно-монтажних робіт зменшився з 66,2% у 1995 р. до 43,0% у

2000 р. Майже стільки ж (49,1%) інвестицій було спрямовано на придбання машин і обладнання для новозбудованих об'єктів та технічне переозброєння діючих підприємств. Використання старого обладнання в умовах ринкової економіки виявилось неефективним (сьогодні більш як половина обладнання в промисловості України), воно матеріало- і енергомістке, що значно збільшує витрати виробництва і не дозволяє виробляти конкурентоспроможну продукцію. Ці причини стимулюють підприємства на технічне переозброєння та реконструкцію діючих виробництв, що позначилося на відтворювальній структурі інвестицій в основний капітал (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Відтворювальна структура інвестицій в основний капітал в економіку Україні по об'єктах виробничого призначення за 1995-2000 pp.* (%)

Найменування199519961997199819992000
Усі форми власності
Освоєно капітальних вкладень - всього100,0100,0100,0100,0100,0100,0
у тому числі:
технічне переозброєння й реко­нструкція діючих підприємств (включаючи обладнання, що не входить до кошторисів на будівництво)53,357,759,162,158,166,4
будівництво нових (включаючи розширення діючих) підприємств38,834,833,232,231,821,6
будівництво окремих об'єктів7,97,57,75,79,88,1
Розраховано заданими Держкомстату України.

До основних чинників, які сприяють зростанню інвестиційного попиту, належать:

- вибуття фізично й морально застарілого обладнання в галузях промисловості;

- подорожчання основних ресурсів, що стимулює використання нових праце-, енерго-, матеріалозберігаючих технологій;

- розвиток внутрішньої конкуренції, збереження відкритості економіки для іноземних товарів та капіталів, і, як наслідок, необхідність підвищувати якість вітчизняних товарів, освоювати виробництво нової й удосконаленої продукції;

- велике зношування і втрата основних фондів у сільському господарстві, у галузях інфраструктури;

- технічне відставання.

Аналіз галузевої структури дає змогу визначити, в яких напрямах активніше здійснюються інвестиції (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Галузева структура інвестицій в основний капітал в економіку України за 1990 - 2000 pp. * (%)

Назва галузейРоки
1990199519961997199819992000
ВСЬОГО100,0юо;о100,0100,0100,0100,0100,0
В об'єкти виробничого призначення71,959,464,565,368,671,973,9
Промисловість34,537,240,541,939,330,643,3
Електроенергетика2,95,76,35,65,76,46,1
Вугільна4,87,47,98,97,97,26,1
Нафтова0,72,0---1,41,7
Газова2,11,93,76,05,64,94,8
Чорна металургія3,16,26,35,45,75,97,8
Кольорова металургія0,30,4---1,10,6
Хімічна й нафтохімічна1,93,72,22,31,40,81,5
Машинобудування10,12,82,12,22,22,63,4
Будівельні матеріали1,70,70,70,70,60,70,7
Легка1,60,-50,50,80,30,40,7
Харчосмакова2,13,43,94,45,05,66,3
Сільське господарство21,37,97,87,15,24,63,7
Будівництво3,51,61,31,31,72,32,4
Транспорт8,’З9,19,99,314,315,313,1
Зв'язок1,3-2,83,45,76,96,3
В об'єкти невиробничого призначення28,140,635,534,731,428,126,1
Житлове господарство16,221,219,419,317,116,114,4
Комунальне господарство4,5-6,16,05,54,63,9
Охорона здоров'я2,03,02,72,32,41,92,1
Культура й мистецтво0,6---0,50,80,6
Освіта2,92,91,81,41,31,3ІД
Наука1,8----0,50,2
Порівняно з галузевою структурою 1990 року, яка характеризувалася технологічною багатоукладністю, в останні роки відбулося структурне зрушення в сторону випереджувального розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу та металургії.

Зростання інвестиційного попиту в галузі чорної металургії пов'язано з тим, що чорні метали і вироби з них є основою українського експорту (35,1% загального обсягу в 2000 p.). Активно інвестиції вкладаються у харчову галузь, транспорт, зв'язок. Водночас питома вага галузі машинобудування й металообробки, яка в 1990 р. дорівнювала 10,1% і відповідала показникові розвинутих країн протягом останніх років постійно зменшувалась, в окремі роки до - 2,1%. Лише в останні роки намітилося піднесення. Скорочення припливу інвестицій у машинобудування призвело до уповільнення технічного оновлення галузі, яка найбільше пов'язана з високими технологіями.

Частка промисловості в галузевій структурі капітальних вкладень зросла з 34,5% у 1990 р. до 43,3% у 2000 р. Понад дві третини усіх коштів вкладено в будівництво об'єктів виробничої сфери.

Інвестиції в основний капітал можуть фінансуватися за рахунок державних централізованих джерел; коштів, зароблених підприємствами; кредитів банків; коштів громадських та кооперативних організацій; індивідуальних забудовників; іноземних інвесторів. Ці джерела фінансування можна поділити на дві групи - централізовані джерела (кошти державного бюджету, бюджетні позички та позабюджетні фонди) і внутрішні джерела (власні й залучені кошти державних підприємств та підприємств недержавного сектора, що спрямовуються на інвестиції). Дедалі більшого значення набуває третя група - зовнішні джерела фінансування (іноземні позики уряду, іноземні кредитні лінії з державним посередництвом і прямі іноземні інвестиції). Величина кожного з цих джерел визначається рівнем розвитку споживчого й грошового ринків, зайнятістю, бюджетною політикою і характером ринкової кон'юнктури загалом.

Аналіз структури джерел фінансування капітальних вкладень за останні роки свідчить про зміни, які більше відповідають ринковому механізму (табл. 2.4).

Обсяги інвестицій в основний капітал за рахунок Державного бюджету скоротились з 77,8% у 1990 р. до 5,1% у 2000 p., кошти місцевих бюджетів становили в 2000 р. 4,5% усіх інвестицій в основний капітал. Головним джерелом фінансування капітальних вкладень за останні роки були власні кошти підприємств і організацій, які в 2000 р. становили 68,6% від загального обсягу інвестицій в основний капітал, або 16199 млн грн. Іноземні інвестиції в основний капітал поступово

зростають, однак ще незначні і мають тенденцію коливатися у зв'язку зі змінами політичного й економічного становища країни. Як позитивну тенденцію слід розглядати зростання протягом двох останніх років питомої ваги капітальних вкладень за рахунок комерційних кредитів та інших джерел фінансування, що свідчить про більш активне залучення виробниками коштів зі сторони.

Таблиця 2.4

Структура інвестицій в основний капітал в Україні за джерелами

фінансування *

Один. вим.1990 р.1995 р.1996 р.1997 р.1998 р.1999 р.2000 р.
Всього інвес­тицій в основ­ний капіталмлн грн31114160971255712401139581755223629
%100,0100,0100,0100,0100,0100,0100,0
з них:
за рахунок коштів держав­ного бюджетумлн грн24210402419081043101913411210
%77,825,015,28,47,37,65,1
за рахунок коштів місцевих бюджетівмлн гри---434586686975
%---3,54,23,94,1
за рахунок власних коштів підприємств та організаціймлн грн690497559167932696591237016199
%22,2.,60,673,075,269,270,568,6
кредитів банківмлн грн-----132391
%-----0,81,7
Коштів інозем­них інвесторівмлн грн-891161364196771400
%-0,60,91,13,03,95,9
Коштів населення на індивідуальне житлове будівництвомлн грн--73289495610821236
%--5,87,26,86,95,2
Інших джерел фінансуваннямлн грн-2229634569131931552218
%-13,85,14,69,57,19,4
У зв'язку з тим, що капітальні вкладення з Державного бюджету становили незначну суму у їх загальному обсязі, важливе значення має проблема пошуку нових нетрадиційних джерел фінансування інвестицій в основний капітал. Зокрема, для України важливим питанням є пошук та розробка діючих схем залучення коштів населення для фінансування пріоритетних економічних проектів.