Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності (2003)

3.1. Ефективність інвестицій на стадії розробки проектів

Проектування - це вид виробничої діяльності, що виокремилася внаслідок суспільного поділу праці в самостійну галузь, продукцією якої є моделі основних виробничих фондів, об'єктів виробничої й соціальної інфраструктури. Проектувальники беруть безпосередню участь у розробці цільових комплексних програм, схем розвитку й розміщення галузей економіки, формуванні територіальних виробничих комплексів, схем і проектів районного планування, генеральних планів міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів, проектів планування промислової зони (району) міста і виконують ряд інших робіт.

В оцінці впливу проектно-кошторисної справи на тривалість інвестиційного процесу істотним є визначення поняття, що ж є кінцевою продукцією проектувальників: розроблений проект чи підсумковий результат, отриманий внаслідок реалізації проекту в матеріальній сфері.

Відповідно до вимог нормативних актів останніх років про склад і порядок розробки проектно-кошторисної документації на будівництво, зокрема Державних будівельних норм (ДБН) А.2.2-3-97, проектні організації мають забезпечувати:

- реалізацію досягнень науки, техніки і передового вітчизняного й закордонного досвіду для того, щоб побудовані чи реконструйовані підприємства під час введення їх у дію були технічно передовими і забезпечували випуск продукції високої якості відповідно до науково обґрунтованих нормативних матеріалів щодо витрат праці, сировини, матеріалів і паливно-енергетичних ресурсів;

- високу ефективність капітальних вкладень й інші технічні, містобудівні й екологічні показники.

Період реалізації інвестиційних програм поки що досить тривалий, що в ринкових умовах господарювання значно ускладнює основне завдання проектувальників.

Найчастіше в галузі техніки й будівництва зустрічається термін «проект», до складу якого входять креслення споруди, машини, схеми технологічних процесів і т. ін.

У капітальному будівництві широко використовується поняття «проектно-кошторисна документація», порядок якої визначається ДБН А.2.2-3-97 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва». З 1980 р. нормативними документами з планування було встановлено поняття «проектна продукція», до якої належать усі види робіт, виконані проектними організаціями з усіх джерел фінансування, тобто усі види проектних робіт та інженерних послуг, включені в тематичний план проектної організації й затверджені у встановленому порядку.

Отже, до проектної продукції належать авторський нагляд, комплектація будівництв устаткуванням силами проектних організацій, виконання функцій головних і територіальних проектних організацій, функцій генеральної проектної організації (починаючи з 1987 p.), а відтак, і участь (надання інженерних послуг) у пусконалагоджувальних роботах, в освоєнні проектних показників побудованих об'єктів. Тобто поняття «проектна продукція» має комплексний і складний характер [46].

Схему багатоцільоої діяльності проектних організацій в інвестиційному процесі дано на рис. 3.1



Рис. 3.1. Схема багатоцільової діяльності проектних організацій в інвестиційному процесі

До традиційних належать етапи діяльності проектних організацій: III, III-1, ІІІ-2, ІІІ-З, ІІІ-5. Етап ІИ-4: замовлення обладнання, виробів і матеріалів - відносно новий у діяльності проектних організацій, властивий генеральним проектувальникам. Участь проектних організацій в етапах IV, V, VI залишається в багатьох випадках факультативною, особливо в етапах V і VI.

Під час аналізу реальних функцій, виконуваних генеральними проектувальниками, визначилися невідповідності між функціями й завданнями, з одного боку, і планово-економічною й фінансовою діяльністю - з іншого.

Так, частину робіт передпроектного, проектного і післяпроектного періоду, обумовлених у чинних нормативних документах, і насамперед у ДБН А.2.2-3-97, а також у загальній частині «Збірника цін на проектно-вишукувальні роботи» не відображено у методичних вказівках з планування проектно-вишукувальних робіт, тому дуже спірним є їхнє виконання та фінансування в системі капітального будівництва.

Аналіз показує, що у зв’язку із сформованими структурами проектних організацій, методами планування, фінансування й неузгодженістю нормативних актів участі проектних організацій у капітальному будівництві, проектне виробництво як підгалузь будівництва випускає різновигідну продукцію. При цьому до числа не вигідної для проектувальників продукції належать роботи зі складання техніко-економічних обґрунтувань інвестицій, здійснення генерального проектування, комплектації будов устаткуванням, авторського нагляду, надання технічної допомоги будівельно-монтажним організаціям, участь у пусконалагоджувальних роботах і освоєнні проектних потужностей. Різновигідність негативно впливає як на якість, ритм будівельного виробництва й освоєння виробничих потужностей, так і загалом на ефективність інвестицій [86].

Проектно-вишукувальні організації можна розділити на два основні типи:

- проектні (вишукувальні) організації, що здійснюють виробничо-господарську діяльність з виконання проектних, вишукувальних, нормативних та інших робіт, необхідних для забезпечення капітального будівництва і введення в дію виробничих потужностей і основних фондів;

- конструкторські, проектно-конструкторські й технологічні організації, що працюють над створенням економічних, прогресивних виробів і технологічних процесів та якомога швидшим освоєнням їх в економіці, тобто ті, що розробляють документацію, необхідну при створенні проектів для капітального будівництва.

Проектні організації першого типу, у свою чергу, поділяються на: головні, генеральні, галузеві, спеціалізовані на тих чи інших видах робіт, територіальні, зональні.

Процес проектування - це взаємозалежні етапи діяльності фахівців у виробничо-творчому процесі створення проектів, обумовленому періодом часу і прогнозованими показниками кінцевого ланцюга інвестицій, тобто комплекс етапів робіт в інвестиційному процесі.

Удосконалення організації проектно-кошторисної справи і проектування ускладнюється дією протилежно спрямованих факторів - з одного боку, економічною необхідністю і закономірністю скорочення термінів розробки проектів, підвищення їхньої якості й на цій основі забезпечення скорочення загальної тривалості інвестиційного процесу, тобто його інтенсифікації; з іншого боку, безупинно зростаючою трудомісткістю проектування (з тенденцією збільшення тривалості) внаслідок:

- ускладнення технологічних процесів, впливу на об'єкти проектування соціально-екологічних факторів (і навпаки);

- обов'язковості варіантних розробок технічних і техніко-економічних рішень;

- додаткових спеціальних проектних розробок, обумовлених вимогами індустріалізації будівельних і монтажних робіт, спрямованих на скорочення тривалості будівельного циклу й підвищення якості робіт.

Тому залишається актуальним пошук нестандартних шляхів і рішень оптимізації інвестиційного процесу через проектування.

Затримка в розвитку проектування як системи інвестиційного процесу призвела до того, що цей цикл став малодинамічним і лімітує загальну тривалість інвестиційного процесу мінімум тричі: у початковий період - власною тривалістю циклу, у наступних - рівнем рішень, закладених у проект, і в заключному - рівнем інженерних послуг.

Проектно-кошторисна управа при інтегрованому підході розглядається як система впливу проектування на процес відтворення основних фондів, що має характерні параметри й залежності, необхідні для визначення, регулювання й одержання кінцевого результату, розрахованого на початку інвестиційного циклу [86, 93-95, 97, 98, 100, 104, 106].

Рівень проектування будівництва, в основному, визначається правильністю технологічних і будівельних проектних рішень, обґрунтованістю розміщення підприємств у місцях найбільшого споживання їхньої продукції й наявності близько розташованих сировинних, енергетичних і трудових ресурсів. А в кінцевому рахунку - відповідністю

потужностей цих підприємств потребам економіки держави. На нинішньому етапі розвитку України особливе значення має технічне переозброєння й реконструкція діючих підприємств. Проведення цих заходів, як правило, не вимагає додаткового залучення трудових ресурсів, що, відтак, знижує потребу значного розростання міст і розвитку супутньої інфраструктури. Знижується потреба в істотному розгортанні підприємств будівельної індустрії, транспортних зв'язків та об'єктів культурно-побутового призначення.

Однак у процесі будівництва у 1980-ті роки і на початку 1990-х в Україні неодноразово мали місце випадки, коли при розробці проектно-кошторисної документації на реконструкцію чи розширення підприємств видавалися вихідні дані із заниженням показників роботи підприємств. Таким чином штучно створювалися резерви виробничих потужностей, що не мобілізувало підприємства на повне їхнє використання.

За вихідні дані при проектуванні реконструкції чи розширення підприємств бралися показники, досягнуті на початок проектування, а не заплановані з урахуванням проведених організаційно-технічних заходів на період закінчення реконструкції чи розширення. Це не давало змоги досить повно враховувати виробничі потужності й планувати більш високі показники їхньої роботи, а з ними - підвищення ефективності капітальних вкладень.

Варто розглядати також питання підвищення якості проектування й пов'язувати їх з можливостями посилення контролю банку, що фінансує, за дотриманням чинної у країні нормативно-законодавчої бази. У той же час доцільно, на основі аналізу дотримання цієї бази й використання накопиченого досвіду економічної оцінки проектних рішень, вносити пропозиції про скасування, зміну й уточнення окремих положень неефективних законодавчих актів.

Попри накопичений величезний досвіді будівництва найрізноманітніших підприємств і споруд, не були створені умови для узагальнення й аналізу норм проектування і ціноутворення, на підставі яких можна було розробити укрупнені нормативи окремих капітальних витрат, за якими можна було б точніше визначити вартість будівництва. Заслуговує на спеціальну увагу зарубіжний досвід оцінки проектування об'єктів за укрупненими показниками [88, 103].

Без наявності якісної порівняльної бази не можна дати кваліфікованої оцінку доцільності нового будівництва, реконструкції чи розширення діючих підприємств. У період інтенсивного розвитку електронно-обчислювальної техніки можливості створення нормативної та фактичної бази техніко-економічних показників значно зростають.

Така інформація дозволяла б експертно-контролюючим органам використовувати дані проектних інститутів, міністерств та інших організацій для створення картотеки ТЕП. Застосовуючи таку картотеку під час аналізу планів і титульних списків, перевірки якості проектно-кошторисної документації й вивчення техніко-економічних показників будов, можна було б зіставляти показники окремого будівництва з відповідними аналогами й реально визначати його економічну ефективність. Це давало б можливість також вчасно вносити пропозиції щодо удосконалення проектних рішень.

Маючи нормативну базу, проектні інститути були б зобов'язані, насамперед, суворо її дотримуватись, глибоко аналізувати техніко-економічні показники кожного проекту і подавати його на затвердження тільки після ретельної самоперевірки і всебічного економічного обґрунтування прийнятих рішень.

Недостатньою мірою практикувалося варіантне й конкурсне проектування в галузях економіки, що не давало змоги відібрати на конкурсах кращі проекти й окремі рішення, рекомендуючи їх як аналоги.

Обґрунтовуючи нове будівництво, проектні інститути в пояснювальній записці не завжди зіставляли ТЕП нового будівництва, реконструкції й технічного переозброєння і не доводили доцільності обраного варіанту капітальних вкладень, виходячи з необхідності зниження фондоємності та матеріалоємності продукції й поліпшення інших показників.

Положення про права проектних організацій, що діяло в той час, давало змогу широко застосовувати прогресивні норми в проектуванні. З цією метою їх звільнили від необхідності узгоджувати проекти з рядом спеціальних інспекцій та організацій. Однак практика поки що не у всіх випадках підтверджує ефективність цього права. Запис головного інженера проекту про те, що він розроблений відповідно до чинних норм й правил, став формальністю, яка давала право на фінансування будівництва. Порушення норм проектування не розглядалось як надзвичайна подія і не тягло за собою серйозних висновків і заходів впливу, у тому числі й економічного.

Проектні матеріали не містили всіх необхідних обґрунтувань прийнятих рішень. У них не завжди обґрунтовувались норми технологічного й будівельного проектування, на підставі яких розроблена відповідна частина проекту. Такий порядок не сприяв підвищенню відповідальності безпосередніх виконавців, ускладнював контрольні функції головних інженерів проектів, а також не дозволяв контрольно-експертним органам якісніше перевіряти ефективність прийнятих проектних рішень.

Включенню в план будівництва об’єкта не завжди передувало обгрунтування можливості його проектування на основі генеральних планів забудови міст, а саме проектування не базувалося на досягненнях науки й техніки з урахуванням скорочення строків окупності для об'єктів виробничого призначення, торгівлі, транспорту й побуту. Порушення названих умов, як правило, призводило до зростання вартості будівництва, подовження інвестиційного циклу й зниження ефективності вкладених коштів.

Замовниками разом із проектними інститутами не завжди здійснювалася повсюдна інвентаризація і якісна оцінка раніше розроблених проектів, не намічалися шляхи їхнього подальшого використання. При цьому для можливості здійснення дієвого контролю за ефективним використанням раніше розроблених проектів не була введена статистична звітність замовників проектно-вишукувальних робіт, де за підсумками року було б видно, яка кількість документації і на який обсяг будівництва перебувала на балансах замовників без застосування. Відтак органи виконавчої й законодавчої влади могли б цілеспрямовано використовувати інвестиції за рахунок державного бюджету.

Експертні органи, розосереджені по міністерствах і відомствах, знаходилися під впливом міністерства-замовника і далеко не завжди об'єктивно оцінювали якість проектів і кошторисів і не прагнули до зниження питомих витрат на будівництво. На працівників експертних органів не поширювалися матеріальні стимули за технічний рівень проектування, а це не сприяло тому, щоб розроблювані проекти були кращими від наявних вітчизняних і закордонних аналогів. При цьому премія не «працювала» на кінцевий економічний результат, а її виплата здійснювалась до освоєння введених потужностей.

При розробці проектно-кошторисної документації широко не використовувалося економіко-математичне моделювання й ЕОМ, що не дозволяло істотно підвищити якість кошторисів і скоротити терміни випуску проектів.

Зміна характеру будівництва під впливом науково-технічного прогресу, перехід на ринкові методи господарювання, розширюючи можливості учасників інвестиційного процесу, посилюють вимоги до них у частині економічності проектних рішень будівель і споруд за рахунок зниження енергоємності, матеріалоємності, трудомісткості й вартості будівництва [46, с. 196, 197].