Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності (2003)

4.3. Спеціалізація і кооперування в будівництві

Серед важливих питань удосконалення управління будівництвом, спрямованого на скорочення його термінів, варто назвати й питання розвитку спеціалізації і кооперування виробництва. В умовах широко розвинутої спеціалізації на будівельному майданчику одночасно виконують роботи десятки організацій різної відомчої підпорядкованості. У той же час апарат генерального підрядчика переважно зайнятий керівництвом будівельним процесом і не може приділити достатньо уваги координації діяльності субпідрядних організацій.

Нам видається доцільним мати в апараті генеральних підрядних організацій спеціалізовані служби, основним завданням яких була б координація діяльності всіх учасників будівництва, а також контроль за виконанням календарних планів і договорів підряду, здачею готової будівельної продукції; введенням в експлуатацію потужностей і об'єктів.

Доцільно також розробити програми удосконалення технології виконання основних видів будівельно-монтажних робіт на довгостроковій основі, в яких передбачається технічне переоснащення процесів, їх комплексна механізація, витіснення ручної праці на трудомістких процесах.

Удосконалення технології монтажних робіт насамперед варто здійснювати за рахунок переходу до забезпечення заводської готовності комплексів, що становлять технологічну частину об'єкта.

Підвищення ефективності будівельного виробництва перебуває в прямій залежності від поліпшення інженерної й організаційної підготовки, удосконалення організації праці та раціонального використання робочого часу, від якомога повнішого завантаження будівельної техніки. Підрядними організаціями постійно допускаються втрати робочого часу з різних об'єктивних і суб’єктивних причин.

Виконання будівельно-монтажних робіт в умовах діючого виробництва об'єктивно ускладнюється порівняно з новим будівництвом, тому що утруднюється застосування високопродуктивної техніки і передової технології, уповільнюються темпи будівництва, підвищується питома вага ручної праці, погіршуються техніко-економічні показники роботи будівельних підрозділів.

Для усунення цих негативних факторів доцільно створювати в системі підрядних організацій і відомств структурні підрозділи, спеціалізовані на виконанні робіт з реконструкції. Планування діяльності таких організацій доцільно здійснювати з урахуванням особливостей їхньої роботи в стислі терміни. Машинобудівним підприємствам необхідно було б розглянути питання економічної доцільності виробництва машин і механізмів для виконання робіт з реконструкції й технічного переозброєння діючих потужностей.

Про рівень виробничо-технічної бази, що забезпечує розвиток інвестиційного процесу, свідчить також і вдосконалення структури інвестицій.

Нові умови господарювання зумовили поліпшення відтворювальної структури інвестицій - збільшується їх частка на реконструкцію й технічне переозброєння діючих підприємств. Заміна морально застарілих і фізично зношених знарядь праці на новій технологічній основі потребує комплексного підходу до проведення робіт з реконструкції.

Практика показує, що під час технічного переозброєння й реконструкції діючих підприємств питомі капітальні вкладення знижуються на 10-25%, а в деяких випадках удвічі, скорочуються терміни освоєння введених потужностей і окупності витрат порівняно з новим будівництвом.

У скороченні термінів і підвищенні якості будівництва важлива роль належить удосконаленій організації пусконалагоджувальних робіт.

Пусконалагоджувальні роботи здійснюються у двох напрямах. Перший - під час індивідуального і комплексного випробування устаткування. Виконання цих робіт доцільно доручати спеціальним монтажним підрозділам будівельних організацій. Другий напрям - виведення устаткування на проектні показники за участю спеціалізованих організацій. Як перший, так і другий напрями робіт доцільно здійснювати в єдиному безупинному комплексі під наглядом і за особистої участі фахівців заводів-виготовлювачів.

Увага до проблеми якості в капіталістичних країнах зумовлена конкуренцією, тому управління якістю продукції традиційно розглядається як особлива сфера діяльності. Для багатьох фірм характерна наявність спеціальних служб якості, з чітким розподілом функцій і відповідальності. Очолює такий підрозділ керуючий (у США, наприклад, він зазвичай є заступником глави фірми), який повністю відповідає за всі питання управління якістю. Керуючий проблемами якості координує розробку перспективних проектів, пов'язаних із використанням науково-технічних досягнень і створенням стандартів на нову продукцію, вимог фірми до якості матеріалів і устаткування відповідно до діючих методів контролю якості.

Якість кінцевої продукції будівництва (готових до експлуатації будівель і споруд різноманітного функціонального призначення) має

відповідати рівню певних споживчих стандартів. Трансформація цих стандартів під впливом науково-технічного і соціально-економічного прогресу змінює критерії якості, які дедалі більше орієнтуються на індивідуалізацію споживчого попиту.

Численність чинників, які впливають на якість будівельних об'єктів, спонукає учасників інвестиційного процесу до посилення координації на всіх етапах, щоб нівелювати різноманітні негативні впливи, забезпечити контроль за дотриманням якості й відповідальність всіх учасників за можливі помилки в проектах та дефекти на завершених об'єктах.

Аналіз реалізованих інвестиційних проектів у різних галузях економіки, проведений спеціалістами ФРН, Великобританії та інших країн, показав, що тільки тісні контакти замовників, проектантів і будівельників дають змогу уникнути помилок у проекті й на наступних етапах його реалізації, визначити доцільний рівень підвищення якості об'єкта, за межами якого почнеться випереджувальне зростання витрат.

Технічний рівень сучасних будівельних об'єктів починають формувати на стадії проектування. Сформований до початку 80-х років ринок інвестицій прискорив процес удосконалення системи управління якістю продукції в проектуванні й будівництві. Пошукам і розробці таких систем приділяють дуже велику увагу, особливо в Японії і США. При цьому, як єдино надійний, розглядається комплексний підхід. Велика кількість чинників, що впливають на якість кінцевої продукції в процесі проектування й реалізації проекту, специфіка будівельної продукції не дають змоги цілком скористатися системами, застосовуваними в промисловості. Більше того, сучасні умови потребують зміни традиційних підходів.

Специфіка продукції будівництва зумовлена індивідуальним характером практично кожного об'єкта; тривалішими порівняно з більшістю видів промислової продукції термінами створення й експлуатації; різними умовами і складом учасників навіть при зведенні однотипних будівель і споруд, низкою інших чинників.

Ефективну систему управління якістю розробили японські спеціалісти університету в Кіото і лабораторії «Фурукава», що використовували досвід підрядних фірм США і дослідження американських спеціалістів у цій галузі.

Основні принципи цієї системи - наскрізний контроль якості на всіх етапах проектування й будівництва (при цьому контроль якості на будівельному майданчику забезпечує зв'язок із системою контролю якості, використовуваних матеріалів і конструкцій). Модель включає блоки «служби управління якістю» і «зворотного зв'язку». Стандарт

якості проектованого об'єкта починає формуватися по каналах зворотного зв'язку, що дає змогу максимально врахувати вимоги замовника і виключити повторення однотипних помилок, бо вся інформація одержується в результаті глибокого аналізу раніше виконаних проектів-аналогів.

Ефективність цієї системи на відміну від традиційних - у комплексному врахуванні всіх чинників, що визначають рівень стандарту якості. Стандартизація, інформаційне забезпечення, аналіз статистичних даних, кваліфікація виконавців та інші чинники безпосередньо впливають на якість кінцевої продукції. Тому всі вони враховуються в комплексі.

Розробка проекту, здійснення будівельного виробництва, оцінка його результатів контролюються системою управління якістю. Така система, як відзначають спеціалісти, відкриває шлях до бездефектної розробки і реалізації інвестиційних проектів.

Про ефективність «наскрізної системи управління якістю» свідчить той факт, що ряд підрядних фірм США приступили до навчання персоналу основним принципам дії системи і її впровадженню. Американська фірма «Браун енд Рут» з 1982 р. використовує цю систему і привернула до неї увагу субпідрядних фірм, до послуг котрих постійно звертається.

У розвинутих капіталістичних країнах посилюється увага до перепідготовки спеціалістів, підготовки нових фахових кадрів усіх рівнів для будівництва, а також зайнятих стандартизацією, проектуванням і менеджментом в інвестиційному процесі.

В Японії проектні й будівельні фірми прагнуть, щоб кожен працівник на своєму рівні систематично шукав шляхів поліпшення якості роботи. Важлива роль у цьому процесі належить «групам якості» (іноді їх називають «клубами якості», «гуртками якості»), що об'єднують 5-10 спеціалістів для вирішення поставленого фірмою завдання щодо підвищення якості. З цією метою складається перелік проблем, залучаються статистичні дані, розробляється механізм стимулів за підвищення якості (премії, оплачувана відпустка, заохочувальні туристичні поїздки тощо). «Групи якості» створюються окремо для керівників і виконавців різних рівнів.

У світовій практиці намітилася тенденція поширення аналітичної інформації з питань якості проектування й будівництва. Розглядається можливість перегляду «гарантійного терміну» на усунення дефектів, особливо у випадках, коли він досягає 10 і більше років. Одночасно в ряді європейських країн розробляються «Посібники з експлуатаційних вимог» для будівель різноманітного призначення, оскільки, як показує

практика, приблизно в 25-30% випадків дефекти можуть виникати через порушення правил експлуатації.

В багатьох країнах простежується тісний зв'язок служб і систем управління якістю продукції зі службами стандартизації.

За оцінками закордонних спеціалістів, стандартизація, забезпечуючи високу якість продукції, одночасно сприяє скороченню термінів проектування й підготовки будівельного виробництва. Використання каталогів стандартизованих конструкцій та устаткування значно прискорює і полегшує проектування, забезпечення будівництва комплектуючими виробами й устаткуванням.

Слід зазначити, що використання стандартів у більшості капіталістичних країн не передбачене законодавством, за винятком тих, які включені державними органами в спеціальний список. Як правило, це національні стандарти, їх кількість здебільшого не перевищує 20% від загального масиву стандартів у країні. Проте, оскільки нестандартизованій продукції не гарантований збут, усі підприємці прагнуть до сертифікації своєї продукції.

Будівельна стандартизація та сертифікація здійснюється на трьох рівнях - національному, галузевому і фірмовому. Проте основна маса стандартів і сертифікатів розробляється на галузевому рівні різноманітними науковими, науково-технічними фаховими товариствами.

Аналіз системи будівельних стандартів у розвинутих капіталістичних країнах свідчить про їх досить високий технічний рівень, ефективний контроль відповідності всім необхідним параметрам. У США, наприклад, контроль за відповідністю якості будівельних матеріалів і конструкцій національним стандартам здійснюється в добре технічно оснащених лабораторіях, незалежних від виробника. Такі лабораторії мають усе необхідне контрольно-вимірювальне устаткування й еталони, вони зареєстровані у відповідних державних організаціях. Аналогічного порядку дотримуються і в інших країнах.

У розробці стандартів та сертифікації бере участь широке коло кваліфікованих спеціалістів. Намітилася тенденція до скорочення термінів і вартості їх розробки, головним чином, завдяки широкому використанню міжнародних стандартів, а також галузевих і фірмових стандартів інших країн. Це досягається завдяки добре налагодженому в усіх країнах оперативному інформуванню, що виключає дублювання, створенню груп спеціалістів суміжних галузей при вирішенні проблем стандартизації.

В умовах загострення конкуренції між країнами-експортерами міжнародні стандарти стають засобом зміцнення позицій на світовому ринку. Тому розвинуті капіталістичні країни, особливо США і Японія,

активно беруть участь у роботі комітетів і робочих груп Міжнародної організації із стандартизації (ICO). Кожна країна прагне до визнання своїх національних стандартів як міжнародних.

В багатьох країнах «гнучкість» масиву стандартів (періодичність перегляду чинних і розробка нових), тобто відповідність термінів дії цього масиву темпам науково-технічного прогресу, розглядається як головний критерій ефективності галузевих стандартів.

Високий ступінь «гнучкості» відрізняє японську систему стандартизації, яка забезпечує перегляд будівельних стандартів кожні З роки (проти 5-6 років у США). Для Японії характерні також широка пропаганда ідеї необхідності стандартизації продукції, концентрація зусиль у галузі міжнародної стандартизації, удосконалення методів контролю і всієї системи управління якістю.

Особливе значення в багатьох країнах надається підготовці й підвищенню кваліфікації спеціалістів, залученню до розробки стандартів висококваліфікованих інженерів. Керівники служб стандартизації на всіх рівнях (національному, галузевому, фірмовому) мають великий досвід роботи, глибокі знання техніки і технології.