Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності (2003)

5.4. Міжнародні фінансово-валютні організації як джерела інвестування.

Нашу країну і країни, що розвиваються, приваблюють прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Вони забезпечують приплив капіталу, необхідного для приватного сектора, що розширюється. А це, відтак, дає змогу створювати робочі місця й сприяє передачі йому промислово-розвинутими країнами сучасних технологій. Країни, що розвиваються, дедалі більше усвідомлюють вигоди від прямих іноземних інвестицій і розглядають їх як бажане доповнення до внутрішніх.

Однією з перешкод для іноземних інвестицій є політичні ризики, що існують для інвесторів у багатьох країнах світу, які розвиваються. Крім того, потенційних іноземних інвесторів хвилює питання про можливі збитки, що можуть бути завдані реальним активам внаслідок війни, громадянських безпорядків, інших насильницьких дій.

Багатобічне агентство гарантування інвестицій (БАГІ) було створене у квітні 1988 року для того, щоб допомагати інвесторам у вирішенні цих проблем. Основна мета агентства полягає в тому, щоб сприяти рухові прямих іноземних інвестицій між країнами завдяки страхуванню інвестицій від некомерційного (політичного) ризику, стимулюванню руху інвестицій у цих країнах і наданню консультативних послуг, щоб допомогти їм у створенні клімату, сприятливого для інвестицій.

Сьогодні БАГІ працює з повним навантаженням, є величезний попит на його послуги. Глибокі зміни в економічній ситуації на планеті, що відбуваються нині, посилили світову конкуренцію за одержання державних і приватних інвестицій. Крім країн з низькими доходами, ПІІ прагнуть одержати країни із середніми доходами для стимулювання промислового розвитку, а програми приватизації, здійснювані в багатьох країнах, дають змогу реалізовувати проекти за рахунок приватних інвестицій, сума яких становить мільярди доларів.

Страхування від політичного ризику. Страхування інвестицій від політичного ризику не є чимось новим. У 1948 р. США почали реалізовувати урядову програму, що вперше убезпечила американські компанії, які здійснювали інвестиції в Західній Європі, від фінансових «катастроф». Сьогодні більш ніж у 20 країнах діють національні програми страхування інвестицій, вони мають на меті усунути побоювання вітчизняних інвесторів з приводу політичних ризиків. Однак мали місце розбіжності в критеріях прийнятності цих програм у різних країнах. Нерідко страхуванням обмежували інвестиції й коло інвесторів.

БАГІ було створено для того, щоб ліквідувати ці недоліки і доповнити діяльність існуючих страхових компаній, що займаються страхуванням інвестицій, надаючи послуги в галузі співстрахування і перестрахування. БАГІ пропонує чотири види страхування:

- страхування від неконвертованості валюти. Цей вид страхування захищає інвестора від збитків унаслідок неможливості конвертувати отриманий прибуток на інвестований капітал в іноземну валюту для переказу її з країни, на території якої були здійснені інвестиції;

- страхування від експропріації, що захищає інвестора від наслідків дій уряду країни, здатної урізати чи анулювати право інвестора на володіння застрахованими інвестиціями або його право на контроль над ними;

- страхування від війни і безпорядків, що захищає інвестора від збитків, заподіяних воєнними діями чи суспільним хаосом, внаслідок яких знищуються чи зазнають шкоду матеріальні активи підприємства, що одержало інвестиції;

- страхування від порушення договору, що захищає інвестора від збитків внаслідок його нездатності домогтися виконання (чи забезпечити виконання) судового або арбітражного рішення, винесеного стосовно країни, яка розірвала або порушила договір про інвестиції, здійснені на її території.

У ході розгляду БАГІ заявок про страхування інвестицій з’ясовується, чи обгрунтовані запропоновані проекти з фінансової, економічної й екологічної точок зору і чи будуть вони сприяти розвитку країни, на території якої планується здійснити інвестиції. Мінімального розміру інвестицій офіційно не встановлено, а максимальна межа страхового покриття - 50 млн дол. на проект.

Послуги в галузі здійснення інвестиційної політики. БАГІ виконує покладені на нього обов'язки щодо поліпшення умов для інвестицій у країнах, що розвиваються, декількома взаємозалежними шляхами. Через управління інвестиційною політикою та консультативні послуги воно сприяє інвестиціям. Серед цих послуг - організація конференцій, покликаних сприяти залученню інвестицій, здійснення програми підвищення кваліфікації керівних кадрів, проведення «круглих столів», присвячених політиці в галузі іноземних інвестицій, і досліджень з питань, що стосуються інвестицій. Через Консультативну службу з іноземних інвестицій (КСІІ) - його спільне підприємство з Міжнародним банком реконструкції та розвитку й Міжнародною фінансовою корпорацією - БАГІ допомагає країнам у розробці правил та інструкцій, необхідних для сприяння прямим іноземним інвестиціям.

Для забезпечення стійкого стану світової економіки, в 1944 р. на конференції провідних країн світу, що відбулася в містечку Бреттон-Вуда (штат Нью-Гемпшір), були засновані Світовий Банк і Міжнародний Валютний Фонд (МВФ).

Світовий Банк і МВФ розглядають як партнерів по діяльності, спрямованій на сприяння економічному процвітанню країн світу, однак вони відрізняються за структурою, розмірами й складом країн, яким вони допомагають. Наприклад, право на членство у Світовому Банку належить як біднішим, так і багатшим країнам, але тільки справді бідні країни мають право одержати допомогу цієї установи. Членство в МВФ - обов'язкова умова для прийняття в члени Світового Банку, і сьогодні членами обох організацій є понад 175 країн.

У той час, як Світовий Банк надає кредити тільки країнам, що розвиваються, усі країни - члени Міжнародного Валютного Фонду (як багаті, так і бідні) мають право на використання його послуг і ресурсів. Для належного виконання МВФ своїх функцій, необхідно, щоб у його діяльності брала участь переважна більшість країн світу. Оскільки країни ведуть торгівлю одна з одною і здійснюють інвестиції в свою економіку, майже кожна країна купує і продає іноземну валюту з метою фінансування її імпорту й експорту. МВФ здійснює нагляд за такими операціями і надає консультації своїм членам щодо методів, використання яких сприяє рухові і стабільності світової валютної системи. Крім того, МВФ надає технічну допомогу в області управління макроекономікою і надає фінансову допомогу країнам, які взяли на себе зобов'язання внести зміни в їхню економічну політику.

Впродовж свого існування Світовий Банк і Асоціація міжнародного розвитку, що входить до нього і здійснює пільгове кредитування у вигляді позик для реалізації проектів і проведення реформ, взяли зобов’язання на суму, що перевищила 300 млрд дол. США. На фінансування 6 тис. проектів. МВФ надав своїм членам довгострокові, короткострокові і середньострокові кредити, які були призначені для того, щоб допомогти країнам-позичальникам поліпшити стан їхнього платіжного балансу. Світовий Банк - установа з числом співробітників 7100 осіб, МВФ - 2200 осіб. Як у Світовому Банку, так і в МВФ працюють представники понад 100 країн.

У перші роки своєї діяльності Світовий Банк переважно надавав допомогу країнам, що розвиваються, в реалізації конкретних проектів розвитку, наприклад, проектів монтажу ліній електропередач чи проектів будівництва автомобільних доріг, мостів і залізниць. Пізніше кількість великих промислових проектів, які фінансувалися Світовим Банком, зменшилася, і набули важливого значення проекти й програми, спрямовані на підвищення продуктивності й життєвого рівня бідних верств сільського і міського населення. Згодом під час здійснення тих чи інших програм передбачалося навчання - наприклад, методам модернізації фермерських господарств; здійснювалося підвищення кваліфікації викладачів, де, зокрема, подавалися ноу-хау в галузі малого підприємництва.

Хоча на початку своєї діяльності Світовий Банк основну увагу приділяв окремим проектам і програмам (на цю діяльність він, як і колись, витрачає значну частину своїх ресурсів), нині він почав також надавати позики на загальне удосконалення економічної політики. Нафтова криза 1970-х років, боргова криза початку 1980-х років породили серйозні економічні проблеми для багатьох країн, які розвиваються, включаючи зростання витрат на імпорт і збільшення експорту з метою одержання доходів в іноземній валюті.

Світовий Банк почав надавати позики для здійснення широкомасштабної структурної перебудови. Мета їх, з-поміж іншого, - зважаючи на обмежені ресурси здійснювати якомога рентабельніші інвестиції для скорочення дефіциту держбюджету й успішної боротьби з інфляцією. Ліквідуючи подібні перекоси, такі стабілізаційні позики можуть допомогти країнам, що розвиваються, ефективніше використати ресурси і таким чином більшою мірою забезпечити довгострокове економічне зростання. Однак надання кредитів Світовим Банком на реалізацію проектів і програм впливає також на економічну політику: наприклад, коли місцеві фахівці працюватимуть над створенням нової газорозподільної мережі, їм нерідко доведеться переглядати ціни з метою підвищення ефективності використання енергії.

У той час як Світовий Банк надає кредити як для внесення змін в економічну політику, так і для реалізації проектів і програм, Міжнародний Валютний Фонд опікується тільки питаннями економічної політики. МВФ здійснює контроль над грошово-кредитною та фіскальною політикою його членів, що може вплинути на їхню здатність до фінансування власних імпорту й експорту, тобто на їхню здатність забезпечити нормальний стан платіжного балансу. МВФ надає рекомендації з приводу змін, які необхідно внести в економічну політику, щоб вирішити наявні проблеми чи запобігати виникненню нових. Крім того, він надає кредити країнам-членам, що мають тимчасові труднощі в зовнішніх розрахунках. Нарешті, МВФ прагне забезпечити повну конвертованість валют усіх країн-членів у рамках системи гнучких валютних курсів, що діє з 1973 р. За вільного обміну валют значно полегшується торгівля між різними країнами і взаємні інвестиції.

Інтенсивне співробітництво України з Міжнародним Валютним Фондом почалося значно пізніше, ніж країн, які відразу обрали шлях реформ (Польща, Угорщина та ін.). Першу повноцінну програму - яка передбачала формулювання низки умов із боку Фонду - було узгоджено між Україною та МВФ лише наприкінці 1994 року.

Співробітництво МВФ з Україною не забезпечило миттєвого припинення спаду виробництва або негайного підвищення рівня життя населення. Проте позики пом'якшили короткострокові негаразди реформ, зокрема щодо рівня життя населення. Якби МВФ не давав кредитів Україні, неминучі корективи в показниках платіжного балансу й бюджету під впливом ринкових сил відбувалися б ще швидше й болісніше.

МВФ почав співробітництво з Україною в умовах значного дисбалансу грошово-кредитної сфери країни, який спричиняв подальше падіння промислового виробництва і, в кінцевому підсумку, зниження рівня життя її населення. В таких умовах були потрібні заходи, спроможні за досить короткий час скоригувати найочевидніші диспропорції, оскільки дальше знецінення національної валюти й висока інфляція гальмували процес встановлення нормальних економічних відносин. Таким чином, перші кроки, що їх МВФ запропонував зробити Україні, було спрямовано на обмеження бюджетного дефіциту до рівня, який дозволив би знизити інфляцію та забезпечити стабільність на валютному ринку. Фонд також наполягав на елементарних заходах економічної лібералізації, таких як уніфікація валютного курсу - для того, щоб цінові сигнали відбивали ринкові умови й закладали фундамент для розвитку ринкової економіки. Почасти завдяки більш стабільному економічному клімату, забезпеченому цими кроками, зниження

промислового виробництва в Україні в 1996-1997 роках істотно уповільнилося, а згодом почалося зростання.

Очевидно, попри необхідність заходів для стабілізації ситуації, самі по собі вони не могли розв'язати глибоко вкорінених проблем, спричинених неефективним державним і корпоративним керівництвом, а також забезпечити становлення необхідних ринкових інститутів. Проте, за інших рівних умов, макроекономічна стабільність значною мірою допомагає стимулювати прозорість економічних процесів, оскільки при цьому значно полегшується завдання відстежування фінансових потоків. Приміром, за стабільно низької інфляції значно знижуються можливості «гри на різниці відсоткових ставок», яку раніше часто використовували, створюючи фінансові піраміди або надаючи невиправдані пільги у фінансовій сфері.

Крім того, макроекономічна стабільність - потужне знаряддя для унеможливлення кричущої нерівності при розподілі національного багатства. Багаті верстви населення з потрібними зв'язками завжди знайдуть спосіб захистити свої активи від інфляції та економічного спаду, тоді як у переважної більшості населення таких можливостей немає. Проблеми розподілу ще більше поглиблюються перекосами в мікроекономіці, що може призвести, скажімо, до нагромадження прострочених заборгованостей у виплаті зарплати. Внаслідок збереження структурних диспропорцій, зокрема неефективного державного й корпоративного керівництва, макроекономічна нестабільність в Україні, безперечно, зумовила б ще більшу нерівність.

МВФ активно шукав способів посилення соціальної захищеності населення, приміром, шляхом включення до цільових показників, відстежуваних у його програмах, графіка зменшення заборгованості уряду за соціальними платежами. У більш загальному плані він виступав за запровадження ефективної системи адресного соціального забезпечення. Безперечно, МВФ наголошував на пріоритеті фінансової стабілізації, як того й вимагає його статут. Але складно уявити собі, яким чином система соціального забезпечення могла б працювати в умовах галопуючої інфляції та падіння обсягів виробництва.

Міжнародний валютний фонд також підтримував витрати на освіту, науку й технічний розвиток. Зниження державних видатків на підтримку цих галузей стало результатом виснаження доходної бази бюджету, головним чином у зв'язку з розширенням податкових пільг, триваючим безладдям в економіці через відсутність верховенства закону й непослідовне стимулювання різних суб'єктів економічної діяльності, часто на шкоду продуктивним секторам економіки. Водночас ці проблеми були надто глибокими та «структурними» по суті для того,

щоб розв'язувати їх лише засобами макроекономічної політики - основної сфери компетенції Фонду.

Насправді «надмірно фіскальний» підхід МВФ, на що часто нарікають його критики, свідчить лише про визнання основного факту, що «два плюс два - чотири», тобто що видатки потрібно оплачувати. Це правило неможливо ігнорувати протягом великого відтинку часу. Країни, що пішли «альтернативним» шляхом, вдаючись до інфляційного фінансування видатків (приміром, Білорусь), тепер відчувають брак зовнішнього та внутрішнього фінансування, тоді як темпи розвитку їхніх економік знижуються. У Білорусі в 2001р. було зафіксовано найвищий серед країн СНД рівень інфляції та найнижчі в СНД темпи приросту реального ВВП. За період незалежності обсяги прямих зовнішніх інвестицій у цю країну були мізерними. Низька продуктивність, відсутність конкурентоспроможності на міжнародних ринках і висока заборгованість із зарплат, інші види бюджетної заборгованості сформувалися в Білорусі внаслідок відносно повільного темпу й непослідовного характеру реформ.

Зрозуміло, озираючись назад, слід визнати, що, формулюючи свої вимоги, Міжнародний Валютний Фонд, можливо, мав приділяти більше уваги розв'язанню глибоких структурних проблем, приміром, виявляти більшу обачність при виділенні коштів у зв'язку з наявністю глибоко вкорінених проблем у сфері державного й корпоративного керівництва. Однак важко уявити, яким чином такий підхід міг би істотно вплинути на економіку України й підвищити добробут її населення. Водночас внутрішньополітична підтримка реформ, зокрема спрямованих на елементарну стабілізацію економіки, могла б ще більш ускладнитися.

Докладні плани структурних реформ в Україні, підготовлених за підтримки МВФ, розроблялися в тісному співробітництві зі Світовим банком, і вони викликають дуже мало розбіжностей в оцінках з боку незалежних економістів із країн із ринковою економікою, зокрема країн ЄС. Чимало з цих структурних реформ залишаються незавершеними й потребують подальшого прогресу, якому, доповнюючи співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями, сприятиме рух України до Європейського Союзу, а також її вступ у СОТ [156. с. 8].

Світовий Банк і МВФ завжди залишаються організаціями, які взаємно доповнюють здійснювану ними діяльність. Однак надання позик для великомасштабних змін в економічній політиці змусило їхніх співробітників протягом останніх двох десятиліть розширити співробітництво. Світовий Банк ставить за мету створити міцнішу основу Для розроблюваних ним конкретних програм, а МВФ намагається сприяти стабільності міжнародної валютної системи.

Проектний цикл Світового Банку здійснюється в шість етапів: вибір, підготовка й оцінка проекту, переговори з приводу проекту і його подання Раді виконавчих директорів, реалізація проекту й контроль за ходом його здійснення і оцінка результатів реалізації проекту. Деякі проектні пропозиції не йдуть далі першого етапу - етапу вибору. Інші підлягають переробці на етапах підготовки й оцінки проекту, тож кінцевий результат значно відрізняється від первинного задуму. Протягом року Світовий Банк затверджує понад 200 проектів.

Вибір. Вибором проектів і внесенням пропозицій про їх фінансування Світовим Банком в основному займаються уряди країн-позичальників. В окремих випадках проект може бути вибрано після вивчення співробітниками Світового Банку загальноекономічних проблем чи ситуації в якомусь певному секторі. Наприклад, на основі аналізу політики країни в галузі транспорту чи сільського господарства може підтвердитися потреба в будівництві нових під'їзних доріг, щоб забезпечити фермерам вихід на ширший ринок. У рамках програми допомоги в управлінні сектором енергетики, здійснюваної разом із Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй, вибираються пріоритетні проекти в галузі енергетики.

Нині планові органи вирішують такі питання: Хто одержить вигоду від реалізації проекту? Чи переважать вигоди від реалізації проекту над витратами? Чи існують інші можливості досягнень цієї ж мети? Проект повинен також перевірятися на пріоритетність; наприклад, хороший промисловий проект може не пройти цієї перевірки через те, що існує невідкладний сільськогосподарський. Після того як проект подолає всі ці бар'єри, його включають у багаторічну програму надання позик тій чи інший країні; це робиться для того, щоб забезпечити ресурси для реалізації усіх відібраних проектів у майбутньому.

Підготовка. Хоча Світовий Банк надає країні-позичальнику необхідну допомогу, відповідальність за розгляд технічних, економічних, соціальних і екологічних аспектів проекту несе сама країна. Вона визначає можливі варіанти проекту, доцільність прийняття кожного з них, витрати на його реалізацію і вигоди від його здійснення. Наприклад, зіставляються вигоди, які будуть отримані від позики для модернізації промислового підприємства, з погіршенням стану навколишнього середовища, що може відбутися внаслідок викидів в атмосферу. Розглядаючи сільськогосподарський проект, позичальник повинен вирішити: доцільно при вирощуванні культури використовувати робочу худобу чи техніку. А розглядаючи проект міського будівництва, позичальнику, можливо, необхідно зробити вибір між модернізацією та будівництвом нових будівель. Такі рішення приймаються на основі техніко-економічного обґрунтування. У ході підготовки складається графік реалізації проекту.

Оцінка проекту. Навіть після завершення підготовчої роботи Світовий Банк не готовий прийняти рішення про фінансування проекту. Насамперед, Банк повинен провести власну незалежну оцінку проекту. Щорічно проводиться близько 150 експертиз проектів на місцях; на це витрачається 3-4 тижні. Група, яка складається із співробітників Світового Банку і консультантів, знайомиться з результатами досліджень, проведених позичальником, і потім проводить власний аналіз чотирьох аспектів проекту - технічного, інституційного, економічного та фінансового.

Технічні, інституційні, економічні та фінансові питання. Чи спроектована, наприклад, гребля належним чином? Чи задовольняє вона відповідним вимогам? Чи доведеться через її будівництво переселяти місцевих жителів? Чи вплине реалізація проекту на навколишнє середовище?

Чи існують у позичальника організація, адміністративний персонал, співробітники і правила, необхідні для будівництва залізниці й утримання її в справності? Якщо їх не існує, які необхідні зміни для того, щоб вони існували?

Чи переважать вигоди від системи водопостачання над витратами? Як її існування вплине на сімейні доходи? Чи створить її будівництво робочі місця для місцевих жителів? Яка орієнтована норма прибутку на інвестований капітал?

Чи є фінансовий план позичальника обґрунтованим? Чи є система розподілу електроенергії економічно життєздатною? Чи підходить запропонована система бухгалтерського обліку?

Ведення переговорів і подання проекту Раді виконавчих директорів. Звіт Світового Банку про результати оцінки, у якому викладено його рекомендації з приводу умов надання позики - основа для ведення переговорів з позичальником. У ході переговорів співробітники Банку та представники позичальника погоджують заходи, які необхідно здійснити для успішної реалізації проекту. Йдучи на взаємні поступки, співробітники Банку і представники позичальника розглядають усі питання, які виникли в ході підготовки й оцінки проекту.

Після завершення переговорів звіт про результати оцінки проекту (із усіма змінами, внесеними на етапах переговорів), доповідь Президента Світового Банку й кредитні документи подаються на затвердження Ради директорів, до складу якої входять представники країн - членів Банку.

Реалізація проекту і поточний контроль за її ходом. На цьому етапі здійснюється будівництво дороги чи школи, закупляються і монтуються механізми та інше устаткування, здійснюється підготовка кадрів. Оскільки країни-члени очікують від Світового Банку вживання заходів для того, щоб прибуток від будь-якої позики використовувався тільки для тієї мети, для якої він був наданий, приблизно десять людино-тижнів у рік витрачаються на контроль за реалізацією кожного проекту. Співробітники банку відвідують місце проведення робіт з метою виявлення проблем і надання допомоги в їх вирішенні. Контроль важливий ще й тому, що він дає можливість Світовому Банку надавати позичальникам технічну допомогу, що є однієї з його основних функцій щодо економічного розвитку. На відміну від комерційного банку, який після затвердження позики передає гроші позичальнику, Світовий Банк не виплачує виділених коштів доти, доки він не отримає документального підтвердження, що позичальник витратив гроші на досягнення обговорених цілей, наприклад, придбав вантажні автомобілі, необхідні для будівництва доріг, чи насоси для зрошувальної системи. Суворі правила матеріально-технічного постачання вимагають використання відповідних матеріалів і послуг. Звичайно, ці правила вимагають від позичальника закуповувати товари й послуги через міжнародні конкурентні торги (МКТ), доступ на які відкритий усім підприємствам країн - членів Світового Банку і Тайваневі. Процедура МКТ, що передбачає публікацію оголошення про проведення торгів, забезпечує здійснення замовлень на справедливій і ефективній основі.

Оцінка результаті» .реалізації проекту. Незалежний підрозділ Світового Банку - Департамент з оцінки операцій - несе відповідальність за результати реалізації проектів. Для того щоб забезпечити його неупередженість, цей департамент підпорядковується безпосередньо Раді директорів і Президенту Світового Банку. У ході оцінки витрат на реалізацію проекту, вигоди, а також графік і ефективність реалізації проекту зіставляються з розрахунковими цифрами. У звіт, який містить оцінку результатів реалізації проекту, включаються також рекомендації щодо підвищення ефективності завершеного проекту в майбутньому. Щорічно для широкого загалу видається огляд «Результати оцінок» (Evaluation Results).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку - основна кредитна установа, що входить у групу Світового Банку, - мобілізує основну частину коштів на світових фінансових ринках. МБРР продає облігації й інші боргові зобов'язання у вигляді цінних паперів пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам і приватним особам усіх країн. Іншими джерелами коштів Світового Банку є його

акціонерний капітал і нерозподілений прибуток. Фінансові ресурси Міжнародної асоціації розвитку (МАР) - філії Світового Банку, що надає безпроцентні позики зі стягуванням невеликої плати за свої послуги, - майже цілком формуються за рахунок внесків багатших членів.

Зважена фінансова політика Світового Банку підвищує його ефективність як посередника між приватним капіталом і урядами країн, що розвиваються. Завдяки тому, що Банк обачно керує своїми фінансами, цінні папери, які ним випускаються, належать до числа найнадійніших у світі. Відтак Банк має можливість одержувати позики на найвигідніших умовах і передавати зекономлені кошти країнам, що розвиваються, багато з яких, в іншому разі, не мали б доступу до приватних інвестицій.

Обачне управління фінансами Світового Банку набирає різних форм. Як і будь-яка інша фінансова установа, Банк має потребу в первинному капіталі. Цей капітал надають країни-члени, але - що незвичайно - це зводить їх фінансовий тягар до мінімуму. Вони купують акції, але фактично вносять лише малу частку вартості кожної з них. Несплачений залишок вноситься тільки в тому випадку, якщо Світовий Банк буде не в змозі покрити свої зобов'язання перед кредиторами, чого ніколи не трапляється. Цей гарантований капітал не можна використовувати для покриття адміністративних витрат чи для надання позик.

У Світовому Банку діє встановлене з великим запасом максимально припустиме співвідношення власних і позикових коштів. Іншими словами, загальна сума непогашених позик не повинна перевищувати загальної суми як внесеного, так і несплаченого передплатного капіталу, нерозподіленого прибутку й активного сальдо. Комерційні ж банки зазвичай ризикують капіталом, який у десятки разів перевищує їх власний.

Світовий Банк здійснює й інші кроки для зміцнення своєї репутації на ринках капіталу. Він надає позики за плаваючою процентною ставкою, яка безпосередньо визначається витратами на його власні запозичення. Світовий Банк надає позики тільки у валютах, з яких він залучає позикові кошти, і прагне до максимальної відповідності валют, від яких він дістає нерозподілений прибуток, валютам, у яких він надає позики. Це зводить до мінімуму ризик, пов'язаний з коливанням валютних курсів.

З 1982 р. Світовий Банк також активно здійснює у рамках своєї діяльності програму валютних свопів, пов’язаних з вишукуванням ресурсів. Банк намітив певні валюти, з яких здійснюється запозичення. Однак замість одержання позики безпосередньо в запланованій валюті може виявитися доцільним одержати позику в одній валюті, а потім

обміняти отриману суму на кошти в запланованій валюті. Якщо, скажімо Банк вирішить, що йому потрібна певна валюта, наприклад долари США, він може купити іншу валюту, наприклад фунти стерлінгів, і обміняти її на долари.

У Світовому Банку діє правило, відповідно до якого його витрати на придбання запланованої валюти після валютного свопа повинні бути меншими за витрати, що йому довелося б нести на пряме запозичення в цій валюті на ринку.

Банк домігся високих показників зворотності наданих позик. Існує правило, згідно з яким Світовий Банк не переглядає умов сплати чи відсотків основної суми наданих позик і не укладає угод про перегляд умов погашення боргів за позиками. Завдяки таким фінансовим показникам Банк має найвищий інвестиційний рейтинг - ААА - на ринках капіталу. Такі успіхи допомагають йому продавати облігації найобережнішим інвесторам. У свою чергу, ці облігації дають можливість Банку надавати позики на будівництво доріг і шкіл, внесення змін в економічну політику і проведення інших заходів у країнах, що розвиваються.

Починаючи з 1992 p., коли Україна приєдналася до Світового Банку, позики цієї поважної установи нашій країні перевищили 3,4 млрд дол. США на 24 проекти. Першу позику в ЗО млн дол. Світовий Банк ухвалив на розвиток приватного сектора - малого і середнього бізнесу, перш за все шляхом реструктуризації неефективних підприємств. Перший етап проекту розпочинається в чотирьох експериментальних областях - Чернівецькій, Хмельницькій, Волинській та Житомирській. Другий етап (ЗО млн-дол.) поширить набутий інституційний і реструктуризаційний досвід на більшу кількість областей і підприємств. Позика є продовженням попередніх фінансованих Міжнародною фінансовою корпорацією проектів технічної допомоги у сфері приватизації малих і середніх підприємств, продажу невиробничих об'єктів, корпоративного управління і створення ринку високоякісних дорадчих бізнес-послуг.

Міжнародна фінансова корпорація. В групу Світового Банку входить Міжнародна фінансова корпорація (МФК - інвестиційний банк, який обслуговує підприємства приватного сектора країн, що розвиваються). МФК надає прямі кредити приватним компаніям і вкладає капітал у їхні акції, а також залучає фінансування з інших джерел для реалізації проектів у приватному секторі. Крім того, МФК надає консультативні послуги й технічну допомогу урядам і підприємствам.

МФК було створено в 1956 р. з метою сприяння приватному підприємництву у світі, що розвивається. Це досягається шляхом фінансування проектів приватного сектора, залучення додаткових фінансових

засобів інших інвесторів та кредиторів і надання консультативних послуг і технічної допомоги підприємствам і урядам з питань інвестування.

Фінансування проектів. На відміну від Світового Банку, МФК надає позики приватним компаніям без одержання гарантій від уряду їхніх країн. МФК також купує акції підприємств країн, що розвиваються, і мобілізує додаткові кошти для надання позик і на придбання акцій на міжнародних фінансових ринках. Завдяки успішній діяльності МФК її облігації на міжнародних ринках одержали найвищий рейтинг - ААА - агентства «Мудіз інвесторе сервіс» і фірми «Стендарт енд Пур».

МФК - найбільше джерело прямого фінансування проектів у приватному секторі країн, що розвиваються. Хоча МФК інвестує й позичає кошти на ринкових умовах, вона не конкурує з приватним капіталом. Вона фінансує проекти, не здатні залучити достатні фінансові засоби на прийнятних умовах з інших джерел. Зазвичай МФК фінансує до 25 відсотків загальної суми витрат на проект, - для того, щоб проект фінансувався переважно приватними інвесторами й кредиторами. Хоча МФК може придбати до 35 відсотків акцій компанії, вона ніколи не стає найбільшим власником акцій і не бере участі в управлінні діяльністю підприємства. Оскільки МФК не одержує урядових гарантій, вона поділяє зі своїми партнерами всі ризики, пов'язані з проектом. МФК фінансує створення нових компаній, а також розширення чи модернізацію існуючих підприємств у різних секторах - від агропромислового до промислового і від енергетичного до гірничодобувного. Ряд проектів МФК передбачає розвиток фінансового сектора країн, що розвиваються, наприклад, за рахунок фінансування діяльності зі створення таких підприємств, як інвестиційні банки й страхові компанії.

МФК може надавати позики на придбання акцій і організовувати випуск квазакцій, причому в поєднанні, необхідному для того, щоб забезпечити належне фінансування проекту із самого початку. МФК може надавати додаткову фінансову допомогу позиками на випадок непередбачених обставин або надаючи повні або часткові гарантії іншим джерелам фінансування. За останні кілька років МФК відкрила підприємствам країн, що розвиваються, доступ до таких альтернативних інструментів, як валютні й процентні свопи. МФК виступила посередником у кількох таких свопах, здійснених компаніями Мексики, Болівії, Єгипту і Гани, надавши їм допомогу в ознайомленні з методами керування ризиком, які сьогодні широко використовуються компаніями промислово-розвинутих країн, але не відомі компаніям світу, що розвивається.

Мобілізація фінансів. МФК залучає фінансові засоби інших інвесторів і кредиторів для реалізації проектів у країнах, що розвиваються, за допомогою цілого ряду способів. Активно ведеться пошук партнерів для спільних підприємств і залучення додаткових коштів, поряд зі сприянням іншим установам у наданні позик чи придбанні акцій, що мають відношення до проектів, які фінансуються МФК. За рахунок організації синдикованих позик МФК здатна залучити комерційні банки до кредитування підприємств країн, що розвиваються. При наданні синдикованих позик МФК виступає як офіційний кредитор, підписуючи кредитну угоду разом з позичальником. Комерційні банки беруть участь у позиках МФК. Крім того, МФК гарантує розміщення цінних паперів компаній країн, що розвиваються, на ринку і сприяє вкладенню коштів, які вона допомогла одержати цим країнам, в іноземні акції на їхніх фондових біржах.

Консультативні послуги і технічна допомога. У ході проведення оцінки проекту МФК може надати компаніям значну технічну допомогу, наприклад, у виборі партнера чи технології, пошуку ринків збуту їхньої продукції й підготовці найбільш прийнятного фінансування. Крім того, МФК консультує компанії з питань, пов'язаних з фінансовою перебудовою, допомагаючи їм скоротити заборгованість.

МФК надає консультації урядам з цілого ряду питань, наприклад, з приводу розвитку ринків капіталу. Вона допомагає урядам розробити і впровадити адміністративні, правові й бюджетні принципи, необхідні для ефективної діяльності фінансових установ. Крім того, МФК надає консультації з питань, приватизації та перебудови державних підприємств, намічених до приватизації. Консультативна служба з іноземних інвестицій, створена МФК разом з Багатопрофільним агентством з гарантування інвестицій і Світовим Банком, надає урядам консультації щодо залучення прямих іноземних інвестицій.

Інвестиції в проекти розвитку інфраструктури. Ефективне надання послуг у таких секторах, як енергетика, водопостачання, транспорт і зв'язок, має важливе значення для успішного розвитку приватного сектора. Дедалі більше число країн - членів МФК відкриває сектори, які колись цілком належали державі, для приватних інвестицій та підприємництва. З урахуванням цієї тенденції МФК створила підрозділ, який спеціалізується на розвитку інфраструктури, і ширше розгорнула роботу в цьому напрямі.

Діяльність МФК у Східній і Центральній Європі та в країнах колишнього СРСР. Країни Східної і Центральної Європи і колишнього СРСР являють собою широке поле діяльності для МФК. Представники МФК у Варшаві, Празі, Будапешті й Москві здійснюють дедалі більшу кількість проектів. У функції МФК входить фінансування проектів у приватному секторі і надання урядам консультацій зі створення сучасного фінансового сектора, продажу державних підприємств і залучення іноземних інвестицій.

МФК консультує державні структури Росії й України з приводу різних методів приватизації державних підприємств і розробила приватизаційні програми, що можуть використовуватися місцевими органами влади обох держав як зразки. МФК допомогла організувати й провести аукціон з продажу малих підприємств у трьох областях Росії і в українському місті Львові.

Розвиток малого підприємництва. У багатьох країнах, які розвиваються, дрібні підприємці, маючи багатообіцяючі задуми, нерідко не в змозі одержати позики чи консультації, необхідні їм для розширення і відкриття підприємств. МФК створила кілька груп розвитку для надання фінансової допомоги у країнах Африки від Сахари до півдня, Центральній Америці, країнах Карибського регіону, острівних державах, які знаходяться в південній частині Тихого океану, і Польщі з метою надання допомоги підприємцям у підготовці проектів. Хоча самі по собі ці групи не є джерелами фінансування проектів, вони допомагають підприємцям знаходити позики й продавати акції на розумних умовах.

МФК і навколишнє середовище. МФК вбачає в охороні довкілля одне зі своїх основних завдань і відіграє провідну роль у розширенні участі приватного сектора країн, що розвиваються, у природоохоронній діяльності. МФК посилила діяльність аналізу екологічної прийнятності різних проектів, активізувала залучення ресурсів приватного сектора на створення товарів і послуг, які відповідають екологічним інтересам країн, що розвиваються, а також розширила співробітництво в цій галузі з іншими організаціями.

Заслуговує також на увагу можливість, а в ряді випадків - і доцільність залучення коштів такої відомої міжнародної організації, як ЮНІДО (спеціалізованої Організації Об'єднаних націй з промислового розвитку). Провівши експертизу техніко-економічних показників запропонованого до реалізації інвестиційного проекту з допомогою спеціальної комп'ютерної системи «КОМФАР», представники ЮНІДО в кожній з 150 країн, що входять у цю шановану в усьому світі організацію, направляють дані щодо проекту в її штаб-квартиру у Відні, де відповідні фахівці підшукують партнера - інвестора для реалізації запропонованого проекту.

Інвестиційні проекти приймаються до реалізації в тому випадку, якщо вони відповідають певним пріоритетам. При відборі інвестицій

них проектів виходять з того, що інвестиції повинні відповідати одному або кільком наведеним нижче критеріям:

- забезпечити джерела фінансування пріоритетних галузей економіки, які сприяють прогресивним структурним перетворенням;

- сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, де здійснюються інвестиції;

- супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективних ресурсозберігаючих й екологічно безпечних видів технологій;

- орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази країни;

- сприяти зниженню витрат підприємствами енергоносіїв та сировини на одиницю виготовленої продукції;

- сприяти розвиткові потужного експортного потенціалу шляхом забезпечення конкурентоспроможності продукції на міжнародних ринках;

- сприяти ліквідації існуючих диспропорцій і дефіцитів на ринку країни.

Ефективність проекту характеризується системою критеріїв (показників), які відображають співвідношення результатів і витрат відповідно до інтересів його учасників.

Ефективність інвестиційних проектів характеризують такі види оцінок:

- фінансова - характеризує наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

- економічна - характеризує пов'язані з реалізацією проекту витрати і результати, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту та відображають наслідки його здійснення для державного, регіонального чи місцевого бюджетів;

- соціальних та екологічних наслідків проекту, а також витрат, пов'язаних із соціальними заходами та охороною навколишнього середовища.

При визначенні ефективності інвестиційного проекту оцінка результатів і витрат здійснюється в межах розрахункового періоду, тривалість якого визначається з урахуванням:

- термінів спорудження, експлуатації та (за необхідності) ліквідації об’єкта;

- амортизаційного терміну служби основного технологічного обладнання;

- терміну, за який передбачається досягнення обумовленого обсягу продукції або норми прибутку.

Витрати учасників поділяються на первинні (капіталоутворюючі інвестиції), поточні та ліквідаційні, що здійснюються відповідно до стадії реалізації проекту.

Для оцінки вартості результатів і витрат можуть застосовуватися базисні, прогнозовані та розрахункові ціни.

Основними критеріями економічної та фінансової оцінки ефективності проектів є:

- чистий приведений прибуток (ЧПП);

- термін окупності (ТО);

- рівень прибутковості (РП).

Допоміжними показниками економічної та фінансової оцінки ефективності проектів можуть бути:

- приведені витрати;

- створення нових робочих місць;

- поліпшення зовнішньоторговельного балансу.

За допомогою кожного з критеріїв економічної та фінансової оцінки проектів визначається:

- чи є інвестиційний проект достатньо ефективним;

- який із альтернативних проектів ефективніший.

Економічна та фінансова оцінка ефективності проектів передбачає спільний спосіб проведення поточних і майбутніх надходжень і відрахувань коштів до порівняльного виду. Цей спосіб застосовується для обчислення чистого приведеного прибутку, приведених витрат, рівня прибутковості інвестицій і терміну дисконтованої окупності проекту.

При підготовці і здійсненні інвестиційних проектів слід враховувати ризики, які впливають на їх ефективність (рис.5.2).

На ефективність інвестиційних проектів можуть також впливати невизначеності:

- невизначеність політичної ситуації, можливість несприятливих соціально-політичних змін у державі або регіоні;

- недостатність або неточність інформації щодо динаміки техніко-економічних показників, параметрів нової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо;

- ускладнення природно-кліматичних умов;

- невизначеність цілей, інтересів та поведінки учасників;

- недостатність або неточність інформації щодо фінансового стану та ділової репутації підприємств-учасників (можливість неплатежів, банкрутство, невиконання договірних зобов'язань).



Рис. 5.2. Класифікація ризиків при підготовці і здійсненні інвестиційних проектів

На передпроектній стадії розроблення задуму проекту й оцінки його прогнозованої ефективності виконуються розрахунки укрупнених показників, що в подальшому можуть використовуватися як вихідні дані при обчисленні й уточненні результатів інвестиційного проекту. На основі прогнозованих оцінок виконуються попередні розрахунки таких показників:

- очікувані обсяги виробництва й реалізації продукції (надання послуг);

- одноразові витрати на створення основних виробничих і невиробничих фондів;

- витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (наданням послуг);

- очікуваний валовий доход і прибуток.

На основі розрахунків формується початковий план руху грошових потоків, що є підґрунтям для визначення показників економічної оцінки ефективності проекту та необхідності залучення додаткового капіталу, його розміри, найбільш сприятливі умови для одержання і повернення.

Схему економічної взаємодії при підготовці і здійсненні інвестиційних проектів наведено на рис. 5.3.

Питання критеріїв відбору інвестиційних проектів, виходячи з реальної можливості обсягу асигнувань, - це насамперед питання про переваги різних варіантів інвестицій. Вони визначаються системою показників для обчислення основних критеріїв економічної оцінки ефективності проекту.

1. Чистий приведений прибуток (ЧПП) визначається як сума поточних чистих прибутків за весь розрахунковий період проекту, приведених до початкового періоду. Метою застосування цього показника є визначення, наскільки вкладання коштів у проект є вигіднішим, ніж їх використання на фінансовому ринку або в альтернативних проектах національної економіки.

Для приведеного чистого прибутку, валових доходів і валових витрат різних за часом до ціни початкового періоду використовується норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі прибутку від вкладеного капіталу.

Норма дисконту для оцінки ефективності проектів може дорівнювати середній обліковій ставці, яка сплачуватиметься за залучений капітал, з фіксованим відсотком (привілейовані акції, облігації та інші прирівняні до них джерела, середньо- та довгострокові кредити тощо).

Недолік показника ЧПП: оцінка ефективності проекту визначається абсолютною величиною, що ускладнює порівняння ефективності альтернативних проектів, кожен з яких потребує різного розміру інвестицій.



Рис. 5.3. Схема економічної взаємодії при підготовці і здійсненні інвестиційних проектів

2. Термін окупності (ТО) - це період (у місяцях, кварталах або роках), протягом якого первинні (капіталоутворені) вкладення та інші витрати, пов'язані з інвестиційним проектом, покриваються сумарними результатами його впровадження. Мета застосування цього показника - визначення окупності інвестицій у проект протягом терміну, за яким розраховується рух грошових потоків з прийнятим рівнем достовірності.

Вихідними даними для розрахунку терміну окупності проекту є:

- сума інвестицій;

- сальдо руху коштів згідно з проектом за роками протягом здійснення проекту.

3. Термін дисконтної окупності (ЩО) - період, протягом якого приведена вартість інвестицій у проект буде повністю окуплена приведеною величиною майбутніх прибутків (потоків коштів).

Мета застосування цього показника - визначення терміну, після якого ініціатор проекту та національна економіка почнуть реально користуватися фінансовими й економічними результатами проекту. На відміну від терміну окупності цей показник враховує знецінення грошових коштів протягом певного часу, але дозволяє автоматично відбирати проекти, пов'язані з невисокими ризиками.

4. Рівень прибутковості інвестицій (капітальних вкладень) (РП) - це співвідношення приведеної суми очікуваних прибутків до приведеної суми інвестицій. Рівень прибутковості вказує на ефективність проекту за умови сталої норми дисконту.

Для визначення віддачі кожної грошової одиниці (гривні) інвестицій з урахуванням знецінення коштів протягом реалізації проекту застосовується коефіцієнт прибутковості інвестицій (К) - співвідношення приведених витрат проекту.

Застосування показника «коефіцієнт прибутковості інвестицій» дає змогу робити вибір серед альтернативних проектів, пов'язаних із різними обсягами витрат, тобто інвестицій.

Інвестиції вважаються ефективними, якщо середньорічні відпливи грошової маси (платежі) прийняті за середньорічні її припливи (надходження).

5. Допоміжні показники економічної та фінансової ефективності проекту:

~ приведені валові витрати - приведена (поточна) величина майбутніх витрат (грошових відрахувань) на реалізацію, експлуатацію й технічне обслуговування проекту протягом усього його терміну. Мета застосування цього показника - визначення доцільнішої альтернативи впровадження проекту, зиск від якого неможливо або надто складно оцінити в грошовому вимірі (наприклад, освітні або природоохоронні проекти);

- кількість нових робочих місць, що будуть створені внаслідок впровадження інвестиційного проекту;

- визначення поліпшення зовнішньо-торговельного балансу за рахунок реалізації проекту здійснюється порівнянням одержаної економії іноземної валюти внаслідок заміни імпорту протягом експлуатаційної фази проекту з сумою витрат в іноземній валюті на реалізацію проекту.

Економічна оцінка ефективності інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок Державного бюджету, здійснюється з урахуванням таких умов:

- при розрахунку прибутковості інвестиційного проекту, що здійснюється в інтересах держави, встановлюється єдина контрольна норма дисконту (у проектах, що фінансуються за рахунок інших джерел, норма дисконту встановлюється підприємством залежно від прибутковості альтернативного вкладання грошей, доступного для цього підприємства);

- при економічній оцінці державних проектів враховуються такі результати здійснення проекту (види ефекту), як: тривалий вплив на становище людей, на рівень їх життя, удосконалення економічного становища та умов охорони здоров'я, прогресивність технології, продовження тривалості професійного життя працівників, економія коштів за рахунок поліпшення інфраструктури, система зв'язку тощо.

Показники економічної оцінки відображають ефективність проекту з точки зору інтересів економіки в цілому, а також для регіонів, галузей, організацій і підприємств, що беруть участь у його здійсненні.

Соціальні, економічні та інші результати, які не мають вартісного виразу, також враховуються для прийняття рішення про державну підтримку проектів.

Інвестиції у високі технології. Якщо подивитися на економіку розвинутих країн, то можна побачити, що вона значною мірою базується на нових, високотехнологічних галузях, на так званих постіндустріальних технологіях, до яких у першу чергу належать:

- комп'ютерні й інтернет-технології;

- біотехнологія;

- генна інженерія;

- електронні засоби комунікації і зв'язку.

Сьогодні в Україні високотехнологічних компаній ще небагато. Останніми роками створюється новий напрям роботи, що збільшить їхню кількість. Для реалізації проекту в квітні 2000 року було розроблено програму, в ході реалізації якої повинен бути створений єдиний універсальний інструментарій для реєстрації, оцінки і просування на фондовий ринок як стартових проектів, так і вже успішно працюючих

компаній. Запропонована схема просування акцій компаній високих технологій на фондовий ринок передбачає:

- реструктурування існуючих компаній високих технологій;

- перетворення компаній у відкриті акціонерні товариства;

- реєстрацію випусків акцій;

- розрахунок потреби залучення коштів для свого розвитку;

- підготовку бізнес-планів ефективного використання залучених грошових ресурсів;

- проведення структурних перетворень компаній з метою побудови прозорої системи управління бізнесом;

- підготовку первинного розміщення акцій компаній на фондовому ринку;

- створення вторинного ринку акцій компаній.

Розробляється конкретна програма виведення підприємств на фондовий ринок. Пропонуються механізми всебічної підтримки компаній щодо їхньої підготовки до виходу на біржу і наступний супровід обігу їхніх акцій на фондовому ринку.

Проект дає змогу відпрацювати технологію й визначити принципи роботи із залучення на ринок широкого прошарку акціонованих компаній традиційних галузей економіки.

Новий проект - це модель, яку в перспективі можна буде застосувати і для виведення на фондовий ринок маси малих і середніх підприємств. Вони також потребують істотної фінансової підтримки, а їхня продукція необхідна населенню. Цей проект важливий і для всієї вітчизняної економіки.

Мета проекту:

- створити умови для виходу hi tech компаній на ринок капіталу для залучення в них інвестицій;

- відпрацювати методику виходу підприємств традиційного сектора економіки на фондовий ринок;

- створити поле для залучення коштів дрібних інвесторів на ринок;

- на конкретних прикладах відпрацювати питання підвищення культури корпоративного управління.

В економічно розвинутих країнах поява високих технологій сприяла утворенню численних компаній, зайнятих просуванням нових технологій на ринок. Зароджуються ці компанії як невеличкі лабораторії й конструкторські бюро для розробки ідей та проектів. Згодом вони можуть перетворитися в потужні компанії зі світовим ім'ям. Такі, наприклад, як всесвітньо відома «Майкрософт» або «Сиско» (виробляє ме- режне устаткування для Інтернет), або «Оракл» (розробляє програмне забезпечення баз даних).

Безперечно, багатьом вітчизняним високотехнологічним підприємствам гостро не вистачає фінансової підтримки для розширення бізнесу. На це, зокрема, вказує падіння частки інноваційно активних підприємств. За оцінкою експертів, за 1990-ті роки вона скоротилася з 60 до 5%, тоді як в розвинутих країнах цей показник становить 60-80%.

Таким чином, проекти щодо виведення акцій компаній високих технологій на організований фондовий ринок став дуже актуальним.

Надії на розвиток сфери високих технологій пов’язані, зокрема, з тим, що в цей бізнес приходять нові, прогресивні фінансові спеціалісти й управлінці, що пройшли «школу» реального сектора і одержали досвід на Заході й знають, як працювати на ринку капіталу.

За останнє десятиліття капіталізація технологічного сектора США зросла з $300 млрд до більш ніж $3 трлн. При цьому частка технологічних компаній на фондовому ринку країни збільшилася за цей період із 10 до 33%.

Так, найбільш відомим світовим торговим майданчиком, на якому торгують акціями високих технологій, є американська електронна торгова система NASDAQ, що була запущена наприкінці 1971 року.

Акції високотехнологічних компаній, крім NASDAQ, продаються на кількох десятках спеціалізованих майданчиках у Європі й Азії. Триває організація нових майданчиків акцій високих технологій. Обсяг первинного випуску акцій у 1999 році досяг рекордних показників ($69,2 млрд) [49]..

Виникає природне запитання: чи підуть інвестиції на наш ринок? До потенційних емітентів слід віднести дві групи фірм: виробників високотехнологічного устаткування і виробників інтелектуальної продукції.

Для цих емітентів характерний, з одного боку, зв'язок із сферою hi Tech і, з іншого - високий ризик вкладень у них. Що стосується інвесторів, які працюватимуть на новому ринку, то вони повинні бути готовими до високого ризику укладень.

Передбачається, що спочатку інтерес до цього ринку можуть виявити значні інвестиційні компанії. Проте, базуючись на західному досвіді, можна сказати, що ця сфера дуже приваблива і для дрібного, в тому числі індивідуального інвестора.

Слід зазначити, що сучасна інфраструктура, насамперед Інтернет, дає змогу дрібному інвестору працювати на ринку цінних паперів, не виходячи з будинку. Такі можливості цього року з’явилися в українського інвестора: йому забезпечено доступ до торгів, у тому числі й через Інтернет.

В розглянутому питанні є ряд ризиків. По-перше, практично всі

компанії, що працюють у сфері високих технологій, існують дуже нетривалий час: 2-3 роки. Деякі з них навіть не можуть надати інвесторам фінансову звітність за більш-менш тривалий період, підтверджену аудиторськими висновками, тобто не можуть пройти процедуру лістингу.

По-друге, існує ризик неадекватної оцінки інвесторами цього бізнесу, як правило, у бік завищення реальної вартості.

По-третє, інвестор має добре уявляти, що вкладати кошти він буде не в існуючий, налагоджений бізнес, а в його створення.

Стратегія Європейського банку реконструкції і розвитку в Україні на період до 2004 року полягатиме насамперед у пошуку та реалізації проектів у приватному секторі із залученням як іноземних, так і вітчизняних інвесторів.

Стратегія визначає пріоритетні напрями подальшої роботи ЄБРР в Україні, серед яких проекти інфраструктурного характеру, зокрема, у секторі транспорту, включно із транспортуванням нафти і газу, у сфері муніципального водо- і теплопостачання; проекти у галузі енергозбереження та здійснення програм, пов'язаних із фінансуванням малого й середнього бізнесу.

Іншими важливими напрямами співпраці будуть фінансування проектів агропромислового сектора, зміцнення банківської системи, розвиток небанківських фінансових інститутів (іпотеки, лізингу, страхування) тощо.