Голомовзий В.Г. Митне регулювання (2004)

Розділ 5. Практика застосування митної справи за кордоном

Митні служби в зарубіжних країнах мають різний статус, структуру і повноваження. В переважній більшості країн митна служба є складовою фінансових департаментів, яка забезпечує ефективний контроль за фіскальними завданнями митних органів, хоча частка надходжень до державного бюджету від митних платежів є значною в небагатьох країнах. Державні митні органи, що знаходяться в прикордонних контрольних пунктах, не підпорядковуються адміністративним місцевим органам. У Великій Британії, наприклад, діє акцизне та митне управління, в Аргентині митна служба входить до складу центральної податкової адміністрації. Митна служба може також входити до складу Міністерства іноземних справ (як у Катарі)3.

Як уже зазначалося, для усунення так званих технічних та адміністративних бар'єрів здійснюються спроби уніфікації цих складових митної справи, які виявляються найбільш успішними у рамках інтеграційних угрупувань і блоків.

Мабуть, найстаріша державна митна служба створена у 1203 р. у Великій Британії. У 1973 р. вона приєдналася до ЄС - тарифи були , гармонізовані, ПДВ замінив митний податок. У країні функціонує система здійснення перевірки для гарантування достовірності декларацій, визначення партій товарів для подальшої експертизи, розрахунку необхідних надходжень, забезпечення бухгалтерської та статистичної інформації - CHIEF (Митне управління імпортом та експортом вантажів). CHIEF складається з трьох підсистем. Перша -MSS (Система підтримки управління) - інформаційна система управління, що зберігає та забезпечує доступ до архівів даних про імпорт та експорт для управлінських і дослідних цілей (впроваджена в 1990 р.) CHIEF-Експорт, яка почала діяти в 1992 p., дає змогу експортерам використовувати електронні засоби для заповнення декларацій. Повної експортної декларації, спрощених процедур для нестатистичних декларацій і декларацій з малою вартістю, відвантажувальні декларації відповідно до спрощеної митної процедури. Скороченої декларації. Третя підсистема - CHIEF-Імпорт - введена в 1994 р.

Податки з імпортованої продукції, що надходять поза межі ЄС, спрямовуються не в національне казначейство, а в казначейство Європейського Союзу. Крім Об'єднаної товарної номенклатури ЄС, застосовується для обчислення митних платежів «Інтегрований тариф Європейського Союзу (TARIC). Усі товари, а також транспортні засоби, що прибувають з-за меж ЄС, підлягають декларуванню на митниці. Скасовані всі митні процедури прикордонного контролю в межах ЄС, контролюються перевезення окремих видів товарів, наприклад медикаментів, що містять наркотичні речовини. У Великій Британії імпортеру дозволяється провести декларування товарів з третьої країни на її власній території, що прискорює товаропотік. Це стосується також експорту. Товари переміщаються до/від порту третьої країни під митним контролем.

В Індії питаннями митного законодавства займається спеціальний департамент. Місцеві експортери об'єднані в асоціації за товарною ознакою, які, своєю чергою, - у Федерацію індійських експортних організацій. За умов загальної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності це дає змогу дрібним експортерам координувати зовнішню політику, уникати додаткових витрат тощо.

У Кореї митниця - юридично самостійна установа в складі Міністерства економіки та фінансів. Митна очистка здійснюється без розміщення товарів на склади тимчасового зберігання (СТЗ).

У Сінгапурі декларування відбувається протягом 24 годин через систему електронного декларування.

В Еквадорі процедура митного оформлення може займати до 25 днів, а в Уругваї, Перу - до 30.

Митне оформлення в більшості країн здійснюється через митного брокера - особу, що має повноваження (акредитацію) на декларування експортних/імпортних товарів, засвідчену державними органами. А в Ірані, взагалі, уся зовнішньоторговельна діяльність здійснюється через державну організацію - Центр закупівель і розподілу.

Митні органи Японії перебувають у складі Міністерства фінансів. Фінансування митниці з держбюджету, частина надходжень До держбюджету від митних платежів становить 2 %. Діють такі способи митної очистки: 1) дозвіл на імпорт видає комп'ютер в момент подачі декларації; 2) на основі результатів перевірки документів, що подаються для митного оформлення (якщо необхідний Дозвіл відповідних відомств); 3) на підставі результатів інспекції вантажів (близько 2-3 % вантажів, якщо недостатньо перевірки Документів). Експортне декларування є можливим тільки у разі розміщення вантажу на митний склад. Декларувати експорт може тільки ліцензований митний брокер. При оформленні імпорту копію декларації також заповнює ліцензований митний брокер.

У США митна служба перебуває під юрисдикцією Міністерства фінансів. Діє національний режим стандартизації. Президент може вводити додаткові митні збори до 15 %, вживати заходів економічної політики. Існують спеціальні правові органи - Податковий суд і Суд міжнародної торгівлі. Цікавим інструментом стимулювання зовнішньої торгівлі є Зони зовнішньої торгівлі - ВЕЗ. Якщо компоненти, з яких проводиться збірка чи виробництво кінцевого продукту, ввозяться в зону зовнішньої торгівлі в непривілейованому режимі, то під час ввезення кінцевого продукту на митну територію використовується більш низька ставка імпортного мита, ніж на готові вироби (за ставкою на комплектуючі). Не застосовується імпортне квотування для товарів із ЗВТ.

Механізм оподаткування експортних та імпортних операцій зарубіжними країнами із розвинутою економікою і багатим досвідом стягнення мита, митних зборів та інших непрямих податків відпрацьовано і в основному відповідає рекомендаціям міжнародних організацій. У розвинутих країнах митом оподатковується тільки імпорт. У США експортне мито заборонено законодавчо, в інших країнах воно також не застосовується. Однак у провідних капіталістичних країнах широко використовується система внутрішніх податків, що стягуються з товарів, які є предметом експортно-імпортних операцій. Навіть у такому інтеграційному угрупуванні, як Європейський Союз, де вже відбулася значна уніфікація податкового законодавства між країнами-учасниками, ставки ПДВ, акцизу відрізняються між країнами, що створює різні торговельні умови при експорті в конкретну країну.

У багатьох перелічених країнах експортні операції оподатковуються за нульовою ставкою для сприяння припливу коштів до держави, а не з неї. Так, у Великій Британії за такою ставкою оподатковуються експортні операції. Всі митні платежі там стягуються Управлінням митних платежів та акцизів. При розрахунку суми податку, що підлягає переводу в Управління митних платежів та акцизів, платнику дозволено відраховувати суму податку, стягнутого при закупівлі товарів, і виплачувати тільки різницю. Якщо ж у будь-якому періоді нарахована сума значна й перевищує податок, що підлягає переводу, то Управління виплачує різницю в 10-денний термін після отримання декларації.

У Німеччині ПДВ називається податком з обороту імпорту. Він являє собою акциз відповідно до Положення про податки, збори, мито та імпортний податок згідно з митним законодавством. Збір податків здійснює федеральне Митне управління. Мета стягнення цього податку - адаптація товарів третіх країн (звільнених від податку на додану вартість країни-експортера) до оподаткування ПДВ, який застосовується щодо аналогічних вітчизняних товарів. Отже, між вітчизняними та імпортованими товарами встановлюються рівноправні конкурентні відносини.

Об'єктом оподаткування є товар, який увозиться з третіх країн у митну зону через митний кордон, у тому числі і той, що ввозиться безкоштовно. В основі бази оподаткування лежить митна вартість ввезеного товару (середня ціна), до якої додаються інші імпортні збори з цих товарів, а також транспортні витрати. Ставки податку такі самі, як і по оборотах усередині країни, - 15 і 7 %.

В Іспанії політика стягнення митних платежів подібна до української. Експорт товарів і послуг звільняється від ПДВ, імпорт обкладається ПДВ; при цьому вартістю, що оподатковується, вважається ціна, запропонована продавцем, плюс всі митні платежі, що мають бути сплачені. Юридично це оформлено як специфічний вид операцій, до яких застосовується нульова ставка податку. В результаті експортери не звільнені від документального оформлення своїх операцій для податкових органів.

У доходах бюджету центрального уряду Франції податкові надходження становлять понад 93 %. Непрямі податки надають близько 60 % податкових доходів загального бюджету. Основний непрямий податок у Франції - ПДВ - введений в 1954 р. У податкових доходах загального бюджету надходження по цьому податку дорівнюють 45 %. Іншим непрямим податком, надходження по якому сягають 8,5 % у доходах загального бюджету, є внутрішній податок на нафтопродукти. На його частку припадає до 13,3 % надходжень по непрямих податках.

Отже, структура надходжень по непрямих податках залишалась стабільною, за винятком надходжень по внутрішньому податку на нафтопродукти, частка якого значно зросла. Цей податок необхідно відносити не до акцизів, а до митних платежів. Практично вся сировина для виробництва нафтопродуктів імпортується у країну, а виробництво для експорту і реекспорт нафтопродуктів не обкладаються цим податком. Враховуючи це, можна говорити про те, що Для Франції у 80-ті та 90-ті роки XX ст. значення митних платежів

підвищилось. Після значного зростання розміру податків у 70-ті роки у Франції, як і в більшості інших країн Західної Європи, ситуація сьогодні стабілізувалась. Скорочення ПДВ у таких товарних групах, як автомобілі, компенсується підвищенням внесків у систему соціального страхування. Подальша модернізація французької митної системи йтиме у руслі здійснюваного протягом останніх років курсу на стабілізацію частки митних надходжень у бюджет і поступове її зниження.

В Японії найнижча серед розвинутих країн ставка податку на споживання (ПДВ) - 5 %, а середній рівень мита - 5,2 %.

У Швейцарії мито стягується по імпортних та експортних операціях за ставками, встановленими в митному тарифі. Мито стягується тільки з одиниці ваги, але не з вартості, тобто є специфічним. Частина доходів, отриманих від мита, призначається для конкретно визначених цілей. Наприклад, доходи, отримані від мита на паливо, спрямовуються на будівництво національних швидкісних магістралей. Юридична база - ст. 28 та 31 Конституції та Акт про мито від 1 жовтня 1925 р. ПДВ у Швейцарії стягується з імпорту товарів і придбання послуг за кордоном на суму понад 75000 швейцарських франків на рік.

У Швеції імпорт обкладається ПДВ, а експорт звільняється від нього. Податок повинен зазначатися в інвойсах, супроводжуючих продаж товарів і послуг. Базою для нарахування ПДВ є вартість товару (послуги), що включає всі нараховані на неї податки і збори. Платники податку сплачують податок за різницею між вихідним і вхідним ПДВ. Для деяких товарів (автомобілі, вина і міцні спиртні напої тощо) відрахування вхідного ПДВ не здійснюється.

Переважно звітний період для ПДВ становить два місяці. Декларації по ПДВ повинні надаватися у межах 35 днів після закінчення звітного періоду. Для підприємств з особливо великими оборотами звітний період визначено в один місяць. При затримці у наданні декларації стягується штраф 100 крон, заниження ПДВ карається штрафом, що дорівнює 20 % суми цього заниження (понад доплати податку).

Постачальники товарів на експорт отримують відшкодування ПДВ, що міститься в цінах придбаних товарів і послуг. Іноземні туристи, які купують товари в Швеції, можуть отримати повернення податку у спеціальних агентствах, розташованих у прикордонних пунктах (готівкою чи безготівково).

Крім мита, ПДВ, акцизів, у світовій практиці поширене застосування додаткових імпортних зборів. У Швеції використовується

податок на добрива, специфічний збір з виробників пестицидів та акумуляторів. Податок на двоокис азоту та податок на енергію стягуються з природного газу, моторного спирту, мастил. Податок на сірку стягується з палива, отриманого з кам'яного і бурого вугілля, торфу, нафти. Податок на продаж автотранспортних засобів стягується із усіх автомобілів, автобусів, вантажівок.

У Данії є податок на оточуюче середовище, що стягується з одноразового посуду (50 %), торгового упакування для рідини (20 %), озоноруйнуючих речовин; дослідницьким збором обкладається маргарин. В Італії при ввезенні пластикових контейнерів і матеріалів для їх виготовлення застосовується збір на обробку пустирів. В Австрії весь імпорт підлягає оподаткуванню збором на розвиток торгівлі (0,3 %) і статистичним збором (1,2 шилінга на 1000 кг ваги). Фінляндія практикує збір на боротьбу із сміттям (за специфічними ставками).

У країнах Близького Сходу ставка мита невелика (4 % - в Кувейті, Катарі, 5 % - у Судані, 5-10 % - в Єгипті) і недиференційована, однак існують специфічні податки з імпорту (4 % для Міністерства оборони в Судані, військові податки в Іраку, 1,5 % в Ірані на користь «червоного півмісяця»).

У країнах Південної Америки ставка мита має тільки два значення - 12 % застосовується до 95 % імпортованої продукції, решта оподатковується за ставкою 20 %; муніципальний податок 2 % і додатковий збір на розвиток сільського господарства - 5 %.

Митний збір як в Україні, так і в інших державах сплачується учасниками зовнішньоторговельних операцій і використовується для фінансування діяльності митних служб. Розмір ставки митного збору, як правило, невеликий, однак також може значно впливати на ефективність експортно-імпортних операцій. Наприклад, в Україні ставка митного збору 0,2 %, але не більше 1000 дол. США; у Болгарії, Японії - 2 %, Польщі - 6 %.

Розмір мита та інших митних платежів залежить від методики визначення бази оподаткування та порядку нарахування цих платежів. Проблема оцінки товарів для митних цілей є одним з важливих напрямків багатосторонніх торговельних переговорів і являє собою процес, під час якого митні органи повинні визначити реальну ціну товару, що імпортується, та його місце в товарній класифікації тарифу. Відмінності національних методик митної оцінки здійснює безпосередній вплив на протекціоністський ефект мита. У тих випадках, коли метод митної оцінки призводить до завищення вартості товару, збільшення адвалорного мита здійснює такий самий вплив, як і збільшення тарифної ставки.

Стаття VII ГАТТ встановлює загальні принципи оцінки товарів для стягнення митних платежів, визначення митної вартості, основний з яких - використання так званої ціни угоди, тобто ціни, що реально сплачена чи підлягає сплаті за товар, що імпортується, а також неприпустимість визначення митної вартості на базі фіктивних оцінок або вартості товару вітчизняного походження. В ціну угоди можуть включатися багато додаткових витрат покупця (комісійні і брокерські витрати, вартість упакування, оплата послуг тощо). Однак угода залишає відкритим для кожної країни питання про необхідність включення вартості фрахту та страхування в митну вартість товару, тобто необхідність використання ціни СІФ або ФОБ. Більшість країн приймає за основу для визначення митної вартості ціну СІФ. У Сінгапурі базою для нарахування митних податків є ціна ДДП, а в США - ціна ФОБ.

Трансформація митного регулювання зовнішньої торгівлі в країнах Центральної та Східної Європи відбувається в напрямку його узгодження з митним законодавством країн ЄС. Так, у Болгарії товарна номенклатура грунтується на Гармонізованій системі описування і кодування товарів (ГС) та Комбінованій номенклатурі Європейського Союзу (Combined Nomenclature, CN). Основний документ статистичного нагляду та обліку зовнішньоторговельних операцій є митна декларація, яка з 1996 р. замінена Єдиним, адміністративним документом Європейського Союзу. Обов'язкова реєстрація зовнішньоекономічних угод (тільки з деякими винятками - жива худоба, птиця на експорт). На багато товарів встановлюється експортний податок. У новому тарифі адвалорні ставки заміняються на специфічні та комбіновані. У Болгарії, яка є членом ВТО з 1996 p., з 1997 р. діє новий Митний тариф і преференційні торговельні угоди з ЄС, ЄАВТ, угоди про зони вільної торгівлі із Словаччиною, Чехією, Словенією.

У Польщі з 1997 р. діє новий митний тариф, в якому передбачені чотири види митних ставок: конвенційні (основні), преференційні, автономні та знижені. Конвенційні ставки застосовуються: для імпортних товарів з країн - членів ВТО - на основі підписаної 15 квітня 1994 р. у Маракеші угоди про створення цієї організації; до країн, до яких застосовується режим найбільшого сприяння, - відповідно до рекомендацій Уругвайського раунду ГАТТ. Преференційні ставки вживаються до товарів з країн, в яких розмір ВВП на душу населення не перевищує аналогічний показник у Польщі (ставки DEV); для найменш розвинутих країн (LDS). Автономні ставки використовуються для товарів з країн, що підпадають під конвенційні і преференційні ставки, якщо розмір цих ставок перевищує автономну ставку мита. Знижені ставки застосовуються для країн, з якими Польща підписала угоди про зони вільної торгівлі: країни ЄС, країни ЦЄЗВТа, держави - члени ЄАВТ, країни Балтії. Основний обсяг товарообігу (понад 80 %) реалізується саме на основі знижених митних ставок. Однак Україна та інші країни СНД не входять до цієї групи країн.

У Польщі активно використовується практика безмитних контингентів на окремі види товарів (автомобілі, пальне), обсяги яких встановлюються державою. Митний кодекс, який прийнято в 1998 p., асимілює інструкції і закони митного регулювання в державах - членах ЄС. Митне оформлення здійснюється на основі єдиного адміністративного документа, що діє в країнах ЄС.

В Угорщині в 1995 р. введено новий митний тариф. Митне оформлення здійснюється на основі Єдиного адміністративного документа, що використовується в ЄС.

З 1995 р. функціонує митний союз між Туреччиною і ЄС. Відповідно до цієї угоди скасовані всі мита в торгівлі промисловими товарами (15500 товарних позицій), по сільськогосподарській продукції та харчових товарах. В основу угоди покладено принцип квотування взаємних поставок.

У торгівлі з третіми країнами Туреччина застосовує Єдиний митний тариф ЄС. Імпортний режим складається за товарно-галузевим принципом відповідно до міжнародної Гармонізованої системи, прийнятої в ЄС та ВТО, але, крім ставок для країн ЄС та третіх країн, виокремлюються ставки для країн, з якими Туреччина підписала угоди про вільну торгівлю: Ізраїль, Румунія, Угорщина, Литва, Чехія, Словаччина, Болгарія, Естонія. Зберігається режим преференцій у зовнішній торгівлі для найменш розвинутих країн.

Відповідно до законодавства Туреччини експортер, проти якого порушено антидемпінгову справу, має право висувати зустрічний позов. Якщо позов задовольняється, то антидемпінговий податок відміняється.

До категорій нетарифних заходів регулювання експортно-імпортної діяльності належать різні заходи фінансової, технічної, адміністративної, кредитної і торговельної політики, які можуть свідомо спрямовуватись на регулювання зовнішньої торгівлі (заборони, квоти, ліцензії) і виникати у результаті проведення технічної політики, реалізації норм охорони здоров'я, вжиття адміністративних і фінансових заходів. Побічна дія цих заходів створює перешкоди для зовнішньої торгівлі і перетворює їх на нетарифні обмеження, часто свідоме перетворення.

Використання першої групи нетарифних обмежень ґрунтується на розвинутій законодавчій та адміністративній базі, а їх здійснення доручається відповідним органам виконавчої влади, як правило, центральним урядовим органам. Стосовно заходів другої групи, то більшість країн прагне розробити міжнародні угоди про правила використання засобів технічної та екологічної політики, правила і норми (стандарти) щодо охорони здоров'я, стандарти сертифікації з метою визнання національних заходів у цій галузі для мінімізації їх обмежувальної дії в міжнародній торгівлі.

Класифікаційні схеми нараховують понад 600 конкретних видів нетарифних обмежень, об'єднаних у п'ять (ГАТТ) чи більшу кількість груп (схеми МБРР, ЮНКТАД, Міжнародної торговельної палати). За даними ГАТТ, нетарифними обмеженнями охоплено близько 18 % світової торгівлі. За даними Світового Банку, це значення сягає 27 %.

Квотування і ліцензування - досить жорсткі заходи торговельної політики, які розглядали два останні раунди переговорів у рамках ГАТТ. На цих зустрічах розроблено правила використання окремих видів нетарифних обмежень. Ці інструменти досить широко використовуються в світовій практиці. В Угорщині для захисту ринку від іноземної конкуренції діє система глобальних квот на окремі види товарів. В Естонії ліцензування імпорту відбувається з метою захисту національних виробників, тож ліцензуванню піддягають текстильні вироби і металопродукція. У В'єтнамі використовується система мінімальних імпортних цін і централізований розподіл квот на експортно-імпортні операції. В Індії у списку Спеціальної імпортної ліцензії 3000 позицій імпортних товарів, які відповідно до вимог ВТО поступово переводяться у розряд Відкритої генеральної ліцензії. Ліцензії можуть видаватися не тільки центральними, а й місцевими органами. Основні засоби виробництва ввозяться без сплати мита за умов зворотного вивезення продукції, що виготовляється на цьому обладнанні. В Лаосі існує державна монополія на експорт/імпорт стратегічних товарів - нафтопродуктів, деревини, рису, кави, електроенергії, олова, дорогоцінних металів. Заборонені до вивозу золото і срібло. Сінгапур виступає бенефіціаром загальної системи преференцій; ліцензуванню в разі імпорту підлягають тварини, зброя, друкована, аудіо- і відеопродукція, медикаменти; на експорт - зброя, хімічні небезпечні речовини. В Колумбії ліцензуванню підлягають зброя, хімічні товари та наркотичні речовини. В Нікарагуа автоматичне ліцензування імпорту, проте на цукор необхідно отримати спеціальний дозвіл. У Бразилії також здійснюється автоматичне ліцензування всього імпорту. В Перу режим ліцензування застосовується до рідкісних рослин і тварин, антикваріату, наркотичних засобів, зброї та вибухівки. В Іраку обов'язковому ліцензуванню підлягає імпорт.

В Японії діють імпортні квоти на продукцію сільського господарства, рибопродукти, фармацевтичну продукцію, органічні хімікати, вибухові речовини. На імпорт продукції аграрного сектору встановлюються щорічно тарифні квоти, які визначаються в такий спосіб: обсяг попиту мінус обсяг внутрішнього виробництва. Єдиний монопольний державний канал - рис, пшениця, згущене молоко, сіль, опіум, спирт, тютюн. Попередні ухвалення Міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості необхідно отримати на імпорт червоної риби, китової продукції, ікри, товарів з Іраку, дозвіл на здійснення передплати за імпорт більше ніж на 2 роки. До того ж, в Японії суворі технічні вимоги. Також нетарифне регулювання експорту здійснюється за списками КОКОМ, згідно з якими забороняється експорт 175 позицій. Обов'язковій реєстрації підлягають контракти для проведення експертної оцінки рентабельності операції, експортного страхування. У США на експорт продукції стратегічного призначення необхідна (окрім Канади) ліцензія Мінфіну.

Отже, національні вимоги до обов'язкового ліцензування експорту та імпорту дуже різноманітні. Прикладами використання заборонних та обмежувальних заходів є система експортного контролю Великої Британії щодо товарів, які мають подвійне призначення, нових технологій тощо, використання індивідуальних ліцензій на конкретні товари та відкрита генеральна експортна ліцензія на експорт в Західну Європу, Північну Америку, Японію та Австралію. Імпорт більшості товарів здійснюється на підставі відкритої імпортної ліцензії. У Сінгапурі повністю заборонено імпорт жувальної гумки, імітаторів тютюну, феєрверків та хлопавок, зброї, наркотиків. До Кувейту заборонено ввозити алкоголь, безалкогольне пиво, свинину та предмети зі свинної шкіри, обладнання для виробництва алкоголю, зброю, військову амуніцію тощо. В Ірані заборонено імпорт предметів розкоші, до яких належать кондитерські вироби, алкоголь, легкові автомобілі, меблі. У Катарі діє заборона на ввезення зброї, наркотиків, свинини, радіоактивних речовин, антирелігійної преси, товарів з Ізраїлю, апаратів для азартних ігор, військової форми, музичних вітальних листівок, реклами сигарет. Ембарго як повна (чи майже повна) заборона на зовнішньоекономічні операції з визначеною країною в світовій практиці використовується з метою політичного та економічного тиску, і, на перший погляд, не є досить поширеним явищем. Однак такі випадки проведення обмежувальної політики далеко не поодинокі. Іран встановив ембарго до товарів з Ізраїлю та ПАР, Бахрейн встановлює, що країною походження товарів не може бути Ізраїль, а стосовно Іраку введено ембарго з боку світового співтовариства.

Єгипет встановлює антидемпінгове мито на сталь з України, Литви. В Японії заборонено експорт рису, кольорових металів. Для США є характерним широке практикування антидемпінгових процедур (до ЄС, багатьох інших країн, зокрема України). Індивідуальне ліцензування експорту існує щодо Куби, Кампучії, Лівії, В'єтнаму, Нікарагуа, в ПАР - сирої нафти. У деяких країнах забороняють ввезення в країну одягу та взуття, які були у використанні. Такий досвід було б доцільно використати і в Україні.
← prev content next →