Булгакова C.O. Казначейська система виконання бюджету (2000)

2.1. Державна влада в Київській Русі

Утворення Київської Русі як держави відбулося у 882 p., коли новгородський князь Олег об'єднав Новгородське, Смоленське і Київське князівства. Він переніс столицю в Київ і проголосив себе Великим київським князем. З кінця IX і до другої половини XI століть Київська Русь перетворилась в одну з найбільших і наймогутніших держав середньовічної Європи.

Державна верховна влада належала князю, який видавав закони, здійснював виконавчу владу і чинив суд, призначав усіх урядовців, розпоряджався державним скарбом, керував військом, вів закордонну політику. Від здібностей князя залежав добробут і розвиток держави. Крім того, безпосередню участь в управлінні державою брала панівна верхівка. Найвизначніших бояр князь запрошував до своєї прибічної ради або думи. Це були представники вищих верств, а саме: урядовці, верховні дружинники, княжі мужі, земські бояри, "лучші люди", "старости" та ін. Не було докладно встановлено, хто має право засідати в княжій раді - це вирішував сам князь. Звичайно він запрошував на раду тих бояр, що були найближче, особливо, коли відбував у подорож по державі. Інколи у раді брало участь вище духовенство - митрополит, єпископ, Печерський ігумен. Боярство вимагало, щоб при князеві знаходилися його найповажніші представники. Але деякі князі добирали собі дорадників з-поміж молоді.

Усі вищі державні уряди знаходились в руках бояр. Найголовніші центральні уряди мали свій осередок на княжому дворі-Цих урядів було небагато.

Головним розпорядником при княжому дворі був дворський або дворецький. Дворський перед усім мав наглядати за княжим двором і княжими маєтками, також завідував княжим скарбом. Крім того, він мав чинити суд у відсутності князя або якщо князь сам не хотів судити. Він також заступав особу князя під час воєнного походу. Особливого значення цей уряд набув у галицько-волинський державі в часи Данила Галицького.

Печатник - це начальник канцелярії, канцлер, який укладав княжі грамоти та охороняв державну печать. Секретарями в канцелярії були зазвичай дяки - високоосвічені люди, які не прийняли посвяти. Грамоти писали на пергаменті старослов'янською мовою. У кореспонденції із західними державами вживали латинську мову, як це свідчать грамоти останніх галицько-волинських князів.

На княжому дворі та при княжій особі різні функції виконували княжі урядовці. Стольник наглядав за княжим столом, відав постачанням харчів до двору та організував прийоми і бенкети. Ключник опікувався ключами від комор і крамниць. Покладник, тобто спальник, наглядав за княжою спальнею - стежив за вигодою й безпекою княжої особи. Різні доручення виконували також нижчі урядовці й слуги - тіуни, биричі, дітські, отроки. Здебільшого це були боярські сини, які на княжому дворі привчалися до державної служби.

Поза столицею, по різних землях і містах, управу вели зазвичай княжі сини. У такий спосіб князь-володар мав безпосередній нагляд над провінційною адміністрацією. Де князів не було, там їх заступали бояри. Значну роль відігравали тисяцькі, воєнні старшини, які порядкували військом, що було в їхньому округу. Такий округ звався тисяча. У містах старшували посадники, які здійснювали управу над міщанами, чинили суд, наглядали за торгами. Укріплення міст пильнували городники, мостів - мостники. Податки й торгові оплати збирали осмники і митники.

Представники державної влади перебували тільки в столицях князівств і великих містах. До провінції та сільських осель княжі урядовці заїздили тільки у разі, якщо треба було збирати данину або в інших адміністративних справах. Тоді вони вирішували всі справи, з якими зверталось населення. Зазвичай всі громадські справи вирішувала місцева старійшина, начальники родів і осель, так звані старці або старости, що дотримувались давніх, споконвічних прав і звичаїв. Князі постійно об'їжджали свої землі, контролювали своїх посадників, перевіряли державні доходи, знайомилися з потребами населення, організовували оборону країни. Князі призначали на Управителів різних земель своїх синів, які займалися адмініструванням за банківськими вказівками, і таким чином зв'язок влади із землею був безпосередній.

З історичних джерел відомо, що князь тримав значну армію чиновників, які тільки збирали всілякі податки, тобто були своєрідними податковими інспекторами. Зокрема В.І. Сергієвич у своєму дослідженні "Віче і князь" (1867 р.) пише: "Управління фінансами перебувало в безпосередньому віданні самого князя. Для збирання мита і данини він призначав особливих чиновників - митників, данщиків, п'ятенщиків та інших митників, які не залежали від намісників і волостелів... Різного роду урядові розпорядження робилися князем безпосередньо на їхнє ім'я, гроші, які вони збирали, вносилися самому князеві або, тому кому він наказував; скарги на їх неправильні дії подавалися безпосередньо князю. У пам'ятках іноді говориться про намісників і волостелів як осіб, що збирали відоме мито. У цих випадках намісники й влостителі є не фінансовими чиновниками князя, обов'язком яких є збір його мита, а управителями, яким князь дарував те чи інше мито на їхнє утримання і які стягували його для себе".