Булгакова C.O. Казначейська система виконання бюджету (2000)

4.2. Економічне становище за часів Гетьманщини

За часів Гетьманщини головною галуззю господарства України було сільське господарство. У XVII ст. в Україні сіяли пшеницю, жито, овес, ячмінь, гречку, просо, льон, але були і великі плантації тютюну, а в північних полках - коноплі. Переважно старшини і монастирі володіли вітряними і водними млинами. Важливе місце в промисловості Гетьманщини займало ґуральництво, здобування поташу, селітри, яка йшла на виробництво пороху.

Україна кінця XVII ст. мала тісні економічні та торговельні зв'язки з Заходом, Кримом, з чорноморсько-дунайськими країнами Московщиною, Персією, Кавказом. У ці країни гнали худобу, везли шкіри, віск, тютюн, селітру, горілку, скло тощо.

За часів гетьмана Мазепи економічний стан України значно покращився, незважаючи на старання Петра І позбавити Україну економічної незалежності. У 1701 р. Петро І заборонив вивозити за кордон (крім Росії) селітру, сало, поташ, віск, шкіру. Дозволялось продавати товари за кордон тільки через російські порти.

Гетьман Мазепа надавав господарським справам великого значення: сотні універсалів гетьмана стосувалися землеволодіння, сільського господарства, торгівлі, промисловості. Мазепа входив у всі деталі господарства і керував ним сам.

Промисловість України за часів Мазепи набула значного розвитку. Створюються нові промислові заклади, розширюються старі. Гетьман та його уряд заохочували організаторів підприємств різними пільгами.

Тривав швидкий розвиток таких провідних галузей господарства, як гутництво та рудництво. Серед власників гуті були гетьмани, вища старшина, монастирі.

Низька якість української руди та недостача її на Гетьманщині змушувала довозити залізо та залізні вироби з Росії, що збільшувало економічну залежність від Росії. Розвивалися й інші галузі промисловості, зокрема людвисарство, потрібне для артилерії та виробництва дзвонів. У маєтках, які належали єпископським кадетам і монастирям, виробляли високоякісний папір.

За часів гетьмана Мазепи все більшого значення набувають різні ремесла. Ремісники об'єднувалися в цехи, які дбали про високу якість продукції, боролися з конкурентами, вишукували засоби для збуту своїх виробів. Найбільш поширеними були цехи: теслярські ковальські, кушнірські, кравецькі, пекарські, слюсарські, гончарськії цирульницькі, шевські, бондарські. Для багатьох сіл головним джерелом існування стали такі промисли, як бондарський, ткацький. Північна війна, вторгнення шведів, терор Петра І, руйнація сотень сіл та міст, конфіскація великостаршинських маєтків і поява нових господарів - москалів - зруйнували економічні досягнення, які були за гетьмана Мазепи. Але вже на початку XVIII ст. під впливом Росії економічне життя України починає відбудовуватися.

Для потреб російського війська в Україні розгортається вівчарство, конярство. Петро І спробував створити казенні вівчарські ферми. Проте спроба була невдалою. Організація казенних вівчарень була пов'язана з бажанням Петра І поширити в Україні суконні мануфактури. Першу велику мануфактуру засновано в 1719 р. На початку XVIII ст. російські підприємці почали масово скуповувати і вивозити до Росії прядиво, а в 20-х роках засновуються мануфактури для переробки прядива.

Важливою галуззю господарства України було тютюнове. У 1724 р. з України вивезено 37 884 пуди тютюну. За наказом Петра І в Охтирці засновано тютюнову мануфактуру, але вона працювала незадовільно.

За часів гетьмана Д. Апостола значного розвитку набула скляна промисловість, головним осередком якої була Чернігівщина. Найбільшим попитом користувався різнокольоровий посуд: червоний, синій, зелений. Цей вид промисловості, незважаючи на конкуренцію російського скла, існував до кінця XVIII ст. Гути залишалися переважно в руках шляхетства та монастирів, а робітниками були українці.

Важкий час за Петра І переживала паперова промисловість, яка досягла за гетьмана Мазепи високого рівня. Після запровадження Петром І цензури друкованих в Україні книг, кількість їх зменшується, що призвело до зниження попиту на папір. У XVIII ст. місцеве виробництво паперу було таке незначне, що великі діячі виписували папір високого гатунку з Петербургу та Москви.

Багато запорожців, козаки та селяни з Гетьманщини займалися таким сталим промислом як чумацтво, тобто постачали сіль та рибу з Криму. В першій половині XVIII ст. промисловість України Здебільшого обслуговувала сировинну російську промисловість та Російську армію. Царський уряд намагався захопити українську промисловість, будувати російські державні підприємства на Українській сировині, мануфактури, заводи під керівництвом своїх Урядовців, використовуючи працю українських селян. Поруч з

державними підприємствами з'являються приватні, власниками яких були виключно росіяни або німці.

Найбільш розвиненою була торгівля. Внутрішня торгівля зосереджувалася по містах, де існували крамниці й торгові ряди. У XVIII ст. поширюються кількаденні ярмарки, на які приїздили купці з усієї України, а іноді й з-за кордону. Петро І обмежував зовнішню торгівлю України і вживав різних заходів, щоб спрямувати закордонні зв'язки України на російські ринки.

З часом головне місце в зовнішній торгівлі зайняла українсько-російська торгівля. До Росії вивозили сировину - шкіру, вовну спиртні напої, худобу. З Росії ввозили сіль, голки, ножі, коси, хутра тканини.

У 1754 р. за доби гетьмана К. Розумовського на російських кордонах скасовано мито і українсько-російська торгівля вже не мала перешкод. Економічне життя України стало складовою частиною загальноросійського - формувався всеросійський ринок.

У зв'язку з приєднанням до всеросійської економічної політики в промисловості України відбуваються значні зміни. Поруч із старшинськими промислами висуваються нові - купецькі та частково селянські. Великого розмаху набувають в Україні російські державні та приватні підприємства. Поряд з російськими підприємствами розгортаються промислові заклади в маєтках українських старшин, особливо в маєтках гетьмана К. Розумовського та П. Румянцева.