Булгакова C.O. Казначейська система виконання бюджету (2000)

4.3. Державна скарбниця в козацькій державі

Від початку визвольної війни гетьман Б. Хмельницький прагнув проводити самостійну фінансову політику, вважаючи її однією з основних ознак державності. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. була введена посада гетьманського підскарбія. Генеральний підскарбій - одна з найвищих посад у гетьманській адміністрації. Підскарбій відповідав за стан фінансів козацького війська, розподіл натуральних та грошових податків, встановлював мито, очолював скарбову канцелярію. Державні фінанси підпорядковувались гетьману, були невіддільні від його приватного господарства і мали натуральний характер. Доходи створеного державного скарбу за Б. Хмельницького становили сотні тисяч золотих.

Поповнення державної скарбниці здійснювалося з чотирьох основних джерел: земельного фонду, прикордонного мита, доходів від промислів, торгівлі та податків.



Основу державного господарства складали реквізовані в польської шляхти землі, які стали власністю Війська Запорізького. Частина доходів державної скарбниці діставалась від земельних володінь колишніх королівщин, маєтків магнатів, шляхти і католицького духовенства. У трьох воєводствах (Київському, Брацлавському та Чернігівському) королівщинам належало близько 450 міст і сіл, магнатам і шляхті - близько 1400, католицькій церкві - понад 50. Ці землі частково були зайняті селянами й козаками, частково перейшли у відання військового скарбу. Селяни, що мешкали на цих землях, платили скарбові податки. Більшу частину Цих земель держава передала старшині та козакам, які не одержували ніякої платні грішми, а також монастирям. З цього фонду виділялися землі й урядовцям, але якщо вони втрачали свої посади, то ці землі мусили повернути скарбові. Завдяки ж щедрості гетьманів ці землі часто перетворювались на власті, і скарб їх втрачав. Деяку частину землі військовий скарб продав.

Значні доходи до скарбниці держава одержувала від сільськогосподарських промислів. У власність держави перейшли млини, винокурні, броварні, корчми, лісові буди та інші підприємства, які раніше належали королівщинам або шляхті. Великого поширення набула оренда. Орендарями були монастирі та

магістри. Багатші козаки та міщани брали в оренду млини, винокурні шинки.

Важливою статтею поповнення державного скарбу були доходи від торгівлі. Існував ряд внутрішніх торгових зборів, що їх платили на торгах і ярмарках, зокрема возове - від кількості возів, помірне - від мір збіжжя, повідерне - від продажу відрами спиртних напоїв, а на дорогах - мостове, перевіз. Великі міста гроші від цих зборів брали на власні потреби, а містечка передавали їх до скарбу. Повністю належали скарбові мита від ввезення та вивезення товару (за вивіз -"свекта", за довіз - "індукта"). У 1714 р. було введено новий податок-"годовщину" - не з вартості товару, а з "голови" власника та наймитів що везли товар. Усі старі оборонні універсали, надані купцям було скасовано, "аби і найменший ущербок скарбові нашому військовому не був", але гетьман іноді звільняв від мит та інших торгових зборів.

Постійним джерелом прибутків військового скарбу були податки. За податковою системою Гетьманщини оподатковувалось найбільш незаможне населення - селяни та міщани, а козаки та монастирі податків не платити. Селяни платили різні податки, в тому числі: побір або подимне - постійний податок від хати, дворів, землі; так звані "стації". Податки сплачували частково продуктами, частково грішми. "Стації" йшли на утримання війська, і розмір їх залежав від місцевих умов. Розміри податків становили від 1 до 12 золотих. Певної одиниці оподаткування не було: в одних місцевостях брали податки від землі, в інших - від кількості худоби.

На користь гетьманської адміністрації йшли: "показанщина" - податок на виробництво горілки, тютюнова десятина. Великі прибутки давало мито від продажу горілки, дьогтю, тютюну, зборів з млинів.

Податки часто здавали на "відкуп" в оренду окремим особам або організаціям. Орендарі звичайно збирали з населення більші суми, ніж треба було здати до скарбу.



Кошти державного скарбу за часів Б. Хмельницького витрачали в основному на утримання послів і на військові потреби. Рядових козаків за службу забезпечували земельними ділянками. Вища військова старшина и адміністрація одержували платню грішми: генеральний писар - 1000 золотих,, генеральний обозний, військові

судді - по 300, судовий писар - 100, гетьманський бунчужний, гарматні, полкові, сотенні хорунжі - по 50 золотих на рік.

Фінанси України в середині XVII ст. в цілому були добре організовані. Державний скарб, успішно долаючи труднощі, виконував покладені на нього важливі функції. Проте державний карб не був відмежований від приватного скарбу гетьмана. Першу спробу відокремити державні фінанси від приватних, гетьманських зроблено гетьманом І. Брюховецьким. Він вважав за доцільне передати державні фінанси до Московського царського скарбу, встановив посаду генерального підскарбія як керівника державних фінансів. З цього часу починається втручання Москви у фінансові справи України. Неподільність особистих коштів гетьмана і державного скарбу негативно відбивалася на українських фінансах. Так, у 1687 р. після арешту та заслання гетьмана І. Самойловича конфісковано і державну скарбницю, в якій були нерозподілені державні та власні кошти гетьмана. Половину усіх коштів узяла Москва, а половина залишилася гетьману І.Мазепі, який широко використовував ці скарби. І. Мазепа повністю об'єднав державний та приватний фонд. Після його смерті спеціальна комісія на чолі з Карлом XII розглянула питання - кому належить спадщина гетьмана: його небожеві, А. Войнаровському, тобто чи є вона приватною власністю гетьмана, чи Війську Запорізькому, тобто Українській державі? Комісія вирішила питання на користь Войнаровського.

Козацька рада в 1710 р. обирає гетьманом в еміграції П.Орлика, який змушений був витрачати свої кошти на державні справи. Новообраний гетьман уклав зі своїми виборцями та запорозькими козаками договір, який дістав назву "Конституція права і вольностей Війська Запорізького" або Бендерська Конституція. За цією конституцією передбачалося, що військова скарбниця (генеральська скарбниця) - то державний скарб і фінанси в гетьманській державі.

Керував нею генеральний підскарбій.

Конституцією встановлювався поділ між державним скарбом та особистими коштами гетьмана, тобто державний скарб відокремлювався від гетьманського й передавався в розпорядження генерального підскарбія. На цю посаду могла бути обрана лише "людина значна й заслужена, маєтна й добросовісна". Для утримання гетьмана ("на ранг гетьмана", "на булаву й особу його гетьманську") надавалися рангові маєтності, земельні володіння. Важливі скарбничі справи вирішувалися виключно на зборах старшинсько-козацької

ради.

Конституційне визначення державної скарбниці (9 стаття Конституції Пилипа Орлика (1710-1742)

Оскільки перед цим у Запорізькому Війську завжди бували генеральні підскарбії, які завідували військовим скарбом, млинами та всілякими належними до скарбу військового приходами та повинностями і ними з гетьманського відома керували, той тепер такий порядок установлюється загальним договором і неодмінно узаконюється, аби після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої з московського ярма був обраний увагою гетьманською і з загального зволення генеральний підскарбій, людина значна і заслужена, маєтна й добросовісна, який мав би в своєму догляді військовий скарб, завідував млинами і всілякими військовими приходами і повертав їх на публічну військову потребу з відомом гетьманським; а не на свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональний пожиток вживати, а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу, а саме: індуктою, Гадяцьким полком, сотнею Шептаківською, добрами Почепівськими й Оболонськими та іншими витратами, які здавна ухвалено й постановлено на уряд гетьманський. А більше ясновельможний гетьман маєтностей, добр військових не має самовладно собі привласнювати та іншим, менш у війську заслуженим, а найбільш ченцям, попам, бездітним вдовам, урядникам посполитим і військовим дрібним слугам своїм гетьманським та особам приватним з уваги до них не роздавати. І не тільки до боку гетьманського має вибиратися поприсяженнй генеральний підскарбій для догляду військового скарбу і, де гетьманська резиденція утвердиться, там і залишається, але мають бути по два підскарби в кожному полку, так само поприсяжені, люди значні й маєтні за загальною полковника, військовою та посполитої старшини ухвалою, які б знали про полкові й городові приходи й посполиті побори - вони мали б щороку звітувати щодо свого завідування та управління. Ці полкові підскарбії повинні будуть, маючи реляцію до генерального підскарбія, знати про належні до військового скарбу приходи у своїх

полках, їх відбирати й віддавати до рук генерального підскарбія. А пани полковники так само не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами й добрами, які

належать до полкового уряду.

У роки правління Малоросійських колегій (1722-1727 pp. і 1764-1782 рр.) було встановлено контроль над фінансами України. Інструкції регламентували збирання податків. Щомісяця, і кожну третину року у колегії подавали рапорти щодо зборів податків. У 1725 р. було відіслано до Росії податків на суму 244 255 крб.

Другу спробу реорганізувати українські фінанси зробив гетьман Д. Апостол (1727-1734 pp.). У 1728 р. у день коронації Петра І гетьман Д. Апостол подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р. Натомість одержав так звані "Решительные пункты", за якими гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; генеральну старшину та полковників затверджував цар; для контролю за гетьманськими фінансами вводилися посади не одного, а відразу двох підскарбіїв - росіянина та українця, мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну. Таким чином, державний скарб було передано під контроль російського уряду. Діяльність підскарбіїв регулювалася спеціальними інструкціями, які передбачали керівництво збиранням грошових та натуральних податків, витратами їх, контроль над підлеглими їм органами та фінансами магістратів. Підскарбії мали скарбові канцелярії та нову установу - "Щетну комісію".

Остання спроба відстояти фінансову автономію України була зроблена гетьманом К.Розумовським, проте успіху не мала. Царський указ від 1754 р. вимагав від гетьмана складати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини. Зі скасуванням гетьманства (1764 р.) фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії Романових.

Важким тягарем для України було безкоштовне утримання російської армії. Селяни і козаки збирали для армії гроші, продукти харчування, фураж. До 1707-1709 pp. збори були незначними, а з 1716 по 1783 роки збори стали постійним податком - так звані "консистентські дочки". З 1764 р. податок існував як грошовий -

1 крб. з кожного двору.

Населення Гетьманщини виконувало державні "загальнонародні" повинності. Найпоширенішою повинністю було забезпечення селянами і міщанами підвод, коней, волів і погоничів для російської армії, перевезення пошти, провіанту. Усього збитки для України в роки російсько-турецької війни становили 12 млн. крб.

У 1770 р. бюджетні надходження з України були складовою частиною загальнодержавних надходжень російської імперії.

Функціонування Української Гетьманської держави виявилось запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введенні своєї податково" системи.

Основним органом публічної влади була Військова рада, яка вирішувала військові політичні, господарські правові та інші питання. Головою і правителем України був гетьман.

У визвольній війні гетьман Б. Хмельницький прагнув проводити самостійну фінансову політику, вважаючи її однією з основних ознак державності.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. була введена посада гетьманського підскарбія, який відповідав за стан фінансів козацького війська, розподіл натуральних та грошових податків, встановлювати мито, очолювати скарбову канцелярію.

Державні фінанси підпорядковувались гетьману, були невіддільні від його приватного господарства.

Державна скарбниця поповнювалась із чотирьох основних джерел: земельного фонду, прикордонного мита, доходів від промислів, торгівлі та податків.

Кошти державного скарбу за часів Б.Хмельницького витрачали на утримання гетьмана, послів, платню вищій військовій старшині й адміністрації, благодійні внески на церкву, державне будівництво.

Державний скарб не був відмежований від приватного скарбу гетьмана. Гетьман І. Брюховецький вважав за необхідне передати державні фінанси до Московського царського скарбу і відокремити державні фінанси від приватних гетьманських.

Гетьман П.Орлик уклав зі своїми виборцями та запорозькими козаками договір - "Конституцію права та вольності Війська Запорізького" (Бендерська Конституція), за якою військова скарбниця - державний скарб і фінанси в гетьманській державі відокремлювались від гетьманської і передавались у розпорядження генерального підскарбія.

Реорганізувати українські фінанси намагався гетьман Д. Апостол, але Петро І передав Державний скарб під контроль російського уряду.

Гетьман К. Розумовський також спробував відстояти фінансову автономію України, проте успіху не досяг. Зі скасуванням в Україні гетьманства фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії Романових.