Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність (2004)

7.3. Ціноутворення в інвестиційній сфері

Визначення рівня цін на об’єкти інвестування — це частина як основної інвестиційної стратегії, так і довгострокової стратегії маркетингу підприємства.

Ціна — це важливий економічний важіль, який використовується для грошового вираження вартості предмету, об’єкта,

товару, тобто кількість грошових одиниць, що характеризує вартість. Ціни в інвестиційній діяльності можуть визначатися в залежності від того чи є вони:

- ринковими (явними) або тіньовими (неявними);

- абсолютними або відносними;

- поточними чи постійними [4, с. 362].

Ринкові або явні ціни — це ціни, які представлені на ринку, незалежно від того, визначаються вони попитом та пропозицією та урядом. Іншими словами це ціни — за якими фірма буде купувати собі необхідні ресурси та продавати продукцію. Тіньові або неявні ціни — це викривлені під дією певних чинників (попиту, пропозиції) ринкові ціни.

Абсолютні ціни виражають вартість одного продукту в абсолютній кількості грошей, а відносні ціни — виражають її через вартість іншого продукту. Наприклад, абсолютна ціна 1 тонни вугілля може становити 100 грошових одиниць, а еквівалентної кількості нафти — 300 грошових одиниць. В цьому випадку відносна ціна вугілля в перерахунку на нафту становитиме 0,33. це означає, що відносна ціна нафти в три рази вище ціни вугілля.

Поточні ціни змінюються з часом в результаті інфляції. Якщо інфляція сильно впливає на вартість ресурсів, то вона впливатиме і на ціну продукції. Навіть незначна інфляція має враховуватися в інвестиційних розрахунках, бо вона впливатиме на вартість проекту уже на перших фазах його реалізації (будівництві та введенні в експлуатацію), а це у свою чергу приведе до необхідності залучення додаткових коштів. Якщо ж ціни на перелік необхідних ресурсів залишаються відносно стабільними протягом певного періоду часу, то в розрахунках використовують постійні ціни.

У ринковій економіці залежно від сфери обігу та видів реалізованої продукції чи послуг розрізняють такі групи цін (див. рис. 7.2).

Ціни, уся їх сукупність становлять не тільки індивідуальну, особисту, а й суспільну, соціальну категорії. Вони регулюють як окремі купівлі та продажі товарів споживачам так і економічні процеси в цілому, включаючи суспільне виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Тут усі разом узяті ціни діють як загальний, єдиний ринковий ціновий механізм. У ціновому механізмі варто вирізняти дві взаємодіючі частини. Жодного боку, це ціни, їх види, структура, динаміка зміни, а з іншого — ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ціноутворення є активною частиною цінового механізму, що визначає розмір ціни. Таким чином, ціни та ціноутворення становлять єдиний ціновий механізм.



Рис. 7.2. Класифікація цін

Виділяють чотири основних типи ринкової сфери з позицій ціноутворення, у яких ціна:

- контролюється окремим підприємством (монополістом);

- контролюється групою підприємств;

- контролюється та регулюється ринком;

- контролюється та регулюється державою.

Система ціноутворення в інвестиційній сфері формується у відповідності до загальної та єдиної цінової політики

України та характеризується такими ознаками:

- застосуванням в основному вільних (ринкових) тарифів майже на всю продукцію виробничо-технічного призначення та послуги, які використовуються в капітальному будівництві;

- можливістю використовування вільних (договірних) цін на будівельну продукцію;

- надання рівних прав учасникам інвестиційного процесу при формуванні договірних цін на будівельну продукцію;

- використання підрядних торгів як пріоритетного методу формування договірних цін;

- наявністю рекомендаційного характеру загальних положень ціноутворення.

Сьогодні система ціноутворення в будівництві представлена кошторисними нормативними документами, в тому числі державними, відомчими, територіальними та фірмовими (власна нормативна база користувача) кошторисними нормативами, а також правилами застосування кошторисних нормативів та визначення вартості будівництва.

Специфікою ціноутворення в інвестиційній сфері є те, що: по-перше, для визначення вартості будівництва використовується дворівнева система цін, яка включає базисну кошторисну вартість будівництва та вартість будівництва, яка визначається на стадії укладання підрядних контрактів. Базисна кошторисна вартість визначається на стадії розробки проектно-кошторисної документації за кошторисними нормами та цінами, а вартість будівництва, яка визначається в процесі укладання підрядного договору, враховує додаткові витрати замовника й підрядника у зв’язку з лібералізацією цін за ринкових умов. Таким чином, ціни на будівельну продукцію в недержавному секторі затверджується замовником (інвестором);

по-друге, в інвестиційній сфері можуть визначатись ціни споживчої одиниці продукції, наприклад, вартість 1 м2 житла або 1 m2 виробничої площі, вартість 1 ліжко-місця для медичних закладів тощо. Такі ціни застосовуються при продажі будівельної продукції;

по-третє, ціни на будівельну продукцію визначаються індивідуальним кошторисом, навіть якщо це типові об’єкти. Це зумовлено різною вартістю земельних ділянок, різним обсягом нульового циклу, різною вартістю спорудження інфраструктури тощо;

по-четверте, ціни в інвестиційній сфері виконують планово-облікові функції, тобто вони є підставою для укладання договорів і здійснення розрахунків за роботи й послуги, а також підставою для складання звітів;

по-п’яте, при визначенні ціни в інвестиційній сфері застосовується метод нормування поточних витрат та планових нагромаджень, тобто накладні витрати визначаються за затвердженими нормами у відсотках до прямих витрат, а планові нагромадження — у відсотках до кошторисної собівартості робіт, тобто До суми прямих і накладних витрат.

Перелічені особливості ціноутворення мають суттєві вади, які впливають на якість кошторисів [8, с. 328].

Механізм ціноутворення в інвестиційній сфері, зокрема, в будівництві ґрунтується на державних будівельних нормах (ДБН), які було прийнято у 2000 році [ДБН]. Цей порядок визначення вартості будівництва (Д. 1.1.-1-2000) враховує оптові ціни на промислову продукцію, тарифи на транспортування вантажів, тарифні ставки на оплату праці тощо. Таким чином установлюються єдині правила визначення вартості нового будівництва, реконструкції і технічного переозброєння підприємств, будівель і споруд усіх галузей економіки України для всіх учасників інвестиційного процесу незалежно від форм власності і відомчої незалежності, розповсюджується він на підрядний, господарський та змішаний способи будівництва, має обов’язковий характер: для інвестицій, які фінансуються за рахунок державного бюджету, державного кредиту для державних підприємств і бюджетів усіх рівнів, а також при визначенні базисної кошторисної вартості для будівель, які фінансуються інвесторами недержавних форм власності. При визначенні договірних цін цей порядок має рекомендаційний характер.

Система ціноутворення у будівництві містить у собі кошторисні нормативи, норми, правила визначення вартості будівництва й складання інвесторської документації та базисної кошторисної документації.

Кошторис — це сукупність нормативних розрахунків, які визначають вартість робіт із спорудження окремого об’єкта, а також матеріально-технічні трудові та інші виграти для об’єкта.

Інвесторська кошторисна документація — це сукупність кошторисів, відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зведень витрат, пояснювальних записок до них та відомостей ресурсів, складених на стадії розроблення проектної документації.

Кошторисні нормативи — це узагальнена назва комплексу кошторисних норм, що об’єднуються в окремі збірники. Разом з правилами й положеннями вони, що містять у собі необхідні вимоги, вони служать для визначення вартості будівництва. Кошторисні нормативи поділяють на такі види:

- загальнодержавні будівельні кошторисні нормативи;

- відомчі кошторисні нормативи;

- кошторисні нормативи для окремих видів будов;

- індивідуальні кошторисні норми.

Кошторисна норма — це сукупність ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), установлена на прийнятний вимірювач

будівельних або монтажних робіт, а також конструкцій, виражена, як правило, у натуральних величинах або у формі коефіцієнтів. Головна функція такої норми — визначення нормативної кількості ресурсів, необхідних для виконання відповідного виду робіт, як основи для наступного переходу до вартісних показників.

Базисна кошторисна документація — це частка розрахункової кошторисної вартості, що" визначається кошторисними документами, складеними проектною організацією за цінами 1997 р. з урахуванням ринкових умов, які склалися на 1 січня того року, в якому передбачається будівництво, на підставі кошторисних нормативів, нормативних актів відповідно до чинного законодавства.

При визначенні базисної кошторисної вартості враховуються виграти пов’язані з обслуговуванням будівельного виробництва, забезпеченням його оборотними коштами та фінансовими ресурсами. Для цього використовують:

- норми амортизації по будівельних машинах та обладнанню;

- норми накладних витрат;

- норми заготівельно-складських витрат;

- норми націнок постачальницько-збутових організацій;

- норми планових нагромаджень.

За призначенням, використанням і методами визначення розрізняють: базисну кошторисну вартість всього будівництва, його черги чи пускового комплексу; окремих об’єктів у його складі — будівель, споруд, інженерних комунікацій; окремих видів і комплексів будівельно-монтажних робіт.

Кошторисні розрахунки здійснюються по окремих видах робіт, окремих об’єктах та по будові в цілому. Відповідно складаються: локальні та об’єктні кошториси, а також зведений кошторисний розрахунок.

Базисна кошторисна вартість з урахування резерву коштів на непередбачені роботи та витрати, а також кошти на компенсацію витрат, які пов’язані з умовами інвестиційного ринку, у тому числі обов’язкові відрахування, збори та платежі, резервний та компенсаційний фонд замовника становлять зведений кошторис.

Зведений кошторис використовується для визначення договірної ціни та укладання підрядного договору у будівництві. Договірні ціни призначені для формування у внутрішньо будівельних титульних списках будов і окремих об’єктів усіх витрат

підрядника на виконання будівельних і монтажних робіт, прогнозування вартості підрядних робіт, а також розрахунків між замовниками і підрядниками за виконані роботи.

Договірні ціни на будівництво формуються на рівноправній основі замовниками й підрядниками, із залученням, у разі необхідності, субпідрядних організацій при укладанні або уточненні контрактів на підрядні роботи.

При формуванні ціни вказується:

- одиниця виміру, за яку вона встановлюється;

- грошова одиниця, в якій визначається договірна ціна;

- спосіб визначення й фіксації;

- розмір договірної ціни;

- форма узгодженої договірної ціни.

Основою для формування договірних цін є проектна документація; кошторисні норми та розцінки на конструктивні елементи і види робіт, ціна на продукцію й послуги на будівництво. Розрізняють два види договірних цін у будівництві:

1) тверді (остаточні) на весь обсяг будівництва — вони враховують майбутнє коливання цін і не коригуються відносно фактичного рівня інфляції. Як правило, такі ціни встановлюються для об’єктів із строком будівництва не більше року;

2) динамічні (відкриті) — ціни, які мають, як правило, незмінну частину витрат (базисну кошторисну вартість). Ця частка коригується в процесі будівництва відповідно до фактичного рівня інфляції [8, с. 33-2 333].

Таким чином, ціноутворення і кошторисне нормування у будівництві вирішують такі завдання як забезпечення визначення вартості будівництва на усіх стадіях інвестування через систему ціноутворення у будівництві та підвищення ефективності капітальних вкладень, забезпечення економії фінансових та інших ресурсів, впровадження досягнень науки, техніки, передового вітчизняного та закордонного досвіду у будівельному виробництві, застосування нових матеріалів, виробів і конструкцій, організаційних заходів тощо.

Здійснення інвестицій у виробничі фонди може відбуватись за допомогою господарського, підрядного або змішаного способів.

Господарський спосіб — це така організаційна форма, за якої інвестиційний проект реалізується безпосередньо інвестором без залучення підрядника. При такій формі всі функції замовника, інвестора та підрядника виконує одна юридична особа — забудовник. Він одночасно є розпорядником коштів, оперативним керівником і виконавцем робіт. Для реалізації інвестиційного проекту створюється відповідна структура у складі забудовника, яка займається реалізацією проекту. При цьому оплата робіт здійснюється з розрахункового рахунку забудовника. В окремих випадках при виконанні господарським способом великих обсягів робіт будівельна організація може бути перетворена у мале підприємство з відкриттям окремого розрахункового рахунку. Господарський спосіб здійснення інвестицій є ефективним при невеликих обсягах будівельно-монтажних робіт чи при здійсненні реконструкції та технічного переозброєння підприємства. Інколи інвестори вдаються до господарського способу за причини невиправдано високих монопольних цін на свою продукцію підрядних організацій.

Підрядний спосіб — це така організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції, надання послуг, який здійснюється самостійними постійно функціонуючими компаніями на основі підрядних договорів та контрактів між інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Підрядним способом можуть_ виконуватись будь-які будівельні роботи: будівельно-монтажні, пусконалагоджувальні, проектно-дослідні, науково-дослідні, ремонтні тощо.

Основними формами підрядного способу виконання

робіт є:

- дільничний підряд — може бути використаний підрозділами будівельних, монтажних організацій та фірм;

- бригадний підряд — використовується малими підприємствами, які обумовлюють у договорах взаємовигідні умови виконання робіт;

- колективний підряд — будівельна фірма виконує роботи для кількох замовників, укладає договір від імені трудового колективу, при цьому підрозділи фірми не закріплюються за конкретним замовником окремими договорами;

- поточний підряд — заключається договір на послідовне спорудження для замовника кількох однотипних об’єктів або лінійно-протяжних об’єктів (лінії електропередачі, автомагістралі тощо);

- наскрізний підряд — передбачає укладання багатостороннього договору між кількома суб’єктами інвестиційного проекту на спільне спорудження об’єкта для замовника, починаючи з нульового циклу та закінчуючи здачею об’єкту в експлуатацію.

Змішаний спосіб — є комбінацію підрядного й господарського способів. При цьому підрядним способом виконуються складні матеріаломісткі види будівельно-монтажних робіт, а господарським способом — трудомісткі роботи, наприклад, оздоблювальні.

Вибір способу реалізації Проекту обґрунтовується інвестором у його бізнес-плані.

При підрядному способі проведення робіт усі суб’єкти інвестиційної діяльності — як юридичні, так і фізичні особи мають вступати у договірні відносини через механізм проведення підрядних торгів. Головне завдання цього механізму — зведення між собою покупців (замовників або інвесторів) і продавців (підрядників, які пропонують замовнику свої послуги).

Підрядні торги у будівництві найчастіше проводять у вигляді тендерів. -

Тендери (торги) - це форма розміщення замовлення на будівництво, яка передбачає визначення підрядника шляхом конкурсного відбору кращої тендерної пропозиції (оферти) за критеріями, що встановлюються замовником.

Тендерні відносини у будівництві в Україні регламентуються Постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.98 року “Про проведення торгів (тендерів) у будівництві”. Цією Постановою установлено, що підрядні контракти на будівництво нових об’єктів та споруд, розширення реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств, капітальний ремонт об’єктів і споруд, реставрацію пам’яток архітектури та містобудування, що здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, бюджетних позичок державних позабюджетних фондів, коштів підприємств і організацій, понад 50% статутного фонду яких належить державі, а також іноземних кредитів, що залучаються під гарантію Кабінету Міністрів України, укладаються тільки за результатами торгів (тендерів).

Рішення про проведення тендерів приймається замовником за наявності достатніх інвестицій для здійснення будівництва або документально підтверджених фінансових гарантій щодо своєчасного одержання необхідних для виконання замовлення коштів. Замовлення на будівництво може розміщуватися шляхом проведення тендерів на виконання проекту в цілому, а за значного обсягу робіт — на спорудження комплексів, виконання черг, етапів будівництва, визначених проектною документацією. Не дозволяється поділ замовлення на частини з метою штучного зменшення вартості замовлення й уникнення проведення тендерів.

Тендерні торги можуть класифікуватися за такими ознаками, див. табл. 7.1.

Таблиця 7.1.

Класифікація підрядних торгів (тендерів)

Ознака класифікаціїВиди торгів
За способом проведення попереднього відбору претендентів організатором торгів- з попередньою кваліфікацією учасників - без попередньої кваліфікації учасників
За участю у торгах іноземних оферентів- за участю іноземного оферента - без участі іноземного оферента
За участю оферентів у процедурі торгів та оголення їх результатів- відкриті - закриті
Предметом тендерних торгів можуть бути:

1. Будівництво нових об’єктів та споруд, розширення реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств, капітальний ремонт об’єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, в тому числі “під ключ”.

2. Виконання комплексів будівельних та монтажних робіт та їх окремих видів.

3. Виконання комплексів пусконалагоджувальних та інженерних робіт.

4. Розробка ТЕО.

5. Проектування.

6. Управління проектом.

7. Поставка комплексного технологічного обладнання, у тому числі на умовах “під ключ”.

8. Інші поставки та послуги, в тому числі послуги з консультування.

Учасник торгів — це особа, яка має право приймати участь у торгах, їх підготовці, проведенні та затвердженні результатів торгів. Основними учасниками торгів можуть бути:

1) Замовник — це особа, для якої будується, реконструюється, або оснащується об’єкт торгів. Він приймає рішення про проведення торгів, контролює роботу організаторів та приймає участь у роботі тендерного комітету та визначає умови, за яких буде заключатися угода.

2) Організатор торгів — особа, якій замовник поручає проведення торгів. Організатор готує усі тендерні документи, формує тендерний комітет, затверджує результати торгів, а також несе витрати з підготовки та проведення торгів.

3) Тендерний комітет — постійний або тимчасовий орган, який створюється замовником та організатором торгів для їх проведення. Він самостійно розробляє та затверджує регламенти роботи тендеру.

4) Претендент — організація, фірма чи консорціум, під ім’ям якої подана заявка. Претендент має право одержувати від тендерного комітету всю інформацію з проведення торгів. Особа стає претендентом із моменту звернення до тендерного комітету для участі у торгах.

5) Інженерно-консультаційна фірма — залучається організатором торгів чи тендерним комітетом для проведення попередніх досліджень та видачі висновків про доцільність виставлення на торги конкретного об’єкту. Інженерно-консультаційна фірма може залучатися також для розробки оферти.

Тендерна документація — це комплект документів, що містить вихідну інформацію про технологічні, комерційні, організаційні та інші характеристики об’єкту та предмету торгів, а також умови з процедури торгів. Тендерна документація затверджується замовником та включає такі документи: інструкцію для претендентів, форму контракту, форму тендерної пропозиції (оферти), форми кваліфікаційної оцінки претендентів, проектну документацію, перелік робіт, інформацію щодо способу надання тендерного забезпечення. Передача претендентам тендерної документації здійснюється за відповідну плату, яка включає витрати, безпосередньо пов’язані з її друкуванням та відправкою претендентам. Витрати замовника, пов’язані з розробленням тендерної документації, до зазначеної плати не включаються.

Оферта — це пропозиція заключити договір по відношенню до конкретного предмету торгів на умовах, які визначено у тендерній документації. Оферта повинна відповідати вимогам, визначеним у тендерній документації. Кожен претендент може подати тільки одну тендерну пропозицію. Остання надається мовою, визначеною замовником в оголошенні та інструкції для претендентів. Тендерна пропозиція, що. надається претендентом, повинна містити: два примірники заповненої форми тендерної пропозиції (оферти), тендерне забезпечення, два примірники заповнених форм кваліфікаційної оцінки, перелік робіт із розрахунком їхньої вартості, альтернативні пропозиції (якщо такі передбачені). Альтернативна пропозиція — це пропозиція, яка надається разом з основною і містить умови, що відрізняються від основної пропозиції.

Для підтвердження серйозності намірів претендента взяти участь у тендерах ним надається відповідне тендерне забезпечення. Розмір тендерного забезпечення встановлюється замовником в обсязі це більше 1% очікуваної (розрахункової) ціни замовлення. Замовник має право прийняти рішення про проведення тендерів без надання претендентам тендерного забезпечення. Замовник має зазначити у тендерній документації спосіб надання тендерного забезпечення (у вигляді завіреного чека, векселя, гарантії банку, державних облігацій тощо). Замовник повертає претендентам їх тендерне забезпечення протягом 10 днів після прийняття одного з таких рішень:

- невідповідність претендента кваліфікаційним вимогам;

- претендента, не визнано переможцем тендерів;

- про дострокове припинення тендерів.

Тендерні пропозиції підписуються особою або особами, уповноваженими підписувати ці документи, за порядком, встановленим інструкцією для претендентів, і подаються тендерному комітету за вказаною замовником адресою. Замовник повинен терміново зареєструвати подані тендерні пропозиції із зазначенням дати й часу їх одержання та повідомити про це претендента способом, передбаченим у тендерній документації. Претендент зобов’язаний подати тендерну пропозицію у встановлений для цього строк. Претенденти мають право вносити зміни та відкликати свої тендерні пропозиції у письмовій формі до закінчення кінцевого терміну їх подання, без втрати свого тендерного забезпечення.

Переможцем тендерів визначається претендент, який за оцінкою та зіставленням тендерних пропозицій зайняв у списку

перше місце. У разі відмови цього претендента від укладення контракту переможцем тендерів вважається претендент, що зайняв наступне місце. Якщо ціни усіх тендерних пропозицій перевищують ціну, орієнтовно визначену замовником, ці тендерні пропозиції можуть бути відхилені, а тендери визнано такими, що не визначили переможця.

Усі організаційно-економічні та правові відносини між суб’єктами, що виникають у процесі реалізації інвестиційного проекту оформляються у вигляді договорів.

Договір — це угода між окремими особами або організаціями, в якій визначені права та обов’язки договірних сторін. Тобто він визначає відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їх зобов’язання.

Будь-який договір можна умовно розділити на чотири частини: преамбулу (вступну частину); предмет договору; додаткові умови договору; інші умови договору, див. рис. 7.3.



Рис. 7.3. Структура типового договору

Зміст кожного договору може бути різний, однак основною умовою при укладанні будь-якого договору є необхідність чітко знати, які цілі потрібно досягли при його реалізації, і уточ-

нити найбільш важливі моменти, що пов’язані з його оформленням, підписанням і виконанням. Спочатку розглядається головний напрям наступної роботи, а потім її розбивають на окремі етапи з оцінкою ризиків.

Договори можуть бути як короткими, тобто з мінімумом умов (предмет договору, що включає найменування й кількість товару; його ціну; вимоги до якості, строк поставки, умови платежу), так і дуже змістовні з великою кількістю додаткових умов.

Укладання коротких договорів може мати недолік у тому, що організація повинна мати чітке уявлення про те, чим будуть компенсуватися прогалини договору. На жаль, про це часто забувають, і це призводить до нанесення збитків. Інколи й аналіз змістовних (багато сторінкових) договорів не завжди дає позитивні результати.

Таким чином, договір є актом не універсальної форми, а виключно індивідуальної, спроможної надійно захистити бізнес, тож складати його потрібно для кожного випадку окремо.

Основними видами договорів, які укладаються в процесі реалізації інвестиційного проекту є:

У договір купівлі-продажу — це договір за яким одна сторона (продавець) зобов’язується передати товари у власність іншої сторони (покупця) за певну грошову суму (ціну);

- договір поставки — це договір за яким одна сторона (поста- чальник-продавець) зобов’язується передати в обумовлений період та строки товари, що ним виготовляються або купуються замовнику (покупцю) для використання у підприємницькій діяльності;

У договір продажу підприємства — це договір за яким одна сторона власник підприємства (продавець) зобов’язується передати в обумовлений період, за певною ціною, у власність покупцю підприємства в цілому як майнового комплексу, включаючи права на фірмову назву, товарний знак, права на використання ліцензій патентів тощо, якщо інше не передбачено умовами договору;

- договір оренди — це договір за яким одна сторона орендодавець зобов’язується надати орендатору майно за певну плату та на певний термін;

- договір фінансової оренди (лізингу) — договір, що передбачає сплату протягом чітко встановленого строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов’язаних із придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку;

- договір підряду — це угода, в якій одна сторона (підрядник) зобов’язується виконати за замовленням іншої сторони (замовник) певну роботу та здати її результат замовнику, у свою чергу, замовник зобов’язується прийняти ці результати, попередньо оплативши їх.