Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність (2004)

9.4. Спеціальні економічні зони,їх класифікація та мета створення

Діючим напрямком розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтованим на рішення конкретних пріоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм та проектів є створення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ).

Відповідно до документів Міжнародної конвенції зі спрощення та гармонізації митних процедур (Кіото, 18 травня 1973 р.) “Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це частина території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території, і не піддягають звичайному митному контролю та оподаткуванню [11].

Основна задача ВЕЗ полягає у залученні інвестицій і нових технологій, створенні нових робочих місць, збільшенні валютних надходжень до країни, розвитку інфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішуються стратегічні задачі економічного зростання окремих регіонів і, врешті решт, народного господарства всієї країни.

У світі існує багато модифікацій вільних економічних зон, які умовно можна поділити на такі групи див. рис. 9.2.

Торгово-складські зони — це зони, у яких товари іноземного походження можуть зберігатися, продаватися й купуватися без оплати звичайних мит. У складі цих зон виділяють зони зовнішньої торгівлі (США), вільні митні зони (Угорщина, Югославія), вільні безмитні зони (Болгарія) та вільні порти (Німеччина). Усі торгово-складські зони організуються переважно в морських та річкових портах, на залізничних вузлах та в аеропортах. Вони завжди відділені від економічного простору країни митною і навіть державною межею.

Експортно-виробничі зони. Ці зони призначені для виробництва товарів для експорту. Вони мають право на безмитну торгівлю у митному і торговельному режимі країни і надають іноземним інвесторам податкові, і фінансові пільги. Мета створення цих зон пролягає у насиченні країни сучасними товарами й технологіями, об’єднання підприємств для виробництва експортно-привабливої продукції. Експортно-виробничі зони створюються, у першу чергу, для залучення іноземного капіталу до національної економіки, створення експортних підприємств і нових робочих місць, збільшення надходження іноземної валюти, впровадженню до господарської практики останніх досягнень НТП. У загальній сукупності експортно-виробничих зон виділяють зони спільного підприємництва (Югославія, Угорщина, Болгарія), зони вільного підприємництва (США), підприємницькі зони (Великобританія), спеціальні економічні зони (КНР).

У самостійну групу виділяють науково-технологічні зони. Відмінною рисою цих зон є те, що на їх території об’єднується наукова та виробничо-технологічна діяльність у формі сучасних наукомістких фірм, зосереджених навколо значного науково-дослідного центру або університету. Ціль створення таких зон — мобілізувати всі доступні матеріальні і трудові ресурси для прискорення передачі нових високих технологій у промисловість, забезпечити нові робочі місця та інше.



Рис. 9.2. Класифікація спеціальних економічних зон

Науково-технологічні зони можуть існувати у вигляді:

- інноваційних центрів — це економічна структура, розміщена в межах невеличкої ділянки і призначена для невеликої тільки що створеної компанії;

- науковий парк — це достатньо велика територія, на якій розміщуються наукомісткі фірми різних розмірів і стадій розвитку, що дозволяє розгортати невеликі виробництва на основі

науково-технічних розробок місцевого дослідницького центру;

- дослідницький парк — це структура, в рамках якої науково-технічні нововведення розробляються тільки до стадії технічного -прототипу.

Особливою групою вільних економічних зон, є зони, які створюються з метою розвитку певної сфери діяльності (галузі).

До них відносять туристичні (рекреаційні) зони, вільні страхові зони, банківські вільні зони та інші.

Туристичні (рекреаційні) зони надають широкі можливості для відпочинку та туризму, а розташовані у місцях рекреації. Вони, так само як і митні зони, є найбільш привабливими об’єктами вкладання іноземного капіталу, оскільки вимагають порівняно менших первинних інвестицій унаслідок того, що вони формуються на базі виробничої та соціальної інфраструктури, що сформована. У межах цих зон створюється пільговий режим підприємницької діяльності для залучення іноземного капіталу. Для решти суб’єктів господарювання запроваджується спеціальний пільговий податковий режим, який дозволяє накопичувати кошти для облаштування територій з наступним наданням їм зонального пільгового режиму господарювання.

Причиною створення вільних страхових зон стали надзвичайно жорсткі нормативи, що регулювали страхові операції. Банківські вільні зони являють собою географічні зони, у яких банки можуть вільно здійснювати свою діяльність і мати ділові стосунки з клієнтами, що мешкають в інших країнах. Засобами створення банківських зон вдається уникнути застосування норм з контролю валютного обміну й обов’язкового застосування резервних коефіцієнтів.

В окрему групу виділяють офшорні зони (юрисдикції) — це країна або окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги по оподаткуванню, частково або повністю зняті митні та торгові обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку й аудиту. Офшорна компанія (компанія, зареєстрована у юрисдикції з низьким оподаткуванням або звільнена від сплати податків на основі невеликої фіксованої плати) може отримати пільги тільки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку держава поставила би в нерівні умови місцеві фірми порівняно з офшорними, які мають податкові пільги.

Частіше всього офшорна зона створюється там, де слабо розвинута економіка та інших можливостей для залучення іноземного капіталу немає. Офшорна компанія не обтяжує зону додатковими витратами, а навпаки, забезпечує надходження фінансового капіталу в її економіку за рахунок оплати праці офісних службовців, придбання майна або нерухомості та різноманітних реєстраційних зборів. З часом деякі юрисдикції можуть зробити серйозні прориви у рівні економічного розвитку. У якості прикладу можна навести Сінгапур, Гонконг, Ірландію, Кіпр. Зокрема, на Кіпрі 28 тисяч зареєстрованих офшорних компаній приносять цій країні доход у $200 млн. на рік, а доход на душу населення складає $ 12 тис.

Офшорні зони можна класифікувати за ступенем надійності, що і було зроблено Форумом фінансової стабільності розвинутих країн. До першої групи увійшли: Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернсі, острови Мен і Джерсі, до другої — Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гібралтар, Ла- буан (Малайзія), Макао, Мальта, Монако, до третьої — Антигуа і Барбуда, Аруба, Беліз, Британські Віргінські острови, Кайманові острови, острови Кука, Коста-Ріка, Кіпр, Ливан, Ліхтенштейн, Маршалові острови, Маврикій, Науру, Антильські острови (Нідерланди), Панама, острів Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Самоа, Сейшели, Багами, Вануату. Під надійною офшорною зоною розуміють зону, у якій відсутня банківська таємниця, розвинуті наглядові органи й законодавство. Єдиним правилом, що за ними визнається, є наявність податкових пільг для нерезидентів. Офшори, у яких реєструються українські й російські компанії належать до третьої, найменш надійної, групи. Вони найбільш закриті для правоохоронних органів Європейського Союзу.

У сучасний час домінують комплексні зони, які об’єднують у собі риси усіх вище згаданих зон. Комплексні зони створюються для розвитку окремих галузей виробництва (Польща),

відродження певних регіонів (США), залучення в економіку іноземних інвестицій, розвитку кредитних, валютних і банківських відносин. Комплексні зони часто ототожнюють із підприємницькими зонами.

Діяльність ВЕЗ в Україні, процедуру їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але головними є Закон України “Про загальні засади створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 p. № 2673 X11 і Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14 березня 1994 р. № 167.

Згідно ст. 1 Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” спеціальною (вільною) економічною зоною визначається частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування й дії законодавства України [2]. На території спеціальної економічної зони (СЕЗ) запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення СЕЗ задекларовано залучення іноземних інвестицій, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення й упровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

При створенні спеціальних (вільних) економічних зон враховуються такі фактори розміщення:

- місцезнаходження СЕЗ повинно сприяти зовнішнім і внутрішнім можливостям для реалізації намічених цілей; наявність достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичні умови, науково-виробничий потенціал, трудові ресурси); забезпеченість об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури згідно з міжнародними стандартами;

- розвинена система комунікацій, розгалужена транспортна мережа;

- відсутність екологічних обмежень щодо створення ВЕЗ.

У разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України чи Кабінету Міністрів України рішення про створення СЕЗ

приймається після одержання письмової згоди місцевої ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону. Для створення СЕЗ необхідно представити наступні документи:

1. Рішення місцевої Ради або місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення СЕЗ на їх території, або письмова згода у випадку, коли ініціатива виходить від Президента України, або Кабінету Міністрів;

2. Проект положення про статус, систему управління й офіційну назву СЕЗ;

3. Точний опис кордонів і карта території СЕЗ;

4. Техніко-економічне обґрунтування доцільності створення й функціонування СЕЗ;

5. Проект закону про створення конкретної СЕЗ.

Техніко-економічне обґрунтування зони повинне включати в себе: мету і галузеву спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу на їх здійснення; ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури; складові частини підприємництва і перспективи їх розвитку; вихідний рівень розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу, рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела й форми фінансування на кожному етапі розвитку економічної зони, а також обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митних і валютно-фінансових умов.

Як правило, управління СЕЗ здійснюють органи господарського розвитку та управління — адміністрації, які є юридичними особами і які створюються суб’єктами зони за погодженням із місцевими радами, на території яких створено СЕЗ. Орган господарського розвитку й управління та суб’єкти економічної діяльності СЕЗ є самостійними у здійсненні своєї діяльності.

З метою координаційної і методологічної роботи в Україні створено Агентство з питань спеціальних (вільних) економічних зон, яке уповноважене проводити експертизу окремих інвестиційних проектів із метою:

- запобігання негативних наслідків реалізації інвестиційних проектів щодо виконання державних програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку;

- запобігання зменшення надходжень до бюджетів; визначення джерел покриття можливих збитків.

На початок 2001 року на території України діють такі спеціальні (вільні) економічні зони, див. табл. 9.3. з спеціальним пільговим режимом табл. 9.4.

Інвестор отримує право на ці пільги за таких особливих умов:

- реалізація інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності;

- реалізація інвестиційних проектів кошторисною вартістю не меншою встановленої мінімальної межі (від US$200 тис. до US$3 млн.) в залежності від галузі виробництва;

- затвердження інвестиційних проектів відповідним органом управління СЕЗ чи ТПР;

- укладення договору на реалізацію інвестиційного проекту з відповідним органом управління СЕЗ чи ТПР;

- розташування та державна реєстрація на території СЕЗ.

Спільною рисою більшості українських СЕЗ є вимога великих за обсягом інвестицій і довгий перелік пріоритетних видів діяльності. До кожної СЕЗ входять кілька великих підприємств, які провадять різні види діяльності. Між суб’єктами СЕЗ майже відсутня конкуренція. Тому суб’єкти підприємницької діяльності зон не мають стимулів для вдосконалення своєї діяльності. Крім того, завдяки функціонуванню СЕЗ удається домогтися тільки нетривалих за часом позитивних змін. Згодом ті суб’єкти, які не зможуть запропонувати нові ринкові товари або технології, будуть змушені припинити діяльність.

Світовий досвід свідчить про недоцільність одночасного створення великої кількості зон без набуття практичного досвіду їх функціонування. Це може призвести до непередбачуваних наслідків. Ймовірні такі наслідки, як: нерівномірний розподіл інвестиційних потоків по регіонах; необгрунтоване розміщення екологічно небезпечних підприємств; відтворення застарілих технологій; виробництво недоброякісної продукції; проникнення на національний ринок інвесторів із негативною репутацією тощо.

Україна не має достатніх коштів для ефективного впровадження великої кількості зон, а іноземні інвестори не зацікавлені вкладати капітал у регіони без належної інфраструктури, засобів зв’язку, із застарілими виробничими потужностями. Тому в умовах, що склалися, українські економісти приходять до висновку, що потрібно обмежитися функціонуванням обмеженої кількості зон у найбільш пріоритетних регіонах і забезпеченням відповідного фінансування проектів.

Назва ВЕЗ (регіон)Підстава створенняТермін діїМета створенняМінімальний розмір інвестицій, за яких інвестор отримує пільгиОбсяг залучених інвестицій в ВЕЗ
1234567
“ Славутич” м. Славутич Київська обл.Указ Президента від 18.06.1998р. та Закон України від 03.06.1999р.3 18.06.1998р. по 01.01.2020р.Створення робочих місць в м. Славутич, пільгові умови для реалізації інвестиційних проектів в промисловостіS 200 тис.$ 5,466 млн.$ 586,6 млн.
“Закарпаття” м. Мукачево, м. Ужгород Закарпатська обл.Указ Президента від 09.12.1999р.3 09.12.1999р. по 01.01.2030р.Створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури$ 250 тис.$ 1300 млн.$ 175.8 млн.
“Інтерпорт” м. Ковель Волинська обл.Указ Президента від 22.06.1999р.3 01.01.2000р. по 01.01.2021р.Облаштування міжнародного транспортного коридору Гданськ - ОдесаНе визначено$ 18 млн.Інформація відсутня
“Порт Крим” м. Керч Кримська АРУказ Президента від 27.06.1999р.3 01.01.2000р. по 01.01.2031р.Залучення інвестицій у сферу охорони здоров’я, відпочинку, туризму та інші галузіВід $ 100 тис. до $ 1 млн.$ 160 млн.Інформація відсутня
“ Сиваш” м. Червонопере- копськ, м.Армянськ Кримська АРУказ Президента від 30.06.1995р.3 18.09.1996р. по 18.09.2026р.Залучення інвестицій в пріоритетні підприємства регіонуНе визначено$ 83 млн.31,1 млн. грн.
“Миколаїв” м. Миколаїв Миколаївська обл.Указ Президента від 28.06.1999р. та Закон України від 23.03.2000р.3 01.01.2000р. по 01.01.2031р.Залучення інвестицій в суднобудівну промисловість$ 650 тис.Від $ 60 млн. до S 120 млн.Інформація відсутня
“Порто — Франко” м. Одеса Одеська обл.Указ Президента від 28.06.1999р. та Закон України від 03.06.1999р.3 01.01.2000р. по 01.01.2026р.Залучення інвестицій у розвиток Одеського морського торгового порту$ 500 тис.$ 80 тис.Інформація відсутня
“РеіІІ” м. Рені Одеська обл.Закон України від 23.03.2000р.3 01.01.2000р. по 01.01.2034р.Розвиток експортного потенціалу та інфраструк­тури портового комплексу$ 200 тис.$58 млн.Інформація відсутня
“Яворів” м. Яворів Львівська обл.Закон України від 05.01.99р.3 15.01.1999р. по 01.01.2020р.Створення робочих місць для працівників підприємства “Сірка”, а також розвиток виробництва на території аеропорту “Краковець”$ 500 тис.$277 млн.$ 6.8 млн.
“Курорто поліс Трускавець” м. Трускавець Львівська обл.Закон України від 18.03.99р.3 01.01.2000р. по 01.01.2021р.Залучення інвестицій, спрямованих на збереження природних лікувальних ресурсів курорту Трускавець$ 500 тис.$275 млн.$ 22,8 млн.
“Донецьк” м. Донецьк Донецька обл.Закон України від 24.12.98р.3 14.01.99р. по 01.01.2021р.Створення нових робочих місць для працівників, який скорочено у зв’язку 3 закриттям добувних та інших підприємств, а також створення технопарку$ 1 млн.S 500 млн.$ 7 млн.
“Азов” м. МаріупольЗакон України від 24.12.98р.3 14.01.99р. по 01.01.2060р.Перевалка транзитних вантажів, виробництво товарів на експортНе визначено$400 млн.$ 626 млн.
Пільги, що надаються інвесторам на територіях спеціальних (вільних) економічних зон

Таблиця 9.4.

НазваРежим спеціальної митної зониЗвільнення від оподат­кування прибуткуЗвільнення від оподат­кування інвестиційЗвільнення від сплати ввізного мита ІПДВЗвільнення від обов’яз­кового про­дажу інозем­ної валютиЗвільнення від плати за землюЗвільнення від сплати зборів до деяких бюджетних фонлів
“Сиваш”-Реінвестиція-++--
“Славутич”-+(3 роки), 4-6 роки - 50%++ (5 років)++ (3 роки), далі - 50%+
“Донецьк”+Ставка - 20%+-++ (на період освоєння)+
“Азов”+Ставка - 20%+-++ (на період освоєння)+
“Закарпаття”+Ставка - 20%__--+
“Яворів”-+ (5 років), наступні - 50%-+ (5 років)++ (3 роки), далі - 50%+
“ Іигерпорт Ковель”+Ставка - 20%-++ (5 років)+
“ Миколаїв”+ (суднобудув ання)+(3 роки), 4-6 роки - 50%++ (5 років)++ (5 років)-
“ Порто- (Ьпаико”++(3 роки), 4-6 роки - 50%+-+--
“ Рсиі”+Ставка - 20%+++
“Порт Кпим”+Ставка - 20%+++ (5 років)+
“Куроргополіс Трускавець”+(3 роки), 4-6 роки - 50%++++ (на період освоєння), + 10 років - 50%