Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність (2004)

10.2. Напрямки інвестиційної політики держави

“Основна мета стратегії макроекономічної політики — забезпечення умов стійкого довготривалого зростання, яке сприяло б структурно-інноваційній та соціальній переорієнтації економіки, формування сприятливого інвестиційного середовища”1 зазначає Президент України у своєму Посланні до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” . Виходячи з цього, основою економічної та соціальної стратегії країни є сьогодні державна інвестиційна політика, завданням якої є розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєвого нарощування обсягів інвестицій.

Основними принципами державної інвестиційної політики є:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

- визначення державних пріоритетів інвестиційного розвитку України;

- формування нормативно-правової бази у сфері інвестиційної діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово- кредитної сфери у розвитку інвестиційної діяльності;

- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інвестиційної діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інвестиційної діяльності;

- сприяння розвиткові інвестиційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб’єктів інвестиційної діяльності;

- підготовка кадрів у сфері інвестиційної діяльності.



Єдину державну політику у сфері інвестиційної діяльності визначає Верховна Рада України, яка:

- створює законодавчу базу для сфери інвестиційної діяльності;

- затверджує пріоритетні напрями інвестиційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля;

- в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інвестиційної діяльності.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні й районні ради відповідно до їх компетенції затверджують регіональні інвестиційні програми, що кредитуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інвестиційних програм.

Реалізацію державної політики у сфері інвестиційної діяльності забезпечує Кабінет Міністрів України, а саме:

- готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інвестиційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інвестиційної діяльності;

- сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інвестиційної діяльності;

- готує та подає Верховній Раді України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інвестиційної проектів;

- затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інвестиційних проектів;

- інформує Верховну Раду України про виконання інвестиційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

Центральні органи виконавчої влади: здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інвестиційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації.

На жаль, кризові процеси та інфляція призвели сьогодні до порушення оптимальних співвідношень між національними заощадженнями та інвестиціями в народне господарство: щороку значна частина заощаджень залишалася неконвертованою в інвестиції. Як наслідок, не повністю використовуються можливості нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки. Особливо давалися в знаки такі негативні чинники:

- низька дієздатність банківсько-кредитної системи, її фактична неспроможність акумулювати достатньо високий інвестиційний потенціал населення, відсутність розвиненої мережі інституційних інвесторів (пенсійних фондів та страхових компаній);

- неефективне й безсистемне використання амортизаційних фондів;

- низький рівень капіталізації прибутків підприємств та відсутність економічних та (податкових) стимулів;

- спрямування інвестиційного потенціалу приватизації переважно на цілі бюджетного споживання;

- розпорошування інвестиційних бюджетних коштів;

- відсутність необхідної системи страхування інвестиційних ризиків, нерозвиненість фондового ринку та іпотечних відносин, лізингу та інших інститутів фінансування;

- значні обсяги тіньового бізнесу як основного джерела нелегального накопичення та вивезення капіталу.

Визначальним завданням державної політики в інвестиційній діяльності є сьогодні і створення рівних умов для ведення бізнесу та інвестування економіки України суб’єктами господарювання різної форми власності, здійснення процесу інвестування на прозорих та цивілізованих засадах, поліпшення структури інвестиційних джерел. У зв’язку з цим, політика держави має бути сконцентрована на:

- прискоренні темпів економічного зростання на власній відтворювальній (інвестиційній) базі та на достатній ринковій основі;

- запровадженні відкритих консультацій органів виконавчої влади з представниками суб’єктів господарювання, поширенні інформації про реальну економічну ситуацію, внутрішні та зовнішні ринки, кон’юнктурні процеси, нормативну базу;

- значному зниженні рівня тінізації вітчизняної економіки;

- створенні рівних умов для діяльності суб’єктів господарювання незалежно від форми власності та походження капіталу;

- формуванні ефективного конкурентного середовища;

- зміцненні фондового ринку, розвитку інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фондів, ринку корпоративних цінних паперів, його інтегруванні у міжнародні ринки капіталу;

- створення додаткових економічних стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі економіки;

- утворенні ефективної системи захисту інтелектуальної власності.

З метою створення привабливого інвестиційного клімату та розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення Кабінет Міністрів України прийняв Постанову “Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки” від 28 грудня 2001 р. № 1801.

Основними завданнями Програми є:

- у сфері створення привабливого інвестиційного середовища для приватного не позичкового капіталу.

- дерегулювання підприємницької діяльності та лібералізація ділової активності;

- завершення формування стабільної нормативно- правової бази, яка б ґрунтувалася на принципах рівності всіх інвесторів;

- забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади;

- удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі тими, що належать державі, посилення захисту прав дрібних акціонерів;

- підвищення ефективності процедур банкрутства;

- забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків, безумовного додержання прав платників податків;

- підвищення інвестиційної привабливості об’єктів приватизації;

- подальше проведення адміністративної реформи з метою вдосконалення та підвищення ефективності державного управління, усунення бюрократизму та проявів корупції;

- зміцнення банківської системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне запровадження іпотечних механізмів;

- пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах;

- сприяння судовій реформі та безумовному виконанню судових рішень;

- створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі української економіки;

- у сфері розвитку інвестиційної діяльності держави:

- усунення структурних деформацій в економіці України шляхом випереджаючого нарощування темпів розвитку споживчих галузей та сфери послуг;

- розширення і модернізація транспортної інфраструктури, зокрема, газотранспортної системи, створення умов для зростання обсягів транзитних перевезень, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів на основі залучення

інвестицій у розвиток транспортної інфраструктури, дорожнього господарства, із використанням механізмів концесії та лізингу;

- сприяння збільшенню обсягу інвестицій у галузі зв’язку та телекомунікаційних послуг;

- стимулювання залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

Програми розвитку інвестиційної діяльності в Україні виконуватиметься у два етапи:

На першому етапі (2002-2004 роки) основна увага приділятиметься лібералізації підприємницької діяльності, створенню оптимального правового середовища, гармонізації національного законодавства з європейським та світовим законодавством, забезпеченню політичної стабільності і консолідованих дій усіх гілок влади, розширенню внутрішнього купівельно-споживчого попиту, активізації інвестиційно-інноваційного впливу на вітчизняне виробництво, послабленню податкового тиску, переорієнтації з суто фіскальних цілей на стимулювання економічного зростання, збільшенню припливу іноземного приватного капіталу, інформуванню ділових кіл України та іноземних держав про конкретні можливості залучення інвестицій та найбільш привабливі можливості їх вкладення.

На другому етапі (2005-2010 роки) передбачається продовжити виконання завдань з оптимізації структури економіки та промислового виробництва, ефективного використання енергетичних та матеріальних ресурсів, оздоровлення економічного середовища, розвитку експорту наукоємкої, високотехно- логічної, із високим ступенем переробки продукції, забезпечення зміцнення фондового ринку, розвитку інститутів спільного інвестування, страхових, пенсійних фондів, ринку корпоративних цінних паперів, його інтегрування у міжнародні ринки капіталів, реалізації конкурентних переваг галузей національної економіки, презентації інвестиційних проектів, вітчизняних товарів та послуг на міжнародних виставках і ярмарках.

Виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності забезпечить створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, поліпшить її привабливість для іноземних інвесторів. Крім того, збільшення інвестиційних ресурсів передбачається досягти шляхом ефективного використання державних інвестицій, збільшення обсягів довготермінового кредитування реального сектора економіки, іноземних інвестицій. Надходження прямих

іноземних інвестицій за період до 2010 року очікується у розмірі майже 10 млрд. доларів США. Реалізація механізму концесії сприятиме залученню інвесторів до модернізації об’єктів інфраструктури, а використання інвестицій у науково-технічній та інноваційній сфери — створенню нових робочих місць.

Забезпечення комплексного підходу до формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні, активізація інвестиційної діяльності дадуть змогу досягти у 2005 р. прогнозного обсягу інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) за рахунок усіх джерел фінансування у сумі 55,8 млрд. гривень (15 відсотків валового внутрішнього продукту) порівняно з 23,6 млрд. гривень, фактично вкладених в економіку в 2000 році (13,7 відсотка). До 2010 року обсяг інвестицій зросте до 122,1 млрд. гривень (18,8 відсотка валового внутрішнього продукту).

Розвиток небанківських фінансових установ, системи страхування вкладів, запровадження механізмів іпотечного кредитування спрямовано на збільшення обсягів залучення коштів населення в інвестиції в основний капітал у 7 разів порівняно з 2001 роком.

Унаслідок реалізації стратегії довготермінового економічного розвитку держави прогнозується збільшення видатків державного й місцевих бюджетів на інвестиції у виробничу та соціальну сферу, обсяг яких визначатиметься бюджетами відповідного рівня.

Контроль за виконанням Програми розвитку інвестиційної діяльності в Україні здійснюватиметься Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції, яке кожного півріччя інформуватиме Кабінет Міністрів України про стан справ із внесенням у разі потреби пропозицій щодо її коригування.

10.3. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими й регіональними програмами розвилку народного господарства, республіканськими й місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності й контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими й місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність (див. рис. 10.1).



Рис. 10.1. Важелі державного впливу на інвестиційний клімат

Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються Законом “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. та іншими законодавчими актами України. Інвестиційна діяльність суб’єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України. Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб’єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цих суб’єктів і суб’єктів України в зонах вільного підприємництва на Україні визначаються спеціальним законодавством України. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах.

Одним із найважливіших методів державного регулювання інвестиційної діяльності є обов’язкова комплексна державна експертиза інвестиційних програм та проектів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи” від 11 квітня 2002 р. № 483 інвестиційні програми й проекти будівництва незалежно від джерел фінансування підлягають обов’язковій комплексній державній експертизі у повному обсязі, крім об’єктів, затвердження проектів будівництва яких не потребує висновку комплексної державної експертизи. Перелік таких об’єктів встановлюється Державним комітетом із будівництва та архітектури відповідно до законодавства.

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб’єктів. Умови договорів, укладених між суб’єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) установлено умови, що погіршують становище суб’єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.

Інвестиційну діяльність держава регулює і через захист інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об’єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови й порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій. Державні гарантії захисту інвестицій — це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов’язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Основними формами непрямого регулювання державою інвестиційної діяльності є: створення відповідного інвестиційного середовища (політичного, економічного, правового, соціального), що передбачає, у свою чергу, крім створення певних економічних умов господарювання для суб’єктів інвестиційної діяльності й методи макроекономічного впливу на інтенсивність інвестування через бюджетно-податкову, грошово-кредитну, амортизаційну та інноваційну політики, а також політику сприяння залученню іноземних інвестицій.

Бюджетно-податкова політика держави направлена, у першу чергу, на систему заходів, пов’язаних з перерозподілом доходів підприємств і громадян країни, ізх метою оптимального формування дохідної частини бюджету й збереженім у підприємств ринкових стимулів до інвестиційної діяльності та одержання прибутків. Оскільки бюджет складається з доходної ,,z витратної

частини, то і бюджетні методи регулювання інвестиційної діяльності можна розділити за двома напрямками: податкова політика держави та державне управління видатковою частиною бюджету.

Податкова політика держави вважається одним із найвагоміших напрямків регулювання інвестиційної діяльності. Важлива роль в активізації інвестиційної діяльності засобами податкової політики належить загальному рівню оподаткування та ставкам окремих податків, які формують обсяги прибутків господарюючих суб’єктів. Стратегічною метою податкової політики є створення стабільної податкової системи, яка забезпечувала б достатній обсяг надходжень до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки, створення умов для подальшого інтегрування України до світової економіки.

Податкова політика держави має сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні через:

- зниження податкового навантаження шляхом скорочення переліку податків, зборів (обов’язкових платежів), зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці для формування солідарних соціальних фондів та перехід до формування персоніфікованих фондів;

- розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов’язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю;

- запровадження механізму декларування податкових пільг суб’єктами — платниками податків;

- запровадження оподаткування нерухомості;

- стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств з удосконаленням умов оподаткування, що стимулюють поновлення основних виробничих фондів та розвиток малого бізнесу;

- підвищення рівня сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

- недопущення подвійного оподаткування нерезидентів.

Державне управління видатковою частішою бюджету є дієвим механізмом або засобом впливу на економічне зростання й підвищення інвестиційної активності. Бюджетне регулювання інвестицій здійснюється переважно через: визначення обсягів бюджетного фінансування та кредитування дія пріоритетних галузей економіки; державні контракти, за допомогою яких можна регулювати інвестиційну активність підприємств недержавної

форми власності, продукція яких є важливою необхідністю для державного споживання. Розробка, фінансування та реалізація цільових комплексних програм — це також одна з форм державного регулювання, а у країнах із ринковою економікою вона є основною формою програмного управління. Серед таких програм найважливішими для покращення інвестиційного клімату в Україні є “Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки”, прийнята Кабінетом Міністрів України 28 грудня 2001 р. за № 1801, “Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”, затверджена Законом України від 21 грудня 2000 року за № 2157-ІІІ, “Програма розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки”, затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 2 лютого 2001 року № 98 інші програми, а також Програми діяльності Кабінету міністрів, які приймаються урядом щорічно.

Значний вплив на рівень інвестиційної активності має грошово-кредитна політика держави, яка проводиться Національним банком України, і в рамках якої можуть застосовуватися інструменти прямого державного регулювання. У даному випадку об’єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає НБУ, який здійснює грошову емісію та за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов’язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій, впливає на рішення суб’єктів господарювання про доцільність інвестування.

Основними напрямками держаної грошово-кредитної політики в стимулюванні інвестиційних процесів в Україні мають бути:

- створення правового механізму регулювання економіки, який забезпечить фінансово-кредитним установам належне місце в регулюванні інвестиційного процесу;

- створення системи законодавчих актів, які б створювали умови для поєднання фінансових ресурсів, банківського та промислового капіталів, реалізації інвестиційних проектів за рахунок позичкових коштів, забезпечували б гарантії та захист у відносинах банків із клієнтами, розширювали зону банківських операцій та послуг на інвестиційному ринку;

- визначення державної політики щодо оподаткування фінансового капіталу, зокрема, оптимізації податків на прибуток кредитних установ, які здійснюють інвестиційне кредитування;

- врегулювання ризику й рівня прибутковості операцій, пов'язаних з інвестиціями, а також правових умов перетворення короткострокових фінансових ресурсів у довгострокові;

- розвиток іпотечних, інвестиційних, ощадних та інших банківських установ, що здійснюватимуть інвестиційні операції, та державних та змішаних банківських інститутів, діяльність яких має зосереджуватися на фінансуванні інвестиційних проектів у пріоритетних напрямках розвитку народного господарства України;

- запровадження ефективних механізмів стимулювання довгострокового кредитування комерційних банків через цільове рефінансування;

- упровадження заходів, які забезпечать розвиток участі комерційних банків у створенні фінансово-промислових груп та у приватизаційних процесах;

- запровадження механізму страхування інвестиційних ризиків комерційних банків та заохочення цих банків до надання довгострокових кредитів;

- залучити до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створення інвестиційних нагромаджень, в якому має брати участь весь фінансовий капітал держави, в тому числі і тіньові його форми;

Безпосередній вплив на рівень інвестиційної активності справляє ступінь розвитку банківської системи, можливості кредитування та обсяги фінансових ресурсів окремих банків, їх регіональна концентрація та інші чинники, які залежать від грошово-кредитної політики, що проводиться в країні. Крім того, основними причинами, що стримують надання банками довготермінових кредитів суб’єктам господарської діяльності, є високий рівень кредитних ризиків, неплатоспроможність більшості позичальників, відсутність реальної гарантії повернення ними кредитів та ліквідної застави, а також неефективна система оподаткування.

У зв’язку з цим, поліпшення інвестиційного клімату в державі залежить і від розв’язання проблеми діяльності банківської системи, зокрема, від забезпечення підвищення рівня концентрації банківського капіталу, збільшення обсягів довготермінового кредитування реального сектору економіки, залучення коштів населення.

Для стимулювання процесу інвестиційної діяльності з довготерміновим банківським кредитуванням слід:

- запровадити механізм ефективного захисту прав кредиторів, прозорий порядок реалізації заставного майна;

- забезпечити підвищення рівня концентрації банківського капіталу шляхом підвищення капіталізації та платоспроможності банків, запровадження процедури реорганізації та ліквідації фінансове нестійких банків;

- стимулювати залучення грошових вкладів населення;

- створити спеціалізовану фінансову установу для здійснення довго- та середньо термінового фінансування й кредитування пріоритетних інвестиційних проектів;

- запровадити механізм іпотечного кредитування;

- стимулювати надходження іноземного капіталу в банківську сферу [4].

Значний вплив на рівень інвестиційної активності в Україні має й амортизаційна політика, яка має бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

Основними напрямками державної амортизаційної політики є:

- створення економічної та правової бази для запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу;

- обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики та стимулювання інвестиційної ініціативи суб’єктів господарювання;

- відмова від суцільного примусового нарахування амортизаційних відрахувань за єдиним методом та запровадження кількох методів нарахування амортизації, надання суб’єктам господарювання права вибору конкретного методу нарахування амортизаційних відрахувань, а також права самостійно встановлювати конкретні строки служби основного капіталу у визначених законом межах;

- розмежування практики нарахування амортизаційних відрахувань відповідно до її економічної та податкової ролі;

- стимулювання суб’єктів господарювання до застосування прискореної амортизації та її інвестиційного спрямування

- шляхом надання податкових знижок;

- запобігання зростанню цін виробників шляхом надання можливості суб’єктам господарювання відносити прискорену амортизацію не на витрати виробництва, а на зменшення оподатковуваної частини прибутку.

В Україні до 1997 року основним методом амортизації у вітчизняній економіці був рівномірно прямолінійний, а з введенням у дію у липні 2000 року “Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 7)” [5] підприємству надано можливість самостійно вибирати метод амортизації з-поміж п’яти нових (див. докладно тему “Інвестиційні ресурси”, розділ 8.2). Підприємства можуть також використовувати і податковий метод нарахування амортизації, яким встановлено конкретні норми амортизації та чітко регламентовано порядок її нарахування. Податкову амортизацію можна, по суті, розглядати і як пільгу для підприємств, які інвестують свій капітал у розширення виробництва, придбання основних фондів і підтримання їх у належному стані.

Надання підприємствам права самостійно проводити амортизаційну політику, безумовно, прогресивний крок, який дає змогу підприємствам визначити термін експлуатації основних засобів і обирати метод нарахування амортизації згідно з власними економічними інтересами.

Однак, для подальшого удосконалення механізмів нарахування амортизації з метою активізації інвестиційних процесів на виробництві, основним завданням державної амортизаційної політики має бути:

запровадити нарахування амортизаційних відрахувань на всі

- основні фонди (крім землі);

- закріпити за суб’єктами господарювання право на використання коштів власного амортизаційного фонду та заборонити будь-які централізовані вилучення з нього; надавати податкові знижки тільки тим суб’єктам господарювання, які мають документальне підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду;

- збільшити кількість методів нарахування амортизаційних відрахувань;

- розробити класифікацію основного капіталу за групами відповідно до характеру й строків його використання та зносу;

- запровадити для кожної групи основного капіталу економічно обґрунтовані індикативні норми для нарахування економічної амортизації та діапазони припустимих відхилень, у межах яких суб’єкти господарювання обирають конкретні норми економічної амортизації самостійно;

- затвердити максимальні граничні рівні податкової амортизації, в межах яких її обсяг може перевищувати обсяг економічної амортизації.

У результаті проведення цих заходів очікується: по-перше, поліпшення фінансових результатів господарювання суб’єктів господарської діяльності;

по-друге, створення умов для формування додаткових інвестиційних ресурсів суб’єктами господарювання;

по-третє, формування бази даних для об’єктивної оцінки параметрів руху основного капіталу, необхідної для розробки прогнозів та програм економічного й соціального розвитку.

Для активного економічного зростання та підвищення інвестиційної активності важливого значення має також державне регулювання фондового ринку, інноваційна політика держави та політика заохочення іноземних інвестицій в економіку країни (розглянуті автором відповідно у темах “Фінансові інвестиції”, “Інноваційні інвестиції” та “Міжнародна інвестиційна діяльність”).

Перелік і вплив засобів державного регулювання на інвестиційну діяльність можна продовжити й іншими напрямками. Зокрема, актуальними сьогодні є:

а) проведення єдиної державної регулятивної політики у сфері підприємництва, спрямованої на досягнення оптимального рівня регулювання державою підприємницької діяльності, визначення правових засад державної підтримки малого підприємництва, регулювання процедури ліцензування та перегляду нормативно-правових актів із регулювання підприємницької діяльності в окремих секторах економіки з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності суб’єктів господарської діяльності;

б) державна політика у сфері приватизації, яка спрямовується на: заміну фіскальної моделі приватизації інвестиційною та інноваційною; приватизацію великих підприємств та підприємств-монополістів за окремими планами шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне та

технологічне поновлення підприємств за рахунок частини коштів, що надійдуть від приватизації;

в) активна регіональна політика держави, завданням якої є надання істотного динамізму регіональному соціально-економічному розвитку шляхом більш повного та ефективного залучення у господарський обіг ресурсного потенціалу регіонів, використання переваг територіального поділу й кооперації праці на основі розширення повноважень і підвищення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за вирішення поточних і перспективних проблем територій.

г) державна аграрна політика, основним завданням якої є утвердження повноцінного ринку землі, сучасних земельно-орендних та іпотечних відносин, запровадження економічних стимулів раціонального використання та охорони земель, застосування дозволених нормами СОТ механізмів захисту національного аграрного ринку. Як один із головних державних пріоритетів аграрної політики, направлений на активізацію інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі є: інституційне забезпечення реформ; утвердження ефективних механізмів захисту прав власності на землю; створення на селі сучасної ринкової інфраструктури, зокрема, оптових ринків, торгових домів, та бірж; фінансове оздоровлення галузі через створення спеціалізованих банківських і альтернативних небанківських кредитних інституцій, механізмів фінансових гарантій повернення сільгоспвиробниками кредитів, страхування фінансових ризиків; стимулювання розвитку сільськогосподарської кооперації тощо.
← prev content next →