Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (2003)

2.3. Макроекономічний аналіз фінансових ринків

Фінансові ринки неможливо досліджувати без урахування природи грошей та їх впливу на економіку. В класичних теоріях по відношенню до ринку грошей переважав механічний підхід, що одержав назву класичної теорії грошей. З точки зору кількісної теорії (цей підхід називають ще грубою кількісною теорією) попит на гроші в економіці визначається, перш за все, величиною сукупного доходу (або, що те ж саме, - обсягом виробництва товарів та послуг):



де М/Р— попит на реальні грошові залишки;

Y- величина доходу;

М— попит на номінальні грошові залишки;

Р— рівень цін;

к — коефіцієнт, що перетворює дану рівність у тотожність, іншими словами, к - частка загального доходу, яку економічні агенти зберігають у формі грошей. Величина 1 /к є швидкістю обігу грошей. У грубій кількісній теорії робиться акцент на грошах як на засобі здійснення угод (трансакцій). І хоча неокласики визнавали вплив процентних ставок на попит на гроші, цей вплив вважався несуттєвим.

у теорії Кейнса поряд з так званим операційним попитом на і (гроші для здійснення угод), як не менш важливі, розіллються й інші мотиви — спекулятивний мотив, мотив обережності та мотив надання переваги ліквідності. Якщо на ринку є можливості фінансових вкладень (обміну грошей на фінансові активи), що забезпечують певну дохідність (процент), то цю ставку дохідності можна розглядати як альтернативні витрати володіння грошима. Це є стимулом для обміну грошей на фінансові активи, що забезпечують процентний дохід. Попит на реальні грошові залишки відповідно до теорії Кейнса можна спрощено відобразити так:



і - ринкова ставка проценту: чим вона більша, тим меншу частину свого доходу, згідно з теорією Кейнса, люди зберігають у формі грошей [74, с. 18-19].

У 50-ті роки XX ст. сформувалася теорія попиту на гроші, яка одержала назву кейнсіансько-неокласичного синтезу. В основі цієї теорії лежить портфельний підхід, згідно з яким індивід намагається досягти максимуму достатку, розміщуючи своє багатство у вигляді портфеля активів згідно з власним наданням переваги. Гроші є одним із доступних активів. Вони володіють унікальною властивістю — абсолютною ліквідністю. Функція попиту на гроші, таким чином, набуває вигляду:



де Y— величина доходу;

W— багатство;

гв- сподівана номінальна дохідність боргових зобов’язань;

гЕ— сподівані вигоди від вкладень у власність;

І- змінна, що символізує специфічні властивості грошей, які відрізняють їх від інших фінансових активів (перш за все, ліквідність).

Сподівана інфляція у цій формулі врахована неявно. Вона є складовою сподіваних номінальних процентних ставок. Одним із чинників, що визначають попит на гроші, є ставки дохідності фінансових вкладень, величина яких, у свою чергу, залежить від пропозиції грошей.

Відносно форми наведеної функції попиту на гроші не існує, глибоких теоретичнх розходжень. Суперечливі думки існуючі лише стосовно важливості кожного з чинників [74, с.21—22].