Канєва Т.В. Бухгалтерський облік у бюджетних установах (2004)

3.1.1. Організація оплати праці в бюджетних установах

Основним законодавчим актом, що регламентує оплату праці, є Конституція України, на якій базується все законодавство, у тому числі й законодавство про працю.

У статтях 43-46 Конституції України сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаво те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянинові для повної реалізації своїх прав.

Для регулювання питань оплати праці використовують такі закони, нормативні акти, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, затверджені Кабінетом Міністрів України:

Закон України «Про оплату праці», введений в дію 1 травня 1995 р. Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами всіх форм власності та господарювання, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулювальної функції заробітної плати. В цьому законі даються визначення «заробітна плата», «основна заробітна плата», «додаткова заробітна плата». Визначається мінімальна заробітна плата, законодавчо встановлено розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці. Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.

За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Контроль за дотриманням законодавства про оплату праці на підприємстві здійснюється: Міністерством праці та соціальної політики України та його органами; фінансовими органами; органами Державної податкової адміністрації; професійними спілками та іншими органами (організаціями), що представляють інтереси найманих працівників. Вищий нагляд за дотриманням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

Закон України «Про відпустки». Введений в дію Постановою Верховної Ради № 505/96-ВР від 15.11.1996 р. 1 січня 1997 p., статті 7, 8 і частина перша статті 10 - з 1 січня 1998 р. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Відповідно до чинних нормативних документів визначено такі види відпусток: - щорічні відпустки, що складаються з основної (стаття 6 «Закону про відпустки»), додаткової - за роботу в шкідливих та тяжких умовах праці (стаття 8), додаткової за особливий характер праці (стаття 8), інших додаткових відпусток, передбачених чинним законодавством;

- додаткові відпустки у зв'язку із навчанням - у середніх навчальних закладах (стаття 13), у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі (стаття 15) професійно-технічних закладах (стаття 14);

- творчі відпустки;

- соціальні відпустки - у зв'язку із вагітністю та пологами (стаття 17), по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18), додаткові відпустки працівникам, що мають дітей (стаття 19);

- відпустки без збереження заробітної плати, які надаються в обов'язковому порядку (стаття 25) за узгодженням сторін (стаття 26). Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у

трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки так само, як громадяни України.

Закон України «Про колективні договори і угоди». Цим законом передбачено складання угод трьох рівнів: на державному - державні, на галузевому - галузеві, на регіональному - регіональні угоди. На виробничому рівні (підприємства, що мають права юридичної особи та використовують найману працю) укладаються колективні договори. Відповідно до цього закону сторонами переговорів з метою укладання угод з питань, пов'язаних із трудовими відносинами, на всіх рівнях виступають, з одного боку - власники (власники майна підприємств) або уповноважені ними органи, а з іншого - профспілки або інші представницькі організації працівників, що мають відповідні повноваження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Договірне регулювання оплати праці працівників бюджетних установ здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди».Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижчу від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами,але не нижчу від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів терміном не більше як шість місяців. Відповідно до Закону «Про оплату праці» заробітна плата складається з:

- основної;

- додаткової;

- інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Існують такі види додаткової заробітної плати: за роботу в понаднормовий час; за суміщення професій; за роботу в нічний час; надбавки та доплати за тарифними ставками та посадовими окладами кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальній роботі. За висококваліфіковану майстерність, як правило, встановлюються диференційовані надбавки до тарифних ставок робітників та інше відповідно до чинного законодавства. Конкретний відсоток надбавки визначається в колективному договорі, який повинен враховувати мінімум, що відповідає такій надбавці, визначеній у генеральній або галузевій угоді.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать ставки і доплати, не передбачені чинним законодавством і понад встановлені розміри; винагороди за підсумками роботи за рік;

премії за винахідництво і раціоналізацію; за створення, освоєння і впровадження нової техніки; за своєчасну поставку продукції на експорт;одноразові заохочення окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань тощо.

Бюджетні установи повинні вести окремий облік:

- фонду заробітної плати робітників і службовців: складу за списком; складу поза списком (поза штатом);

- разових та інших премій, які не включаються до фонду заробітної плати;

- інших грошових і натуральних виплат робітникам і службовцям Джерелами коштів на оплату праці в бюджетних установах є асигнування загального фонду та надходження спеціального фонду. Держава, згідно із Законом України «Про оплату праці», здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати інших державних норм і гарантій, а також шляхом прогресивного оподаткування доходів громадян.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за простій, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи). З 01.12.2003 р. мінімальна заробітна плата становить 205 грн.

Заробітна плата - частина національного доходу, яка призначена для особистої потреби робітників та службовців. Заробітна плата-один з елементів видатків бюджетної установи.

Основою організації оплати праці слугує тарифна система, до якої включаються тарифні сітки, тарифні ставки, посадові оклади та інше. На основі постанов Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 р. № 134 «Про впорядкування умов праці працівників установ, закладів і окремих організацій галузей бюджетної сфери», від 30.08.2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів і організацій окремих галузей бюджетної сфери» розробляються галузеві схеми посадових окладів, які враховують специфіку і конкретні умови кожної галузі бюджетної сфери.

Система оплати праці включає два напрямки: організацію праці та нарахування заробітної плати. Перше пов'язане з обліком відпрацьованого часу, а друге - з кількістю виконаної роботи. Тому система оплати праці розподіляється на дві форми: погодинну та відрядну, а вони, в свою чергу, мають різновидності.

Відрядна оплата праці - система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи. Відрядна оплата праці має два різновиди: пряму відрядну та відрядно-преміальну. Різновидом відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми. При прямій відрядній формі оплати праця працівника вираховується за відрядними розцінками незалежно від рівня виконаних норм виробку. Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку. Непряма відрядна система праці - застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують. При відрядно-прогресивній оплаті праці, обсяг робіт, виконаний понад норму, оплачується за збільшеними розцінками.

При відрядно-преміальній - виплачуються премії за відрядними розцінками понад заробіток за досягненні результати роботи.

Відрядна заробітна плата може бути індивідуальною та груповою (бригадною). При останній заробітна плата за виконані роботи розподіляється між членами бригади пропорційно до розрядів робітників та кількості відпрацьованих ними годин.

Акордна оплата праці - одна з форм заробітної плати, яка є різновидом відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує також акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягнені показники в роботі. Для обліку виробітку робочих застосовуються такі документи: наряд на відрядну роботу, який може бути індивідуальним або бригадним; маршрутний лист та інші. У наряді вказується обсяг виконаних робіт, сума заробітної плати, склад членів бригади, відпрацьований кожним час, розраховується коефіцієнт трудової участі, відповідно до якого розраховується премія робітникам. Наряд закривається в міру виконання завдання: його підписує бригадир. Акордний наряд застосовується в бригадах «кінцевої продукції». Заробітна плата визначається відповідно до калькуляції.

Недоліком наряду є те, що неможливо встановити, хто винен у виготовленні бракованих виробів. Усі недоліки наряду усуваються в маршрутному листі: там указується весь технологічний ланцюг, тому можна простежити, на якому етапі було допущено брак, Погодинна заробітна плата - форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Вона є основною нормою оплати праці в бюджетних установах. Відомі дві форми погодинної праці - проста погодинна та погодинно-преміальна.

При простій погодинній оплаті заробіток визначається, виходячи з кількості відпрацьованого часу та кваліфікації працівника. Робітникам із погодинною заробітною платою сума заробітку визначається, виходячи з годинної тарифної ставки та кількості відпрацьованих годин.

Основними напрямами соціальної політики України передбачено поступовий перехід (починаючи з 1999 р.) на погодинну оплату праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати Погодинна оплата праці передбачає нарахування заробітної плати працівникам, виходячи з погодинної тарифної ставки і фактичної кількості відпрацьованих ними годин за розрахунковий період.

При погодинно-преміальній оплаті додатково вводиться преміювання за якісне та своєчасне виконання завдань.

Документом з обліку відпрацьованого часу працівниками з погодинною заробітною платою є табель. Він служить для обліку та контролю робочого часу, нарахування заробітної плати, складання звітності про чисельність і склад працівників.

Сьогодні широко використовується оплата праці за контрактом, який полягає у домовленості сторін і пов'язується з виконанням умов контракту. В установах можуть застосовувати оплату праці за трудовими угодами. Трудова угода укладається між установою та робітником, який залучається зі сторони, для виконання конкретної роботи, якщо її неможливо виконати силами установи, або на договірних началах з відповідними підприємствами та організаціями.

Розподіл заробітної плати на системи, форми та види оплати і види заробітної плати має важливе значення для бухгалтерії, оскільки залежно від цього визначається синтетичний облік, на який відносяться витрати щодо нарахування заробітної плати.

Для контролю за використанням трудових ресурсів ведеться поточний облік чисельності персоналу та затрат робочого часу. Ці показники є об'єктами оперативного обліку та статистичного узагальнення, водночас вони органічно пов'язані з обліком заробітної плати, тому обробляються й контролюються бухгалтерією.

Оперативний облік чисельності персоналу ведеться у відділі кадрів і допомагає контролювати склад та рух чисельності робітників в установі та її структурних підрозділах. Для цього використовуються єдина документація з прийому, звільнення та переміщення робітників і уніфіковані регістри обліку особистого складу.

Первинний облік заробітної плати здійснюється в документах. типові форми яких затверджено наказом Міністерства статистики України від 1996 р. №144.

Для обліку особового складу використовуються такі документи:

1.Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу. Типова форма

2.Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу. Типова форма П-5.

3.Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору. Типова форма П-7.

4.Наказ (розпорядження) про надання відпустки. Типова форма П-6.

5.Особова картка. Типова форма П-2.

6.Табель обліку робочого часу. Типова форма П-13. (Погодинна форма оплати праці). Складає особа, уповноважена керівником бюджетної установи. В табелі не допускаються виправлення.

Для нарахування заробітної плати при відрядній формі оплати праці необхідні документи, в яких зазначаються обсяги виконаних робіт, наданих послуг та виготовленої продукції:

1. Наряд.

2. Рапорт про виробіток.

3. Маршрутний лист.

На кожного працівника в бухгалтерії бюджетної установи відкривається особова справа (особовий рахунок), в якій вказується:

- дата і рік народження;

- дата і номер наказу, відповідно до якого працівник зарахований до спискового складу установи;

- оклад (тарифні розцінки);

- копії документів, що дають право на пільги щодо нарахування прибуткового податку;

- додаткові утримання із заробітної плати;

- номер ідентифікаційного коду.

Аналітичний облік розрахунків із заробітної плати здійснюється У Розрахунково-платіжних, розрахункових відомостях:

- П-49 - розрахунково-платіжна відомість;

- П-50 - платіжна відомість;

- П-51 - розрахункова відомість;

- П-53 - платіжна відомість; -П-54 - особові рахунки;

- П-55 - накопичувальна картка виробітку;

- П-56 - накопичувальна картка обліку заробітної плати.