Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)

1.2. Економічні і політичні передумови виходу незалежної України на світовий ринок

Незалежна Україна проводить курс на поступове зближення з європейським і світовим співтовариством, на входження у світову економічну систему ринкового типу. Однак інтеграція України в систему світових господарських зв'язків є досить складною. Складнощі полягають у тому, що, з одного боку, країни з економікою ринкового типу розвивалися постійно на основі приватної власності, сформували відповідно до своїх потреб національні самодостатні господарські механізми, встановили і збалансували зв'язки з іншими країнами. З іншого боку, господарство України практично було відірване від економіки країн ринкового типу, його було сформовано на основі суспільної власності, воно мало відповідний механізм управління, виробництва і розподілу. Для того, щоб інтегрувати економіку України в систему світової економіки, необхідні час і переорієнтація її відповідно до вимог, які ставлять передумови такої інтеграції

Світова економічна система розвивається на базі політично незалежних держав. Інтеграція господарських систем таких країн у світову економічну систему не передбачає політичної інтеграції з позбавленням незалежності якоїсь із країн. Навпаки, політична самостійність країни є важливою умовою розвитку національної економіки та її адаптації до світогосподарських зв'язків. Тому для швидкої інтеграції України в систему світової економіки необхідне створення як низки політико-правових передумов усередині країни, так і відповідних підвалин до становлення світового господарства. До таких політико-правових передумов належать:

1) політичне визнання України. Проголошення Україною своєї політичної незалежності знайшло підтримку світової громадськості, її визнали як самостійну незалежну державу, понад сто країн світу встановили з нею дипломатичні зв'язки. Україна стала повноправним потенційним суб'єктом у системі міжнародних політичних та інших зв'язків і сама визначає свій політичний курс. Це дає можливість проводити їй свою зовнішню політику в інтересах взаємного розвитку на основі партнерства і співробітництва з іншими країнами;

2) забезпечення територіальної цілісності. У Конституції України зазначено, що територія України є недоторканою і неподільного. Водночас уряд України підтримує політику недоторканості кордонів усіх інших країн світу, не має територіальних претензій до своїх сусідів і не визнає територіальних претензій з їх сторони. Свою зовнішню політику країна формує на основі загальноприйнятих у світовому співтоваристві угод і принципів, що дає можливість брати участь у світових інтеграційних процесах;

3) створення адекватної системи національної безпеки;

4) побудова демократичної держави. Світові господарські зв'язки розвиваються на демократичних засадах свободи підприємництва, переміщення капіталів і всіх видів ресурсів. Україна проголосила себе демократичною державою і поступово проводить політику демократизації в усіх сферах суспільного життя;

5) безумовне виконання міжнародних зобов'язань. Економічні інтеграційні процеси відбуваються на основі взаємовигідних інтересів у розвитку національних економік. Останні можуть розвиватися ефективно, якщо

ґрунтуються на теорії економічно вільної людини, її прав і свобод, забезпеченні вільного підприємництва;

6) участь у глобальних і регіональних політичних процесах. Економічна інтеграція тісно пов'язана з політичними процесами глобального і регіонального характеру, в яких дотримано принципів підпорядкованості. Участь у таких процесах зближує політичні погляди учасників на вирішення економічних проблем, зокрема на інтеграцію;

7) формування відповідного законодавства і опрацювання ефективних механізмів його виконання. Особливу роль у посиленні інтеграційних процесів відіграє відповідне законодавство, що посилює чи послаблює як внутрішні, так і зовнішні зв'язки національної економіки. Національні законодавчі акти повинні сприяти співробітництву країн, що вступають у міжнаціональні господарські зв'язки, забезпечувати вільний рух капіталів, товарів як з країни, так і в країну.

Входження України в систему світової економіки вимагає радикального реформування господарської системи, тобто надання їй економічних рис, характерних для інтегрованих у світову систему національних економік. Це процес складний і тривалий, оскільки пов'язаний з реорганізацією відносин власності, структури виробництва, системи розподілу, створення ринкової інфраструктури. Тому для входження України в світову економічну систему їй необхідне виконання таких передумов:

1) забезпечення економічної й інституційної підтримки національного суверенітету, тобто формування самодостатньої економічної системи, здатної функціонувати для забезпечення потреб свого суспільства. Економічна система повинна бути гнучкою, здатною адаптуватися до вимог інтеграційних світових господарських зв'язків і водночас відстоювати національний суверенітет. Крім того, згадана передумова передбачає розвиток мережі національних інститутів владного і господарського характеру, які забезпечували б самостійність країни у міжнародних господарських зв'язках;

2) проведення оцінки економічного потенціалу і визначення напрямків структурної перебудови. Ця передумова визначає предмет входження України в систему світової економіки, готовність господарської системи включитися в міжгосподарські зв'язки, визначити напрямки структурної перебудови виробництва;

3) розробка і забезпечення реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення. Нагадаємо, що національні економіки країн, інтегрованих у світову економічну систему, сформовані як господарства ринкового типу. Міжнаціональні, або ж світові, господарські зв'язки також побудовані на засадах ринкових відносин. Тому для входження української економіки у світову систему необхідно проводити політику ринкових реформ, тобто переходу від жорсткого державного управління господарством до вільного підприємництва суб'єктів виробництва, до лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків виробників тощо. При цьому ринкові реформи передбачають роздержавлення засобів виробництва та їх приватизацію, створення стимулів до

ефективного виробництва і підвищення якості продукції, до зниження збитковості виробництва, підвищення його прибутковості, забезпечення соціального захисту тим верствам населення, які цього потребують. Співвідношення між приватними і неприватними видами власності повинно бути таким, щоб забезпечити високоефективне функціонування всього господарського механізму, зокрема фінансово-кредитну й інвестиційну діяльність, зростання продуктивності і підвищення якості продукції, оновлення основних фондів і технологій;

4) оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортної стратегії адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Особливе значення в зовнішньоекономічній діяльності будь-якої країни має її експортний потенціал, тобто наявність у національній економіці виробництва, продукція чи послуги якого є предметом експорту. Світова практика доводить, що експорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення «ноу-хау», інвестицій сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках. Вивезення ж сировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність від більш розвинених держав. На стан національної економіки в цілому також впливає експортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то це сприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Така країна не переживає надмірних криз та соціальних напружень, відзначається загальносуспільною стабільністю і особливо - фінансовою. Для здійснення позитивної для національної економіки зовнішньоекономічної діяльності необхідно створити гнучкий механізм регулювання насамперед її фінансово-кредитних і валютних відносин;

5) зміцнення національної грошової одиниці з її включенням у систему міжнародних розрахунків. Повноцінною незалежна національна економіка вважається за наявності в ній міцної національної грошової одиниці. У свою чергу, національна грошова одиниця може зміцнитися за умови високоефективної національної економіки, в якій повинні бути зацікавлені держава й окремі виробники. Сприятливий вплив на розвиток як національної економіки в цілому, так і зовнішньоекономічної діяльності має включення національної грошової одиниці в систему міжнародних розрахунків, тобто забезпечення її конвертованості щодо валюти інших країн або функцій платежу на ринках світу;

6) вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. Відсутність зовнішніх боргів сприяє швидкому розвитку економічних і соціальних процесів усередині країни і в міжнародному співробітництві. Україна отримала у спадщину від колишнього СРСР зовнішніх боргів на суму близько 17 млрд. доларів США. Однак західні держави можуть зважитися на залучення України до системи світових господарських зв'язків, врахувавши потенційні можливості її економіки, позитивне ставлення до ринкових реформ, вирішення політичних проблем, пов'язаних із ядерним роззброєнням;

7) формування почуття власної національної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності національних меншин України. Сьогодні в Україні ще дається взнаки колишнє колоніальне минуле, яке залишилося в психології людей, мові, побуті, культурі тощо. Декілька років політичної й економічної незалежності не підвищили життєвого рівня населення і не змінили його психології залежності від минулого. До того ж проросійські і прокомуністичні політичні сили спекулюють на труднощах молодої незалежної України і сіють зневіру щодо перспектив її розвитку, хоча не вагаючись, займають владні посади, приховують державне майно тощо. Україні необхідно формувати свою державну ідеологію, а проведенням реформ в економіці виховувати покоління, здатне відстоювати власну національну гідність, пишатися своїм суспільством.

У розвитку світогосподарських зв'язків визначальним є рівень мобільності капіталів, ресурсів, товарів, робочої сили. Швидкість їх руху, зниження витрат на переміщення визначають престиж на світових ринках тієї країни, яка зуміє їх забезпечити, вказуючи на вигідність співробітництва з нею.

Для розвитку національної економіки та її надходження до світової економічної системи недостатньо мати відповідний виробничий потенціал. Для цього необхідна розвинена виробнича і соціальна інфраструктура, яка б відповідала світовим зразкам. Тому для плідного розвитку світових господарських зв'язків необхідно забезпечити такі інфраструктурні передумови:

1) розвиток транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави. До таких комунікацій належать національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації, сервісне обслуговування транспортних перевезень. В Україні достатньо розвинені транспортні комунікації, але необхідно провести їх демонополізацію та постійно підвищувати їх якість, зокрема підтримувати належний стан транспортних засобів, сервісного обслуговування тощо;

2) розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з їх включенням до міжнародних систем. Для розвитку системи світових господарських зв'язків надзвичайно важливого значення набуває інформаційне забезпечення. Сучасна інформатика - це складні технологічні засоби, широко розвинена їх мережа, яка потребує високої мобільності та об'єктивності самої інформації, професіоналізму спеціалістів з інформаційних технологій. Україна хоч повільно, але розвиває свою систему інформатики.

Успіх економічної інтеграції України в світове співтовариство значною мірою залежатиме від того, яким шляхом піде політична інтеграція, тобто які політичні сили всередині України та за її межами прагнутимуть до реалізації того чи іншого напряму інтеграції.

Уже з перших днів політичної незалежності стало очевидним, що уникнути політичної інтеграції з країнами колишнього СРСР Україні не вдасться. Для цього є кілька причин: по-перше, різко відійти від зв'язків з колишніми республіками неможливо через деформованість структури економіки і необхідність протягом певного часу зберігати технологічні й економічні відносини; по-друге, на час відокремлення України були відсутні власні державні структури військового, господарського характеру, здатні захистити політичну й економічну незалежність; по-третє, при владі в Україні залишилися чиновники колишньої командної економіки, які намагалися якщо не повернути до старої системи, то хоча б зберегти зовнішні риси колишніх зв'язків; по-четверте, Росія виявила себе монополістом щодо енергоресурсів серед держав колишнього Союзу, за постачання яких вимагала тієї чи іншої політичної компенсації. Отже, Україна змушена була врахувати ці причини, оцінити реальну як власну, так і навколо себе політичну й економічну ситуації, і піти на політичну інтеграцію з країнами колишнього Союзу. Таким чином, наприкінці 1991 року в Білорусі, в Біловезькій Пущі, Україна, Білорусь і Росія денонсували попередній союзний договір і підписали угоду про створення нової форми політичної інтеграції - Співдружності незалежних держав (СНД), до якої згодом приєдналася решта республік, крім країн Балтії.

Разом з тим, Україна заявила, що створення СНД не обмежує її як члена цієї організації у встановленні політичних зв'язків з іншими країнами, міжнародними організаціями, союзами тощо. Вона налагоджує з країнами Західної Європи співробітництво в економічній, політичній і військовій сферах. Особливо пильно вивчається можливість входження України до системи європейської інтеграції. Адже Україна була штучно ізольована від Європи і не мала можливості повноправного спілкування. На шляху її входження в європейську спільноту стояло декілька бар'єрів. Один з них - ядерна зброя, яка залишилася в Україні після розпаду СРСР. Західні держави, зокрема США, за підтримки Росії вдалися до політичного тиску на Україну, змушуючи її відмовитися від цієї зброї і підписати угоду про її знищення, оскільки Україна сама в Декларації про державний суверенітет проголосила свій без'ядерний статус у майбутньому. Зважаючи на по надмірні економічні труднощі всередині країни, необхідність технічного обслуговування ядерної зброї підприємствами Росії, враховуючи прагнення швидше інтегруватися у світове співтовариство, Україна в січні 1994 року підписала тристоронню заяву (Україна, США, Росія) про ліквідацію стратегічної ядерної зброї в Україні. Це певною мірою відкрило дорогу до швидкого економічного співробітництва з країнами Заходу, зокрема з Європейським співтовариством.

Політика, яку проводить Україна, знаходить підтримку і розуміння у світі. Відчувається все більший інтерес до України і зацікавленість у співробітництві з нею. Орієнтири західних політиків змінюються кардинально, що зумовлено насамперед її важливим геополітичним становищем і великим потенціалом. У багатьох офіційних документах зазначено, що незалежна, демократична й економічно міцна Україна є важливим чинником стабільності й безпеки в Європі. Проводиться все більше робочих зустрічей і консультацій з керівництвом НАТО з питань формування системи безпеки в Європі та участі в ній України, з європейськими фінансовими та іншими організаціями щодо залучення України до взаємовигідного господарського співробітництва. Україна першою серед країн СНД підписала угоду про участь у реалізації програми «Партнерство заради миру», ініційованої США. Презентаційний документ, розроблений з цього приводу Україною, відображає аспекти бачення нею першого кроку для вступу до НАТО.

Господарчі підвалини зовнішньоекономічних зв'язків України, входження у світове господарство склалися ще за часів Радянського Союзу. УРСР займала 2,6% території колишнього Союзу, в ній проживало 18% його населення (близько 52 млн. чол.). її валовий внутрішній продукт (ВВП) становив у 1990 році 166 млрд. руб. у поточних цінах, а в 1991 році - 233 млрд. руб. у структурі чистого національного продукту (табл. 1.2.1).



У 1989 році УРСР мала значно кращі показники по СРСР, ніж інші республіки, випереджаючи їх за розвитком у промисловості і сільському господарстві, але поступаючись у будівництві і зовнішній торгівлі.

Україна має історичні, природні, техніко-технологічні та організаційно-економічні основи для участі в міжнародному розподілі праці, хоча в геологічному і гідрогеологічному аспектах її територія недостатньо вивчена (зокрема, її глибинну будову досліджено лише на 10%).

Характеризуючи економічний потенціал України, слід вказати, що територія її складає 603,7 тис. км2, кількість населення - 49,4 млн. осіб (на 1 січня 2001 року), міське населення - 34,0 млн. осіб (67,8% усього населення держави). Має місце висока густота населення: 85 осіб на 1 км2. Понад 25 млн. осіб зайнято в народному господарстві, зокрема, в галузях матеріального виробництва - 18,4 млн. осіб. Спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою налічується 6,8 млн. осіб, що становить майже 30% усіх трудових ресурсів країни.

Україна має великі запаси корисних копалин і надзвичайно вигідне територіальне поєднання сировинних родовищ, володіє значними покладами вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, урану, мінеральних солей (табл. 1.2.2). За запасами нафти Україна посідає четверте, а газу - третє місце в Європі, але за рівнем їх видобутку значно поступається країнам з близькими до неї запасами.

Таблиця 1.2.2

Загальна характеристика задоволення потреб України власними ресурсами палива й сировини

№ за/пРесурсиВідсоток№ за/пРесурсиВідсоток
1.Графіт70016.Динасова сировина108-110
2.Каолін первинний40017.Гіпс106
3.Ртуть25018.Вогнетривкі глини105
4.Бром25019.Цементна сировина100
5.Сірка самородна20020.Вугілля95
6.Марганцеві руди17521.Доломіт70
7.Скляна сировина16722.Бентонітові глини45-50
8.Сіль кухонна15023.Газ природний22
9.Формувальні матеріали11224.Польова шпатова сировина16
10.Залізні руди14025.Солі калійні11-12
11.Титанові руди14026.Нафта8
12.Камінь будівельний11627.Магнезит0
13.Мінеральні фарби15028.Глиноземна сировина0
14.Каолін вторинний11229.Апатит, фосфорит0
15.Флюсова сировина11030.Плавиковий шпат0
В Україні за часів Радянського Союзу щорічно видобувалося майже 165 млн. т кам'яного і бурого вугілля, що значно перевищувало його видобуток у Великобританії, Франції і Туреччині узятих разом. У 1990 році було видобуто 105 млн. т залізної руди, що майже вдвічі більше ніж у США, чавуну і сталі вироблялось приблизно стільки, скільки в Німеччині і Франції разом взятих, а готового прокату в 2,5 рази більше, ніж у Великобританії, і в 2 рази більше, ніж в Італії.

Виробництво металу було більшим за споживання, а власне виробництво готового прокату в 1990 році становило 38,6 млн. т, що в 1,5 рази перевищувало споживання (25,4 млн. т). При цьому співвідношення вивозу і ввозу продукції чорної металургії становило в ті роки 1 : 2,8. Проте у 1990 році валовий національний продукт (ВНП) УРСР зменшився на 2,4%, а у 1991 році - вже на 7,5% (у цінах 1990 року). Зменшення чистого національного продукту (ЧНП) у 1991 році оцінюється щонайменше в 11%, а в будівництві - навіть в 16%. Спад у промисловості і транспорті становив приблизно 10%, а в сільському господарстві - приблизно 7%.

Характер накопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, яка склалася з орієнтацією на фондоємні види виробництва, вимагали значних інвестицій у базові галузі економіки на відшкодування та якісне оновлення

фондів. Так, у 1990 році ступінь зносу основних виробничих фондів становив 37,1% (у тому числі в промисловості - 50,3%), у сільському господарстві - 26,2%, в будівництві - 62,8%. За таких обставин структурна трансформація економіки сучасної України є однією з найважливіших умов для інтеграції у світову економіку і визначення її місця в системі міжнародного розподілу праці.

У державно-монопольній структурі зовнішньої торгівлі колишнього СРСР переважав негнучкий відомчий підхід до експорту й імпорту. Він був вкрай несприятливим для тих республік, економіка яких не так сильно залежала від міжреспубліканських поставок і які володіли експортним потенціалом. Так, у колишньому СРСР понад 80% промислового виробництва УРСР не мало на її території завершеного технологічного циклу, що зробило сучасну Україну залежною від стану її зовнішньоекономічних зв'язків, причому значна частка цієї залежності припадає на країни СНД.

Функціонування народногосподарського комплексу України значною мірою залежить від поставок з інших країн різних видів мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших видів сировини. Це стосується передусім нафти і газу. Україна забезпечена власними ресурсами нафти на 12%, газу - на 22%. За прогнозами Державного комітету з нафти і газу, видобуток в Україні у 2010 році нафти становитиме 7-7,5 млн. т, газу - 30-31 млрд. м3. А при нинішніх витратах палива країні потрібно кожного року мати 57-60 млн. т нафти та 115-120 млрд. м3 газу. Це змушує імпортувати велику кількість вуглеводів, які постійно дорожчають на ринках збуту. За таких умов енергетична програма країни орієнтується на підвищення ефективності власного енергетичного комплексу, розвиток енергозберігаючих технологій та структурну перебудову економіки.

З енергетичною програмою безпосередньо пов'язана і структурна перебудова економіки України, яка досі має деформовану структуру народного господарства як спадок від колишнього СРСР (табл. 1.2.3).



Докорінна перебудова в напрямку зниження частки важкої індустрії, військово-промислового комплексу і підвищення виробництва наукоємних продуктів і товарів народного споживання дозволила послабити залежність підприємств-гігантів від поставок палива й енергії з-за меж України, але на той час призвела до кризи суміжних галузей виробництва. Адже тільки на потреби важкої індустрії використовувалося 78% річного обсягу газу. Розв'язання комплексних проблем енергетичного майбутнього України вбачалося в жорсткому режимі економії, врахуванні власних теплових, ядерних, гідрологічних ресурсів, використанні альтернативних джерел енергії та розвитку економічного співробітництва з близьким і далеким зарубіжжям. Енергетичне самозабезпечення було і є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна зможе, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій. Важливим є також впровадження альтернативних енергетичних джерел, розвиток власного енергетичного машинобудування на основі вітчизняних наукових та виробничих здобутків і досягнень високорозвинених країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо.

Поряд з безперечною необхідністю інтеграції України у світове господарство вона має і об'єктивні можливості для розвитку зовнішньоекономічних відносин. Економіка України забезпечується продукцією власного виробництва на 82%. Практично повністю покриваються власні потреби у вугіллі, продуктах коксохімії, продукції м'ясо-молочної та комбікормової промисловостей, хлібобулочних та макаронних виробах. За межі країни вивозиться понад 16% суспільного продукту, в тому числі понад 40% чорних металів і металевих виробів, окремих видів енергетичного, підйомно-транспортного, нафтового, хімічного та ковальсько-пресового устаткування, автомобілів, тракторів, трансформаторів, тепловозів, екскаваторів, шин, автобусів, сільськогосподарської техніки і цукру. Виробництво, хоч і в невеликих обсягах, наукоємної продукції машинобудування, металообробки, приладобудування, військово-промислового комплексу свідчить про високу кваліфікацію виробничих потужностей, кадрового потенціалу в країні. Одним із пріоритетів машинобудування можуть стати авіаційна та суднобудівна галузі промисловості, продукція яких відповідає світовим стандартам.

Експортний потенціал України складають чавун, прокат чорних металів, залізні, марганцеві руди, продукція машинобудування, електроніки й радіоелектроніки та інші промислові вироби. Крім того, експорт у Росію та інші держави СНД зосереджено на продукції сільського господарства, зокрема м'ясо-молочних продуктах, соняшниковій олії, цукрі. Продовольчі ресурси України достатні не тільки для повного задоволення потреб населення, а й для поставки за її межі.

У той же час в Україні відчувається нестача лісових ресурсів. За рахунок місцевих ресурсів потреби в деревині задовольняються лише на 38-40%, а решта сировини ввозиться з багатолісових районів Росії (до 60%). Також дуже гостро стоїть проблема забезпечення країни папером і картоном, бо потреби в

цій продукції забезпечуються за рахунок власних ресурсів тільки на 30-40%. З інших країн СНД надходять також ядерне паливо для атомної енергетики, рідкоземельні та інші кольорові метали, сировина для виробництва фосфорних добрив. Через імпорт Україна також одержує сировину для легкої промисловості - бавовну, вовну, тканини усіх видів, хімічні волокна, хутро.

У 1990 році експорт продукції в колишні республіки Радянського Союзу становив 83%, а імпорт 72% відповідного напрямку зовнішньої торгівлі УРСР. Найбільшу частину як експорту, так і імпорту становили вироби машинобудівної та металообробної галузей промисловості. Друге місце в експорті займала продукція чорної металургії, а в імпорті - нафта і газ. Частка експорту продовольчих товарів в інші республіки становила 5% загального експорту України і лише 20% експорту сплачувалося у вільно конвертованій валюті (ВКВ).

З січня 1991 року торгівлю в межах РЕВ між колишніми соціалістичними країнами було переведено у вільно конвертовану валюту, і обсяг української торгівлі різко впав (експорт у радянських карбованцях зменшився на 46%, а імпорт - на 39%). Проте український експорт у ВКВ досяг 50% від загального обсягу торгівлі; решту 50% становила торгівля за бартером і за неконвертовану валюту.

Розпад СРСР і започаткування періоду трансформації економіки країн СНД призвели до різкого спаду у взаємних економічних відносинах. Взаємний товарообіг скоротився в зазначений період майже втричі. Питома вага взаємної торгівлі у загальному товарообігу в країнах СНД у 1991 році дорівнювала 60%. Якщо у 1988-1990 роках у міжреспубліканський товарообіг було залучено близько чверті ВВП, то у 1991 році -0,1.

З нагромадженого досвіду та експортного потенціалу для України основними сферами міжнародної спеціалізації могли б бути: авіакосмічна та гірничо-металургійна галузі промисловості, окремі підгалузі машинобудування, сільське господарство і туризм. Практичне здійснення цієї політики потребує глибокої структурної і технологічної перебудови національної економіки на засадах залучення капітали: та впровадження новітніх державних регулюючих важелів.

Аналіз економічних, політичних і соціальних ресурсів дозволяє зробити висновок, що для становлення України як процвітаючої незалежної держави існують всі передумови, як то:

• наявність промислових, сировинних ресурсів, чорноземів, що дає змогу повністю забезпечити населення продуктами харчування;

• потенційна здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час за рахунок активізації ринкових стимулів до праці;

• вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат, багата різноманітна і мальовнича природа.

Тобто можна стверджувати, що Україна має достатні трудові і природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як незалежної, суверенної держави, інтеграції у світову співдружність.

Наприкінці 1991 року Україна почала розбудовувати власні урядові та економічні установи. Було прийнято багато законів щодо прав власності, форм економічної діяльності, іноземних інвестицій, оподаткування та інших сфер економіки. Сформувалася також стратегія реформ, яка передбачала проведення суттєвої демонополізації промисловості і приватизацію державної власності до початку лібералізації цін. Однак обвальна лібералізація цін в Росії змусила Україну змінити порядок проведення реформ.

Розпочинаючи розбудову незалежної України, в основу функціонування механізму її зовнішньоекономічної діяльності були покладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків, які передбачали максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного й валютного регулювання міжнародних господарських зв'язків, надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності певної самостійності згідно із міжнародною практикою.

Ще до проголошення незалежності України частка її експорту у загальному обсязі виробництва не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-х роках відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і у відсотковому відношенні, а в його товарній структурі найбільша частка припадала на сировину і матеріали. Така незначна включеність України в міжнародний розподіл праці не могла відповідати її національним інтересам, вона залишала економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямків сучасної науково-технічної революції і могла призвести до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу.

Зовнішньоекономічна діяльність України в перші п'ять років незалежності була значною мірою нераціональною, бо характеризувалася вузькою географією, а її структура й ефективність не відповідали потребам формування ринкової економіки відкритого типу. Ніяких позитивних зрушень не відбулося і в структурі експорту. В цілому по Україні на той час у товарній структурі експортних поставок основну частку становили сировинні матеріали і товари народного споживання (близько 90%). На машинобудівну продукцію припадало всього 7%. Така структура експорту була зумовлена насамперед деформованою структурою економіки України.

Обсяг зовнішньої торгівлі України в 1991 році становив 3294 млн. інв. крб., у тому числі експорт - 1789,6 млн. інв. крб., імпорт - 1504,4 млн. інв. крб., експорт перевищував імпорт на 285,2 млн. інв. крб. При цьому позитивне сальдо з експорту Україна мала з 54 країнами (із 107), зокрема з Румунією в обсязі 162,0, Норвегією - 105,0, Туреччиною - 68,8, Панамою - 63,6, Кубою -48,7, Китаєм - 45,5 млн. інв. крб.

Що стосується торговельних зв'язків України з країнами СНД, то у 1991 році їх обсяг дорівнював 94,8 млрд. крб. Основна частка товарообміну припадала на Росію (60,3% експорту і 89,5% імпорту), Азербайджан (відповідно 14,6 і 4,9%), Білорусь (6,5 і 6,7%). Якісно відрізнялась за своїм характером і структура торгівлі з державами так званого ближнього зарубіжжя, в якій переважала продукція машинобудування, вугільної промисловості, чорної та кольорової металургії, харчової, хімічної та легкої промисловостей, сільського господарства. Про високу інтенсивність інтеграційних зв'язків між ними свідчить той факт, що в товарообмін із вказаними країнами залучається майже третина валового продукту України. На той час Україна мала позитивне сальдо в торгівлі з країнами СНД, що говорить про її відносно стійкі позиції на регіональному ринку, незважаючи на те, що з трьома республіками колишнього СРСР (Росією, Латвією, Таджикистаном) Україна мала від'ємне сальдо.

Загальний обсяг експорту у країни далекого зарубіжжя в 1992 році становив 3194,3 млн. дол. США, або 54,2% від рівня експорту 1991 року. При цьому частка бартерних операцій у загальному обсязі експортних поставок склала 62,9%, що майже втричі більше показників 1991 року. У 1992 і 1993 роках поставки в країни ближнього зарубіжжя не вважались експортом-імпортом і не обчислювались Міністерством статистики.

У 1994 році було досягнуто і реалізовано домовленість з Європейським Співтовариством щодо надання Україні позики на суму 85 млн. екю (ПО млн. дол. США), забезпечено виконання відповідних умов для одержання нею останньої частини Реабілітаційної позики Світового банку на суму 400 млн. дол. США. Експорт по Україні за 1994 рік склав 9708171,8 тис. дол. США, імпорт - 9989215,8 тис. дол. США, що засвідчує перевагу ввозу, а не виготовлення та вивозу продукції (табл. 1.2.4).





В експортно-імпортній діяльності України у 1994 році на країни колишнього СРСР припадало 57% експорту і 76% імпорту, а найвагомішими серед них були взаємовідносини з Російською Федерацією (39,5% експорту і 60% імпорту). На інші країни світу припадало 43% експорту і 24% імпорту, серед яких частка Німеччини склала 2,2% експорту і 5,7% імпорту, а США мали 3,4% експорту і 1,8% імпорту, що підтверджує перевагу раніше встановлених взаємозв'язків.

На зовнішньоекономічні показники діяльності України в 1995 році почали впливати іноземні інвестиції, які зросли на 55%. За даними агентства «City Tolerate», прямі іноземні інвестиції в країні досягли 750 млн. дол. США.

Найбільшими інвесторами були США (22,8%) та Німеччина (17,3%). Найбільш перспективними галузями української економіки іноземні інвестори вважали внутрішню торгівлю та харчову промисловість. У 1995 році експорт по Україні склав 1156651,8 тис. дол. США і переважив імпорт який склав 11329039,4 тис. дол. США.

За останні роки значно активізувався взаємозв'язок між Російською Федерацією і Україною, який у нових економічних умовах існування набув нових різноманітних форм і сприяв значному збільшенню обсягу зовнішньоекономічного обміну. У 1995 році товарообіг між Україною і Росією склав 108,8 млрд. дол. США, що на 441,5 млн. дол. США більше ніж у попередньому році. При цьому частка Росії в зовнішній торгівлі України знизилась з 49,6% до 47,3%.

Починаючи з червня 1995 року, простежувалась чітка тенденція збільшення експорту українських товарів до Росії.

Збільшенню обсягів експорту сприяла лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. У 1995 році він зріс майже на 1 млрд. дол. США у порівнянні з 1994 роком і досяг 5,027 млрд. дол, що склало 43,5% від усього українського експорту. Крім того, вагомо скоротився російський імпорт: з 36,34 млрд. дол. США у 1994 році до 5,8 млрд. дол. у 1995 році. Відповідно і частка Російської Федерації у загальному імпорті України знизилась з 59,1% до 51,2%. Зовнішньоторговельний обіг України у 1995 році становив 31,8 млрд. дол. США, що на 17,7% було більше ніж у 1994 році при від'ємному сальдо торговельного балансу - 1,2 млрд. дол. США. Це створювало додатковий тиск на платіжний баланс і вимагало залучання кредитних ресурсів. Деякі види української сировини і матеріалів мали ціни, значно нижчі за світові, і підприємства призвичаїлися відправляти їх за кордон за демпінговими цінами, що спричинило антидемпінгові розслідування у деяких країнах. Але держава на той час не мала змоги вплинути на ці негативні процеси, хоча повинна була регулювати і контролювати їх. Проте регулюючих механізмів впливу держави на суб'єктів господарювання ще і досі недостатньо.

На зовнішньоекономічну діяльність у перші роки незалежності України вплинула економічна нестабільність, відсутність загальнодержавної програми перетворень, сліпе копіювання чужих зразків та інші об'єктивні і суб'єктивні фактори деструктивних процесів в економіці. Це загальмувало входження України у міжнародну господарську спільноту, встановлення нових виробничих відносин і розвиток зовнішньоекономічних зв'язків для відтворення продуктивних сил.

Все це позначилося на стані економіки країни і призвело до нечуваного спаду виробництва. Так, з 1991 по 1995 рік обсяг промислового виробництва скоротився до 53% порівняно з 1990 роком. Підприємства здебільшого зупинялися. Матеріально-технічна база багатьох з них уже була виснажена, обладнання морально застаріло. Непомірні ціни на енергоносії та сировину, низька купівельна спроможність населення робили виробництво нерентабельним. У той же час зросла конкуренція товарів вітчизняних підприємств з імпортними товарами, виробництво яких не вимагало значних капіталовкладень та високих технологій і які (через відносно низьку собівартість) могли бути реалізовані за доступними цінами. Ринок країни в значній кількості заполонили низькоякісні імпортні товари широкого вжитку, створивши додаткові труднощі для вітчизняних товаровиробників.

За даними журналу «Central European Economic Review», напередодні 1996 року Україна посідала 20 місце серед 26 постсоціалістичних країн і колишніх союзних республік за досягненнями ринкової трансформації.

Подальша інтеграція економіки України у світове господарство, її ефективність значною мірою залежали від використання наявних ресурсів, які були основним елементом економічного потенціалу.

Після проголошення незалежності і відходу від командно-адміністративної та переходу до відкритої економіки помітним було послаблення взаємних стосунків між країнами колишнього СРСР. їх дуже активно витісняли з економічного пострадянського простору треті країни. На той час були невизначеними ключові характеристики відкритої економіки, хоча до них відносили розвиток сфери міжнародного обміну товарами і факторами виробництва, набуття самостійності фінансової сфери, економічну політику в регулюванні економіки.

Непередбачуваність економічних процесів у перехідний період зумовила пріоритетне значення короткострокового (місячного, квартального) прогнозування у визначенні поточних тенденцій розвитку і внесенні відповідних коректив, які, на жаль, не вдалось втілити на той час.