Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)

3.1. Зовнішньоекономічна політика підприємств України: її склад, структура та особливості

Зовнішньоекономічні зв'язки формуються і здійснюються під впливом різноманітних регуляторів, що впливають на виникнення зв'язків і направляють їх розвиток у єдину ефективну політико-економічну систему, яка захищає інтереси держави. Регулятори зовнішньоекономічних зв'язків можуть бути економічними, організаційно-правовими й адміністративними в узагальненій класифікації.

Економічні регулятори впливають на економічні інтереси виникнення і здійснення даних зв'язків. До них належать: співвідношення попиту і пропозиції; співвідношення світових і внутрішніх (вітчизняних) цін, тарифів, курсів валюти, процентних ставок; співвідношення світового і вітчизняного рівнів розвитку виробництва товарів (робіт, послуг) за їх обсягами, якістю й ефективністю; економічні стимули; прогнози, плани, програми. Варто мати на увазі, що в ринковій економіці план не є директивою. Він являє собою визначення перспективних цілей розвитку і виявлення найбільш важливих макроекономічних пропорцій.

Організаційно-правові та адміністративні регулятори - це регулятори командно-адміністративного характеру. Вони припускають прямий цілеспрямований вплив держави на формування і розвиток зовнішньоекономічних зв'язків через різноманітні директивні акти. До них відносяться: квотування і ліцензування експорту й імпорту товарів (робіт, послуг); ліцензування окремих видів діяльності; механізм обов'язкового продажу частини валютної виручки від експорту товарів (робіт, послуг); митні режими; митне оформлення ввезення і вивозу товарів; валютний, митний контроль; експортно-імпортний контроль.

Зовнішньоекономічна політика держави багато в чому залежить від стану її платіжного балансу і базується на таких принципах:

1) перехід суб'єктів господарювання від разових зовнішньоекономічних угод до постійних економічних зв'язків;

2) орієнтація зовнішньоекономічної діяльності на довгострокову перспективу;

3) захист ринку і стимулювання економіки;

4) поділ функцій зовнішньоекономічної політики між державою в цілому й окремими суб'єктами господарювання;

5) розгляд зовнішньоекономічної політики як важливої складової частини всієї зовнішньої політики.

У цих умовах головним завданням зовнішньої політики є створення сприятливих умов на світовому ринку для експортерів та активізації ефективних зовнішньоекономічних зв'язків.

Зовнішньоекономічна політика держави (external economical policy) - це, цілеспрямована діяльність держави по формуванню і використанню зовнішньоекономічних зв'язків для зміцнення свого потенціалу (політичного, економічного, соціального, екологічного) і ефективної участі у світовій економіці

Зовнішньоекономічна політика має часовий і просторовий аспекти.

Часовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по формуванню і використанню зовнішньоекономічних зв'язків на сучасний момент і на тривалий період. Тому зовнішньоекономічна політика включає поточну і довгострокову політику. Поточна зовнішньоекономічна політика полягає в оперативному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності Довгострокова зовнішньоекономічна політика спрямована насамперед на вирішення великомасштабних зовнішньоекономічних завдань, що потребують великих витрат часу і капіталу.

Просторовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по основних напрямках впливу на світову і вітчизняну економіку.

За цією ознакою до складу зовнішньоекономічної політики держави входять зовнішньоторговельна, зовнішньоінвестиційна, валютна і митна політики (рис. 3.1.1).



Зовнішньоторговельна політика встановлює і регулює відносини з іноземними державами в галузі зовнішньоторговельної діяльності, що охоплюють міжнародний обмін товарами (роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності). Ці відносини будуються на основі дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права я зобов'язань, що витікають із міжнародних договорів.

Зовнішньоторговельна політика поділяється на експортну та імпортну політики.

Експортна зовнішньоторговельна політика спрямована на реалізацію конкурентоспроможних товарів на світовому ринку і стимулювання їх виробництва. Для стимулювання експортоспроможних виробництв використовуються державні закони, бюджетне фінансування, кредити, фінансування НДДКР тощо.

Імпортна зовнішньоторговельна політика спрямована на регулювання ввезення іноземних товарів (робіт, послуг). Інструментом такого регулювання є пряме обмеження імпорту з метою захисту вітчизняної економіки. Для цього використовуються ліцензування і контингентування імпорту, антидемпінгові й компенсаційні мита, система мінімальних імпортних цін. Адміністративні формальності прямо не направлені на обмеження імпорту, проте їх дія обмежує зовнішню торгівлю. До них належать митні формальності, санітарні і ветеринарні норми, технічні стандарти і норми.

Імпортна зовнішньоторговельна політика враховує роль імпорту у вітчизняній економіці. Ця роль визначається двома моментами:

1) імпорт як традиційне джерело митних прибутків держави;

2) імпорт як антимонопольний важіль і елемент виробництва, що утворює конкурентоспроможність вітчизняного товару.

Зовнішньоінвестиційна політика являє собою комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави і регулювання вивозу інвестицій за кордон. Вона містить у собі як політику імпорту іноземних інвестицій, так і політику експорту вітчизняних інвестицій.

Політика імпорту іноземних інвестицій спрямована на вирішення таких завдань:

• збільшення обсягу вітчизняного виробництва товарів і послуг на рівні міжнародних стандартів;

• залучення передової технології, досвіду, ноу-хау тощо;

• збільшення зайнятості населення і скорочення рівня безробіття;

• збільшення сукупного суспільного і національного доходу. Політика експорту вітчизняних інвестицій спрямована на вирішення таких завдань:

• просування експортних товарів (послуг) на закордонні ринки;

• розвиток закордонного виробництва для отримання прибутків або для забезпечення гарантованого постачання на ринок імпортних товарів;

• зміцнення банківської сфери і підвищення ефективності валютних операцій;

• зміцнення страхової системи і збільшення активності страхового бізнесу.

Валютна політика - це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, здійснюваних державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютна політика являє собою діяльність держави щодо цілеспрямованого використання валютних коштів. Зміст валютної політики багатогранний і включає опрацювання основних напрямків формування та використання валютних коштів, розробку заходів, спрямованих на ефективне використання цих коштів.

Сферою дії валютної політики є валютний ринок, ринок дорогоцінних металів.

Поточна валютна політика поділяється на дисконтну і девізну політики. До валютної політики також належать валютне субсидування і диверсифікація валютних резервів. Завданням поточної валютної політики є забезпечення платіжних балансів.

Валютна дисконтна політика є системою економічних і організаційних заходів по використанню дисконтної ставки відсотка для регулювання руху інвестицій і збалансування платіжних зобов'язань, орієнтованих на коригування валютного курсу. Ця політика проявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси, міграції короткострокових інвестицій.

Валютна девізна політика — система регулювання валютного курсу купівлею і продажем валюти за допомогою валютної інтервенції і валютних обмежень. Валютна інтервенція - це цільова операція НБУ з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти певними рамками його підвищення або зниження. Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових, організаційних засобів, що регламентують операції з національною й іноземною валютою, золотом.

Довгострокова валютна політика охоплює довгострокові засоби структурного характеру по зміні валютного механізму. Основними методами довгострокової валютної політики є міждержавні переговори й угоди насамперед у межах Міжнародного валютного фонду, а також на регіональному рівні (Європейський фонд валютного співробітництва тощо). Засобами довгострокової валютної політики є механізм валютних розрахунків, режим валютних курсів і паритетів, використання золота, резервної валюти, міжнародних платіжних засобів тощо.

Митна політика є складовою частиною внутрішньої і зовнішньої політики держави. її метою є забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-політичних задач щодо захисту вітчизняного ринку і стимулювання розвитку економіки.

Митна політика є частиною митної справи, основи якої визначені Митним кодексом. Більш детально митна політика була розглянута у попередньому підрозділі як підсумковий результат застосування методів митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств.