Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)

6.3. Кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств можливості і перспективи

Роль кредитування в міжнародній практиці при налагодженні взаємовідносин суттєво зросла протягом останнього десятиріччя. Для поглиблення інтеграційних процесів та подальшої їх інтернаціоналізації експортери змушені створювати якомога більше можливостей для співробітництва зі своїми партнерами, які виступають потенційними клієнтами і споживачами. Найбільш привабливими формами такого співробітництва є факторинг та форфейтинг.

Факторинг (factoring) - придбання банком (чи фактор-фірмою) права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, скупленими в різних осіб. Здебільшого банк купує дебіторські рахунки на поставлений товар чи надані послуги

Факторингові операції поширені в усіх розвинених країнах світу не тільки у внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Такий стан розвитку факторингу умовлений прагненням підприємств та організацій в умовах ринкової економіки до прискорення обігу коштів у розрахунках, скорочення розмірів відволікання коштів у дебіторську заборгованість, зменшення неплатежів.

Проект Цивільного кодексу України присвячує факторингу цілу главу. Відповідно до ст.1138 за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або бере на себе зобов'язання передати кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта), а клієнт відступає або бере на себе зобов'язання відступити факторові ту свою грошову вимогу до третьої особи, яка випливає з відносин клієнта (кредитора) з цією третьою особою (боржником).

З економічної точки зору, факторинг належить до операції посередницького типу. Його доцільно визначити як специфічну послугу, що надається спеціалізованими закладами (факторинговими фірмами або факторинговими відділами банку) своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування. Основна мета факторингового обслуговування - інкасування дебіторських рахунків своїх клієнтів та отримання на їхню користь платежів за відвантажені товари та здійснені послуги. Загальний механізм досягнення такої мети - надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов'язання платника. Тому в факторингу поєднується декілька банківських послуг: розрахунково-платіжні, кредитні, аудиторські, інформаційні тощо.

У факторингових операціях беруть участь три сторони: факторинговий відділ, який купує рахунки-фактури своїх клієнтів; клієнт (постачальник товару, кредитор), який укладає угоди з факторинговим відділом; підприємство (позичальник) - покупець товару.

Поняття факторингу невіддільне від поняття товарного кредиту, тому що факторинг являє собою насамперед систему фінансового та організаційного забезпечення товарного кредиту. Але ця діяльність не повинна ідентифікуватися зі стягненням заборгованості, коли мова йде про прострочені платежі, які можуть бути сумнівними або безнадійними.

Механізм здійснення факторингової операції можна дослідити за поданою нижче схемою (рис. 6.3.1), де 1 - відвантаження товару за двостороннім зовнішньоекономічним договором, 2 - виставлення розрахункових документів, 3-перевірка платоспроможності покупця, 4 - оплата факторинговим відділом банку розрахункових документів постачальнику, 5 - оплата розрахункових документів покупцем.

За умовами договору, клієнт сплачує відповідну суму факторинговому відділу за проведення розрахунково-кредитних операцій. Ця сума складається з двох частин:

• відсотка за кредит, який надається факторинговим відділом. Цей відсоток на 1-2 пункти вищий за діючу облікову ставку;

• комісійних (за інкасацією рахунків 1,5-2,5% від вартості рахунків-фактур).



Факторинговий відділ проводить оцінювання фінансового стану клієнта, визначає галузь його діяльності, асортимент продукції, що реалізується, кон'юнктуру ринку тощо, на основі чого постачальник укладає з факторинговим відділом договір за наведеною нижче формою про факторингове обслуговування, за яким він отримує право одержання платежів щодо власних боргових вимог на певних умовах.

Факторинговий відділ має право надавати своїм клієнтам такі види послуг:

• придбання прав у постачальника на отримання коштів у покупців (за відвантажені товари і здійснені послуги);

• оплата платіжних документів, які були виставлені покупцеві (право на кредиторську заборгованість);

• разове придбання права отримання коштів за платіжними вимогами, акцептованими платником (купівля простроченої кредиторської заборгованості);

• придбання векселів.

На сучасному етапі в багатьох країнах світу факторингові компанії мають систему «on line». Зміст її полягає в тому, що вони через комп'ютерну систему можуть цілодобово отримувати точну й оперативну інформацію про фінансовий стан обох сторін факторингових відносин. При цьому факторингова компанія надає своїм клієнтам різну інформацію не тільки про бухгалтерські розрахунки, а й з питань стану ринків збуту продукції, про зміни цін, платоспроможність майбутніх покупців. Цей вид факторингу називається факторинговою операцією з повним обслуговуванням, якщо ж детальної інформації не надається, то здійснюються операції з наданням необхідного мінімуму (рис. 6.3.2).

Факторингові операції згідно з умовами фінансування можуть здійснюватися за двома напрямками: без фінансування, з фінансуванням (див. сис 6.3.2.). У першому випадку клієнт факторингового відділу, відвантаживши продукцію, виставляє рахунки покупцю через компанію, завдання якої полягає в отриманні на користь клієнта платежу в строки, обумовлені укладеним договором (від 30 до 120 днів).





В іншому випадку факторинговий відділ купує рахунки-фактури у клієнта на умовах негайної оплати 80-90% вартості відвантажених товарів, тобто авансує оборотний капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур). Резервні 10-20% вартості відвантажених товарів клієнту не виплачуються, зараховуються на окремий рахунок на випадок вимог з боку покупця щодо якості продукції. факторинг з фінансуванням може бути двох типів:

1) відкритий факторинг - це форма факторингової послуги, при проведені якої покупця повідомляють, що постачальник передає факторинговому відділу рахунки-фактури;

2) закритий факторинг (конфіденційний) - це операція, при якій покупця не повідомляють про здійснення факторингового механізму з боку постачальника. У цьому разі покупець веде розрахунки з постачальником, який після отримання платежу повинен перераховувати відповідну його частину факторинговому відділу для погашення кредиту.



Відповідно до угод з фінансуванням, факторингові операції можуть бути здійснені з правом регресу, коли факторинговий відділ може повернути постачальнику неоплачені покупцем рахунки-фактури з вимогами відшкодування наданого кредиту. Але цей тип факторингових операцій не має широкого застосування, як правило, факторингові відділи весь ризик неплатежу беруть на себе (факторинг без права регресу).

Таким чином, здійснення факторингових операцій йде на користь як банківській системі, так і підприємствам (організаціям, установам). Тому можна говорити про перспективи розвитку факторингу в Україні за умов поступової стабілізації становлення ринкових відносин господарської сфери країни, податкової політики та формування ефективного грошового обігу.

Відсутність зацікавленості українських підприємств до проблеми становлення форфейтингу пояснюється об'єктивними причинами: нерозвиненістю ринку банківських послуг, законодавчою неврегульованістю даного питання, низькою експортною активністю вітчизняних виробників

тобто. Однак форфетування має посісти належне місце у переліку банківських операцій по мірі стабілізації економічної ситуації, зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, прагнення комерційних банків диверсифікувати і розширити обрії своєї діяльності.

Слід зазначити, що операція форфейтингу схожа на середньостроковий експортний факторинг, за винятком того, що факторинг буває з регресом до експортера. Основними учасниками такої угоди є продавець (експортер, який приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов'язаних з отриманням платежу за векселями), а також . покупець (імпортер), форфейтер (покупець векселя чи той, хто здійснює плату по векселю при кредитуванні у формі форфейтингу) і гарант.

Форфейтер, придбавши платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язання. Таким чином, він бере на себе всі ризики з оплати придбаних зобов'язань, оскільки у передавальних написах на векселі вказуються застереження, зокрема «без обороту на мене», «без права зворотної вимоги». Векселі виписуються у вільно конвертованій валюті. Використання вільно конвертованої валюти (ВКВ) в якості валюти платежу дає змогу форфейтеру уникнути труднощів при рефінансуванні угоди, а також зменшити ризики втрат, пов'язані з коливаннями якоїсь нестійкої валюти.

Строки оплати борговий зобов'язань становлять від 1 до 5 років. Платник (імпортер) намагається розподілити платежі за векселем рівномірно упродовж всього строку, що приводить до певного скорочення середнього строку наданого йому кредиту, а також дає змогу знизити кредитні ризики форфейтером.

Заборгованість, яка форфетується, зазвичай супроводжується додатковим забезпеченням у формі гарантії банку імпортера. Дебіторська заборгованість покупців товарів (як правило, у формі переказних чи простих векселів) є

предметом угоди форфетування. Використання векселів як форфетованих платіжних зобов'язань зумовлене їх широким застосуванням при кредитуванні торговельних операцій, простотою оформлення, уніфікованістю й стандартизованістю вексельного обігу у більшості країн світу. Рахунки дебіторів і розстрочки платежів, які використовуються при акредитивній формі розрахунків, також можуть бути предметом угоди форфетування, але ці документи застосовуються значно рідше.

Форфейтинг (forfeiting) - одна із форм короткострокового й середньо-строкового кредитування зовнішньоторговельних угод у формі придбання банком платіжних зобов'язань, поданих у формі векселів, без права зворотної вимоги до продавця

Боргові зобов'язання при операції форфетування можна придбати на дисконтній основі (шляхом обліку). їх облік здійснюється за фіксованою обліковою ставкою через стягнення процентів авансом за весь період кредитування. Таким чином, експортер у результаті цієї операції негайно отримує суму, що дорівнює номіналу за мінусом розміру дисконту. З позиції експортера угода вважається завершеною, оскільки він отримав повне відшкодування вартості поставлених товарів. Форфейтер зберігає зобов'язання взяті ним на облік, і подає їх до оплати при настанні вказаних строків.

Процес оформлення угоди форфетування має кілька етапів. На першому з них експортер звертається до форфейтера, бо не має можливості надати імпортеру відстрочку платежу. Форфейтер збирає й аналізує інформацію про учасників - угоди, вивчає фінансовий стан імпортера. На другому етапі експортер має короткий проміжок від часу отримання пропозиції форфейтера про надання кредиту до прийняття кінцевого рішення про укладення договору Після його підписання учасники угоди повинні виконувати взаємні зобов'язання: форфейтер - придбати векселі за фіксованою процентною ставкою, а експортер - надати такі векселі.

Механізм операції форфетування можна подати таким чином (рис. 6.3.3):



Експортер відвантажує товари покупцеві (1), попередньо домовившись з ним про те, що йому буде надано відстрочку платежу (середньостроковии кредит). Покупець виписує серію векселів (тратт), які передає з авалем експортеру (3), попередньо знайшовши банк, який надасть гарантії (2)-Експортер шукає банк, який погодиться здійснити операцію форфейтингу подає йому отримані боргові зобов'язання для обліку (4). Банк-форфейтер переказує кошти експортеру (5). Покупець сплачує кредит по мірі настання строків погашення векселів. Якщо ж він не в змозі виконати свої зобов'язання то кредит має сплатити гарант (банк імпортера), який дав поручительство за свого клієнта.

Таким чином, у результаті цієї угоди спостерігається така ситуація:

1) форфейтинг втрачає право регресу до експортера і отримує вкладені кошти по мірі погашення покупцем простих чи переказних векселів;

2) покупець отримує кредит строком до 5 років;

3) експортер відразу отримує кошти від обліку простих чи переказних векселів.

Оскільки договір про форфетування підписується задовго до фактичного відвантаження товару, між укладанням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період. Експортер виплачує форфейтеру в цей період комісійні за зобов'язанням, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,075% до 0,125% щомісячно). Комісійні щомісяця сплачуються авансом. Це викликано необхідністю форфейтера в цей період у будь-який момент виконати свої зобов'язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтер несе валютний і процентний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного ринку для фактичного обліку векселів.

Відзначаючи ризикованість операції кредитування для форфейтера, слід указати на переваги, які гарантує форфейтинг експортеру:

• експортер звільняється від відповідальності за борги покупця;

• експортер звільняється від потенційних боргів, які мають бути сплачені іноземним покупцем протягом середньострокового періоду;

• ліквідність експортера поліпшується, оскільки він негайно отримує готівку;

• поліпшуються шанси експортера отримати позику, бо форфейтинг не впливає на інший кредит, що надається банком;

• експортер звільняється від валютного ризику і від ризику неплатежу, які бере на себе форфейтер;

• експортер звільняється від ризику процентних ставок, оскільки облікова ставка відома з початку угоди;

• експортер позбавляється від адміністративних проблем і видатків за інкасування боргів

Основною вадою форфейтигу у світовій банківській практиці є його вартість - це досить дорогий вид банківських послуг, що витікає з ризикованості цієї операції для форфейтера. Вадами форфейтингу можуть бути будь-які причини, через які експортер не знайде банк, який би діяв у ролі форфейтера через незадовільну кредитоздатність покупців; обмеження уряду на платежі за кордон; нестачу резервів іноземної валюти; відмову покупців викопати платіж за товари тощо.

У сучасних умовах в Україні немає обставин, які сприяли б застосуванню

такої сучасної форми кредитування експорту, як форфейтинг. Залишається

подіватись, що українські підприємства нарощуватимуть свій потенціал,

набуватимуть конкурентоспроможності, а українські банки на основі цього

надаватимуть у майбутньому новий для нашої країни вид банківського

кредитування - форфейтування, що широко використовується у зарубіжній

банківській практиці для експортерів.