Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)

8.2. Перспективні напрямки побудови державної геополітичної моделі зовнішньоекономічних зв'язків

Вирішення завдань регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни пов'язане з необхідністю пошуку напрямків і моделей розвитку міждержавних зв'язків через окремі регіони, галузі, які вже мають досвід зовнішніх відносин. У сучасній світовій практиці є багато важелів державного регулювання - довгострокове прогнозування і середньострокове індикативне планування, заходи кредитного і фіскального характеру, адміністративні й організаційно-правові форми, демонополізація ринкової конкуренції.

Визначення Україною власного місця в світі, формування структури національних інтересів і пріоритетів у зовнішніх відносинах протягом років державної незалежності було складним процесом. Зроблено лише перші кроки у визначенні власних зовнішньоекономічних, геостратегічних пріоритетів. Слід визнати, що ще з 1991 року багато рішень, пов'язаних з вибором Україною зовнішньоекономічної стратегії і визначенням власних національних інтересів у контексті сучасних геополітичних тенденцій, приймалося переважно поверхово, а іноді і безпідставно. Дискусії того часу щодо орієнтирів зовнішніх відносин України можна звести до дилеми: «Захід-Росія», коли були спроби обіграти своєрідну концепцію «геополітичного кола», згідно з якою все, що навколо України (Захід, Схід, Південь і Північ) є пріоритетами її зовнішньої політики й економіки. Україна вже пройшла перший етап ідентифікації у зовнішньоекономічній сфері, і її дії починають трансформуватися у більш різноманітний спектр стратегічного планування зовнішньої економіки.

Протягом попередніх років простежувалося намагання деяких кіл керівництва України надати державі роль моста між Сходом і Заходом, але ці спроби не мали відповідного успіху тому, що Україна за своїм геополітичним статусом і можливостями є типовою регіональною державою. Щоб її інтереси стали реальністю в архітектоніці континентального зовнішньоекономічного простору, треба уважно аналізувати здобутки і проблеми років незалежності.

Уже не залишається актуальним питання вибору пріоритетних векторів зовнішньоекономічних зв'язків: Європа чи Азія, аргументацією тут може бути місце знаходження - це периферійність як для Заходу, так і для Росії. Економічна вразливість, залежність України від надходжень російських енергоносіїв набула для країни зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного виміру. Тому нагальною потребою є розв'язання таких принципових проблем, як забезпечення прориву у диверсифікацію джерел енергоносіїв. Слід враховувати і перспективи розвитку взаємовідносин з республіками Середньої Азії та Закавказзя в межах СНД, а також трансформацію концепції цих відносин - від беззастережної ізоляції (на перших етапах незалежності України)

і до усвідомлення необхідності крупномасштабної взаємовигідної господарської кооперації.

Прихильники «Європейського вектора» стверджують, що, незважаючи на неструктурованість геополітичного простору у межах СНД, слід визнати, що реальної альтернативи Співдружності у тому вигляді, в якому вона існує, поки що немає. Євразійський напрямок - це єдиний шлях експорту української продукції, яка ще не відповідає європейським стандартам, а також єдиний шлях позбавитися ролі сировинного й аграрного придатку розвинених країн. Вагомим аргументом для України є сучасна Європа, яка становить інтерес як стратегічного, так і тактичного порядку. До стратегічних інтересів України в Європі належить необхідність технологічної модернізації вітчизняного виробництва, можливість оволодіння наукомісткими технологіями, потреба у західних інвестиціях в українську економіку і фінансове співробітництво. Очевидно, що і для Заходу Україна становить безпосередній інтерес як великий споживчий ринок, джерело відносно дешевої кваліфікованої робочої сили, як країна з невикористаним потенціалом підприємств, що стали на рейки конверсії. На особливу увагу заслуговує питання співробітництва з країнами Центральної Європи - колишніми членами РЕВ. Тут реалізовано далеко не всі можливості подолання негативних наслідків, пов'язаних з розпадом РЕВ. Таким чином, за версією прихильників «Європейського вектора», до українських завдань стратегічного порядку належить ефективне економічне співробітництво з нею.

Щодо країн Східної Європи, то до перерахованих завдань додається ще й економічна інтеграція. Українським товаровиробникам належить докласти максимум зусиль для розширення співробітництва з Європою, оскільки воно сприятиме оздоровленню економіки, а відтак - і всього суспільного життя. Слід відзначити, що з точки зору векторів геостратегічних інтересів України не існує принципових перешкод для того, щоб визнати Росію своїм геостратегічним партнером, а, враховуючи культурну а історичну близькість, відносини з Росією у найближчі роки повинні зайняти центральне місце в зовнішній економіці України.

Векторна модель з тривимірною системою геополітичних координат (тобто Захід - Росія - Південно-східний напрям) має для України суттєву перевагу перед іншими, оскільки економічна координата її цілком самостійна, а економічний прагматизм є визначальним фактором.

Південно-східний напрям (тобто країни Причорномор'я, Центральної Азії, Східної та Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Північної Африки) дозволяє суттєво змінити вплив історичного досвіду минулого, оскільки з переважною більшістю цих країн Україна не мала самостійних відносин (або мала їх, але в межах іншої, радянської системи). Це дозволить збільшити ступінь свободи і поле вибору держави в системі зовнішніх пріоритетів та компенсувати економічний дисбаланс, який існує в системі Росія - Захід. Необхідність проведення активної політики економічного просування України в ці регіони пояснюється як найбільшими обсягами ринків (Китай, Індія, Пакистан, Індонезія, В'єтнам, Єгипет, Нігерія), так і їх відносною

невибагливістю, що є важливим з огляду на недостатню конкурентоспроможність українських товарів та промислової продукції. Водночас, тут є країни з високими технологіями та значними обсягами вільних фінансових ресурсів (Японія, країни Перської затоки, Ізраїль). Через Південно-східний напрям проходять важливі транспортні комунікації глобального та регіональних рівнів, які мають життєве значення для України як, наприклад, чорноморські протоки, а також транспортування через Україну нафти і газу для країн Європи. Спрямування зусиль на утвердження в цьому регіоні окупиться у перспективі створенням експортоорієнтованої української економіки.

У процесі заповнення вакууму, який утворився через відсутність реального геостратегічного партнерства, можна буде спостерігати ефект «балансуючих противаг».

Важливим завданням для України є і необхідність створення зовнішніх умов для здійснення структурних і технологічних реформ у базових, орієнтованих на експорт, виробництвах за максимальною участю іноземного капіталу, здійснення заходів виходу на ринки не лише Європи та країн Азіатського-тихоокеанського регіону, а й країн Північної і Південної Америки та Африки.

Шляхи входження України до світового економічного простору можуть бути різними, проте визначатимуть їх темпи внутрішньої трансформації системи, яка, у спрощеному вигляді, характеризуватиметься акцентом на власні сили та ресурси з урахуванням об'єктивної необхідності закладання нових основ співробітництва та визначенням економічної стратегії, спрямованої на розвиток економічних відносин.

Говорячи про необхідність трансформації зовнішньоекономічної системи України, слід пам'ятати про якісну визначеність цього процесу, сутність змін, що відбуваються. Для закріплення позитивних зрушень необхідно в кожній виробничій галузі визначити ті пріоритетні напрями, де можна за допомогою держави зменшити зовнішню залежність, стабілізувати виробництво і сприяти структурним перетворенням в економіці. Одним із таких напрямів є використання можливостей і потужностей легкої промисловості.

Легка промисловість - це одна із небагатьох галузей господарства, де можливе швидке обертання коштів і яка може стати джерелом накопичення інвестицій, що так необхідні для економіки України. Виробничий потенціал її-потужний, вона є багатогалузевою системою, в якій діє понад 450 виробничих підприємств 25 галузей, розташованих в усіх областях України.