Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)

8.3. Перспективні напрямки побудови державної економічної моделі зовнішньоекономічних ринкових відносин

Побудова теоретичної моделі державних зовнішньоекономічних зв'язків через розвиток однієї галузі народного господарства (на прикладі легкої промисловості) може відіграти позитивну роль у процесі відтворення економіки держави, надбання нею нових форм ринкової конкуренції та поштовху у трансформації усієї економіки держави у нових умовах господарювання. Адже здатність правильно усвідомлювати взаємозв'язок різних фінансово-економічних процесів допоможе не припускатися макроекономічних помилок. Це дозволить правильно обгрунтувати макроекономічні показники бюджету і дасть змогу віднайти засоби збільшення надходжень до нього, що, в свою чергу, приведе до збільшення податкових відшкодувань.

Деформованість структури промисловості у напрямку розвитку сировинних галузей (яка була притаманна українській економіці ще за часів адміністративно-командної системи) за роки реформ не тільки не поліпшила ситуацію, а значною мірою її ускладнила. Змінити цю загрозливу для економічної незалежності та національної безпеки України тенденцію, започаткувати процес формування в Україні більш прогресивної структури виробництва можна лише в політиці стабілізації та економічного зростання. Об'єктивна необхідність динамічної інтеграції України в нову модель розвитку світового господарства передбачає пошуки своєї ніші в системі світогосподарських зв'язків, передусім загальноєвропейських. Вибір моделювання пов'язаний з побудовою ситуацій, які являють собою систему елементів, відношення якої відповідають реальним міжнародним процесам.

Основним принципом стратегічного курсу державної економічної політики має стати інноваційна модель структурної перебудови економіки, спрямована на утвердження України як високотехнологічної держави. Мова йде про реалізацію стратегічної мети - входження України вже до кінця першого десятиріччя нового століття до переліку провідних технологічно розвинених країн світу. Наявний інтелектуальний та науково-технічний потенціал, який зберігає можливості не лише свого оновлення, а й подальшого розвитку, забезпечує реалізацію зазначеної мети.

У контексті цієї стратегії особливої ваги набуває питання кінцевої орієнтації політики регулювання економічного зростання. Тому зрозумілою є безперспективність суто зовнішньої спрямованості розвитку. Україна має об'єктивні передумови проникнення у зовнішні економічні зв'язки та формування широкого внутрішнього ринку. У цьому виявляється одна з її конкурентних переваг. Йдеться, по суті, про реалізацію комбінованої моделі, яка матиме як внутрішню, так і зовнішню спрямованість.

Для втілення такої моделі необхідно опрацювати та здійснити систему стимулюючих заходів, спрямованих на випереджаюче зростання платоспроможного попиту, внутрішнього споживання, підвищення його частки в структурі ВВП. Можливості України забезпечити успішну реалізацію стратегії економічного зростання базуються на цій передумові - спроможності переорієнтації значної частки економіки як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. А для цього треба створити певні умови державного регулювання, однією з яких є захист вітчизняного товаровиробника і внутрішнього ринку, що потребує законодавчого обмеження імпорту товарів. З іншого боку, значне зростання імпорту продукції відбувається і внаслідок низького рівня використання власних виробничих потужностей.

Ще однією з можливостей розвитку зовнішньої та внутрішньої економіки може бути розвиток малого бізнесу і підприємництва. У країнах з високорозвиненою ринковою економікою поширенню малого та середнього бізнесу надається важливе значення. Невеликі та середні фірми найбільш мобільні, саме вони беруться за впровадження нових виробів та технологій, оперативно змінюють асортимент своєї продукції залежно від попиту на ринку. Наприклад, у Франції обсяги виробництва малих та середніх фірм становлять 62% від ВВП, в Італії цей показник досягає 60%. У Великобританії щорічно створюється близько 200 тисяч нових підприємств. Майже половина англійців працює в компаніях з кількістю співробітників менше 100 чоловік. У СІЛА, відомих своїми супермонополіями, 90% нових робочих місць створено саме у сфері малого та середнього бізнесу. В Україні загальна кількість малих підприємств не перевищує 100 тисяч, на яких працює близько 1 млн. осіб. їх внесок в економіку країни - 9% від ВВП. На думку фахівців, при більш сприятливих для розвитку малого та середнього бізнесу умовах, Україна вже найближчим часом могла б мати 2,5-3 млн. суб'єктів підприємництва, завдяки яким можна створити до 10 млн. нових робочих місць.

Реалізація завдань економічного зростання вимагає переосмислення ролі держави у цьому процесі. Йдеться про проведення ефективних регулюючих дій економічними методами: не витіснення ринкових регуляторів там, де вони вже сформовані, а їх доповнення, удосконалення, зміцнення - такою має бути логіка посилення в процесі реалізації запропонованої стратегії економічної функції держави. Основна мета державного регулювання зовнішньоекономічного процесу - створення умов реалізації конкурентних переваг вітчизняної економіки.

Конкурентні переваги України мають розгалужену структуру:

• наявність висококваліфікованих трудових ресурсів при відносно низькій вартості робочої сили;

• значні запаси чорнозему, вигідно розміщені сільськогосподарські угіддя та сприятливі природно-кліматичні умови;

• значні вільні виробничі площі, що дозволяє нарощувати виробництво з відносно незначними витратами;

• вигідне положення і розвинена транспортна інфраструктура. Достатньо високим є і науково-технологічний потенціал України - наявність визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій з розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, технологій у галузі інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів. Ще одна складова цього потенціалу - наукомістке високотехнологічне виробництво. Йдеться перш за все про потенціал літакобудування. Лише сім країн світу, в тому числі й Україна, мають повний цикл проектування та виробництва літаків. Галузь не лише зберегла свої потужності та кадровий потенціал, а й змогла розробити принципово нові моделі літаків, які справедливо називають найперспективнішими моделями XXI сторіччя. Це ж можна сказати і про ракетно-космічну галузь, яка також зберігає всесвітнє визнання.

Надзвичайно широкими є можливості вітчизняних суднобудівельників. Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконати будь-які замовлення на будівництво сучасних суден як цивільного, так і військового призначення, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту. Реалізуються проекти розвитку танкобудування, Україна входить до п'ятірки країн світу із замкнутим циклом виробництва цієї надзвичайно складної високотехнологічної продукції, яка за своїми технічними характеристиками не лише не поступається передовим світовим аналогам, а й за багатьма параметрами перевищує їх.

Україна зберігає високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва і в інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкого машинобудування, а також в окремих галузях кольорової металургії. Все це підтверджує обґрунтованість стратегічного вибору інноваційного шляху розвитку країни, визначає високу відповідальність держави, усіх органів законодавчої та виконавчої влади за його реалізацію.

У сучасній світогосподарській сфері зовнішньоекономічні зв'язки національних економічних спрямувань охоплюють широкий спектр перетворень: торговельний обмін трансформується в науково-технологічне та інвестиційне співробітництво. Таким чином, складається нова економічна модель здійснення зовнішньоекономічної діяльності: виробничо-інвестиційне співробітництво в результаті інтернаціоналізації виробництва і капіталу не гальмує товарне виробництво, а, навпаки, робить його більш ефективним. Виробництво здійснюється на засадах технологічного співробітництва, яке вийшло за межі національних кордонів; обмін товарами заснований на перегляді відносин розподілу праці; суб'єкти ринку функціонують у транснаціональному вигляді. Але для України характерним є «забезпечувально-збутовий» та «посередницько-торговельний» менталітет виходу на світогосподарський рівень. Через це, щоб перемогти відсталість національного виробництва, його системну несумісність зі світовим, необхідно переходити до нової моделі взаємодії національного господарства зі світовим. Тому слід орієнтуватися на таку виробничо-інвестиційну модель міжнародного маркетингу, де об'єктом уваги є не тільки сфера обігу (зовнішня торгівля), а й сфера співробітництва у всіх ланках виробничо-технічного процесу.

Головна мета удосконалення державної зовнішньоекономічної політики, таким чином, полягає у створенні умов для формування довготривалих конкурентних переваг вітчизняних товаровиробників.

Надходження України в систему світової економіки вимагає від неї радикального реформування господарської системи, тобто надання їй такихекономічних рис, які характерні для інтегрованих у світову систему національних економік. Цей процес - складний і тривалий, оскільки вимагає цілковитої реорганізації відносин власності, структури виробництва, системи розподілу, створення ринкової інфраструктури. Тому для входження України в світову систему необхідно створити відповідні передумови (рис. 8.3.1).

Джерелом розуміння вітчизняних позицій на зовнішніх ринках виступає інтегрований критерій конкурентоспроможності - рівень ефективності використання ресурсів. Україна має значні «конкурентні переваги»: достатню чисельність робочої сили, вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси. Але це потенційно можливі переваги, які потрібно розвивати і реалізувати.

Конкурентоспроможність національної економіки - це вирішальна засада, яка необхідна при розв'язанні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня «відчиненості» економіки, що виявляється каменем спотикання у фундаменті зовнішньої політики.

Світовий досвід показує, що конкурентоспроможність держави у світогосподарських зв'язках, її пріоритети у міжнародному поділі праці забезпечуються науково-технічним та інтелектуальним потенціалом, органічним контактом зі світовим господарством (що забезпечує сучасна ринкова внутрішня інфраструктура держави), стратегією і сильною державною політикою реалізації зовнішньоекономічної моделі.

Головними чинниками, які становлять перешкоду для створення належних умов зростання конкуренто спроможності вітчизняної продукції, є: відсутність «досконалої» конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна місткість, «патологічна пасивність» споживачів. Через це тривале перебування вітчизняних підприємств на зовнішньоекономічній арені є досить проблематичним. Україна тільки будує певні засади для виникнення факторів конкурентних переваг, а створюються ці переваги товаровиробниками. Тому державні зусилля щодо використання надбаних або спеціалізованих факторів будуть зведені нанівець через уповільненість державних структур та їх нездатність своєчасно усвідомити нові напрямки діяльності, якщо їх не залучити до конкретних галузей та компаній.

Щоб обрати ефективну модель удосконалення та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, потрібно врахувати роль маркетингового аналізу згідно з концепцією міжнародного маркетингу. Маркетингова характеристика ринку повинна об'єктивно відтворити стан і структуру економік різних країн, які виходять з товарами на світовий ринок, його кон'юнктуру; висвітлити валютний ризик, можливості вивозу капіталу і захисту інтелектуальної власності, особливості урядової політики в сфері торгівлі, рівень податків і пільг, стабільність економічного курсу і межі застосування засобів держави на рівні макро- та мікроекономіки; визначити інфраструктуру, необхідну для експортних операцій, ціни і конкуренцію тощо. Тому доцільно створити виробничо-торговельні об'єднання з метою повного використання маркетингового інструментарію для підвищення ефективності виробництва і збуту продукції. Таким чином, засоби міжнародного маркетингу сприятимуть становленню і розвитку України як конкурентоспроможної держави на світовій арені.



У торговельній політиці України з країнами зовнішнього світу вбачаються засоби обмеження експорту (ліцензії, квоти, податки, вимоги продажу державі валюти за низьким курсом) в зони конвертованих валют. Така торговельна політика не є бажаною, тому що призводить до скорочення валютних надходжень в країну, деформації системи розподілу ресурсів. Торгівля за обов'язковим переліком товарів і двосторонній кліринг досі зберігаються в міжнародній торгівлі, а вони за своїм змістом протистоять ринковій економіці. Митні пільги і зворотні схеми звільняють експортерів від сплати тарифів на експортовані виробничі ресурси або надають право на отримання компенсації. Такі засоби зовнішньоторговельної політики сприяють забезпеченню доступу експортерів до імпортних виробничих ресурсів; швидкому отриманню експортерами необхідних ресурсів на надійній основі і без сплати мита; застосуванню технічних коефіцієнтів виробничих витрат для певного товару; успішній боротьбі проти зловживань; наданню всім експортерам пільг і компенсацій на рівній основі.

У таких умовах слід розробити нову концепцію засад зовнішньоекономічної політики, вирішальна роль при здійсненні якої належить державі. Вона повинна бути пов'язана з розвитком взаємовигідних зв'язків з країнами СНД, Європи; створенням вільних економічних зон (ВЕЗ) з країнами колишньої Ради економічної взаємодопомоги (відтворенням традиційних зв'язків з ними в розвитку металургії, сільськогосподарського машинобудування, хімічної та легкої промисловостей). Доцільним є усунення митних бар'єрів з країнами ЄС, розвиток прикордонної торгівлі з сусідніми країнами, створення єдиного міждержавного банку, економічних і правових передумов для виходу на європейські ринки українського текстилю, металургійної та сільськогосподарської продукції. Позитивного значення для українського товароруху має набути поширення угод про взаємне визнання сертифікатів відповідності стандартам якості (такі угоди вже діють з деякими країнами СНД, а також із Болгарією, Чехією, Туреччиною, Китаєм і Північною Кореєю). Невідкладним є завершення узгодження тарифного, податкового, фінансового законодавства, без чого неможливе маркетингове супроводження продукції; розширення співробітництва з провідними країнами ЄС. Слід використовувати ліцензування як шлях залучення товаровиробників до міжнародного маркетингу, створення спільних підприємств, прямого інвестування виробництва тощо.

Тактичні кроки входження України до міжнародного економічного простору можуть бути досить різноманітними, проте визначатимуть їх темпи внутрішньої трансформації системи, яка, у спрощеному вигляді, характеризуватиметься акцентом на власні сили та ресурси, з урахуванням об'єктивної необхідності започаткування нових основ співробітництва з іншими державами та визначенням економічної стратегії, спрямованої на розвиток економічних відносин з усіма країнами світу. У цьому процесі значна роль належатиме інтенсифікації використання експортного потенціалу потужних регіонів.

Характерною особливістю зовнішньоекономічних зв'язків України є їх сировинна спрямованість. При цьому проблема України - не в самому експорті сировини, а в тому, що вона мало експортує промислових товарів і не адаптована до тих процесів «інтелектуалізації», що мають місце у світовій торгівлі. Найбільш ефективна підтримка експорту з боку держави могла б бути у сфері валютної і кредитної політики, політики страхування і надання гарантій, податкової і митної політики, політики підтримки вітчизняних виробників-експортерів. З цього витікає необхідність змін в економічній політиці України на перспективу:

1) потрібно створити економічні та матеріально-технічні передумови для вирішення перспективних завдань, пов'язаних не тільки з товарною, але і з географічною диверсифікацією експорту на основі відповідних змін у структурі та матеріально-технічній базі виробництва, подальшого забезпечення процесу регіональної диверсифікації зовнішньої торгівлі з одночасною інтенсифікацією зовнішньоекономічної політики України щодо країн СНД, передусім Російської Федерації, освоєння нових районів Азіатсько-тихоокеанського регіону (Китай і нові індустріальні країни Азії, країни Близького Сходу, Південно-Східної Азії) та Латинської Америки, Африки тощо;

2) враховуючи прискорення глобалізації світового розвитку на державному рівні, слід затвердити лібералізацію торгівлі, тотальну інформатизацію виробництва, соціалізацію економічного розвитку, транснаціоналізацію виробництва, посилення конкуренції і технологічної направленості експорту, концепцію інтеграції країни в світове господарство, передбачивши в ній системні заходи з підвищення адаптованості економіки країн до міжнародного конкурентного середовища;

3) слід визнати, що основним напрямком корегування зовнішньоекономічної політики відносно країн ЄС можуть бути:

• створення нових елементів та оптимізація діючих інституційних підстав взаємовигідного економічного, фінансового і науково-технічного співробітництва, що сприяє динамізації і диверсифікації взаємної торгівлі, кооперації і залученню інвестицій;

• становлення взаємовідносин інтеграційного характеру з перспективою включення України до загальноєвропейського інтеграційного процесу, створення передумов для закріплення економічної безпеки України в умовах значної залежності національної економіки від зовнішньоекономічного середовища, особливо в питаннях забезпечення паливно-енергетичними ресурсами;

4) пріоритетним слід визнати вирішення проблеми питань безперешкодного і недискримінаційного доступу основних експортних товарів та послуг України на зовнішні ринки, отримання фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в

економіці України (перш за все - динамічних структурних зрушень і формування конкурентоспроможної економіки), бо Україна має віднайти можливості приєднання до окремих міжнародних програм інтеграційного характеру, головним чином у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорони навколишнього середовища, освіти;

5) розробити і затвердити Державну програму розвитку експортного потенціалу на основі прискорення науково-технічного прогресу й інноваційної діяльності. Створити напівдержавну структуру за участю представників міністерств економічного профілю та об'єднань підприємств і підприємців з компетенцією щодо питань реалізації цієї програми. Але слід мати на увазі, що і на шляху інтеграції України в світове господарство є численні ризики, пов'язані із впливом зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних умов, що може бути наслідком міжнародних або регіональних криз у фінансових секторах, воєнних конфліктів, введення власних валют в інтеграційних об'єднаннях (наприклад Євро), впливу росту світових цін, зокрема на енергоносії.

Докорінного поліпшення ситуації у сфері зовнішньої діяльності можна досягти за допомогою комплексу заходів, серед яких - тверда «неопротекціонистська» державна політика, активізація участі в міжнародних економічних союзах, відстоювання вивіреної позиції щодо приєднання України до ГАТТ/СОТ, створення й удосконалення механізмів регулювання структури та ефективності експортно-імпортних операцій:

• розширення вивозу товарів, виробництво яких перевищує внутрішні потреби та які можуть знайти збут на зовнішньому ринку на прийнятних для економічних інтересів країни умовах;

• географічна диверсифікація ринків збуту;

• захист економічних інтересів держави від експорту традиційних товарів на демпінгових умовах;

• захист внутрішнього ринку від надмірного вивозу продукції, дефіцит якої спричиняє імпорт аналогічних товарів на невигідних умовах;

• захист внутрішнього ринку від реекспорту імпортованої продукції на умовах демпінгу, а також експорту вітчизняної продукції, обсяги виробництва якої не покривають потреб внутрішнього ринку або не мають надійної ресурсної бази.

Регулювання імпорту повинно забезпечити диверсифікацію джерел постачання продукції виробничо-технічного призначення (передусім - товарів критичного імпорту) з метою зменшення ресурсної залежності від монопольних постачальників, а також посилення захисту інтересів національних виробників і споживачів, приведення структури ввезення у відповідність до потреб розбудови економічних відносин та їх структурної перебудови.

На рівні міждержавних відносин впливового значення набуває діяльність міждержавних комісій з торговельно-економічного співробітництва, в межах діяльності яких можна опрацьовувати довгострокове взаємосприятливе бачення майбутньої динаміки та структури торговельних потоків, які не викликають заперечень у сторін. Позитивний вплив на торговельно-політичний клімат експортування товарів сприяє підписанню комплексних, орієнтованих на перспективу угод, зокрема угод про торговельно-економічне співробітництво

між Україною та Європейським Союзом, що передбачає значну лібералізацію їх взаємної торгівлі на основі принципів ГАТТ/СОТ.

Майбутнє приєднання України до Світової організації торгівлі сприятиме створенню умов передбачуваності доступу до зовнішніх ринків, усуненню торговельної дискримінації та застосуванню загальноприйнятої правової бази для захисту інтересів українських експортерів за кордоном. Тільки усунення торговельної дискримінації на Заході щодо українського експорту дасть можливість розраховувати на збільшення поставок товарів (мова йде про товари, що підпадають у даний час під звинувачення в демпінгу).

Враховуючи велику кількість антидемпінгових процедур, які проводяться проти українських експортерів, корисними є тісні робочі контакти уповноважених державних структур конфліктуючих сторін. Це дозволить запобігти ескалації конфлікту і введенню компенсаційних мит. При цьому в сучасних умовах постає вимога активізації діяльності для того, щоб пояснювати, переконувати і примушувати вітчизняних учасників зовнішньоекономічної діяльності дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки на світовому ринку і тим самим уникати багатьох торговельних суперечок і протидій українському експорту.

Вигода від лібералізації доступу підприємств України до ринків товарів, послуг і капіталу інших країн у найближчі роки буде більш відчутною, якщо активізувати діяльність у сфері підвищення конкурентоспроможності та розвитку експорту продукції обробної промисловості. Ефективний захист національних виробників повинен базуватися на підтримці, в першу чергу конкурентоспроможних вітчизняних підприємців обробної промисловості для нагромадження ними фінансових коштів, навичок маркетингу та інших матеріальних і нематеріальних активів, важливих для виходу на зовнішній ринок.

Експортна стратегія України має бути спрямована на структурну перебудову економіки, вдосконалення галузевої та територіальної структури виробництва, збільшення питомої ваги й обсягів продукції з високим ступенем обробки, особливо наукоємної, скорочення вивезення продукції ресурсоємних виробництв, що обумовлюють велику залежність від поставок енергоносіїв, сировини та напівфабрикатів, створення умов для поступового поетапного послаблення режиму жорсткої залежності від імпортерів-монополістів стратегічних сировинних ресурсів.

Важливим завданням зовнішньоекономічної політики країни є поглиблення інтеграції з найближчими сусідами - європейськими структурами.

Визначальним при цьому є забезпечення всебічного динамічного розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом (ЄС). На нинішньому етапі розвитку у відносинах з ЄС для України першочерговою є можливість приєднання до окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у галузях енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорони навколишнього середовища, освіти. Пріоритетними є питання безперешкодного і недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки ЄС. Базою для розвитку більш тісних економічних контактів з країнами Європи може стати економічне угруповання ЦЕФТА, яке утворили колишні країни РЕВ. Його головною метою є набуття досвіду співробітництва, а кінцевою - вступ до ЄС. До прямих загальноекономічних наслідків від приєднання України до цієї системи слід віднести забезпечення гарантованого доступу до світових ринків товарів (робіт, послуг) за рахунок отримання відповідних прав для захисту своїх інтересів на світових ринках.

Входження України до економічного угруповання центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА) передбачає необхідність цілеспрямованих зусиль з розвитку економічного потенціалу, реформування економіки, створення законодавчої бази, яка. з одного боку, сприятиме інтеграції з країнами Західної Європи, а з іншого - захищатиме національні інтереси.

У співробітництві з країнами Центральної Європи доцільно поглиблювати політичні, економічні і культурні зв'язки та якомога повніше використовувати можливості, що їх надає Україні членство в різних регіональних структурах і організаціях.

У відносинах з розвинутими країнами світу одним з важливих пріоритетів зовнішньоекономічної політики України є поліпшення економічних взаємовідносин із СІЛА. У зв'язку з цим вирішення проблеми закріплення в американському законодавстві статусу України як країни з перехідною економікою є першочерговим завданням, що буде сприяти запобіганню застосування жорстких антидемпінгових процедур до ряду українських товарів. Надзвичайного значення для України набуває партнерство із США у сфері багатостороннього співробітництва, що визначається їх високим статусом у міжнародних фінансових організаціях. Важливим напрямком політики є посилення роботи з американською стороною над продовженням надання технічної допомоги та політичної підтримки у процесі вступу України до COT, а також надання допомоги у приєднанні України до міжнародних режимів контролю за експортом стратегічних товарів.

У товарообміні з країнами-членами НАФТА найбільш виправданим є курс па першочергове використання можливостей збереження й розвитку спеціалізації у тих сферах і видах виробництва, де Україна має найбільші науково-технічні та технологічні здобутки (ракетно-космічна та електрозварювальна техніка, важке транспортне авіабудування, надтверді матеріали, деякі рідкоземельні елементи, штучні алмази тощо).

Одним з головних напрямів зовнішньоекономічної діяльності є також забезпечення економічних інтересів України в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, в країнах Близького і Середнього Сходу та Африки. З цією метою слід вжити практичних заходів для реалізації положень Концепції розвитку політичних і торговельно-економічних зв'язків з країнами Азіатсько-тихоокеанського регіону, з огляду на легший доступ до їх ринків, порівняно з країнами ЄС і НАФТА, та високий рівень накопичення капіталу, який може бути залучений в економіку України. Політика розвитку відносин України з державами Близького і Середнього Сходу та Африки має будуватися з урахуванням можливостей диверсифікації джерел енергопостачання, наявності

певних традиційних економічних зв'язків, які сприятимуть закріпленню вітчизняних товаровиробників на перспективних ринках арабських та африканських країн. Співробітництво з країнами Латинської Америки є одним з пріоритетних напрямків зовнішньої політики, оскільки ринки цих країн є досить привабливими для української продукції, товарів, робіт та послуг.

Багатосторонні стосунки з країнами СНД слід будувати на підвалинах економічної доцільності. Фундаментом, на якому може будуватися економічна інтеграція, повинно стати створення сприятливих умов для переміщення товарів і послуг на основі підписаної і не реалізованої в повному обсязі Угоди про створення зони вільної торгівлі, маючи на увазі наявність спільних транспортних систем (газ, нафта, електроенергетика, залізничний транспорт), що найактивнішим чином сприятиме розвитку взаємної торгівлі. Взаємозв'язок національних товаровиробників дозволить ввести в дію режим вільної торгівлі без вилучень або з мінімальними компенсуючими вилученнями, які поступово будуть зняті.

Для України, як і для інших країн СНД, етап вільної торгівлі необхідний для завершення економічних реформ, створення повноцінної ринкової інфраструктури, проведення структурної перебудови економіки, створення сприятливих умов господарювання для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Одним із пріоритетних важелів стабілізації і відновлення економічних зв'язків у цьому напрямку для підвищення використання наявних потужностей, збільшення надходження на вітчизняні ринки тих видів товарів, які користуються попитом, залишається, безумовно, виробнича кооперація.

Отже, послідовне вдосконалення зовнішньоекономічної політики при дотримані загальнодержавних інтересів та пріоритетів експортної стратегії перетворить зовнішньоекономічні зв'язки на активний фактор поглиблення ринкових реформ, сприятиме включенню України в міжнародний поділ праці та світогосподарські інтеграційні процеси.