Козик В.В. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини (2003)

1.6. Міжнародна торгівля послугами

1.6.1. Суть та класифікація послуг

Розвиток міжнародного ринку товарів обумовив формування та інтенсивний розвиток міжнародного ринку послуг, який займає значне місце в економіці держав світу. Так, частка послуг у ВВП розвинутих країн становить зараз близько 70 %, а країн, що розвиваються, — 55 % [13, с 147]. У сфері послуг розвинутих країн світу зайнято понад 60 % працюючих.

Зазвичай, під послугами розуміють будь-який захід чи вигоду, які одна сторона може запропонувати іншій.

У довіднику "Лібералізація міжнародних операцій з послугами", розробленому у середині 90-х років ЮНКТАД та Світовим банком, дається таке визначення послуг: "Послуги — це зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслідок дій та за взаємною згодою з іншою інституційною одиницею".

Виробництво послуг має свої особливості. Воно може бути, а може і не бути пов'язане з товаром у його матеріальному вигляді. У зв'язку з цим розрізняють два види послуг:

— виробничі (матеріальні);

— невиробничі (нематеріальні).

Послуги першого виду опосередковуються матеріально пов'язані з матеріальними продуктами. Надання таких послуг за змістом не відрізняється від процесу праці в матеріальному виробництві. Другий вид послуг не пов'язаний з матеріальними продуктами і направлений безпосередньо на людину або її оточення.

Є різні підходи до класифікації послуг. Порадник зі складання платіжного балансу МВФ, яким користуються усі країни світу, відносить до торгових (тобто міжнародних) послуг такі їх види та підвиди: транспорт (пасажирський і вантажний), поїздки (ділові і особисті), зв'язок, будівництво, страхування, фінансові послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші бізнес-послуги (посередницькі послуги, лізинг та інші ділові, професійні і технічні послуги), особисті, культурні та рекреаційні послуги (аудіовізуальні та інші), урядові послуги.

Класифікація ГАТТ/ВТО включає понад 600 різновидів послуг. Вона базується на Міжнародній стандартизованій промисловій класифікації, яка прийнята ООН і визнається у багатьох країнах світу. Згідно з цією класифікацією до послуг належать усі товари, які включені у категорії 4—9, а саме: комунальні послуги та будівництво; оптова та роздрібна торгівля, ресторани та готелі, транспортування, зберігання та зв'язок і фінансове посередництво; оборона, охорона здоров'я та громадські роботи; інші комунальні послуги, соціальні та особисті послуги. Саме ця класифікація використовується під час переговорів про лібералізацію міжнародної торгівлі послугами які проходять в рамках ГАТС/ВТО. (GATS — General Agreement on Trade in Services) — це Генеральна угода з торгівлі послугами, яка є головним міжнародним документом, що регулює міжнародну торгівлю послугами у цілому.

Класифікація Світового банку передбачає поділ усіх послуг на дві групи:

— факторні послуги, які включають платежі, що виникають у зв'язку з міжнародним рухом факторів виробництва (доходи та інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, зарплата нерезидентам);

— нефакторні послуги, які включають решту видів послуг (транспорт, подорожі та інші нефінансові послуги).

Ця класифікація так само, як і попередня, використовується при обговоренні проблем врегулювання міжнародної торгівлі послугами в рамках ГАТС, які зазвичай зосереджуються на нефакторних послугах.

Зазначаючи, що надання послуг переважно відбувається одночасно з продажем товару або здійсненням інвестицій, А. Кірєєв [18, с 266] пропонує класифікувати послуги залежно від способу їх доставки споживачам:

а) послуги, пов'язані з інвестиціями, — банківські, готельні, професійні послуги;

б) послуги, пов'язані з торгівлею, — транспортні, страхування;

в) послуги, пов'язані одночасно з торгівлею та інвестиціями, — зв'язок, будівництво, комп'ютерні та інформаційні послуги, особисті, культурні і рекреаційні послуги.

В Україні з метою аналізу зовнішньоекономічної діяльності використовується класифікація з виділенням транспортних, інформаційних, інжинірингових, консалтингових, туристичних послуг тощо (тобто класифікація нефакторних послуг).

Одним із поширених видів послуг на міжнародних ринках є інжиніринг — інженерно-технічні та консультативні послуги щодо створення об'єктів промисловості, виробничої та соціальної інфраструктур. Ці послуги містять комплекс робіт, який включає перед-проектні техніко-економічні дослідження та обґрунтування, лабораторні або експериментальні дороблення технології чи прототипу, розроблення детальних структур проекту від ескізного варіанта до видання специфікації на обладнання, технологічне супроводження в процесі освоєння технології чи обладнання, консультування в процесі реалізації проекту тощо.

Об'єктами інжинірингу можуть бути цілі проекти або окремі заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Повний комплекс послуг і поставок, необхідних для спорудження нового об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Складовими його є: проектно-консультаційний інжиніринг, технологічний інжиніринг, будівельний (загальний) інжиніринг, управлінський інжиніринг.

Проектно-консультаційний інжиніринг передбачає надання послуг у проведенні техніко-економічного обґрунтування проекту, проектуванні об'єкта, розробленні планів будівництва і контролю за проведенням робіт, підготовці торгів на інженерно-будівельні роботи.

Технологічний інжиніринг — це надання замовнику технології або технологій для будівництва та експлуатації об'єктів, розроблення проектів водопостачання, енергопостачання та транспорту.

Будівельний інжиніринг — це надання консультаційних послуг при підготовці і здійсненні проекту: здійснення від імені замовника нагляду за будівництвом; проведення переговорів з проектантами і підрядниками; консультування і навчання спеціалістів; виконання за бажанням замовника функцій генерального підрядника; поставка обладнання і монтаж установок.

Управлінський інжиніринг — послуги з організації виробничої структури і системи управління підприємством.

Інжинірингові послуги надають інжинірингові фірми різних типів: проектні фірми в будівництві; інженерно-консультаційні фірми широкого профілю також у будівництві; фірми інформаційного інжинірингу; інжинірингові фірми з питань управління; маркетингові фірми.

Консалтингові послуги — консультування виробників, продавців та покупців з питань економічної діяльності підприємства, фірм та організацій. Надаються консалтинговими фірмами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку, оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техніко-економічне обґрунтування на об'єкти міжнародного співробітництва та створення СП, проводять комплексне маркетингове дослідження та розроблення маркетингових програм, розробляють експортні стратегії на конкретних ринках тощо.

Зростання масштабів продажу за кордон обладнання та машинної техніки викликає необхідність їх технічного обслуговування і забезпечення запасними частинами, що супроводжується наданням відповідних послуг.

Технічне обслуговування здійснюється як у сфері обігу, так і у сфері споживання.

Технічне обслуговування у сфері обігу містить надання послуг з передпродажного сервісу і передпродажного дороблення. Передпродажний сервіс охоплює розпакування товару, виправлення пошкоджень, отриманих при транспортуванні, випробовування вузлів і систем, інструктаж споживачів і надання їм допомоги при встановленні чи монтажі.

Передпродажне дороблення передбачає доукомплектування експортної продукції згідно з вимогами країни-імпортера та її адаптацію до місцевих умов.

У сфері споживання технічне обслуговування полягає в обслуговуванні у гарантійний і післягарантійний періоди. Перший з цих видів передбачає сприяння в монтажі та пуску, в експлуатації, консультації споживачів; усунення виявлених дефектів, здійснення профілактичних оглядів. Обслуговування в післягарантійний період передбачає такі ж послуги, але надаються вони на комерційних засадах.

Однією з найбільш динамічних форм у міжнародній торгівлі послугами є туризм. В останні двадцять років середньорічні темпи зростання кількості іноземних туристів у світі становили 5,1 %, валютних надходжень — 14 %. За прогнозами експертів очікується, що при збереженні таких темпів зростання, кількість міжнародних подорожей на 2005 р. досягне 900 млн чол., а на 2010 р. — 937 млн чоловік.

Міжнародний туризм входить у трійку найбільших галузей-експортерів, поступаючись лише нафтовій промисловості та автомобілебудуванню, частка яких у світовому експорті становить 11 % та

8,6 % відповідно. Сумарний дохід країн світу від міжнародного туризму становить 7 % від загального обсягу світового експорту і З % від світового експорту послуг.

Частка туристичного бізнесу становить близько 6 % світового ВНП, 7 % сумарних капітальних вкладень та 5 % всіх податкових послуг. Це обумовлює особливу увагу до розвитку цієї сфери бізнесу. Туризм як товар реалізується у формі послуг (матеріальних і нематеріальних). Туризм не є товаром першої необхідності, тому він стає потребою людини лише при певному рівні її доходів та певному рівні багатства суспільства.

За міжнародною статистикою, туристом є будь-яка людина, яка тимчасово відвідує іншу країну з будь-якою метою, крім професійної діяльності, що оплачується в цій країні. У міжнародній економіці туристами вважають осіб, які провели за кордоном понад 24 години. В іншому випадку їх вважають екскурсантами.

Розрізняють міжнародний туризм трьох видів:

— рекреаційний — з метою відпочинку, лікування, занять спортом, поїздки до родичів, знайомих тощо;

— науковий — для участі в конференціях, симпозіумах, конгресах, наукових виставках тощо;

— діловий туризм — зустрічі з діловими людьми, відвідування з метою відвідання виставок, ярмарок та ін.

Класифікація Всесвітньої організації з туризму (ВОТ) передбачає поділ усіх країн на дві групи:

— країни — постачальники туристів, або країни, які імпортують туристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить США, Бельгію, Данію, Німеччину, Голандію, Нову Зеландію, Швецію, Канаду, Англію;

— країни, які приймають туристів, або країни, які експортують туристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить Австралію, Грецію, Кіпр, Італію, Іспанію, Мексику, Туреччину, Португалію, Францію, Швейцарію.

ВОТ має статус міжурядової організації, яка відповідає за розвиток туризму.

Міжнародні транспортні послуги — це послуги всіх видів транспорту, які забезпечують переміщення товарів (вантажів) та людей (пасажирів) між двома чи більше країнами, та які надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни.

Залежно від виду транспорту, що використовується для перевезень, розрізняють морські, річкові, повітряні, трубопровідні, космічні, залізничні та автомобільні сполучення. Міжнародні сполучення бувають прямі і комбіновані. Прямі міжнародні сполучення обслуговує один вид транспорту, а комбіновані — послідовно два або декілька видів транспорту.

Найбільш універсальним і ефективним засобом транспортування великих обсягів товарів (вантажів) є морський транспорт. Його частка становить близько 80 % від загального обсягу міжнародних перевезень.

У міжнародних пасажирських перевезеннях лідирує повітряний транспорт, який забезпечує перевагу у швидкості перевезень.

Все більше застосування у міжнародних перевезеннях знаходить І пан'європейська транспортна система з використанням мультимодальних перевезень — перевезень, коли переміщаються модулі (вантаж пакується в контейнери, в пакети на піддонах і трейлерах).

З кінця 80-х років швидкими темпами почав створюватися світовий ринок інформаційних послуг, і у 1995 р. обсяг виробництва засобів інформації у світі становив 1197 млрд дол. США [13, с. 157].

Міжнародний інформаційний обмін — це передача і отримання інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг одній країні через державний кордон іншої країни.

Об'єктами міжнародного інформаційного обміну є: документована інформація; інформаційні продукти та інформаційні ресурси; інформаційні послуги, засоби інформаційного обміну.

Документована інформація — це інформація, зафіксована на матеріальному носії з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати. Вона буває масовою або конфіденційною.

Інформаційні ресурси — це окремі документи і окремі масиви документів у інформаційних системах (архівах, фондах, бібліотеках тощо).

Інформаційні продукти — це документована інформація, підготовлена відповідно до потреб користувачів.

Інформаційні послуги — це дії власників інформації з забезпечення користувачів інформаційними продуктами.

Засоби інформаційного обміну — це інформаційні системи та мережі, мережі зв'язку, що використовуються для міжнародного інформаційного обміну.

1.6.2. Особливості міжнародної торгівлі послугами

Послуги — товар специфічний. їх особливість як товару полягає в:

— невидимості;

— нерозривності процесу виробництва і реалізації;

— розриві у часі між фактом купівлі-продажу та фактом її споживання;

— як правило, неможливості накопичення, зберігання і транспортування;

— невідчутності на дотик;

— високому ступені індивідуалізації залежно від вимог споживача;

— територіальній розрізненості їх виробника та споживача;

— отриманні мультиплікаційного ефекту.

У зв'язку з цим, міжнародна торгівля послугами порівняно з торгівлею товарами має такі особливості:

— торгівля переважно здійснюється на прямих контактах між виробниками послуг і їх споживачами;

— її регулювання здійснюється не на кордоні, а всередині країни відповідними положеннями внутрішнього законодавства;

— велика залежність обсягу послуг і їх вартості від складності та наукомісткості товарів;

— значно більша захищеність державою виробництва і реалізації послуг, ніж сфери матеріального виробництва і торгівлі;

— послуги, що надходять в особисте споживання (туризм, освіта, культура тощо), не можуть бути задіяні у господарському обороті.

Специфічність послуг як товару та загальні особливості торгівлі послугами обумовлюють особливості торгівлі окремими послугами.

Угоди купівлі-продажу послуг туризму здійснюються на туристичному ринку. Причому угода може бути складена без прямого залучення продавця і покупця послуги туризму, а з допомогою телефонного дзвінка, телеграми, факсу тощо. Тобто туристичний ринок не обмежений специфічним місцем чи географічною зоною. На туристичному ринку зустрічається попит послуг туризму з боку туристів та пропозиція на послуги туризму з боку туристичної фірми.

Необхідними складовими пропозиції на ринку послуг туризму є: наявність виробників послуг — туристичних фірм, які працюють для задоволення потреб туристів і отримують прибуток; розвинута туристична індустрія — готелі та інші місця розміщення туристів, засоби транспорту, об'єкти громадського харчування, організації з екскурсійних послуг та турагентської діяльності тощо; туристичні ресурси — природні, історичні, соціально-культурні об'єкти а також інші об'єкти, що можуть зацікавити туристів. У таблиці 1.6.1 наведено фактори зростання привабливості для туристів окремих регіонів світу, опубліковані Комісією ЄС [37, с 19—20].

В організації та реалізації туристичних послуг беруть участь туроператори та турагенти. Туроператор — це фірма (організація) або індивідуальний підприємець, які розробляють туристичні маршрути, забезпечують їх функціонування, організовують рекламу, встановлюють ціни на тури турагентам для випуску путівок та їх реалізацію. Турагент — це фірма або індивідуальний підприємець, які купують тури (комплекс послуг з розміщення, перевезення, екскурсійні послуги, харчування туристів тощо) за туристичними маршрутами, розробленими туроператором, випускають путівки та реалізують їх. Туристична путівка є документом, що підтверджує факт передачі туристу туристичного продукту (право на тур).

Таблиця 1.6.1. Фактори зростання привабливості для туристів окремих регіонів світу

Європейський регіон
НайпопулярнішіФактори зростання привабливості
Південноамериканський регіон
БразиліяШирокий розвиток екологічних турів по Амазонії Екзотична природа

Сучасна архітектура
Франція Англія

Фінляндія

Швеція
Висока концентрація історичних та культурних цінностей Спрощений візовий режим (можливість широкого спектра комплексних турів)
Середземноморський регіон
Кіпр1. Вигідна система оподаткування 2. Сучасна банківська мережа

3. Добре налагоджена структура телекомунікацій

4. Спрощена процедура створення офшорних компаній(10 днів)

5. Забезпечена державою повна конфіденційність з усіх питань, що стосуються засновників компанії та її банківських рахунків
Ізраїль1. Збільшення прочанського туризму 2. Наявність широкого спектра оздоровчих центрів

3. Тури по чотирьох морях

4. Наявність молодіжних таборів

5. Зростання ділових зв'язків
Регіон в цілому1. Розвинута інфраструктура туризму 2. Високий рівень обслуговування

3. Комфортний клімат

4. Велика тривалість туристичного сезону

5. Поєднання відпочинку біля моря з оглядом визначних пам'яток
Продовження табл. 1.6.1

Найпопулярніші країни регіонуФактори зростання привабливості
Азійський регіон
Об'єднані Арабські Емірати1. Низькі ціни на електроніку та побутову техніку високої якості 2. Високий рівень сервісу

3. Мінімальні податки. Практика системи TAX FREE

4. Великий досвід каргоперевезень 5. Спрощена система візового режиму
Регіон в цілому1. Екзотична природа і культура 2.Політична стабільність

3.Зручний транзитний шлях для туристів, що летять Австралію та Океанію

4.Головний напрямок "пляжного" відпочинку взимку
Документом, який встановлює право туриста на послуги, що входять у тур та підтверджує факт їх надання, є ваучер. Послуги, що не вказані у ваучері, оплачуються туристом окремо (як правило, готівкою).

Реалізація туристичного продукту здійснюється за складеною у письмовій формі угодою.

Міжнародна торгівля інжиніринговими послугами базується на контракті між замовником та зарубіжною інжиніринговою фірмою. Контракт містить низку специфічних зобов'язань та умов, серед яких: перелік зобов'язань та робіт з термінами їх виконання; строки і графіки виконання робіт; чисельність персоналу інжинірингової фірми для виконання роботи на місці та умови його проживання; особливі умови та ступінь відповідальності сторін за порушення зобов'язань; умови переведення частки робіт за контрактом на субпідряд; оплата навчання персоналу.

Купівля та продаж міжнародних транспортних послуг здійснюється на міжнародних транспортних ринках. Умови надання транспортних послуг та їх вартість визначає перевізник або визначаються на переговорах. Транспортні витрати охоплюють усі витрати на перевезення вантажу (товару) від продавця до покупця і містять

вартість фрахту, страхування, завантаження та розвантаження, упакування та розпакування, інші супутні витрати. Відносини продавців і покупців з перевізником регламентуються укладеними між ними угодами, умови яких залежать насамперед від виду транспорту. Договір на перевезення вантажів морськими чартерними (трамповими) рейсами укладаються у вигляді чартеру, а на перевезення морськими лінійними рейсами — у вигляді коносамента. Договори на перевезення літаками, залізничним та автомобільним транспортом оформляються відповідними накладними на перевезення.

1.6.3. Вплив транспортних витрат на міжнародну торгівлю

Теорії міжнародної торгівлі базуються на багатьох припущеннях, одним з яких є відсутність транспортних витрат з перевезення товару з однієї країни до іншої. Проте транспортні витрати завжди є, більше того, вони можуть значно знизити ефективність експорту чи імпорту.

Транспортні витрати — це всі затрати з доставки товару від продавця до покупця, які включають вартість фрахту (перевезення), страхування, навантаження /розвантаження, упакування/розпакування та інші супутні витрати.

Проведемо простий аналіз попиту та пропозиції для визначення впливу транспортних витрат та міжнародну торгівлю. Розглянемо три стадії моделі часткової рівноваги (рис. 1.6.1):

1) до початку міжнародної торгівлі, коли товар X продукується та споживається всередині кожної з двох країн: А та В;

2) за умови міжнародної торгівлі, коли транспортні витрати відсутні;

3) за умови міжнародної торгівлі, коли транспортні витрати враховуються.

I стадія — до початку міжнародної торгівлі. Країна А продукує та споживає товар X у т. ЕА у кількості Q'3 за ціною РА; лінії DA та SA — внутрішній попит та пропозиція. Країна В продукує та споживає товар Х у т. Ев у кількості Q"3 за ціною Рв. РА < Рв, з цього випливає, що країна А має відносну перевагу з товару X.

II стадія — в умовах міжнародної торгівлі, але транспортні витрати дорівнюють нулю (Т = 0). Оскільки РА < Рв, країна А буде експортувати товар X у розмірі Q1Q5 (= a1b1), а країна В імпортувала б його у розмірі Q1Q"5 (= a2bz) за світовою ціною Рш. Визначення Pw розглядається у розділі 1.2.3: Q1Q'5 = Q'\Q"b (a1b1 = a2b2).

У країні А виробництво зросте до Q'5, а споживання скоротиться до Q'. У країні В виробництво впаде до Q'1, а споживання зросте до Q"5-



IІІстадія — в умовах міжнародної торгівлі з урахуванням транспортних витрат. Припустимо, транспортні витрати на кожну одиницю товару дорівнюють Г = Р'АР'В, і тому світова вартість товару (P1 зросте на їх величину. Розподіл транспортних витрат між країнами А та В залежить від еластичності попиту та пропозиції товару за цінами: чим нижча еластичність попиту в країні В, тим більшу частку транспортних витрат вона платить; чим менша еластичність пропозиції товару в країні А, тим більшу частку транспортних витрат вона платить.

В результаті зростання вартості одиниці експорту країни А його обсяг скоротиться до Q'2Q4(= C1b1), а імпорт товару країни В впаде до: Q2Q4(= c2b2) Q'2Q'4= Q"2Q4(c1b1= c2b2).

У країні А виробництво впаде до Q4, а споживання зросте до Q'2 У країні В виробництво зросте до Q"2, а споживання впаде до Q4.

Таким чином, транспортні витрати мають такі наслідки:

1) скорочують обсяги торгівлі, рівень спеціалізації країни, розмір виграшу від торгівлі;

2) перешкоджають повному вирівнюванню вартості факторів виробництва між країнами, які торгують, згідно з теорією Хекшера — Оліна — Самуельсона;

3) зумовлюють зсуви у територіальному поділі праці — у розміщенні підприємств галузі; виділяються такі галузі: орієнтовані на ресурси, на ринок та вільно орієнтовані;

4) розподіл транспортних витрат залежить від еластичності попиту та пропозиції товару за цінами.

1.6.4. Державне регулювання міжнародної торгівлі послугами

Система протекціоністських заходів у сфері міжнародної торгівлі послугами зазвичай набагато складніша: захаращена численністю обмежень, що тягне за собою значне зростання зловживань.

Складність і численність інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі послугами пояснюється тим, що торгівля послугами, як правило, супроводжує або торгівлю товарами або рух капіталу.

Будь-яка зовнішньоторговельна угода з купівлі-продажу товарів не може бути здійснена без міжнародної купівлі-продажу послуг, передусім транспортних, фінансових, страхових (зокрема транспортно-експедиторські операції, обслуговування суден в іноземних портах, здійснення міжнародних розрахунків, міжнародне кредитування тощо). Крім того, традиційні зовнішньоторговельні операції не можуть здійснюватись без міжнародного обміну послугами у сфері зв'язку, ділових поїздок, реклами, юридичних послуг, консалтингу, оподаткування, аудиту та інших видів послуг.

Таким чином, ця сфера міжнародних економічних відносин регулюється інструментами зовнішньоторговельної політики, які використовуються у сфері міжнародної торгівлі товарами та міжнародного руху капіталу.

А. Кірєєв пропонує класифікувати інструменти торгової політики у сфері торгівлі послугами, розділивши їх на дві групи.

1. Заходи регулювання доступу на ринок — включають інструменти торгової політики, які обмежують чи забороняють іноземним фірмам — виробникам послуг оперувати на місцевому ринку. До цих заходів, які в основному набувають форми кількісних обмежень, належать:

а) обмеження на торгівлю послугами. Наприклад, вимога про те, щоб всі імпортні вантажі страхувались лише місцевими страховими компаніями;

б) введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг. Наприклад, встановлення кількості іноземних фільмів, які можуть бути закуплені та показані на національних каналах телебачення протягом певного періоду часу;

в) обмеження на створення на внутрішньому ринку філій іноземних компаній, що надають послуги. Наприклад, заборона на законодавчому рівні створення філій банків, страхових, туристичних іноземних компаній або встановлення переліку послуг, які вони можуть надавати місцевим покупцям;

г) обмеження на пересування виробників послуг у формі державного ліцензування імпорту робочої сили. Наприклад, обов'язкове ліцензування та тестування у багатьох країнах іноземних лікарів, ветеринарів та юристів до того, як вони отримають дозвіл займатись лікарською, ветеринарською та юридичною практикою відповідно;

д) обмеження на пересування споживачів послуг. Наприклад, лімітування кількості в'їзних віз, які можуть видаватись протягом обмеженого часу.

2. Заходи вилучення із національного режиму — включають інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. До цих заходів відносять:

а) надання цінових переваг місцевим виробникам. Наприклад, прямі цінові субсидії з державного бюджету місцевим виробникам послуг — страховим, туристичним та іншим компаніям;

б) створення місцевим виробникам більш сприятливих умов, ніж іноземним. Наприклад, іноземні авіаперевізники можуть не отримати доступу до національної системи резервування авіаквитків або до кращих аеропортів країни.

З початку 80-х років постійно постає питання про необхідність лібералізації, міжнародної торгівлі послугами. Зусилля з лібералізації торгівлі послугами здійснюються на рівні міжнародних організацій, в рамках окремих галузей на двосторонньому рівні.

На Уругвайському раунді (1986—1994 pp., у м. Пунтадель-Есте, Уругвай) в рамках ГАТТ/ВТО почались переговори з лібералізації торгівлі послугами. Значення досягнення угоди з цієї проблеми визначалось тим, що у середньому на послуги припадало не менше 20 % вартості світової торгівлі (1992 p.). Наприклад, торгівля послугами у СІЛА становила 118 млрд ЕКЮ, у країнах ЄС — 70 млрд, в Японії — 29 млрд. Бралися до уваги такі послуги, як зв'язок, програмне забезпечення, ремонт та обслуговування ЕОМ, лізинг, юридичне, збутове та фінансове обслуговування.

На переговорах серед ПРК не було єдності: окремі держави намагалися захищати ті сфери, де їх позиції були особливо сильні. Наприклад, проти лібералізації транспортних послуг, за яку виступали багато країн ЄС, були США та Франція, судновласники яких перебували під надійним захистом національного законодавства. Прагненню США лібералізувати ринок кінопродукції, використовуючи могутність та вплив Голівуду, протистояла Франція, яка захищала специфіку національного кіноринку.

Не всі питання були розв'язані і всередині самих ПРК. Наприклад, у сфері фінансів, банківської справи, страхування тощо просування вперед гальмувалось децентралізацією у США законів відносно окремих видів послуг в окремих штатах.

Проте, під час переговорів з послуг США та Японії, які виступали за максимальну лібералізацією цієї сфери, протистояли СРК, які бачили загрозу своїм інтересам з боку потужних конкурентів.

В рамках ЄС поступово усувались обмеження свободи надання послуг через кордони. Рада Міністрів ЄС видала директиву про свободу надання послуг агентами туристичних бюро, організаторами туристичних поїздок, авіаброкерами, експедиторами, судновими брокерами, агентами з авіаперевезень, перукарями. Це питання легко було розв'язано щодо медичної та тих професій, в яких дипломи та інші свідоцтва про кваліфікацію означають однакову компетенцію для власників однієї і тієї ж професії. Але потрібно було 17 років, щоб розробити директиву про вільне переміщення ветеринарів.

Дозвіл на юридичну практику все ще регулюють правила юридичної професії, які діють в кожній з країн ЄС. Але декілька рішень Європейського суду підтвердило право претендента на професію юриста на свободу від дискримінації за ознакою національності.