Козик В.В. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини (2003)

1.10. Міжнародні економічні інтеграційні процеси

1.10.1. Суть і головні передумови міжнародної економічної інтеграції

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б) зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Інтеграція має декілька рівнів:

а) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

б) взаємодія на рівні держав;

в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

г) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.

Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

а) сучасна НТР, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

1.10.2. Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 1.10.1.

Як правило, утворення інтеграційних об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни — учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.



Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.

Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами — учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.

Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн-учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами — учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф.

1.10.3. Сучасні інтеграційні угруповання країн

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 p.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 p.). З 1998 р. Європейський Союз веде переговори про вступ до цієї організації з шістьма краї-нами-кандидатами: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією. Серед цих країн найкращі шанси мають Польща, Угорщина, Чехія, хоча і вони не можуть вступити до ЄС раніше 2004 p., що обумовлено внутрішніми труднощами в ЄС. Переговори з Болгарією, Латвією, Литвою, Румунією та Словаччиною розпочнуться тільки після того, як вони наблизяться до критеріїв, необхідних для вступу до Євросоюзу. Виявляють бажання (але мають дуже мало шансів у недалекому майбутньому) вступити до ЄС Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалістичних країн Європи тільки Росія, Беларусь та Югославія не задекларували бажання приєднатися до ЄС. У самому ж Союзі планують до 2015—2020 pp. збільшити кількість членів до ЗО—35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи:

• Рада міністрів — законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю.

• Європейська рада — верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн — членів ЄС. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Європейського Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.

• Комісія Європейського Союзу — виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.

Комісія Європейського Союзу:

а) контролює дотримання митного режиму, стан аграрного ринку, податкову політику тощо;

б) здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного);

в) самостійно веде переговори з третіми країнами;

г) має право розпоряджатися спільним бюджетом;

д) приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства, стандарти і норми.

• Європейський парламент — орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет.

• Суд ЄС — вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допоміжні заклади — різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержавні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах — членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію.

Законодавчими для всіх країн — членів ЄС, але з різним ступенем обов'язковості, є також регламенти, директиви, рішення, рекомендації та думки.

Регламенти є вищими від національних законів і мають на території країн — членів ЄС силу закону.

Директиви містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн — членів ЄС.

Рішення спрямовані до конкретних адресатів, не є обов'язковими, хоча мають певне юридичне значення.

Рекомендації, і думки не мають юридичного значення і не обов'язкові для виконання.

Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні закони в таких сферах:

• зовнішньоторговельній;

• аграрної політики;

• торгового і цивільного права;

• податкового права.

Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперечать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС.

Дохідна частина бюджету ЄС формується за рахунок:

а) власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на додану вартість; інших коштів;

б) внесків країн-членів (1,2—1,3 % ВВП всіх країн).

Кошти бюджету ЄС використовуються (приблизно) на такі потреби, % [1, с 568]:

Адміністративно-господарські — 4,5

На проведення політики:

єдиної сільськогосподарської — 66,5

регіональної — 7,5

соціальної — 6,6

енергетичної — 0,3

промислової — 0,1

науково-технічної — 3,5

в галузі інформації та охорони довкілля — 2,1

на компенсаційні виплати країнам — членам ЄС — 8,4

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар'єрів на аграрний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

• поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

• введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

• ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;

• загальна політика в галузях транспорту і сільського господарства;

• створення валютного союзу;

• уніфікація податкових систем;

• зближення законодавств країн-учасниць;

• розроблення принципів узгодженої економічної політики.

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукцій тощо.

З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтські угоди), згідно з якими до кінця XX ст. в ЄС буде єдина грошова одиниця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики — Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Вирішальною подією у подальшому розвитку ЄС став Амстердамський саміт голів держав та урядів країн-учасниць, який відбувся 17—18 червня 1997 р. Ця зустріч стала також завершенням Міжурядової конференції, яка переглянула Угоду про ЄС, яку було прийнято у Турині у березні 1996 р. Основні пункти угоди:

1. Передання відповідальності за внутрішні та законодавчі справи до функцій Співтовариства в таких сферах: вжиття на зовнішніх кордонах, що забезпечують вільне пересування осіб, заходів для вирішення проблем біженців та імміграції, заходів для боротьби зі злочинністю, охорони прав громадян з третіх країн, законодавчого співробітництва у цивільних справах. Але для Данії існує спеціальне положення про добровільне неприєднання, згідно з яким рішення, що приймаються структурами Співтовариства, не є обов'язковими для виконання нею. Для Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії також залишається спеціальне положення, відповідно до якого вони зберігають свою спільну зону пересування та прикордонні правила контролю.

2. Ухвалення рішень стосовно потенційно широкого використання кваліфікованого мажоритарного голосування у питаннях спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Нова структура Угоди передбачає, що Європейська рада прийматиме рішення щодо напрямків спільної стратегії, які будуть виконуватися Європейським Союзом в тих сферах, де країни-члени мають важливі спільні інтереси. Рада втілюватиме їх, зокрема, за допомогою спільних дій та спільних позицій. Ці рішення Ради затверджуватимуться кваліфікованою більшістю з можливістю для країни-члена зайняти позицію "конструктивного утримання" (тобто вона не бере участі, але й не перешкоджає діям) або, в разі важливих причин національної політики, блокувати голосування з правом звертатися до Європейської ради. Генеральний Секретар Ради буде також Високим Представником спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Відділ розроблення політики та раннього попередження буде організовано під його керівництвом у співробітництві з Європейською комісією.

3. Поява (вперше) нової частини Угоди про зайнятість населення, яка передбачає тісніше національне співробітництво та можливість вживання заохочувальних заходів. Активізуються заходи з охорони довкілля, людського здоров'я та захисту споживачів. Соціальний протокол входить в Угоду за згодою Великобританії. Підвищується прозорість.

4. Помірне зростання ваги кваліфікованої більшості у всіх сферах, але це зростання є істотним у справах, що стосуються спільного прийняття рішень Парламентом та Європейською радою з питань законодавства. Водночас законодавчі процедури скорочуються та спрощуються.

5. Що стосується Європейської комісії, то кількість її членів сьогодні залишається незмінною, але вона може бути переглянута, коли нові країни-члени ввійдуть до складу Європейського Союзу.

6. Поява нових текстів, що стосуються гнучкості, яка з невеликими та несуворими обмеженнями дасть змогу ряду країн-членів оприлюднювати інформацію з деяких політичних питань, навіть якщо не всі хочуть цього.

Переглянута Угода дасть змогу зробити багато політичних та економічних кроків уперед, які приведуть до реальної перспективи розширення Європейського Союзу. В липні Комісія подала свої висновки щодо 10 країн-кандидатів разом з іншими важливими документами "Порядку денного 2000".

Європейська рада також приділила велику увагу стабільності, економічному зростанню та зайнятості населення. Було прийнято два правила, які складають частину Пакту про стабільність та економічне зростання в економічному та монетарному союзі, так само як і правила, що встановлюють законодавчі рамки для єдиної валюти (євро).

Були прийняті важливі рішення щодо самого Пакту економічного зростання та зайнятості населення, а також принципів і основних елементів нового механізму обміну валют. Був затверджений дизайн монет євро. Особлива увага до питання зайнятості населення знайшла своє відображення у рішенні провести спеціальний саміт восени 1997 р.

Серйозні висновки було зроблено щодо боротьби з організованою злочинністю та наркотиками. Прийнято Декларацію про мирний процес на Близькому Сході.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС, було визначено на нараді в Копенгагені у 1993 р. Це так звані копенгагенські критерії:

— стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;

— ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єдиним ринком ЄС;

— здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастріхтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів. Серед них потрібно виділити такі:

— низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

— помірно стабілізовані обмінні курси валют;

— мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);

— прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що і не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового господарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною, яку підписано 16 червня 1994 р. в Люксембурзі. 30 листопада 1995 р. Європарламент ратифікував цю Угоду. Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:

• розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

• сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;

• закладання фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;

• підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демократії та закінчення переходу до ринкової економіки.

Сьогодні вже визначено основні етапи руху України до Європи: вступ до СОТ; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асоційованого члена.

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню — Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією.

Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

• за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

• немає наднаціональних органів. Рада, в яку входять представники усіх країн — членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише одноголосно;

• країни — члени її частково не відмовляються від свого суверенітету;

• ЄАВТ — це зона вільної торгівлі, причому режим вільного безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію.

ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Ще в 70-х роках вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, а в 1995 р. — Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни — члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єднало держави, що досі розвивалися, грунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об'єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового (до 2000 р. — повного) звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання — Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об'єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обгрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програми ЦЄІ, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктивний діалог.

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північноамериканський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн споживачів у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА)). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північно-американський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010 р.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд дол. США. Результатом такого об'єднання є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила [19, с 188].

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угруповань у сучасному світі. Так, у період з 1991 до 1995 р. обсяги експорту та імпорту між країнами — його учасницями зросли майже на третину, з іншими країнами світу відповідно на 8,24 % і 22,71 %, а сукупний взаємний торговельний оборот виріс з 4 млрд до 14,4 млрд дол. США на рік. Різко збільшились обсяги інвестицій в економіки країн — учасниць угоди. Наприклад, за 1995 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку Бразилії становив 3,3 млрд дол. США, а у 1996 p. цей показник зріс до 6 млрд дол. США. МЕРКОСУР прагне до встановлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупованнями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва, згідно з якою вже з 2005 р. передбачено створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об'єднаннями. Необхідно відзначити позитивні перспективи подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною і країнами — членами МЕРКОСУР. Вже укладено низку угод з Аргентиною і Бразилією, а продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Південної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з якими тісно пов'язані південноамериканські країни.

Менш за все розвинені інтеграційні процеси серед країн Африки. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Магрібу, договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. Але широкого співробітництва не вдалося досягти через замкненість національних кордонів.

Економічна відсталість та відсутність міждержавних зв'язків не дають змоги швидко створити на африканському континенті інтеграційні угруповання. В планах Організації африканської єдності є ідея створення до 2005 р. Африканського економічного співтовариства.

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії пов'язують передовсім зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Співтовариство об'єднує Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокрема країн — членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Таке співтовариство лише формується, тому ідуть пошуки шляхів співробітництва, а саме регіональне угруповання складається ніби із різних блоків. Так, АСЕАН, яка об'єднує Індонезію, Малайзію, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, Бруней, утворена ще в 1967 p., але лише в 1992 р. її учасники поставили за мету протягом 15 років створити зону вільної торгівлі. Водночас кожна з країн АСЕАН тісно пов'язана з економікою США, Японії, Гонконгу, Південної Кореї, Тайваню. Інтеграційні процеси в цьому регіоні найактивніші на мікрорівні на основі діяльності транснаціональних корпорацій.

Для використання нерівномірно розподілених природних та економічних ресурсів, отримання вигод від спеціалізації окремих країн утворюються економічні угруповання у формі торгових блоків (наприклад, Арабський спільний ринок), організацій для створення спільних проектів (наприклад, Комітет по Меконгу), валютних союзів (наприклад, Азіатський кліринговий союз), інвестиційних інститутів (наприклад, Азіатський банк розвитку), товарних асоціацій (наприклад, Міжурядовий союз країн — експортерів міді та країн — експортерів бананів тощо).

1.10.4. Міжнародні економічні організації системи ООН

Одним з головних органів ООН є Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) — орган ООН, що координує економічну та соціальну діяльності ООН та її спеціальних установ. Вона відповідає за виконання функцій Організації, викладених у гл. IX Статуту "Міжнародне економічне і соціальне співробітництво".

Завдання ЕКОСОР:

• служити центральним форумом для обговорення міжнародних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та вироблення рекомендацій щодо відповідної політики для дер-жав-членів і системи ООН загалом;

• контролювати і оцінювати здійснення загальної стратегії та першочергових завдань, визначених Генеральною Асамблеєю ООН в економічній, соціальній та суміжних сферах, і забезпечувати послідовне практичне виконання на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, прийнятих на конференціях ООН та інших форумах системи ООН після їх затвердження Генеральною Асамблеєю та (чи) Економічною і соціальною радою;

• здійснювати загальну координацію діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних сферах і з цією метою забезпечувати виконання першочергових завдань, визначених Генеральною Асамблеєю для системи загалом;

• готувати всебічні огляди політики та сфери оперативної діяльності у всій системі ООН, враховуючи необхідність рівноваги, сумісності та відповідності першочерговим завданням, поставленим Генеральною Асамблеєю для системи загалом.

Під керівництвом Економічної і соціальної ради працюють 5 регіональних комісій, метою яких є сприяння соціальному та економічному розвитку регіонів, зміцнення економічних відносин країн кожного регіону між собою та з іншими країнами світу. Ці комісії вивчають соціально-економічні проблеми своїх регіонів і дають необхідні рекомендації урядам країн-членів і спеціалізованим організаціям, а також беруть участь у виконанні проектів розвитку. Серед них:

• Європейська економічна комісія (ЄЕК);

• Економічна і соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану (ЕСКАТО);

• Економічна комісія ООН для Африки (ЕКА);

• Економічна комісія для Латинської Америки та Карибського регіону (ЕКЛАК);

• Економічна комісія ООН для Західної Азії (ЕКЗА).

Європейська економічна комісія створена у 1947 р. як тимчасовий орган ООН з питань економічного відродження Європи. Сьогодні вона працює на постійній основі. Об'єднує 32 європейські країни, США і Канаду. Пріоритетними напрямками ЇЇ діяльності є: сприяння торгівлі; довгострокове економічне планування та прогнозування; науково-технічна співпраця країн-учасниць; захист довкілля.

В роботі Комісії досягнуті конкретні результати у розв'язанні проблем розширення співпраці в галузі торгівлі, дослідження та регламентів у зовнішній торгівлі, ліквідації розбіжностей у правових режимах країн-членів.

Економічна і соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану створена у 1947 р. для сприяння соціально-економічному розвитку азіатських та тихоокеанських країн. Об'єднує 37 країн — країни регіону, а також США, Великобританію, Францію, Нідерланди.

У роботі ЕСКАТО як спостерігачі чи консультанти мають право брати участь представники будь-якої країни — члена ООН чи органів системи ООН. Найвищим її органом є пленарна сесія. Дев'ять її постійних комітетів займаються специфічними проблемами регіону. Так, діють комітети: з координації досліджень у басейні ріки Меконг; з координації спільної розвідки мінеральних ресурсів на азіатському шельфі; комітет з тайфунів; комітет з координації спільного розроблення мінеральних ресурсів на шельфі південної частини Тихого океану та інші.

Пріоритетними напрямками діяльності Комісії є підготовка конкретних рекомендацій, спрямованих на зміцнення національної економіки країн регіону, укріплення приватного та кооперативного секторів, проведення аграрних реформ, індустріалізації через розвиток базових галузей і посилення зв'язків промисловості з сільським господарством.

Економічну комісію ООН для Африки було створено в 1958 р. Вона нараховує 51 африканську державу. Крім того, у роботі Комісії мають право брати участь як спостерігачі чи консультанти представники будь-якої країни — члена ООН.

Комісія покликана сприяти економічному та соціальному розвитку країн-членів, співпраці між ними та іншими країнами світу. Для цього ЕКА досліджує економічний стан країни, виробляє рекомендації і консультує уряди країн-членів, вдається до практичних заходів для економічного розвитку африканських держав. Комісія працює над створенням багатосторонніх регіональних та субрегіональних проектів. До них належать: проект освоєння басейну ріки Сенегал, створення Африканського фонду промислового розвитку тощо. Найвищим органом ЕКА є пленарна сесія, яку проводять раз на два роки.

Економічна комісія ООН для Латинської Америки та Карибського регіону була створена у 1948 р. для сприяння економічному та соціальному розвитку країн регіону. У склад Комісії входить 40 держав.

За участю Комісії в регіоні створені інтеграційні об'єднання — Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, Центральноамериканський спільний ринок. Вона підготувала угоди про валютну та клірингову співпрацю, програму експорту готових виробів, проекти міжнаціональних підприємств та інші.

Економічна комісія ООН для Західної Азії створена у 1973 р. Вона об'єднує 14 держав Арабського Сходу і Організацію визволення Палестини. Ізраїль не був допущений у Комісію. У діяльності ЕКЗА переважають дослідницькі функції з питань тенденцій та перспектив розвитку в окремих країнах регіону; проблеми передачі технологій тощо.

Разом з економічними комісіями важлива роль у світовому господарстві належить Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Вона створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародного економічного співробітництва, усунення перешкод на шляху міжнародної торгівлі, боротьби проти протекціонізму. ЮНКТАД — це свого роду форум для обговорення питань, які стосуються взаємовідносин між Північчю (розвиненими країнами) та Півднем (країнами, що розвиваються).

1.10.5. Економічні наслідки інтеграції країн

Теорію економічної інтеграції та, зокрема, митних союзів розробив канадський вчений, представник нового класицизму чиказької школи економіки Джекоб Вайнер. Згідно з його теорією митного союзу внаслідок укладення між країнами угоди про митний союз, яка усуває тарифи у взаємній торгівлі між ними, в економіці виникають два типи ефектів:

1) статичні ефекти (static effects) — економічні наслідки, які виявляються негайно після утворення митного союзу як його безпосередній результат;

2) динамічні ефекти (dynamic effects) — економічні наслідки, які виявляються на віддаленіших стадіях функціонування митного союзу.

Розглянемо спочатку статичні ефекти приєднання країни до митного союзу. Утворення митного союзу означає надання взаємних торгових преференцій (наприклад, скасування тарифів) його членами один одному і введення загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх країн.

У результаті взаємного усунення мит можуть виникнути два види взаємно-протилежних статичних ефектів:

а) ефект створення торгівлі (твірний ефект, trade creation) — переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на ефективніше зовнішнє джерело (імпорт), яка стала можливою внаслідок усунення імпортних мит у рамках митного союзу;

б) ефект відхилення торгівлі (потоковідхиляючий ефект, trade diversion) — переорієнтація місцевих споживачів із закупівлі товару у ефективнішого позаінтегрального джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, яка відбулася внаслідок ліквідації імпортних мит у рамках митного союзу.

Виникнення обох статичних ефектів — створення та відхилення торгівлі — можна пояснити за допомогою схеми, зображеної на рис. 1.10.1, яка, за суттю, є зворотним відображенням введення імпортного тарифу.



Розглянемо три стадії моделі:

1) до утворення митного союзу, коли існує імпортне мито на товар;

2) після утворення митного союзу між країнами 1 та 2;

3) після утворення митного союзу між країнами 2 та 3.

До утворення митного союзу

Країни 1, 2, 3 продукують товар X та потенційно можуть ним торгувати між собою. Країна 1 лідирує у виробництві товару X, забезпечуючи найвищу якість та найнижчу ціну Pv у країні 2 ціна товару Pr> Pv а у країні 3 ціна товару Р3, причому Р1< Р3< Р2.

До утворення митного союзу в країні 2 існує єдине імпортне мито t, яке накладається на товари X з країн 1 та 3. Розмір його мита дорівнює різниці (Р2 - Р1).Отже, ціна імпорту товарів X країною 2 з країни 1 дорівнює ціні товарів X, вироблених всередині країни 2, таким чином Р2 = P1+t, а ціна імпорту товарів X з країни 3 перевищує Р2, тобто P3+t > Р2. У цих умовах доцільним для країни 2 є імпортувати товар X з країни 1, тому що Р1+1 < Р3+1

Під захистом митного тарифу t країна 2 продукує та споживає товар у точці Е, при цьому лінії Sd та Dd — це лінії внутрішнього попиту та пропозиції товару X. Якщо ціна дорівнює Р2 = Pl+t, країна 2 продукує товар X в обсязі Q0Q2, а споживає — в обсязі Q0Q4, імпортуючи Q2QA одиниць з країни 1.

Існування тарифу забезпечує країні 2 ефект доходів у вигляді збільшення доходів бюджету внаслідок оподаткування імпорту митом. Графічно цей ефект зображено сегментом (сс') і розраховується як добуток розміру імпорту країни 2 та розміру імпортного мита. Сукупна пропозиція товару X країною 1 у країну 2 абсолютно еластична за ціною та становить Sl+t за умови існування у країні 2 імпортного тарифу t.

Після утворення митного союзу країнами 1 та 2

Утворення митного союзу двома країнами призводить до того, що товари X, які традиційно купувалися споживачами країни 2 у внутрішніх виробників, стають дорожчими за такі ж, вироблені у країні 1, і тому ці споживачі закуповують товар з-за кордону. В результаті виникає імпортний товарний потік, якого до утворення митного союзу не було. Ресурси країн згідно з принципом порівняльних переваг використовуються ефективніше, тобто виникає ефект створення торгівлі. Розглянемо цю ситуацію детальніше. Країни 1 та 2 утворюють митний союз, відповідно до умов якого країна 2 скасовує тариф t на імпорт товару X з країни 1. Країна 3 до митного союзу не входить, тому під час ввезення її товару X до країни 2 до його ціни додається тариф t. Після усунення митного тарифу країна 2 буде імпортувати товар X з країни 1 за ціною Р1. Внутрішнє споживання товару X у країні 2 зросте і буде дорівнювати Q0Q5; обсяг випуску товару X у країні 2 скоротиться до QQQ1 імпорт товару X з країни 1 збільшиться до QtQy Утворення митного союзу приведе до зростання споживчого надлишку у країні 2 на (а' + а + b' + Ь + с' + с + d' + d), тобто тепер споживачі у країні 2 можуть споживати товар X у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупної внутрішньої та зовнішньої пропозиції S1 та кривою внутрішнього попиту Dd. Проте у даному випадку приріст надлишку споживання не свідчить про таке ж зростання добробуту країни 2 загалом, через те що перерозподілювальні ефекти діють на користь споживачів, а не держави у цілому. Ефект доходу бюджету зникне, оскільки імпортне мито не збирається. Виробники продукції X у країні 2 терпітимуть збитки, пов'язані зі скороченням випуску продукції, які дорівнюють площі сегмента (а + а')- Вплив ефекту переділу (а + а') на добробут країни 2 у цілому нейтральний, оскільки доходи виробників продукції X, що конкурує з імпортом, просто перерозподіляються на користь споживачів у країні 2. Чистий статичний ефект країни 2 від створення митного союзу з країною 1 обмежується сумою ефекту захисту (b + b1) та ефекту споживання (d + d'), які у даному випадку, на відміну від введення митного тарифу, вважаються не ефектами втрат, а ефектами приросту, або ефектами створення торгівлі. Ефект захисту (b + b') показує зростання доходів країни 2, яке виникає внаслідок того, що після скасування імпортного мита споживачі отримують Q1Q2 одиниць товару X з-за кордону за ціною Pv замість того щоб купувати їх у місцевих виробників за ціною Р2 = P1+t. Ефект споживання (d + d') показує зростання споживання товару X у країні 2, яке виникає внаслідок того, що після скасування імпортного мита споживачі отримують додатково Q3Qt одиниць товару з-за кордону за ціною P1

Отже, утворення митного союзу країнами 1 та 2 і скасування мит на імпорт до країни 2 будуть мати такі наслідки:

— імпорт країни 2 збільшиться на (Q1Q2 + Q4Q&), тобто виникне ефект створення торгівлі;

— споживачі у країні 2 частково переорієнтуються з місцевого джерела постачання товару X на імпортне;

— споживачі у країні 2 збільшать обсяг споживання товару X;

— підвищиться загальний рівень добробуту країни 2.

Після утворення митного союзу країнами 2 та З

Внаслідок усунення імпортного мита у даній ситуації виникає не тільки ефект створення торгівлі, але й ефект усунення торгівлі, оскільки джерело постачання товару X у країну 2 із країни 3, яка є членом інтеграційного угруповання, не є найефективнішим. Країна 1, яка не бере участі в інтеграції та відокремлена від країн 2 та 3 їх загальним митним бар'єром, може постачати товар X за нижчою ціною.

Розглянемо цю ситуацію детальніше. Країни 2 та 3 утворюють митний союз, відповідно до умов якого країна 2 ліквідує імпортний тариф t на товар X з країни 3. Країна 1 до митного союзу не входить, тому товар X країна 2 не закуповує. Після усунення митного тарифу країна отримала можливість купувати товар X за існуючою у країні 3 ціною Р3, тобто імпортна ціна товару X зменшується не на розмір мита t, як це було за інтеграції з країною 1, а на розмір t. Отже, внаслідок створення митного союзу імпорт країни 2 у розмірі Q2Q4 переорієнтувався з відносно дешевшого джерела у країні 1, яка не ввійшла до митного союзу, на відносно дорожче джерело у країні 3, що є його членом. Якщо імпортується товар X за ціною Р3, його внутрішнє споживання у країні 2 дорівнює Q0Q6' одиниць; обсяг внутрішнього виробництва скоротиться до Q0Q1 одиниць; імпорт товару X з країни 3 збільшиться до Q1Q5 одиниць.

Утворення митного союзу приведе до зростання споживчого надлишку в країні 2 на (а' + V + с' + d'), тобто тепер споживачі у країні 2 можуть споживати товар X у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупної внутрішньої та зовнішньої пропозицій S3 та кривою внутрішнього попиту Dd. Вплив ефекту переділу а' на добробут країни у цілому нейтральний, оскільки доходи виробників продукції X, що конкурує з імпортом, перерозподіляються на користь споживачів. Для країни ефект доходу (с + с') зникає, оскільки імпортне мито не збирається. Причому с' перерозподіляється споживачам країни 2 через нижчі ціни на товар X, які виникли внаслідок утворення митного союзу, ас — це прямі втрати для країни 2, які, власне, і є ефектом відхилення торгівлі. Причиною втрат є переорієнтація в рамках митного союзу імпорту країни 2 на відносно менш ефективне джерело (країну 3), що призводить до меншого зниження ціни імпортного товару X, ніж це могло б бути внаслідок усунення нею митного тарифу. Проте паралельно виникає і позитивний ефект створення торгівлі, оскільки через зниження ціни обсяг імпорту країни 2 все-таки зріс на (Q/Q2 + Q4QS)- Чистий статичний виграш (ефект) країни 2 від створення митного союзу з країною 3 обмежується сумою ефекту захисту b' та ефекту споживання d'.

Відповідь на запитання, чи веде утворення митного союзу країнами 2 та 3 до зростання добробуту цих країн чи до його зниження, цілком залежить від співвідношення абсолютних розмірів ефекту створення торгівлі (b' + d') та ефекту відхилення торгівлі с. Якщо с > (b' + d'), то добробут знижується, а якщо с < (b' + d'), то добробут зростає. Зауважимо, що зі зростанням еластичності попиту та пропозиції в країні 2, яка імпортує, а також зі зменшенням різниці у Цінах між країнами, що входять та не входять до митного союзу (чим ближчі прямі пропозиції S1 та S3 одна до одної), збільшується Додатний ефект створення торгівлі (збільшується площа (V + d') та зменшується обсяг ефекту відхилення торгівлі (зменшується площа с)).

Якщо внаслідок утворення митного союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не беруть в ньому участі (країна 1), погіршиться, оскільки обмежені ресурси використовуються менш ефективно, ніж в умовах вільної торгівлі. З іншого боку, добробут країн-учасниць може погіршитись, якщо ефект відхилення торгівлі за своїми вартісними розмірами буде меншим за ефект створення торгівлі. Як правило, здебільшого внаслідок створення митного союзу відзначаються обидва ефекти, але ефект створення торгівлі більший за ефект відхилення торгівлі, отже, інтеграція у цілому веде до підвищення добробуту країн-учасниць.

Крім розглянутих ефектів створення та відхилення торгівлі, які виявляються негайно після утворення інтеграційного союзу, до статичних ефектів інтеграції належить скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів. Внаслідок зменшення сукупного попиту на імпорт з країн, що не входять у союз, можуть поліпшитись умови торгівлі групи країн, які у нього входять.

Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для національної економіки. Позитивні наслідки від утворення союзу такі:

— зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращання якості товарів, стимулює створення та впровадження нових технологій тощо;

— країни-учасниці користуються перевагами економії масштабу виробництва, що дає змогу збільшувати обсяги виробництва та скорочувати витрати;

— збільшується приплив іноземних інвестицій, оскільки корпорації з країн, що не входять до союзу, прагнуть зберегти за собою певний сегмент закритого митним бар'єром ринку за рахунок створення підприємств всередині країн, що інтегруються;

— позиція кожної з країн-учасниць інтеграційного угруповання на торгових та економічних переговорах є вигіднішою порівняно зі становищем окремої країни, що не входить до союзу, і це може забезпечити для країни-учасниці вигідні умови торгівлі або інші переваги.

Основні негативні наслідки, з якими може бути пов'язане приєднання до союзу, такі:

— за певного збігу обставин ресурси можуть відпливати із менш розвинених у економічному відношенні країн — членів союзу до розвиненіших або у напрямку до географічного центру союзу для зниження транспортних витрат;

— якщо встановляться тісніші інтеграційні зв'язки між окремими фірмами країн-учасниць, може виникнути олігопольний зговір, який веде до зростання цін на відповідну продукцію; може зрости кількість зливань, що посилить панування монополій;

— від збільшення масштабів виробництва може виникнути ефект втрат, пов'язаний з формуванням надто великих компаній, які стають неефективними через зайву бюрократизацію та інші чинники;

— за певних обставин витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю за здійснюваними ним витратами. Ці проблеми стають відчутнішими зі зростанням ступеня втручання у справи окремих держав з боку органів союзу. Якщо, наприклад, деякі витрати будуть вигідні для певної країни, вона буде наполягати на їх збільшенні, розуміючи, що вони фінансуються за рахунок внесків усіх країн-учасниць.

У комплексному вигляді важко оцінити усі ці аргументи. Для визначення того, наскільки країна виграла від приєднання до союзу, необхідно з'ясувати, що було б, якби вона не стала членом союзу. Необхідно також врахувати, що деякі наслідки, як позитивні, так і негативні, мають довгостроковий характер, залежать від загального стану справ на світовій арені, а інколи мають суто політичний характер і тому знаходяться за межами економічного аналізу (наприклад, "політичний вплив", "втрата суверенітету").