Дахно І.І. Зовнішньоекономічна діяльність (2006)

1.1. виникнення і розвиток світового господарства

1.1.1. Зародження світового господарства

Існує гіпотеза про те, що сільськогосподарська революція (тобто перехід від збиральницького господарства до відтворювального) розпочалася приблизно 10 тис. років тому в регіоні, який називають "Родючий півмісяць" (Fertile Crescent). Він охоплював височини східного узбережжя Середземного моря, гори Таурус та Загрос і сягав Перської затоки. Іноді до цього регіону зараховують і долину Нілу та його дельту. Частини територій нинішньої Туреччини, Іраку, Сірії та Ірану належать до згаданого регіону. Він був достатньо забезпечений теплом і вологою. Пізніше тут існували великі імперії стародавнього світу — ассірійців, вавилонян, медесів, персів, ізраїльтян, венеціанців, турків. У Месопотамії (територія між ріками Євфрат і Тигр) людство освоїло вирощування багатьох важливих сільськогосподарських культур.

Дикі тварини вперше були приручені у Центральній Америці та Південно-Східній Азії.

Людина постійно вдосконалювала знаряддя праці, підвищувалася продуктивність її діяльності, відбувалося розшарування первісного суспільства, з'явилися сім'я, приватна власність і держава. Розпочався розвиток і вдосконалення господарств-держав і державо-подібних утворень (наприклад, міст-держав). Очевидно, тривалий час економіки країн тогочасного світу існували незалежно одна від одної. Потреби людей були примітивними, а простори, що розділяли їх, здавалися нездоланними. Від створення світового господарства людство віддаляла значна історична дистанція. Врешті-решт таке господарство з'явилося. Світове господарство — це сукупність господарств країн світу, взаємопов'язаних міжнародними економічними зв'язками. У країнах з централізованою командно-адміністративною економікою (прикладом може бути колишній СРСР) держава бере безпосередню участь у міжнародних економічних зв'язках. Представниками держави, як правило, є зовнішньоторговельні організації. У багатьох командно-адміністративних економіках існує або існувала монополія держави на зовнішньоекономічну діяльність. Наприклад, північнокорейський сільськогосподарський кооператив не має права безпосередньо продати за кордон жодного лантуха вирощеного ним рису. В умовах ринкової системи господарювання підприємства й організації різних країн торгують між собою безпосередньо.

Ринковій економіці не притаманна державна монополія на зовнішню торгівлю.

Розвиток світового господарства бере початок від першої міжнародної операції купівлі-продажу товару (інакше кажучи — продажу за гроші) або першої міжнародної бартерної операції (тобто обміну одного товару на інший). Зрозуміло, що нині у людства немає речових або письмових доказів, коли саме це відбулося і що саме було предметом першої зовнішньоекономічної угоди. Незаперечно одне: міжнародне господарство почало зароджуватися дуже давно. Історія донесла до нас чимало яскравих прикладів. Це, зокрема, Великий шовковий шлях, який намагаються відродити нині. Дніпром пролягав шлях "з варягів у греки", тобто зі Скандинавії до Візантії. Відомо, що населення першої держави у світі — Єгипту — вже п'ять тисяч років тому торгувало з сусідніми племенами. Наука стверджує, що людство зазнало трьох великих суспільних поділів праці. На світанку цивілізації тваринництво відокремилося від землеробства. Це був перший суспільний поділ праці. Землеробські і тваринницькі племена почали обмінюватися продукцією. Отже, постала і ставала дедалі гострішою потреба удосконалити засоби виробництва. Другим суспільним поділом праці було відокремлення ремісництва від землеробства і тваринництва. Ремісництво стало основою сучасної промисловості.

Розвиток ремесла і обміну сприяв утворенню міст, відокремленню міста від села, виникненню протилежності між містом і селом. Розвиток обміну, розширення його територіальних меж спричинився до третього суспільного поділу праці — виокремлення купецтва. Саме завдяки йому почало розвиватися світове господарство як сукупність взаємопов'язаних господарств різних держав. Зокрема, стародавні фінікійські та грецькі купці не лише торгували товаром, а й надавали послуги у перевезенні вантажів і пасажирів.

Гроші виникли у результаті першого великого суспільного поділу праці, тобто коли виокремились скотарські племена і значно розвинувся обмін. Процес еволюції форм грошей полягає в переході від "штучних грошей" (худоба, хутро, прикраси тощо) до "вагових грошей", коли вагова кількість певного товару, скажімо, солі, металу тощо, ставала грошовою одиницею. Зрештою роль грошей почали виконувати благородні метали — золото і срібло. Відбувається перехід від вагових металевих грошей до їх монетної форми, коли за гроші правили шматки металу певної маси, форми, сплаву з клеймом, яке засвідчувало їх товарний вміст. Спочатку монети карбували приватні особи — купці. Купець став посередником між виробником і покупцем і надавав послуги у продажу товарів. Слідом за купцем з'явився міняйло, який позичав гроші для обслуговування товарообігу.

Вважають, що Середземномор'я разом із сусідніми районами Західної Азії стало центром зародження світового господарства, яке згодом поширилося у напрямку Південної, Південно-Східної та Східної Азії, Росії, Америки, Австралії з Океанією, Тропічної Африки.

Епоха великих географічних відкриттів сприяла поширенню міжнародної торгівлі за межі Європи. За триста років упродовж XV —XVIII ст. були відкриті Америка, морський шлях навколо Африки до Індії та Індокитаю, Австралія, Берингова протока, тихоокеанські острови, північне узбережжя Сибіру, морські течії в Атлантичному й Тихому океанах. Великі географічні відкриття були зумовлені швидким розвитком товарного виробництва, потребами окремих європейських країн знайти нові торгові шляхи на Схід, гострою нестачею золота в торговому обігу та ін.

1.1.2. Остаточне формування світового господарства

Подальший розвиток транспорту зміцнив світові економічні зв'язки. Фахівці вважають, що світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. у результаті розвитку світового ринку, транспорту та машинної промисловості. Саме машинна промисловість уможливила виробництво товарів в обсягах, достатніх не лише для задоволення внутрішніх потреб, а й для постачання на міжнародний ринок. Було створено океанський торговельний флот, побудовано залізниці, що сполучили різні країни світу, почали розвиватися міжнародні автомобільні перевезення. Розвитку світового ринку сприяв повітряний транспорт, що народився у XX ст.

Світовий ринок розглядають як сукупність обмінів товарами і послугами між національними ринками окремих країн. Розвитку світового ринку сприяла необхідність збуту продукції за межами національних ринків. Світовий ринок здійснює зворотний вплив на виробництво, визначаючи кількісні та якісні характеристики потрібних йому товарів.

Поняття "світовий ринок" вважається вужчим за значенням, ніж поняття "світове господарство". Якщо на світовому ринку відбувається лише міжнародна торгівля, то у світовому господарстві —

окрім міжнародної торгівлі — ще й переміщення капіталу, робочої сили, технологій тощо.

Поняття "міжнародні економічні зв'язки" ширше, ніж поняття "міжнародна торгівля", оскільки, зокрема, охоплює:

• товарну торгівлю;

• інвестиції;

• міграцію робочої сили;

• науково-технічне співробітництво;

• міжнародний туризм.

Виходячи із зазначеного переліку зовнішньоекономічних операцій, який не є вичерпним, міжнародна торгівля є складовою міжнародних економічних зв'язків.

Зовнішня торгівля регулюється з допомогою тарифних (мито, еквівалентні миту збори) і нетарифних (квоти, ембарго, фітосанітарні правила, стандарти тощо) методів. Основні функції мита:

• фіскальна (поповнення державного бюджету або спеціальних фондів);

• захисна (захист вітчизняних виробників, товарів і послуг);

• балансувальна (уникнення небажаного експорту). Митні тарифи класифікуються так:

• за напрямом руху товарів (експортний, імпортний, транзитний);

• за способом встановлення (адвалорний, специфічний, комбінований, альтернативний);

• за країною походження товару (максимальний, мінімальний, преференційний) ;

• за правовим джерелом походження (автономний, конвенційний);

• за напрямом дії (сезонний, дискримінаційний, зворотний, компенсаційний, антидемпінговий).

До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі належать ембарго, квоти (глобальні, індивідуальні), ліцензування, державні субсидії, державні закупівлі товарів і послуг, валютне регулювання, сертифікація тощо. Виробники і споживачі здійснюють міжнародну торгівлю безпосередньо або через посередників (товарні біржі, торги, аукціони). Основними показниками міжнародної торгівлі є експорт, імпорт, торговельне сальдо, торговельний оборот, платіжний баланс, торговельний баланс.

Експорт — це вивезення з країни товарів, капіталу, цінних паперів, послуг тощо для реалізації на зовнішньому ринку. Вивезення з країни товарів, які раніше були ввезені до неї, без їхньої переробки називається реекспортом. Імпорт — це ввезення до країни товарів з-за кордону для реалізації на внутрішньому ринку. Отже, міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів і послуг. Торговельне сальдо означає вартісну різницю між обсягами імпорту та експорту, а торговельний оборот — суму вартісних обсягів експорту та імпорту.

Платіжний баланс країни відображає співвідношення валютних надходжень з-за кордону та її закордонних платежів за певний період часу.

Поняття "платіжний баланс" країни ширше, ніж поняття "торговельний баланс".

В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 p., p. 119) зазначається, що платіжний баланс є записом операцій, що відбулися протягом певного часу між резидентами якоїсь країни і всім іншим світом. Баланс складається з поточного рахунка (current account), рахунка капіталу (capital account) і балансової статті (balancing item), призначеної для коригування облікових помилок.

Поточний рахунок відображає грошові надходження і відпливи у сфері торгівлі товарами та послугами. Рахунок капіталу фіксує вхідні та вихідні потоки капіталу і фінансових активів, у тому числі на міжурядовому рівні.

Основними принципами побудови міжнародного платіжного балансу країни є подвійний запис і рівність його дебету і кредиту. З точки зору бухгалтерії, платіжному балансу завжди притаманна рівновага (саме тому він і називається балансом), але надходження та платежі не завжди рівновеликі. Активне сальдо одержують тоді, коли надходження перевищують платежі, пасивне — навпаки.

Позитивний (активний) і негативний (пасивний) платіжний баланс викликає відповідно збільшення або зменшення офіційних резервів іноземної валюти. Негативний платіжний баланс може призвести до знецінення і девальвації валюти країни.

Активний платіжний баланс країни означає, що сума платежів, що надійшли, перевищує виконані нею платежі. Пасивний платіжний баланс спостерігається за діаметрально протилежної ситуації. Термін "торговельний баланс" можна застосовувати до торгівлі лише товарами і до сумарної торгівлі товарами та послугами. Якщо

надходження якоїсь країни не дорівнюють її виплатам, то спостерігається дар (з англ. — ущелина) у зовнішній торгівлі цієї країни.

Активне сальдо торговельного балансу багато країн світу використовують для створення своєї "другої" економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається ознакою слабкості зовнішньоекономічних позицій країни. Платіжний баланс регулюється адміністративними, фінансовими, кредитними, валютними важелями.

Торговельний баланс є співвідношенням вартості експорту і вартості імпорту країни за певний проміжок часу. Як правило, це один рік (календарний або фінансовий, якщо вони не збігаються). Активним є торговельний баланс у разі переважання експорту над імпортом. Якщо імпорт переважає над експортом, маємо пасивний торговельний баланс. Коли ж вартість експорту дорівнює вартості імпорту, то такий баланс називають нетто-балансом.

Якщо за певний обсяг експортованих товарів за кордоном можна придбати більшу, ніж на внутрішньому ринку, кількість потрібних товарів, то такий експорт вигідний. За кордоном не завжди купують лише ті товари, яких бракує на національному ринку. Часто купують товари, виробництво яких у своїй країні коштує дорожче.

Ефективність міжнародних торговельних операцій оцінюють, використовуючи поняття "світові ціни". Якщо у певній країні ціна видобутої нафти становить 40 дол. за барель, то це не означає, що всі бажаючі купуватимуть нафту саме в цій країні. Багатьом покупцям така ціна видасться занадто високою, вони шукатимуть і знайдуть дешевшу нафту, яка не поступатиметься якістю.

На світовому ринку попит і пропозиція постійно взаємодіють, у результаті цього формуються ціни, які називаються світовими. Певною мірою на них впливають географічні чинники. Наприклад, вартість зерен кофе визначатиметься затратами на його вирощування у різних географічних регіонах.

Одна з причин розвитку міжнародної торгівлі — нерівномірний розподіл виробничих ресурсів між країнами світу. Торгівля є засобом вирівнювання результатів такого розподілу. Зрозуміло, що успішність експорту залежить не лише від наявних ресурсів, а й від використаних можливостей економічного навколишнього середовища, зокрема від здатності конкурувати на зарубіжних ринках.

У давні часи торгівля була переважно бартерною. Економісти розглядають бартер як форму зустрічної торгівлі. На бартер припадає близько 30 % обсягу міжнародної торгівлі. Він залишається досить поширеним явищем не лише у країнах СНД. Його застосовують, зокрема, Іран та Нігерія, обмінюючи свої нафту та газ на товари обробної промисловості. Значним недоліком бартеру вважається надмірна затрата часу на фазу обміну. Гроші є зручнішим засобом платежу.

Обсяг міжнародної торгівлі у 1980 р. становив 2 трлн дол., а в середині 90-х років — 4 трлн дол. Найбільшою торговельною країною світу є США. У 1995 р. обсяг їх зовнішньоторговельного обороту становив 1,3 млрд дол. Частка Європейського Союзу у світовій торгівлі дорівнює 40-50 %. Японія і Східна Азія забезпечують понад чверть світової торгівлі.

У 90-х роках найбільшими світовими торговельними потоками вважалися такі:

• мікроелектронний (спрямовувався з Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру до США; у свою чергу, дещо менший із США — до країн, що розвиваються; значний обсяг припадає на торгівлю у межах Європейського Союзу та Європейської зони вільної торгівлі);

• автомобільний (найбільший — у межах ЄС; світовим виробником стала Японія; американські компанії "Дженерал моторз" і "Форд" залишаються найбільшими світовими виробниками) ;

• стальний (Західна Європа і далі лідирує за виробництвом і торгівлею; світовим постачальником стала Японія);

• текстильно-одежний (здебільшого з країн, що розвиваються, — країн Східної Азії, Індії, Китаю, країн Близького Сходу, Центральної та Південної Америки; провідними експортерами є Німеччина та Італія);

• продовольчий (США і Канада — основні експортери; великими експортерами у групі країн, що розвиваються, є Індія, Єгипет та Аргентина);

• сировинний (переважно з країн, що розвиваються, до Японії та Західної Європи; світовим експортером залишаються США).

У недалекому минулому наша планета була поділена на три світи. Перший світ" — Західна Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія і Японія. Дехто до нього зараховував також Південно-Африканську Республіку та Ізраїль. "Другий світ" асоціювався з Радянським Союзом і країнами Східної Європи. До "третього світу" належали всі інші держави Латинської Америки, Африки, Середнього Сходу та Азії. Іноді найбідніші держави цього світу виокремлювали у "четвертий світ". У світовому господарстві та міжнародній торгівлі усі ці "світи" відіграють неоднакову роль.

1.1.3. Теорії міжнародної торгівлі

Меркантилізм — економічне вчення періоду становлення капіталізму у XV-XVII ст. Його прихильники обстоювали повну експлуатацію природних ресурсів, сприяння експорту та обмеження імпорту. Меркантилісти вважали, що важливо володіти золотом та іншими валютними металами. Країни, яким їх бракувало, мали отримувати золото завдяки торгівлі. Багатство націй, згідно з цією концепцією, безпосередньо пов'язувалося з торговельним балансом. Меркантилізм на практиці означав, що міжнародна торгівля контролювалася компаніями, які мали урядову підтримку, запроваджувалися високі тарифи та починалися торговельні війни (наприклад, англо-нідерландські).

Пізніше прихильники фритрейдерства (вільної торгівлі) — напрямку в економічній теорії та політиці промислових кіл — довели помилковість поглядів меркантилістів. Шотландський філософ, економіст і історик Д. Х'юм (1711-1776) у 1752 р. розвінчав концепцію меркантилістів, довівши, що резерви банківських металів країни переважно визначаються обсягом її економіки та її потребою у грошах як засобах платежу. Основні принципи фритрейдерства — вимога вільної торгівлі і конкуренції, невтручання держави в економічне життя країни та скасування протекційного мита.

Теорія абсолютних переваг. Її автор — шотландський економіст А. Сміт (1723-1790), якого визнають і засновником сучасного "економіксу". Згідно з теорією абсолютних переваг, країні доцільно імпортувати ті товари, затрати на виробництво яких у цій країні більші, ніж у зарубіжних країнах. Відповідно, слід експортувати ті товари, затрати на виробництво яких нижчі, ніж у зарубіжних країнах. На відміну від меркантилістів А. Сміт обстоював свободу конкуренції як усередині країни, так і на світовому ринку, підтримував принцип невтручання держави в економіку (laissez faire), висунутий французькою економічною школою фізіократів.

Теорія абсолютних переваг залишила без відповіді запитання: "А що робити тим країнам, у яких відсутні товари, що мають абсолютні переваги перед товарами інших країн?"

Теорія відносних переваг англійського економіста Д. Рікардо, стверджує, що у міжнародній торгівлі доцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією, країні вигідно імпортувати той товар, затрати на виробництво якого перевищують затрати на експортований товар. Отже, міжнародна торгівля вигідна всім країнам-учасницям, щоправда, вигоди країн не однакові, хтось їх має більше, а хтось — менше.

Теорію факторів виробництва розробили на початку 30-х років XX ст. шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін. Об'єктом аналізу були праця та капітал. Якщо обсяг певних факторів виробництва у країні більший, то вони дешевші. І навпаки, фактори дорожчі, якщо їхній обсяг менший. З теорії випливає, що країні слід експортувати ті товари, які забезпечені дешевшими факторами, а імпортувати товари, що є результатом дорожчих для неї факторів.

Природу міжнародної торгівлі досліджували також американський економіст російського походження В. Леонтьев ("парадокс Леонтьева"), американський економіст М. Портер (теорія конкурентних переваг) та ін.

Суть "парадоксу Леонтьева": відносний надлишок капіталу в США не позначався на їхній зовнішній торгівлі — США експортували більш трудомістку і менш капіталомістку порівняно з імпортованою продукцію. Згідно з концепцією В. Леонтьева, у виробничому процесі беруть участь чотири фактори: кваліфікована праця, некваліфікована праця, капітал і земля. Наявність надлишку висококваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, виготовлених нею.

Розглянуті теорії є класичними. У рамках науки про міжнародну економіку розробляються і так звані альтернативні теорії та концепції міжнародної торгівлі. Розглянемо окремі з них.

концепція реверсу факторів виробництва зазначає, що певний товар є водночас капіталонасиченим у капіталонасиченій країні і трудомістким у трудонадлишковій країні. Це означає, що за наявності в окремій країні попиту на певний товар вона може імпортувати його з інших країн навіть попри те, що відповідні фактори виробництва в цій країні кращі, ніж у її партнерів.

Концепція внутрішньогалузевої міжнародної торгівлі пояснює міжнародну торгівлю прихильністю споживачів до певних товарів та відповідністю внутрішнього і зарубіжного попиту (overlapping demand). Іншими словами, країні вигідніше експортувати товари, у виробництві і торгівлі якими вона нагромадила досвід на внутрішньому ринку. Насичення внутрішнього ринку є передумовою успішного експорту.

Концепція Столпера — Самуельсона. Міжнародна торгівля зумовлює підвищення доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який збільшується, та зниження доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який зменшується.

Теорія специфічних факторів виробництва (П. Самуельсон і Р. Джон) виходить з того, що певні фактори притаманні окремій галузі і не можуть переміщуватися між галузями. Міжнародну торгівлю зумовлює відмінність відносних цін на товари, яка виникає через неоднакову забезпеченість країн специфічними факторами виробництва. Міжнародну торгівлю рухає те, що специфічні для експортного сектору фактори розвиваються, а фактори, притаманні сектору, який конкурує з імпортом, скорочуються. У результаті торгівлі підвищуються доходи власників специфічного для експортних галузей фактора і зменшуються доходи власників фактора, специфічного для галузей, що конкурують з імпортом.

Концепція Т. Рибчинського. Збільшення пропозицій одного з факторів виробництва за постійності інших змінних приведе до збільшення випуску товарів, що виробляються з інтенсивним використанням цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів.

Теорія М. Портера стверджує, що на міжнародному ринку конкурують не країни, а фірми і успіх на ньому залежить від правильно вибраної конкурентної стратегії.