Дахно І.І. Зовнішньоекономічна діяльність (2006)

3.11. Тваринництво

3.11.1. Скотарство та інші галузі

Свійське тваринництво виникло на Близькому Сході за 8 тис. років до н. е. Існують докази того, що за 5 тис. років до н. е. віл тягнув дерев'яний безколісний плуг, ним користувалися і в Давньому Римі. Свійські стада овець і кіз відомі щонайменше за 7 тис. років до н. е. Ламу одомашнили як тяглову тварину, альпака — заради вовни. Нині у світі розводять велику і дрібну рогату худобу, свиней, овець, кролів, коней, верблюдів та інших представників тваринного світу. Природа істотно впливає на ведення тваринництва; зокрема тундра і лісотундра є сприятливими регіонами для оленярства і, навпаки, для розведення верблюдів більше придатний азидний клімат, а для молочного тваринництва потрібні гарні пасовища (які є, наприклад, у Новій Зеландії).

Молочне і м'ясне скотарство. Велику рогату худобу молочного напрямку розводять у густонаселених регіонах Європи та Північної Америки. Воно практично відсутнє у тропічних районах планети. М'ясо-молочний напрямок скотарства розвивають у помірному поясі та аридних регіонах. Скотарство м'ясного напрямку поширене в Аргентині, Австралії та США — країнах, де є великі площі природних пасовищ.

Свинарство. Ця галузь тваринництва має такі напрямки: м'ясний, беконний, м'ясо-сальний, сальний. Розвивається у густонаселених районах і районах інтенсивного вирощування картоплі і буряків. Через заборону ісламу вживати свинину у їжу свинарство не поширене у країнах, населення яких сповідує іслам. Найінтенсивніше свинарство розвинене у Китаї та США.

Вівчарство. Галузь розвивається за такими основними напрямками: тонкорунне, напівтонкорунне, напівгрубововняне та грубововняне вівчарство. Розведення овець поширене у країнах, де є великі пасовища. Вівчарство — традиційна і високорозвинена галузь в Австралії, Новій Зеландії, Аргентині, Великобританії, США. У Великобританії овець розводять через потребу у грубій вовні. Австралійські вівці дають м'яку вовну.

Оленярство. Розрізняють оленярство північне (розводять північних оленів) і пантове (розводять плямистих оленів, маралів, ізюбрів). Основні райони оленярства — тундрові і лісотундрові зони. Північної півкулі, а також деякі райони Південної Америки. Північних оленів розводять у Росії, Фінляндії, Швеції, Норвегії, Канаді, США, (Аляска), пантових — у Китаї, Кореї, Монголії.

Верблюдівництво. Розвинене в зоні пустель, напівпустель і сухих степів; розводять дво- і одногорбих верблюдів шести порід. Двогорбі верблюди бактріан досягають висоти на рівні плечей близько 2,3 м. Основною біологічною особливістю верблюдів є їхня пристосованість до умов існування в безводній пустелі і напівпустелі. Верблюдів використовують як в'ючних та запряжних тварин, а також на м'ясо, молоко і вовну.

Конярство. Нині у світі залишилася лише одна порода дикого коня (кінь Пржевальського, або монгольський дикий кінь). Сім'я диких коней налічує сім видів. Серед свійських коней вирізняють легких (верхових) і ваговиків. Арабська порода вважається однією з найкращих серед верхових коней.

Коня людина приручила ще за доісторичних часів. Нині у світі налічується 75 млн коней. Економічне значення коня різко знизилося після винайдення поїзда та автомобіля. Основні напрямки конярства — племінне і спортивне. Найбільше коней у США, Китаї, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Росії, Монголії.

Кролівництво. Батьківщиною кролів вважаються Південна і Центральна Європа, Південна Африка, завезені у Великобританію, Нову Зеландію, Австралію, Америку. Існують дві групи порід кролів — породи Старого і Нового світу. У Старому світі найпоширеніший європейський кріль. Від нього походять одомашнені породи кролів, що вирощуються у багатьох країнах світу за винятком тропічних та екваторіальних. Основні напрями кролівництва — м'ясо-шкуркове, шкуркове і пухове.

У деяких країнах кролів у природі розвелося так багато, що вони стали справжнім лихом для сільського господарства. Прикладом може бути Австралія. Кролівництво розвинене в Росії, Україні, Білорусі, Молдові, Франції, Італії, США, Великобританії, Угорщині та інших країнах.

3.11.2. Рибництво і рибальство

Рибництво — одна з галузей господарства, що займається риборозведенням, збільшенням і поліпшенням якості рибних запасів. Вирізняють рибництво у природних водоймах і ставкове.

Рибальством людство займається здавна, воно поширене скрізь на планеті. Рибальство — лов і добування риби, морського звіря, китів, морських безхребетних та інших морепродуктів. Рибальство поділяється на промислове і любительське; промислове, у свою чергу, поділяється на океанічне (морське далеко від берегів), морське прибережне і озерно-річкове. Щороку у світі виловлюють близько 100 млн т. риби. Щорічний вилов риби в океанах становить 81 млн тонн. До речі, до обсягів виловленої риби зараховують не лише рибу, а й інші дари моря, наприклад, крабів.

Половина вилову риби припадає на шість країн: Китай, Японію, Росію, США, Чилі та Перу. З третини виловленої риби виготовляють корми для тварин. Здебільшого рибу ловлять на континентальному шельфі. У відкритому океані вилов практично не ведуть.

У внутрішніх водоймах щороку ловлять 13 млн т риби. Найбільшу кількість риби з внутрішніх водойм виловлює Китай — 4,1 млн т щорічно. На другому місці за цим показником перебуває Індія — 1,2 млн т. Найпоширеніша риба у Китаї та Індії — короп. Колишній СРСР посідав третє місце, виловлюючи у внутрішніх водоймах 0,9 млн т риби. Для порівняння зазначимо, що в США цей показник скромніший — лише 75 тис. т риби.

Відбувається переміщення основних районів рибальства з північної у південну частину Світового океану. Набуває поширення рибальство на спеціально створених рибних фермах. Рибні ферми забезпечують щорічний вилов риби в обсязі 10 млн тонн. Найбільшого розвитку вони набули у Китаї (2,5 млн т) та Індії (1,2 млн т). Вилов риби в морях та океанах, розведення риби на фермах та інші заходи мають загальну назву "аквакультура".

3.11.3. Птахівництво

З історичних джерел можна дізнатися, що людство почало займатися птахівництвом за 3200 років до н. е. Тоді індуси одомашнили

дику курку з джунглів. Пташині ферми з'явилися порівняно недавно — наприкінці XIX ст. — і птахівництво було переведене на промислову основу. Вирощування бройлерів, утримання курчат та індиків при штучному освітленні вперше було запроваджено у США. Згодом з'явилася відгодівля на птахофермах птахів з використанням кормів, збагачених гормонами. Якщо раніше м'ясо птахів було їжею заможних людей, то нині у розвинених країнах світу воно вважається їжею передусім малозабезпечених верств населення. Захисники природи вважають утримування птахів у клітках на птахофермах однією з найжорстокіших форм поводження з птахами і борються з цим.

Основні напрямки птахівництва — яєчне і м'ясне.

Нині птахівництво розвинене у багатьох країнах світу, оскільки практично не залежить від природних умов. Розвивається інтенсивно і сконцентроване здебільшого поблизу великих міст і промислових центрів.

3.11.4. Шовківництво

Кілька тисяч років тому китайці винайшли спосіб виготовлення шовку з кокона шовковичного шовкопряда. Спроба вивезення з Китаю гусениці або її яйця (кокона) каралася смертю. Секрет виробництва шовку потрапив до Японії приблизно у III ст. У VI ст. імператор Візантії Юстиніан надіслав двох перських монахів до Китаю з метою, так би мовити, "промислового шпигунства". Вони привезли з Китаю яйця шовкопряда у бамбуковій палиці. Відтоді навколо столиці Візантії Константинополя (нинішнього Стамбула) почало розвиватися шовківництво. Поступово ця галузь поширилася у Південно-Західну Європу.

Кормом для гусені шовкопряда є листя шовковичного дерева (шовковиці). Розведення шовкопряда поєднується з шовківництвом. З кожного кокона шовкопряда (розміром з невелике яйце) одержують 400-1100 м нитки, яку використовують для виготовлення натурального шовку. Вирощують шовкопряда у країнах з теплим кліматом і достатніми кормовими ресурсами для цього.

Нині шовковичного шовкопряда розводять у Китаї, Японії, Індії, Іспанії, Італії, центральноазіатських державах тощо.

3.11.5. Бджільництво

Відомо, що бджільництвом людство почало займатися ще за 2400 років до н. е. Спочатку людина збирала мед у гніздах диких бджіл, які вони влаштовували у дуплах дерев і щілинах між скелями, а згодом людина почала створювати для бджіл штучні гнізда — борть. Цей промисел одержав назву бортництво. Сучасне бджільництво розвинулось після винайдення пересувного вулика з рамками, що виймаються з нього. Перший розбірний рамковий вулик винайшов російський бджоляр П. Прокопович у 1814 р. Бджільництво поширене у країнах помірного і субтропічного клімату. Його основні напрямки — виробництво меду бджолиного, бджолиного воску, прополісу, бджолиної отрути, маточного молочка, бджолозапилення, розведення маток і бджолиних сімей.

Основними продуктами бджільництва є мед та віск, бджоли запилюють сільськогосподарські комахозапильні культури з метою підвищення їх врожайності.

Відомо близько 30 тис. видів бджіл, які поширені скрізь, де ростуть квіткові рослини.

Африканські медоносні бджоли характеризуються більшою, ніж європейські, працездатністю, а також агресивніші за них. Вони швидше літають, працювати починають раніше, а закінчують пізніше. Виведення у Бразилії наприкінці 50-х — на початку 60-х років гібридних бджіл (схрещуванням африканських і європейських) призвело до появи бджіл-убивць, від яких гинуть люди, коні, корови. Вони стали справжнім лихом для латиноамериканських країн.