Семенов К.А. Международные экономические отношения (1998)

3.2. Міжнародна спеціалізація виробництва

Міжнародний поділ праці, міжнародна спеціалізація та кооперування (кооперація) виробництва - нерозривні суспільні явища, що зумовлюють одне одного, носять складний і суперечливий характер. МПП виступає більш ширшою економічною категорією порівняно з міжнародним кооперуванням, що є однією зі сторін і одночасно головних форм прояву МПП. У свою чергу, міжнародне кооперування ґрунтується на спеціалізації виробництва, що відбиває іншу сторону й іншу основну форму МПП. Міжнародне кооперування та міжнародна спеціалізація є не просто формами МПП, але і його елементами, що визначають його сутність. У границях коопераційного процесу поділ праці виступає як форма кооперації праці. Саме в цьому зв'язку К. Маркс відзначав, що поділ праці вже сам по собі є особливим видом кооперації.

Міжнародна спеціалізація припускає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва або між виробництвом і споживанням у міжнародному масштабі.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміється така форма поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва й усуспільнення праці у світі відбувається на основі процесу диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відособлені) технологічні процеси в окремі галузі та підгалузі виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що викликає все більше взаємне доповнення диференційованих національних комплексів. Зазначені процеси відбиваються на інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами, науково-технічними знаннями.

МСВ розвивається за двома напрямами - виробничим і територіальним. У свою чергу, виробничий напрям поділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію та на спеціалізацію окремих підприємств (компаній). У територіальному аспекті МСВ припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів та їх частин для світового ринку. Основними видами МСВ є предметна (виробництво продуктів), подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів) і технологічна, чи стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термічна обробка тощо). МСВ - динамічна форма МПП. Вона перебуває під впливом технологічних змін через внутрішню логіку свого руху та дією зовнішніх чинників, які визначають її розвиток. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для міжнародної спеціалізації виробництва характерними є динамічність процесу, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до більш складних форм, породжуваних глибинними змінами в суспільному виробництві, зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР.

У 30-і р. XX ст. у світі переважали міжнародна міжгалузева спеціалізація виробництва та відповідний обмін продукції однієї комплексної галузі (наприклад, обробної промисловості) на продукцію іншої (видобувної промисловості і/чи сільського господарства). У 50—60-і р. провідне місце продовжувала займати міжнародна спеціалізація виробництва, але вже на рівні первинних галузей (автомобіле- й авіабудування, виробництво пластмас, підшипників, радіоапаратури тощо). В

70—80-i p. на перший план виходить і закріплює своє положення внутрішньогалузева МСВ і відповідний обмін товарами-аналогами з різними споживчими характеристиками (наприклад, колісних тракторів на гусеничні машини, шкіряного взуття на гумове й т.ін.). Значущість МСВ як фактора підвищення ефективності національних виробництв і інтенсифікації міжнародного обігу стало зростає. Так, у 70—80-і р. темпи приросту світової торгівлі продукцією машинобудування на 40 % (у 60-і р. - на 4 %) забезпечувалися за рахунок комплектуючих виробів. За 1960-1990 р. частка деталей і вузлів в якості комплектуючих у зовнішній торгівлі економічно розвинутих країн продукцією машинобудування зросла більше ніж удвічі, нині - перевищує 40 %.

Найповнішого розвитку усі види спеціалізації виробництва набули в машинобудуванні, що пояснюється так. По-перше, його продукція має конструктивні особливості - машини, устаткування, механізми складаються з великого числа компонентів (агрегати, вузли, деталі), виробництво яких вимагає свого відособлення, тобто спеціалізації. По-друге, продукція машинобудування має багато кількісних і якісних особливостей. Вона включає вироби сотень тисяч найменувань, які випускаються у різних масштабах (одиничне, дрібно- та великосерійне, поточно-масове виробництво). Через конструктивну складність виробництво багатьох з них вимагає кооперованої роботи десятків, сотень і навіть тисяч підприємств різних країн. З особливістю машинобудівних виробів пов'язана і концентрація випуску найбільш складних з них на обмеженому числі підприємств у вузькому колі країн. По-третє, для машинобудування характерні технологічні особливості продукції, що випускається, через які одні й ті ж заготовки та деталі виробляються із застосуванням різних технологічних процесів, у тому числі тих, які припускають масове спеціалізоване виробництво. При цьому межі національного ринку зазвичай стають тісними для такої продукції.

До основних показників рівня міжнародної спеціалізації галузі відносять коефіцієнт відносної експортної спеціалізації (КВЕС) і експортну квоту у виробництві галузі. КВес визначається за формулою:



де: Ео - питома вага товару (сукупність товарів галузі) в експорті країни; Ес~ питома вага товару (товарів-аналогів) у світовому експорті.

За допомогою КВес можна в першому наближенні визначити

коло товарів і відповідно галузі, що є міжнародно спеціалізованими для даної країни. Чим вищим (більше 1) співвідношення на користь національної структури експорту за певними товарами чи групою товарів тим більш явною є міжнародна спеціалізація відповідної галузі. Й навпаки, чим нижче таке співвідношення (менше 1), тим менше відповідні товари та галузі є міжнародно спеціалізованими. Експортна квота свідчить про те, в якій мірі національна промисловість, окремі її галузі орієнтуються на зовнішні ринки, й одночасно показує ступінь відірваності останніх від національного ринку. Збільшення експортної квоти у виробництві свідчить про інтенсифікацію міжнародних зв'язків промисловості в одному напрямку - до іноземних споживачів і про підвищення конкурентоспроможності міжнародно спеціалізованої продукції.

Інший аспект якісної сторони міжнародної спеціалізації виробництва зв'язаний із широтою номенклатури (асортименту) товарів, що поставляються на зовнішні ринки. Швидке розширення номенклатури експорту є в цілому свідченням міжнародної деспеціалізації країни і, навпаки, скорочення номенклатури робить більш чітким експортний профіль. Такий висновок, однак, є занадто загальним і потребує уточнення. Так, якщо розширення номенклатури експорту в цілому відбувається за рахунок міжнародно спеціалізованих виробів і частка останніх у вивозі зростає, то фактично відбувається підвищення рівня міжнародної спеціалізації виробництва; розширення номенклатури за рахунок неспеціалізованих видів виробів викликає зворотні результати. Отже, розширення асортименту саме по собі ще не свідчить про погіршення МСВ країни.

Спеціалізація, що поглиблюється, лежить в основі розвитку конкурентних виробництв. Промислово розвинуті країни експортують усі види продукції, але не кожну модель і різновид товару. В кожній підгалузі компанії вибирають певні групи виробів, вузлів і деталей, у виробництві яких вони концентрують свої зусилля. Ці вироби експортуються, а інші необхідні їм вироби тієї ж галузі імпортуються. Завдяки зниженню витрат виробництва, пов'язаному зі зростанням масштабності та серійності випуску виробів, компанії одержують велику масу прибутку. Це явище в розвитку виробничих сил одержало назву "економія масштабу".

Міжгалузеві зіставлення динамічних рядів виробничих витрат, продуктивності праці та торгових потоків за такими видами продукції, як автомобілі, побутова електротехніка, показують, що економія на масштабах виробництва - вирішальний фактор у підвищенні їх конкурентоспроможності. Підраховано, що в галузях обробної промисловості подвоєння випуску в середньому забезпечує зниження питомих витрат на 10 % і зростання ефективності на 40 % Це досягається за рахунок нагромадження досвіду, навчання працюючих, більш ощадливого використання матеріалів, послуг, поліпшення технології, прискорення окупності капіталовкладень в устаткування, витрат на НДДКР при розширенні розмірів випуску.

Зовнішня торгівля в умовах масштабу виробництва в рамках галузі, чи зовнішня економія, не обов'язково взаємовигідна для всіх країн-учасниць. Більш низькі витрати має країна, яка може дешево продати якийсь товар, що, як правило, випускає його у великій кількості. Економія на масштабі на рівні галузі, чи зовнішня економія, закріплює напрям зовнішньої торгівлі. Країни, що спершу були великими виробниками того чи іншого товару, залишаються такими майже постійно, тому що весь час мають низькі витрати виробництва. Історично сформована спеціалізація може відтворюватися, навіть якщо нові виробники могли б виробити товар дешевше.

Торгівля на основі масштабу виробництва здійснює більш сильний ефект на добробут країни, ніж торгівля на основі порівняльних переваг. Концентрація певних галузей у декількох країнах дає змогу збільшити масштаб виробництва та підвищити його ефективність. Вона може призводити до погіршення добробуту інших країн. Ціна давнього виробника зазвичай нижча витрат початківця, що блокує початок цього виробництва в іншій країні в умовах відкритої економіки. Цьому сприяє не тільки ефект накопиченого обсягу виробництва, а й нагромадження досвіду та знань. Економія на масштабі виробництва на рівні галузі закріплює історично сформовану міжнародну спеціалізацію країн у тих чи інших галузях.

На посилення процесу спеціалізації, зміну її структури величезний вплив здійснює відновлення номенклатури продукції, що випускається, під впливом НТП. Нова якість науки виявляється у скороченні періоду між створенням наукових розробок і їх практичним застосуванням, у швидкому моральному старінні промислових виробів. У передових сучасних галузях (ЕОМ, напівпровідники) цикл життя продукції складає 3-5 років, у всіх галузях обробної промисловості він фактично не перевищує 8-9 років.

У зв'язку з нерівномірним розвитком НТП у світовому господарстві з'являються нові виробники, що створюють собі нові "ніші" чи тіснять конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиблення спеціалізації, але і до змін у соціальній структурі господарства.