Семенов К.А. Международные экономические отношения (1998)

3.4. Сучасний стан міжнародного поділу праці

На сьогодні серед багатьох доктрин МПП одержала розвиток теорія монополістичних переваг у діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), які забезпечують для різних країн гнучке пристосування до ринку, доступ до сучасних технологій, менеджменту та маркетингу, до можливостей економії в масштабах виробництва Одним з головних гасел стала експортна стратегія як умова швидкого економічного зростання (Південна Корея, Тайвань та ін.). Саме ця ідея була покладена в основу економічного розвитку України

в останні роки.

На рубежі XX і XXI ст. в економіці високорозвинутих держав склалася низка проблем і процесів, що здійснюють найбільший вплив на МПП. Це насамперед, підвищення ефективності господарства в результаті залучення в нього все більшого числа держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особливостями національної, расової та релігійної специфік. Наступною за важливістю є задача підтримки гармонії між людиною і природою, розповсюдження ультрасучасних технологій, здатних кардинально зменшити забруднення навколишнього середовища та потреби в невідтворюваних благах. Нарешті, найбільш істотними стали глобальні технологічні зміни та становлення інформації як основного виробничого ресурсу. Україна з ряду причин серйозно відстала в сфері інформаційного й інноваційного розвитку.

В основі перерахованих змін лежить об'єктивне відновлення секторної моделі суспільного виробництва. Донедавна у науці панувала так звана "трьохсекторна" модель, яка розмежовує національну економіку на первинний (сільське господарство та видобувна промисловість), вторинний (обробна промисловість) і третинний (послуги) сектори. Сьогодні вже мова йде про п'ятисекторну модель. Найфундаментальнішою ознакою сучасної моделі вважається поступовий перехід від виробництва матеріальних благ до надання послуг та інформації.

При цьому сама сфера послуг, традиційно іменована "третинним сектором господарства", відносно неоднорідна і може бути розділена на сектори: безпосередньо третинний, що охоплює послуги матеріального характеру (транспорт, зв'язок і складське господарство), четвертинний (торгівля, фінанси, страхування та нерухомість) і п'ятірний (особисті, професійні ділові послуги, державне управління).

Найбільш швидкими темпами ВВП збільшується в тих секторах, які охоплені міжособистісними взаєминами і чий продукт безпосередньо неможливо відтворити, що підтверджується статистикою зайнятості населення. Так, за останні 50 років у розвинутих країнах чисельність зайнятих у сільському господарстві скоротилися більше ніж у 5 разів, у видобувній промисловості - у 4 і в обробної - у 2 рази. При збереженні рівня зайнятості в будівництві, на транспорті й у торгівлі багаторазово зросла частка працівників, зайнятих у фінансах і страховій справі, у сфері особистих, професійних і ділових послуг, у державному управлінні.

Одне із найбільш значущих явищ МПП - поглиблення економічної та політичної інтеграції переважно в зоні найбільш розвинутих держав і досягнення ними великих успіхів у науково-технічній сфері. Мова йде про країни "великої сімки", що не так давно разом з Росією перетворилися в "велику вісімку". Сьогодні очевидно, що господарська інтеграція активно сприяла технологічному лідерству "сімки", її пріоритету та відриву за економічним і соціальним прогресом від іншого світу (включаючи колишній СРСР, нині незалежні держави пострадянського простору і, зрозуміло, Україну). Так, до початку 90-х р. країни "сімки" володіли 80,4 % світової комп'ютерної техніки та забезпечували 90,5 % високотехнологічного виробництва. Тільки на США та Канаду приходилося 42,8 % усіх здійснюваних у світі витрат на дослідницькі розробки, тоді як на Латинську Америку й Африку, разом узятих, - відповідно менше 1 %. Якщо середньосвітова кількість науково-технічних працівників складала 23,4 тис. на 1 млн чол. населення, то в Північній Америці ці показники становили 126,2 тис. Розвинуті країни контролювали 87 % з 2,9 млн патентів, зареєстрованих у світі за станом на кінець 1993 р. Цим технологічний прогрес забезпечував як зближення рівнів господарського розвитку найбільш передових постіндустріальних держав і взаємопроникнення їх економік, так і збільшення розриву між ними й іншим світом.

Істотними матеріальними передумовами для поглиблення МПП стали зростання економічної міцності ТНК, розмаїтість механізмів їх діяльності, а також експансія на світових ринках. Сьогодні перетворились у національних суб'єктів світогосподарських зв'язків виступають найбільшими, головним чином, багатонаціональними компаніями, - виходячи зі структури акціонерного капіталу акціонерної компанії та характеру контролю за діяльністю всієї корпорації. Такі корпорації, як "Дженерал Моторе", "IBM", "Сіменс", "Філіпс"

та інші, діють у десятках країн, створюючи там дочірні компанії, філії й опорні центри. Всього у світі існує приблизно 20 тис. ТНК, десята частина яких одержує левову частку прибутку від іноземної підприємницької діяльності та забезпечує основний приплив прямих інвестицій у світовому господарстві. Тим часом місце України в інвестиційному портфелі ТНК більше ніж скромне. Протягом 1992-1999 pp. в українську економіку надійшло 2,9 млрд дол іноземних інвестицій при середньорічній потребі в них 5-7 млрд дол. Хоча є окремі позитивні приклади діяльності і подальших намірів компанії "Кока-кола" (230 млн дол), тютюнових фірм (150-200 млн дол), телекомунікаційних компаній (близько 1 млрд дол) тощо, все-таки закордонні інвестори здебільшого утримуються від великих вкладень, а їх загальна інвестиційна активність недостатня для відновлення стратегії економічного зростання.

Таке становище зумовлене декількома причинами. Серед них дає про себе знати явна перевага кредитної підтримки з боку міжнародних економічних організацій, що, даючи можливість вирішувати деякі важливі поточні проблеми, призводить до надмірного зростання зовнішнього боргу. На 1 вересня 1999 р. він складав

12,6 млрд дол, що породжує серйозну зовнішню проблему.

Важливою перешкодою для залучення України в МПП виступає консервація структури української економіки, що породжує процес дроблення промислових структур, які не можуть бути суб'єктами МПП тільки з цієї причини. Незважаючи на неодноразові рішення вищих органів виконавчої влади про створення в Україні фінансово-промислових груп, фактично жодна така група не функціонує. Звичайно, в умовах перехідної економіки проблема великого (і особливо - монопольного) виробництва породжує труднощі. Адже монополізм через механізм ціноутворення призводить до виникнення негативних процесів, пов'язаних із застійними явищами в застосуванні досягнень НТП і нових технологій, з перекачуванням доходів суспільства на користь монопольного виробництва через монопольні ціни, із соціальною несправедливістю. Ці явища переборюються за допомогою державного регулювання, розробки таких правових умов функціонування ринкової системи, що обмежували б монополізм у конкурентному середовищі. В Україні у виробничій і відомчій сферах зберігається високий рівень монополізму.

У політиці демонополізації нерідко йдуть шляхом розукрупнення підприємств і розподілу їх на дрібні, створюючи на базі кожного великого по 20-30 самостійних виробництв. Однак такий досвід має негативні риси.

Проте відомо, що на спільному ринку обертається понад 75 млн найменувань товарів, тому він не може самостійно самоорганізовуватися. Світовий досвід свідчить, що саморегулювання на ринку забезпечується тільки в тому випадку, якщо основних, "рівноправних" виробників нараховується не більше 1 тис.

У США, наприклад, навколо найбільших концернів і корпорацій діють сотні тисяч малих підприємств. Отже, у нашій країні при включенні в МПП на базі підприємств-гігантів необхідно створювати великі фінансово-промислові корпорації із широкою мережею малих підприємств, що їх обслуговують. При цьому з позиції демонополізації важливо передбачити таку структуру промислових підприємств, при якій би однойменна продукція випускалася на одному підприємстві (як і запропоновано антимонопольним законодавством) в обсязі не вище 33 % від її загального виробництва в країні. Однак треба мати на увазі, що процес структурної перебудови займе не менше 15-20 років, і якісні зміни в економіці відбудуться тільки в цьому випадку.

Співробітництво українських підприємців із ТНК здатне забезпечити ряд переваг, в тому числі - у сфері модернізації та науково-технічного відновлення виробництва, а також поліпшення управління. Крім того, ТНК забезпечують антикризові гарантії, амортизацію законодавчих, валютно-фінансових, екологічних та інших ризиків. У цілому даний напрямок вигідніший, аніж домінуюча сьогодні практика зовнішніх запозичень, хоча достатніх причин повністю відмовлятися від взаємодії з міжнародними економічними організаціями (як і перебільшувати безкорисливість ТНК) немає.

Становище в сфері прямого іноземного інвестування свідчить про необхідність деякого перегляду шляхів і методів регулювання взаємин зі світовим господарством. Однак інвестиції - це важливий, але все-таки частковий аспект політики адаптації України до МПП. За принциповими питаннями цієї політики в суспільстві існують дуже різні, переважно протилежні погляди. Вони зумовлені як недостатнім урахуванням змін останніх років, так і непрофесійними оцінками дійсного стану речей (коли, наприклад, ВВП України механічно ділиться на поточний валютний курс, і виходять украй песимістичні оцінки індексу людського розвитку, де вона прирівнюється до найбідніших держав світу).

Місце та роль будь-якої країни у світовому господарстві, МПП і в інтернаціоналізації господарського життя залежать від багатьох факторів. Однак основними з них є такі: рівень і динаміка руху національної економіки, ступінь її відкритості та залучення в МПП, прогресивність і розвиненість зовнішньоекономічних зв'язків, уміння національної економіки адаптуватися до умов міжнародного господарського життя й одночасно впливати на них у бажаному напрямку.

Слід зазначити, що Україна як складова частина колишнього Радянського Союзу, а нині як суверенна держава впливає недостатньо на МПП і на інтеграційні процеси в міжнародному господарському житті, оскільки залишалася протягом значного періоду часу, власне кажучи, осторонь від головних світогосподарських процесів. У нових умовах, коли відкинуті чи нівельовані багато ідеологічних догм, а перехід до відкритої економіки став складовою частиною процесу переходу України до ринкової економіки, країна починає знімати багато перешкод, що заважали активному і масштабному її залученню в інтеграційні процеси. Однак хворобливі явища, якими супроводжується економічна та політична перебудова в Україні й в інших країнах на території колишнього СРСР (круте падіння виробництва, різке скорочення інвестицій, розрив виробничих зв'язків і т.ін.), ведуть до того, що роль України у світовій економіці й у МПП не тільки не зростає, а скорочується.

У зв'язку з усім перерахованим вище важливо вірогідно визначити місце, яке займає Україна в МПП. Задовільного рішення означеного питання поки не існує. Однак найбільш правильно було б спиратися на практику міжнародних зіставлень ВВП і його компонентів під егідою ООН і її спеціалізованих організацій. Зіставлення проводяться за допомогою паритетів купівельної спроможності валют, оскільки валютні курси недостатньо точно відображають розходження в цінах на товари та послуги, включені ВВП.

Україна вже двічі брала участь у європейській програмі співставлень - у 1993 та 1996 р. З отриманих даних можна виділити такі. Частка ВВП України склала 0,8% у світовому ВВП у 1990 р. і 0,3 % - у 1997 р. (або скоротилася в 2,7 раза). За цей же період ВВП на одного жителя у нашій країні знизився порівняно до середньосвітового з 0,8 % до 0,35 % (або в 2,3 раза). За питомою вагою промислової продукції показники України впали порівняно до світового рівня з 1,3 % до 0,5 % (або в 2,6 раза), а за продуктивністю праці в промисловості - відповідно, з 0,63 % до 0,4 % (або в 1,6 раза).

Статистика свідчить про серйозне зниження макроекономічних показників у ВВП, у першу чергу в середньосвітовому вимірі. Якщо прийняти ВВП України на душу населення за 100 %, то відповідний рівень 15 країн ЄС складе 587, Польщі - 206, Чехії - 380, Росії - 203, Бєларусі - 155 і Молдови - 63 %. Разом з тим твердження, що Україна скотилася буквально до рівня найбідніших країн є невиправданим. За низкою показників (за споживанням продовольчих товарів, послуг медицини й освіти) Україна не так помітно поступається країнам СНД, а також державам Центральної та Східної Європи, подекуди навіть маючи випередження.

ВВП України на душу населення (на основі паритетів покупної спроможності) перевищує 2 тис. дол і, як показано в Програмі "Україна - 2010", може досягти 4-4,5 тис. дол (у цінах 1997 p.), що відповідає середньому рівню реального ВВП для країн, що претендують на вступ до ЄС. У даний час, при всіх руйнівних процесах в економіці, Україна зберігає високий кваліфікаційний потенціал населення, великі інноваційні заділи в літакобудуванні та ракетно-космічній галузі, в інформаційних і телекомунікаційних системах, у машино- та приладобудуванні, у харчовій промисловості й т.ін.

В окремих сферах Україна ще здатна до інноваційного прориву. Про реальність такої стратегії свідчить світовий досвід. Наприклад, завдяки продуманій інноваційній стратегії рівень технологічного розвитку Японії піднявся з 22,2 % у 60-х р. до 56 % у 80-х, а її здатність до технологічного розвитку виросла за ці роки з 14,6 % до 30 %. У Німеччині відповідні показники змінилися з 40,4 % до 45 % і з 27 % до 35,5 %.

Однак навіть країни, високорозвинуті в промисловому відношенні, далеко не завжди в змозі зберігати технологічну перевагу за всіма видами продукції, що випускається в них. Ось чому основна увага зосереджується сьогодні на пріоритетних галузях науки та промисловості, здатних забезпечити реальні технологічні й економічні переваги.

Вибірковий розвиток таких галузей промислового виробництва дає можливість досягти значної технологічної переваги та навіть лідируючого становища. Розробка новітніх технологій і завоювання нових ринків збуту дають можливість підприємцям істотно підвищити норму прибутку на вкладений капітал, збільшити доходи фірм, поліпшуючи тим самим економічний стан країни в цілому.

Для України першорядне значення мають створення нових ресурсозберігаючих технологій, розвиток екологічно чистої енергетики, вітчизняних інформаційних технологій, нових технологій для

сільського господарства, легкої та харчової промисловості, створення і впровадження нових матеріалів з високими конкурентоспроможними властивостями, а також передових технологій у машинобудуванні.

Особливості міжнародної конкуренції пов'язані, у першу чергу з визначальною роллю великих корпорацій. На жаль, місце провідних українських виробників у цій, власне кажучи, глобальній промислово-інноваційній системі дотепер не визначене (за винятком аерокосмічної сфери). У стратегічно важливих галузях - інформатиці зв'язку, хімії, біотехнологіях - не створені необхідні національні інноваційні центри, не розроблені їх організаційні форми, а також механізми їх державної підтримки й економічного стимулювання.

Найважливішим каналом зв'язку України зі світовим господарством є зовнішня торгівля. Офіційно зовнішньоекономічна діяльність спрямована на збереження й оптимальне використання традиційних експортних і імпортних ринків, на скорочення обсягів імпорту та раціоналізацію платіжного балансу, на включення країни у світові господарські відносини (у тому числі - шляхом приєднання до СОТ). У той же час за роки незалежності зовнішньоторговельна політика України пережила ряд змін і коливань. На початковому етапі ринкової трансформації домінувала лінія на захист внутрішнього ринку та фактичне обмеження експорту товарів. Була введена тверда система квотування та ліцензування. Надалі, з кінця 1994 p., відбулася прямо протилежна зміна - у бік радикальної лібералізації торгівлі, мінімізації кількісних обмежень.

З 1994 до 1999 р. експорт товарів і послуг зріс більше ніж у 1,2 раза і досяг майже 32% від ВВП. Збільшення експорту здійснювалось у значній мірі за рахунок вивозу товарів і послуг у країни далекого зарубіжжя. У 1997 р. Україна вперше досягла в зовнішньоторговельному обороті позитивного сальдо (табл. 3.3).



Зараз зовнішньоекономічна діяльність є однією з найбільш значущих сфер господарської діяльності. Вона пов'язана з міжнародною продуктивною та науково-технічною кооперацією, імпортом і експортом товарів та послуг, виходом підприємств на зовнішній ринок. У 2000 р. зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг в Україні становив 28,5 млрд дол США.

Варто відзначити, що в нас частка експортної складової в 2 рази перевершує рівні європейських країн із приблизно такою ж чисельністю населення. При цьому для українського експорту характерна здебільшого сировинна орієнтація (табл. 3.4).



Таким чином, показники участі України в МПП можуть бути наведені у такий спосіб:

1) частка експортованої продукції в загальному обсязі виробництва - 25-30 %;

2) обсяг зовнішньої торгівлі у відношенні до національного продукту - 48-53 %;

3) питома вага в міжнародній торгівлі - 0,3-0,8 %;

4) зовнішньоторговельний оборот на душу населення - 570-620 дол.

У західній економічній літературі постійно ведуться дискусії з приводу стратегії економічного зростання для бідних країн і держав із середнім рівнем розвитку, з відкриттям внутрішніх ринків, або розвиток власної промисловості за допомогою високих бар'єрів у міжнародному обміні. Розглядається дилема: чи зовнішня орієнтація з відкриттям внутрішніх ринків, чи розвиток власної промисловості за допомогою високих бар'єрів у міжнародному обміні. Більшість фахівців виступають за перший шлях розвитку, підкріплюючи свою думку відповідною статистикою (табл. 3.5).



Аргументи на користь зовнішньої орієнтації в цілому досить переконливі. Однак у таблиці не простежується той факт, що в першій групі країн вирішальну роль відігравали лише кілька держав Південно-Східної Азії, що з ряду причин досягли феноменальних успіхів. В останні ж роки кон'юнктурні фактори їх прискореного постання, в основному, вичерпали себе. Ще одна важлива обставина полягає в тому, що зовнішня орієнтація найчастіше спиралася на конкретні ринки. Наприклад, Тайвань працював на США, щорічно випускаючи на американський ринок сотні мільйонів пар взуття переважну частину напівфабрикатів телевізійної промисловості та багато іншого.

З кінця 1994 р. Україна повністю діяла в рамках концепції зовнішньої орієнтації. Не заперечуючи її значущості, можна, однак, відзначити, що дотепер можливості антикризового розвитку за рахунок продукції металургійної та хімічної галузей практично вичерпані. Тут витратомісткість досягла піка, і реалізація експортної продукції стала нерентабельною чи навіть збитковою. Експортоорієнтовані галузі багато в чому освоїли тактику виживання в ринковому середовищі, пристосувавшись до деформованої розрахунково-платіжної система. Проте скрутне становище більшості інших підприємств, позбавлених доступу до кредитних ресурсів і державної підтримки, скутих монетарними обмеженнями, все виразніше негативно впливає на відтворення капіталу в експортоорієнтованих сферах. Крім того, останні наштовхуються на зростаючі масштаби антидемпінгових розслідувань у західних країнах, хронічне відставання в розробці та впровадженні в Україні систем ефективної підтримки експорту товарів і в першу чергу - виробів з високим ступенем обробки.

Все це вимагає інтенсифікації структурної перебудови української національної економіки, випереджувального розвитку її третинного, четвертинного та п'ятірного секторів.

Для вибору оптимальної моделі включення України в МПП важливе значення має нерозв'язаність проблем геоекономічної стратегії. З одного боку, взятий офіційний курс на інтеграцію в європейські економічні структури (насамперед в ЄС), що в цілому правильно з позиції відзначеної концентрації економічної та науко-во-технічної міцності на Заході. Без передових західних технологій нашій державі важко розраховувати на економічне зростання. З іншого боку, за об'єктивними обставинами Україна не готова до

більш тісного співробітництва з Європою. Для досягнення істотного прориву в даному напрямку будуть потрібні довгі роки, що ж стосується решти напрямків, то тут Україна постійно вагається відхиляючи пропозиції щодо певної координації її зовнішньоекономічної політики. При цьому подальша дезінтеграція пpoстору СНД не може бути компенсована західним напрямком економічних зв'язків, що, власне, і породжує геоекономічний вакуум. У таких умовах стратегію входження України в світове господарство необхідно скоригувати, спираючись на спільні зусилля з Росією, а також з іншими країнами СНД, Східної та Центральної Європи.