Семенов К.А. Международные экономические отношения (1998)

3.5. Участь України в міжнародній виробничій кооперації

Необхідність докорінної технічної та технологічної модернізації промислового і сільськогосподарського виробництва України, його переорієнтація на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективного використання наявного науково-технічного й економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в області науки, освіти і виробництва.

Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, хоча їх сучасний стан значно підірваний тією суспільно-політичною й економічною кризою, що нині переживає Україна. Так, з 21,6 млн чоловік, зайнятих у народному господарстві країни, близько 3 млн - фахівці з вищою освітою, причому більш як половина з них працюють безпосередньо в областях виробничої сфери. До цього варто додати ще 2 млн фахівців із середньою технічною освітою. В країні нараховується 700 тис. тих, хто займається дослідництвом у науково-технічній сфері. У розрахунку на душу населення за цим показником Україна займає перше місце в Європі.

Проте, якщо за кількісними показниками Україна знаходиться у перших рядах цивілізованих країн, то за іншими складовими науково-технічного потенціалу - передові позиції у світовій науці, рівень фінансування наукових досліджень і їх матеріально-технічна база, організація системи впровадження результатів науки у виробництво і, врешті-решт, професійний рівень кадрів, їх кваліфікація - вона значно відстає. Неадекватність показників економічного та науково-технічного розвитку України і розвинутих країн не може бути неподоланною перешкодою на шляху налагодження коопераційних зв'язків, хоча певною мірою й є стримуючим цей процес фактором.

Важливу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє виробнича кооперація з іншими державами, яка в останні роки набула в світі стрімкої динаміки. Міжнародна практика свідчить, що коопераційні угоди є доцільними й економічно обґрунтованими в трьох випадках:

1) якщо в країні відсутні сировина чи інші матеріали, необхідні для виробництва даної продукції;

2) якщо в структурі готової продукції частина закордонних постачань перевищує 50 %;

3) якщо за технічними й експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться по коопераційних постачаннях, кращі, ніж національні аналоги.

Базою економічної співдружності колишніх республік Союзу й їх економічної інтеграції виступав поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві окремих видів продукції, якою вони обмінювалися. При цьому за каналами міжреспубліканського обороту реалізувалося понад 20 % валового національного продукту. Ця цифра є навіть трохи вищою, ніж у країнах Європейського Союзу, де аналогічний показник дорівнює 18 %. Цей факт не можна недооцінювати, і нині країни колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір та інтегровану економіку.

Виходячи з реального стану речей, варто зберегти й у майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих областях, у яких рівень інтеграції з Росією й іншими державами СНД найвищий. Це - машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне), авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічна і мікроелектронна промисловість.

Облік технологічних зв'язків і витрат на виробництво продукції на вивіз і відповідно економія проміжних виробів при ввозі продукції вищого ступеня переробки є підставою для розрахунку показників народногосподарської ефективності продуктообмінної діяльності. За оцінками фахівців, економічні параметри вивезеної з України продукції гірші, ніж завезеної, що вимагає внесення певних коректив у систему коопераційних зв'язків.

Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися в трьох формах. Перша - на ґрунті вже існуючої спеціалізації (потоварної, подетальної, технологічної) зв'язки між підприємствами України й

інших держав СНД перетворюються в міжфірмові, зберігши при наявності зацікавленості сторін взаємні зобов'язання, оформивши їх контрактами на відповідний період. Друга - в тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий характер, і підприємства різних країн являють собою нерозривні ланки технологічного ланцюжка, необхідно трансформувати їх у трансдержавні організацій но-господарські структури на кшталт ТНК, де одне підприємство є головним, а інші - його філіями і зв'язки між ними здійснюються у вигляді внутрішньокорпораційних постачань. Третя - загальні розробки, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм а також створення спільних підприємств у різних сферах економіки. В числі першочергових акцій у цьому напрямку варто здійснити заходи щодо розробки разом з Росією проектів у лісотехнічній і деревообробній сферах, розвідки та видобутку нафти і газу, в енергетиці, наукових досліджень, зокрема космічних. Роль України в цих проектах може бути представлена фінансовими ресурсами, кадрами, технологічним устаткуванням.

Що стосується України в коопераційному співробітництві із західними країнами, то його масштаби незначні. Таке положення зумовлене низкою причин: недооцінкою в минулому цієї форми ділового спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних і валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю глибокої зацікавленості західних підприємств щодо України.

У даний час об'єктивна необхідність динамічної інтеграції країн Східної Європи в нову модель МПП передбачає пошук ними своєї ніші в системі всесвітнього поділу праці, насамперед загальноєвропейського. Вони можуть претендувати на участь у глобальному та континентальному поділі праці завдяки наявності таких факторів: геополітичне положення моста між Західною Європою й Азіатським континентом, наявність дешевої та відносно освіченої робочої сили, сільськогосподарських ресурсів і рекреаційно-туристичних можливостей, величезного ринку товарів і послуг, загального географічного й економічного простору й ін. Для того щоб налагодити цивілізовані стабільні та взаємовигідні зв'язки між штучно роздвоєною в минулому європейською спільнотою, необхідно перебороти асиметрію в поділі праці між Західною та Східною Європою, що підвело б однорідний матеріальний фундамент під загальноєвропейський поділ праці.