Семенов К.А. Международные экономические отношения (1998)

4.2. Міжнародні економічні відносини України

Реальні наслідки подолання успадкованої зовнішньоекономічної ізоляції та входження нашої держави в систему міжнародних відносин із властивою їй лібералізацією руху товарів, капіталу, технологій і робочої сили ніяк не узгоджуються з оптимістичними прогнозами та надіями. Перш за все це стосується розвитку зовнішньої торгівлі як найбільш розвинутої та домінуючої частини зовнішньоекономічних зв'язків.

Оскільки поняття диверсифікації в зовнішньоторговельних зв'язках ідентифікується зі змінами в географічній і товарній структурі, то це зумовлює необхідність хоча б у загальній формі зупинитися на найбільш характерних тенденціях і рисах цього процесу.

1. При цьому необхідно відзначити, що з набуттям незалежності та початком ринкових реформ в Україні зовнішня торгівля (залучаючи в сферу міжнародного обміну понад 40 % виробленої продукції) все більше впливає на структуру й обсяги виробництва, платіжний баланс і фінансову стабільність (табл. 4.3).





2. Як свідчить статистика, після стрімкого збільшення в 1994 р експорту до 14,2 млрд дол США, викликаного лібералізацією торгового режиму, далі відбулося зниження темпів торгівлі товарами. Воно закінчилося в 1998 р. її спадом на 1,7 млрд дол США, чи на 11,2%, проти досягнутого в 1996 р. рівня 14,3 млрд дол, США при незмінній (не нижче 2 млрд дол США) незбалансованості. Досягненню активного сальдо зовнішньоторговельного обміну в 1996-1998 р. (у 250-350 млн дол США) [4] сприяла торгівля послугами, перевага експорт) яких над імпортом нейтралізувала пасивне сальдо торгівлі товарами (табл. 4.4).



3. На розвитку зовнішньої торгівлі України (більше ніж з 190 країнами світу) відзначаються різноспрямовані процеси послідовної інтеграції нашої економіки у світове господарство та втягування її в систему регіонального товарообміну, що визначило нейтральну геоекономічну орієнтацію України і вплинуло на динаміку торгівля з пострадянськими республіками й іншими торговими партнерами (табл. 4.5).



По-перше, на зменшення обсягу торгівлі товарами з пострадянськими республіками, частка якого становила в 1993 р. 71,3 %, а в 1998 р. - 46,5 %, й активізацію її з 1994 року з іншими країнами, вплинули їх зовнішньоекономічна політика та загальний стан економіки, кон'юнктура світових товарних ринків і ряд інших як внутрішніх, так і зовнішніх обставин. Комплексний їх вплив і визначив нестабільність товарообміну України із основними партнерами з держав СНД.

По-друге, кризові процеси в економіці пострадянських республік, що погіршили умови збуту української продукції протягом 1994-1998 років.

4. Розвиток відносин з іншими партнерами виявився найбільш ефективним. Його характерною диверсифікаційною ознакою стало розширення товарообміну з розвиненими країнами при тривалому домінуванні тенденцій до обмеження торгівлі з країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою (табл. 4.6).

У 1997 р. збільшилася частка українського експорту в країни Азії і внаслідок вигідних умов збуту це сприяло поліпшенню ефективності зовнішньоторговельного обміну. Проте фінансова криза, що охопила нові індустріальні країни, призвела до зменшення в 1988 р. частки українського експорту в країни Азії з 42,1 % до 33,1 % і збільшення експортних потоків у країни Європи й Америки відповідно на 5,7 % і 2,2 %.



5. При істотному скороченні торгівлі товарами частка українського експорту залишається незбалансованою, збільшення вартості експорту не завжди супроводжується відповідним збільшенням його фізичних обсягів, компенсуючись наближенням цін на товари до рівня світових. Безумовно, збільшення експорту відбулося через спад виробництва, несприятливу кон'юнктуру ряду товарних ринків, недосконалість зовнішньоторговельної політики та відсутність державної підтримки експортерів.

У цілому структура експорту відображає суперечливість нинішнього перехідного періоду. Наприклад, у 1998 р. разом деякими позитивними зрушеннями (пов'язаними зі збільшенням постачань текстилю та текстильної продукції, продукції аерокосмічної галузі, суднобудування, продукції з деревини) спостерігалося різке зменшення експорту продукції АПК, добрив, машин. Одночасно в структурі експорту внаслідок технологічного відставання, зниження конкурентоспроможності виробництва та браку інвестицій на його модернізацію збільшилася частка таких видів, сировини та напівфабрикатів, як чорні метали, руди, алюміній, продукти неорганічної хімії.

Відставання в створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та розширення бази надходжень до державного бюджету породжує труднощі в нагромадженні коштів на технічне переоснащення, структурну перебудову та збільшення конкурентоспроможності національної економіки, а однобока фіскальна податкова політика веде до зменшення норми нагромадження. В останні роки вона не перевищує 10-17 % ВВП.

Низька норма нагромадження, а також потреба зменшення дефіциту за поточними операціями при загостренні фінансових

труднощів зумовили вихід України на міжнародні фінансові ринки та збільшення основних компонентів зовнішнього фінансування. У ньому переважають іноземні кредити, оскільки обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну перевищив 2 млрд дол США. Це зумовлено стагнацією економіки, несприятливістю внутрішньогосподарського середовища й інвестиційного клімату. Це все відлякує потенційних вкладників, що в основному обмежуються портфельними інвестиціями.

Незначний приплив внутрішнього та зовнішніх приватних капіталів зумовлює потреба зовнішнього кредитування Світовим банком, Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР), а збільшення обсягів іноземних кредитів призводить до "ліквідної пастки" внаслідок збільшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу.

Несприятливий розвиток міжнародних фінансових зв'язків України створює передумови дестабілізації національної валюти і робить малоймовірним перехід у фазу збільшення.

Наша держава, як і інші постсоціалістичні країни, має потребу в надходженні іноземного приватного капіталу. Залучення закордонних інвестицій і кредитів може бути спрямоване на модернізацію економіки та створення передумов для зміцнення її конкурентних позицій.

Стан у зовнішній торгівлі, у сфері міжнародних фінансових зв'язків, рух технологій і робочої сили свідчать про недосконалість нинішньої моделі інтеграції нашої держави в систему світогосподарських відносин.

Завдання забезпечення збалансованості в зовнішньоекономічних зв'язках із закордонними партнерами, перетворення в структурі експортно-імпортних операцій і наближення їх до структурних співвідношень, які характерні для розвинутих країн, подальший розвиток взаємовигідних товарообмінних операцій із країнами СНД, Центральної та Західної Європи, США, іншими країнами, формування і проведення інвестиційної політики тісно зв'язані з диверсифікацією економіки країни в цілому, оскільки взаємозалежність і взаємовплив економіки та зовнішньоекономічних відносин є органічними.

У стратегії економічного розвитку важливе місце належить підвищенню ефективності зовнішньої політики, що має бути спрямована на зміцнення позицій України на світових ринках. Одним із способів досягнення цієї мети, як це і передбачається програмою "Україна-2010 , є диверсифікація зовнішньоекономічної діяльності.

Необхідно відзначити, що диверсифікація зовнішньої торгівлі передбачає як диверсифікацію експорту України, так і імпорту. При цьому диверсифікація експорту зумовлює, в першу чергу, досягнення його максимально ефективної й оптимальної структури розширення асортименту товарів, поступове збільшення частини високотехнологічної продукції та товарів з високим рівнем обробки, а також освоєння вітчизняними виробниками й імпортерами нових ринків товарів, технологій, капіталу і послуг.

Що стосується імпорту, то диверсифікація передбачає різке зменшення залежності від імпорту важливих факторів виробництва (у першу чергу - енергоносіїв і стратегічних видів сировини), розширення джерел надходження цих компонентів, а також створення в Україні імпортозамінних виробництв на основі новітніх передових технологій.