Кучик Міжнародні економічні відносини

1.2. Організація Чорноморського Економічного Співробітництва

Чорноморський регіон — це географічна спільність держав і народів, котра створила свою певну історичну культуру і зблизила їх народи. Причорномор'я з найдавніших часів було справжньою колискою унікальних цивілізацій, які суттєво збагатили скарбницю світової культури; жвавим перехрестям між Європою та Азією де впродовж віків відбувалось змішання рас і етносів, взаємне переплетіння культур, систем господарювання й економічного життя та традицій. Але тільки в останньому десятиріччі XX ст. були зроблені практичні кроки до посилення співробітництва держав у Чорноморському регіоні на багатосторонній основі. Цьому передувати глобальні події, що відбулися у світі. Розпад тоталітарної системи в країнах Центральної та Східної Європи, припинення існування Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), Варшавського договору (ВД) і самого СРСР — ініціатора і засновника цих союзів, докорінно змінили геополітичну ситуацію в Чорноморському регіоні.

25 червня 1992 року Глави держав або урядів 11 країн — Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини й України зібралися на запрошення уряду Туреччини в Стамбулі. Там було підписано Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво і Босфорську заяву, що створили правову основу інтеграційних процесів у регіоні Чорного моря. Метою ЧЕС є створення трансрегіональної інтеграційної системи співробітництва. Географічні та економічні параметри ЧЕС є досить вражаючими, адже це регіон площею близько 20 млн км2, а населенням близько 330 млн осіб, щорічним обсягом торгівлі більше 300 млрд дол. США, другий за величиною після Перської затоки за покладами нафти та природного газу. Все це закладає великі перспективи для регіонального співробітництва та згуртування цих держав навколо Чорного моря.

ЧЕС є досить строкатою структурою, адже її члени є одночасно членами таких різних політичних і економічних угруповань, як НАТО, СНД, ЄЕС тощо. Незважаючи на спільну орієнтацію на

створення загальноєвропейського простору, держави — учасниці ЧЕС істотно відмінні у своїх пріоритетах та баченні майбутнього європейського процесу. Ключовими дезінтеграційними фактора, ми ЧЕС є політична нестабільність країн-учасниць та їхня економічна несумісність, а також істотні соціально-культурні відмінності та глибокі конфлікти як між країнами, так і всередині деяких з них. На жаль, економічне підґрунтя співпраці країн регіону поки що не в змозі компенсувати таку гетерогенність цієї організації тому зараз ЧЕС багато в чому залишається лише потенційною організацією, а не дієвою реалією сьогодення. Реальним здобутком ЧЕС залишається закладення лише базисних структур регіонального співробітництва.

Характерною рисою ЧЕС є те, що то тут відсутнє абсолютне домінування будь-якої однієї сили. Незважаючи на членство у ЧЕС Росії, через труднощі трансформаційного періоду та обмеженість ресурсів у перший період існування ЧЕС вона не проявляла особливої активності в її діяльності. Лише у 1995 році відбулася суттєва активізація ролі Росії у цій організації, а особливо в період головування (квітень-жовтень), коли було проведено низку заходів та висунуто ряд ініціатив як економічного, так і політичного характеру. Туреччина намагалася робити основний акцент на економічній співпраці у межах ЧЕС та створити під своєю егідою структуру, яка б стала регіональним центром тяжіння. На відміну від Росії, Туреччина не розглядається Україною, Грузією та Азербайджаном як гегемоністична регіональна сила.

Саме у Чорноморському напрямку Україна може виявити свою вагу регіональної сили. Адже СНД, інша регіональна організація, членом якої є Україна, позначена виразним домінуванням російських інтересів та відсутністю дієвих механізмів вирішення економічних та політичних проблем та розвитку співробітництва. Звідси привабливість ЧЕС в очах України. ЧЕС має потенціал стати міцною основою для співпраці України з країнами Чорноморського регіону, проте поки що, на жаль, не стала. Частка торговельного обороту з державами — членами ЧЕС у загальному зовнішньоторговельному обороті України становить 48,3 % , про те 87,9 % цієї цифри складає торгівля з Росією.

Важливе значення для України має комплексна концептуальна оцінка своїх економічних інтересів у ЧЕС. Необхідно також виробити системи пріоритетів у стосунках з державами регіону в межах ЧЕС, знайти прийнятні шляхи узгодження інтересів країн-членів ЧЕС з іншими міжнародними структурами, відповідні механізми подолання політичних протиріч, а зрештою — місце у світовій економічній системі.

1.2.1. Чорноморські доктрини в геополітичній думці України

"Море єднає народи більше, а ніж політичний суходіл" Ф. Ратцель

Не вщухають суперечки державних та політичних діячів щодо пріоритетів міжнародного співробітництва України. Одні доводять, що наша держава повинна розвивати міжнародні відносини переважно із Заходом, інші — з Євразійськими країнами, особливо з Росією. Як писав великий український історик М. Грушевський, "...історичні умови життя орієнтували Україну на Захід, географічні орієнтували і орієнтують на південь, на Чорне море ..." [12, с 77].

Регіон Чорного моря завжди мав особливе значення, як в європейській політиці, так і в стратегічній політиці України.

Історія свідчила, що вже на початку Київської держави визначальною для її політики, продиктованої як політичними, так і економічними інтересами, була вісь Північ-Південь. Київські князі недаремно вели боротьбу проти Хазарії, робили все, щоб не випустити зі своєї орбіти досить віддалений Новгород, спрямовували зусилля в бік Чорного моря і Дунаю. Яскравим прикладом такої політики була діяльність Великих князів Святослава та Володимира. На перешкоді реалізації такого "чорноморського вектора" стало опанування південноукраїнських степів кочовими народами. Варто зазначити, що територією України проходив і Великий Шовковий шлях. Зараз проект під аналогічною назвою займається транзитними перевезеннями вантажів, транспортуванням казахської, азербайджанської та російської нафти й газу з Євразійської частини на Захід і з Півночі на Південь Європи, а далі — аж до Африканського континенту [12, с 77].

Питання про геополітичну орієнтацію виникло в другій половині XVII ст., коли знову постало питання про незалежність держави українського народу. Але в цей період орієнтація на Північ та Північний Схід, як і на Захід вела до втрати державності і перспектив на майбутнє. Остання спроба розіграти українську кapту і спрямувати Україну, що мислилась незалежною, до Чорного моря пов'язується з акціями Міхала Чайковського (Садик-паші) під час Кримської війни в XIX ст. Сплеск "туркофільства" проявився й у гарячого П. Куліша.

Втретє питання про геополітичну орієнтацію України виникло в зв'язку з Першою світовою війною. У 1914 році у Львові з'явилася друга частина "Короткої географії України", що мала підзаголовок "Антропогеографія", в ній молодий професор С. Рудницький розглядає Чорне море фактично з погляду геополітики ставлячи його в центр свого бачення майбутнього України. Він наголошує на специфіці географічного положення нашої країни: вона має широкий вихід до Чорного моря, яке, в свою чергу, пов'язане протоками Босфор і Дарданелли з Середземномор'ям, і далі з Малою Азією та Африкою. Рудницький сміливо, як на ту ситуацію, підкреслює, що якби Україна була самостійною, "відразу стала б одною з найбільших і наймогутніших європейських держав" [6, с 46].

Його праця "Українська справа зі становища політичної географії", опублікована у Відні 1923 року, показала значення Чорного моря для розвитку нашої країни в історичному розрізі й накреслила певні віхи для майбутнього. Вчений передбачає сполучення через мореплавні канали "між Чорним морем і Балтійським та Каспієм" і з цього зробив досить оптимістичні висновки для України: "В безпосередньому положенні України над Чорним морем, — писав він, — в обставині, що ціла половина чорноморських берегів належить до суцільної української території, лежить запорука великої політично-географічної ролі України вже у найближчому майбутньому". Це те, про що ми кажемо сьогодні, як про транзитний характер нашої країни.

Таким чином, Чорне море ввійшло в коло тем, які опинилися в полі зору української політичної еліти. І першим, хто розробив геополітичну доктрину для України з урахуванням такого чинника, як Чорне море, був саме М. Грушевський, який написав трак тат під назвою "На порозі Нової України". Складався він з кількох есе, серед яких були й есе "Орієнтація чорноморська" і "Нові перспективи". Вчений зазначає: "На півдні Чорне море тісно зв'язувало наше узбережжя з малоазіатським, а через нього з сферами старих культур — месопотамської, єгипетської, егейської... Чорне море не ділило, а зв'язувало узбережні краї" [6, с 46]. Він розумів об'єктивну цивілізаційну належність України до Заходу, закликав учитись на Заході, насамперед у Німеччині та США. Разом з тим зазначав: "Але коли школою для нас мусять бути ці країни західної культури, полем нашої діяльності, нашої власної творчості повинні бути країни, які, подібно як і Україна, виросли у впливах чи зв'язках східної культури — країни в сфері нашої чорноморської орієнтації, об'єднані Чорним морем як центром комунікації і різнорідних культурних і політичних взаємин". Він доводить, що географічні особливості України, а саме — водні артерії, "ведуть до комунікаційного центру" Чорного моря, шляхи сполучення, "коли б вони будувалися нами в орієнтуванні нашими інтересами", теж мали б бути спрямованими до нього. Він виступає проти "федерації поневолі", а натомість відстоює федерацію "країв, зв'язаних географічно, економічно й культурно" і зазначає: "Як першу ступінь до такої федерації .. .я вважаю економічне і культурне співробітництво, кооперацію народів Чорного моря". Учений наголошує, що "тісно зв'язавшись між собою, ці чорноморські краї можуть створити незвичайно багату, велику і многосторонню економічну базу", яку мають використати для блага своїх народів, у тому числі й "великі транзитні дороги на Схід" [6, с. 46]. Про те, що М. Грушевський не залишав ідей щодо Чорноморської орієнтації, свідчать такі його праці, як "Полуднева, або Степова Україна", "Степ і море в історії України. Кілька слів щодо плану і перспектив свого досліду". Ці слова стали початком ідеї, яка привела вже в наш час до створення ОЧЕС і ГУУАМ. Але саме А. Синівський робив спроби розглядати Україну та її економіку з позиції геополітики, тобто беручи до уваги її історичну та географічну специфіку стосовно країн Близького Сходу, особливо Туреччини. У цьому зв'язку важливе значення має його стаття "УРСР є також частиною людськості й також частиною території земної кулі, що може скласти певний економічний комплекс з країнами Близького Сходу на засадах найбільш доцільного розподілу праці й обміну продукцією". Ним визначаються труднощі, що чекають на цьому шляху: "Умови для розвитку торговельних зносин надзвичайно тяжкі, але ж систематична постійна праця відповідно геополітичним і економічним тенденціям над розвитком торговельних зв'язків мусить дати свої наслідки"

[6, с. 48]. Писали на подібні теми також О. Грушевський, В. Дубровський, I. Лерман.

Естафету розробки геополітичної доктрини напередодні Другої світової війни перебрала Західна Україна й українська політична еміграція. У 1938 році у Львові з'являється праця Ю. Липи під характерною назвою "Призначення України". Він Розглядає зв'язки населення нинішньої України ще з найдавніших часів з сусідніми народами, визначає роль і вплив кожного з них на різ них етапах історії на долю нашого народу, його ментальність. У тексті Ю. Липи багато влучних оцінок і цікавих спостережень, які підтверджують його тезу про самобутність українців, їх призначення бути вільними і щасливими. І як квінтесенцію свого аналізу він висуває просту тезу: "Тільки вісь Південь-Північ є віссю українських земель". І далі: "Оборона своєї осі Південь-Північ-це найважливіше завдання України в історії". Він вірить у стабілізуючу роль відбудованої ним осі в світовій політиці [6, с. 48]. Розвинув він цю думку в іншій своїй праці "Розподіл Росії": "Коли поземною геополітичною віссю Москви є горішнє Поволжя, то поземною віссю України є північно-східний берег Чорного моря. Коли в Московії величезна більшість тече на Північ, то в Україні всі ріки пливуть на Південь, за винятком одної Кубані. Найприроднішою віссю експансії України є південна вісь, як найприроднішою для Московії є вісь північна. Московія — це Північ, а Україна — це Південь" [1, с 33].

У праці "Чорноморська доктрина" Ю. Липа робить наголос на спільних інтересах країн Чорноморського басейну і на його величезних потенційних можливостях. На його думку, власне сильна і незалежна Україна покликана консолідувати цей регіон, ставши його лідером, і разом з іншими країнами регіону створити сильну політичну одиницю.

Ю. Липа, І. Шовгенівський та Л. Биковський у Варшаві створили Український Чорноморський інститут, що діяв нелегально Він видав деякі праці українських учених, зокрема працю Ю. Липи "Чорноморська доктрина", Л. Биковського "Туреччина. Бібліографічні матеріали", атлас "Чорноморський простір". Основною ідеєю, за словами Л. Биковського, було те, що "Туреччина, Украї на та інші країни Чорноморського простору, — це частина спільної Батьківщини для всіх, хто його заселює. Тому інтереси турецькі мусять бути так само близькі українцям, як українські турками.

Ця тема не втрачає своєї актуальності і зараз. Про це свідчать дискусії на тему "Схід чи Захід", численні конференції і публікації. Це питання не міг не проаналізувати і 3. Бжезінський у своїй праці "Велика шахівниця". Зрештою, практичним втіленням ідей творців "Чорноморської доктрини" стали ОЧЕС та ГУУАМ, в яких Україна могла б відігравати набагато значнішу роль. "Чорноморська орієнтація" жодним чином не суперечить нашій європейській орієнтації і ніяк не означає відмову від взаємно корисних рівноправних стосунків з іншими країнами — на Заході і Сході.

1.2.2. Історія створення

Наприкінці XX ст. відбулися значні зміни в політико-економічній побудові Європи. Геополітична та економічна ситуація характеризувалась, з одного боку, розпадом економічних об'єднань країн так званої соціалістичної співдружності, появою нових посткомуністичних держав, перед якими постало безліч проблем економічного і політичного характеру, а з іншого — формуванням регіональних та субрегіональних угруповань, що певним чином сприяли демонтажу "залізної завіси". Неефективність вирішення економічних та політичних проблем у рамках СНД вимагала пошуку паралельних форм економічного співробітництва. У геоекономічному розумінні Чорноморський регіон — це потенційно місткий ринок, що має значні природні ресурси, науково-технічний потенціал, може стати ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Йдеться про створення трансрегіональної інтеграційної системи співробітництва. Це перше значне інтеграційне утворення нового, постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке здатне поєднати країни з різними політичними та економічними орієнтаціями.

Система Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) не могла сформуватися за часів глобального економічного протистояння ЄЕС та РЕВ, коли економіки країн обтяжували ідеологічні та військові чинники, а прагматичні потреби населення залишались незадоволеними. Окрім існування інтеграційних угруповань загально континентального значення (в Європі — ЄС, на американському континенті — НАФТА, в Азії — АСЕАН), можуть також ефективно функціонувати середні та малі інтеграційні угруповання. Тому розбудова системи чорноморського співробітництва стала одним з важливих механізмів входження країн Південно-Східної Європи до загальноєвропейської інтеграції. Президент України Л. Кучма у виступі на конференції "Нові можливості у Чорноморському регіоні" (Стамбул, 28 квітня 1997 року) зазначав, що послідовне зміцнення економічного співробітництва в регіоні Чорного моря відіграє не лише важливу роль у вирішенні проблем економічного розвитку країн, об'єднаних ідеєю ЧЕС, але й значною мірою сприяє поглибленню загальноєвропейської інтеграції [29].

Характерною рисою цього регіону є, окрім регіональної інтеграції ще один яскраво виражений фактор — Чорне море. Як наголосив у свій час німецький геополітик Ф. Ратцель, "море єднає народи більше, ніж політичний суходіл" [10, с 39].

Ідея створення регіональної економічної організації країн чорноморського басейну народилась у Туреччині. Первісний проект являв собою механізм радянсько-турецької співпраці, співзвучний ідеям перебудови та нового мислення. Як відомо, цю ідею запропонував у 1990 році, ще до розпаду СРСР, президент Туреччини Тургут Озал [9, с 42]. Його проектом передбачалося досягнення трьох таких цілей:

1) інтеграції причорноморського регіону у світову економіку;

2) найвигіднішого взаємного використання традиційних зв'язків країн Причорномор'я між собою і країнами Азії, Близького Сходу та Європи;

3) забезпечення поступового та ефективного переходу до ринкової економіки посткомуністичних країн за допомогою багатостороннього економічного співробітництва.

Турецький проект передбачав модернізацію економіки держав учасниць, що дало б змогу задіяти великий ринок країн з населенням понад 330 млн осіб. Наголос передбачалося робити насамперед на розвиток інфраструктури, яка б допомогла краще використати великі потенційні науково-технологічні можливості, раціональніше використовувати ресурси промисловості і сільського господарства. Проект Озала виокремлював Україну як державу з вели ким невикористаним сільськогосподарським потенціалом та знач ними природними ресурсами.

З розпадом СРСР і утворенням СНД ідея ЧЕС дещо трансформувалась. Вона відображала особливості національних та регіональних інтересів країн регіону і не конкурувала з традиційними економічними структурами, до яких вони входили. Власне СНД має досить гетерогенний простір, який об'єднує країни з різним рівнем розвитку та культурними традиціями. Всі вони переживають процес соціально-економічної трансформації, що змушує їх зосередитися на власних національних інтересах. Домінування Росії в СНД негативно позначилось на інтеграційних процесах у межах співдружності. Отже, цілком правомірно, що незалежні країни звернулися до ідеї посилення економічного співробітництва з географічно близькими до себе державами без домінування Росії. Цим ЧЕС відрізняється від Економічного Союзу на основі СНД.

Окрім географічно об'єднуючого чинника навколо Чорного моря, ідея створення ЧЕС зіткнулася з багатьма дезінтеграційними факторами — від політичної нестабільності країн-учасниць та їхньої економічної інфраструктурної несумісності до яскравих соціально-культурних відмінностей і глибоких традиційних конфліктів між країнами та всередині деяких з них. Інтеграційна політика ЧЕС має реалізовуватись у вкрай несприятливому середовищі.

Пригадаємо, з якими труднощами зіткнулася повоєнна Європа в опрацюванні власної інтеграційної моделі. Проблеми виявилися набагато гострішими, але прагнення миру й співпраці взяли гору и сприяли утворенню консолідованого та розвиненого європейського суспільства. Цей досвід, безумовно, варто враховувати і розбудовуючи процеси чорноморського співробітництва. Розгляд ЧЕС як потенційної зони вільної торгівлі розкриває можливості узгодження зовнішньоекономічних пріоритетів та серйозні економічні суперечності країн регіону, проблеми їхньої економічної сумісності.

І все ж 25 червня 1992 року в Стамбулі президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини та України та голови урядів Албанії, Греції та Російської Федерації прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про створення ЧЕС [29].

Передусім варто зазначити, що ЧЕС є організацією, заснованою на принципах, закладених у Гельсінському Заключному Акті та наступних документах, прийнятих на найвищому рівні, на Нарадах з безпеки та співробітництва в Європі і,зокрема, в Паризькій Хартії для нової Європи. Вона однаковою мірою поділяє такі загальнолюдські цінності, як демократія, права та свободи людини, процвітання через економічну свободу і соціальну cправедливість та рівну безпеку для всіх країн-учасниць. Мета та принципи, закладені в Декларації ЧЕС, прийнятій на найвищому рівні повністю відповідають принципам і основним документам ООН Декларація наголошує також на тому, що приналежність до ЧЕС не стає перешкодою для участі та співпраці з іншими регіональними та субрегіональними організаціями. Це створює сприятливий ґрунт для відповідного співробітництва між ЧЕС та іншими регіональними структурами, які включають понад півсотні країн з трьох континентів і виразно характеризують ЧЕС як відкриту структуру, мета якої — налагодження багатосторонньо взаємовигідного співробітництва та входження у світове господарство як вищий ступінь інтеграції.

1.2.3. Структура та цілі організації

Статут ЧЕС був підписаний одинадцятьма державами — засновниками 5 червня 1998 року в Ялті [16]. Статут заклав необхідну правову базу для плідної співпраці і відкрив широкі перспективи подальшого динамічного розвитку рівноправних і взаємовигідних відносин держав Чорноморського регіону. Він визначив організаційні основи існування Організації ЧЕС як повноправної міжнародної організації.

Верховна Рада України ратифікувала його 19 березня 1999 року [12, с 78]. Статут набув чинності 1 травня 1999 року.

Статут складається з десяти розділів: "Загальні положення". "Принципи і галузі співробітництва", "Участь", "Зустрічі на вищому рівні", "Головні та допоміжні органи", "Кворум та прийняття рішень", "Органи, пов'язані з ЧЕС", "Фінансові положення", "Правові положення", "Заключні положення" [16].

У другому розділі в ст. З є визначені такі цілі та принципи ОЧЕС:

— діяти у дусі дружби і добросусідства і зміцнювати взаємоповагу і довіру, діалог і співробітництво між державами-членами;

- сприяти розвитку та диверсифікації двостороннього та багатостороннього співробітництва на основі принципів і норм міжнародного права;

— поліпшувати умови підприємницької діяльності та заохочувати особисту та колективну ініціативу підприємств та компаній,

що безпосередньо беруть участь у процесі економічного співробітництва;

— розвивати економічну співпрацю, не порушуючи міжнародні зобов'язання держав-членів, включаючи зобов'язання, що випливають з їхнього членства у міжнародних організаціях чи інституціях об'єднувального або іншого характеру, і не перешкоджають розвитку їхніх відносин з третіми сторонами;

— враховувати конкретні економічні умови та інтереси держав-членів;

— заохочувати до участі у процесі економічного співробітництва ЧЕС інші зацікавлені держави, міжнародні економічні та фінансові інституції, а також підприємства і компанії.

Відповідно до ст. 4 Розділу 2 стратегічними напрямами співробітництва в рамках ЧЕС є: торгівля та економічний розвиток; банківська справа і фінанси; зв'язок; енергетика; транспорт; сільське господарство й агропромисловість; охорона здоров'я і фармацевтика; охорона навколишнього середовища; туризм; наука і техніка; обмін статистичними даними та економічною інформацією; співробітництво між митними та іншими прикордонними органами; контакти між людьми; боротьба з організованою злочинністю, незаконною торгівлею наркотиками, зброєю та радіоактивними матеріалами, з усіма актами тероризму та нелегальною міграцією або у будь-яких інших пов'язаних з ними напрямках за рішенням Ради.

Розділ 3 Статуту ОЧЕС присвячений формам участі держав у діяльності цієї організації. Зокрема, не тільки країни басейну Чорного моря, але й країни, що зацікавлені в Чорноморському регіоні, можуть приєднуватись до ЧЕС. Для цього їм необхідно подати заяву про вступ Раді міністрів закордонних справ (ст. 6).

Заяви про вступ до ЧЕС подали: Іран, Македонія, Югославія та Узбекистан. Вихід зі складу членів можливий за умови повідомлення про своє рішення Генерального Секретаря Постійного міжнародного секретаріату ЧЕС.

Відповідно до ст. 8 Розділу 3 держави можуть отримати статус спостерігача в ЧЕС за умови готовності зробити практичний і цін ний внесок у її діяльність. Цей статус надається і припиняється Радою міністрів закордонних справ. Статус спостерігача в Організації був отриманий: у 1992 році — Польщею, у 1993 році — Тунісом, Ізраїлем, Єгиптом, Словаччиною, у 1995 році — Італією, Австрією, у 1999 році — Францією та Німеччиною [21]. Низка країн заявила про свій намір приєднатись до ОЧЕС або набути статус спостерігача в Організації.

Розділи 5 і 7 присвячені інституційній системі ОЧЕС.

Головним постійним органом ЧЕС є Рада міністрів закордон них справ (до набуття чинності Статуту — Нарада міністрів закордонних справ). Рада наділена такими повноваженнями (ст. 11 Розділ 5):

— вирішує всі питання стосовно функціонування ЧЕС;

— розглядає всі справи, передані допоміжними органами і, таким чином, приймає відповідні рішення;

— приймає рішення стосовно членства і статусу спостерігача;

— приймає та змінює Правила процедури;

— засновує допоміжні органи в межах ЧЕС, доручає їм завдання, визначає, змінює або анулює їх мандати;

— обговорює будь-які інші питання, які вона вважає за доцільні.

Засідання Ради відбуваються двічі на рік. Діючий голова координує всю діяльність у рамках ЧЕС та забезпечує належне проведення заходів ЧЕС, а також виконання прийнятих резолюцій і рішень. Посада головуючого підлягає ротації кожні шість місяців відповідно до англійської абетки (ст. 12, Розділ 5). Рішення приймаються консенсусом.

Рада може засновувати допоміжні органи. Вони виконують накази Ради, розробляють спільні проекти і забезпечують їх виконання у відповідних областях. Допоміжні органи подають до Ради звіти про результати своєї діяльності, а також відповідні рекомендації (ст. 12, Розділ 5).

У рамках організації були створені робочі групи, які вважаються основними допоміжними органами, з таких питань: організаційних; банківської та фінансової діяльності; транспорту; зв’язку; торгівлі і промислового розвитку; сільського господарства; обміну стичними даними та економічною інформацією; екології; науки і технології; туризму; енергетики; охорони здоров'я і фармацевтики; співробітництва у надзвичайних ситуаціях; боротьби зі злочинністю тощо. Крім зазначених постійних робочих груп, створюються також тимчасові робочі групи експертів з конкретних питань. За Україною закріплено роль координатора діяльності робочих груп з питань торгівлі та економічного розвитку, захисту довкілля, банківської та фінансової діяльності. З1995 року працює механізм "трійки" (ст. 14, Розділ 5), що має забезпечити необхідну координацію та колегіальність через погодження рішень міністра закордонних справ нині головуючої в ЧЕС держави зі своїми колегами з країни, що головувала раніше, та тієї, що буде головувати наступною (наприклад, з жовтня 1996 року по квітень 1997 року це були відповідно Туреччина, Росія та Україна). З квітня по жовтень 1997 року головуючою в ЧЕС була Україна.

Під керівництвом Діючого голови ЧЕС функціонують: Комітет найвищих посадових осіб та Постійний міжнародний секретаріат.

Комітет найвищих посадових осіб відповідно до ст. 15 Розділу 5 наділений такими повноваженнями:

— розглядає діяльність допоміжних органів, оцінює виконання рішень та рекомендацій Ради та розробляє рекомендації та пропозиції для подання їх Раді;

— обговорює питання, пов'язані з координацією та співробітництвом з відповідними органами ЧЕС, інформує Раду щодо цих питань і виробляє, якщо потрібно, доречні рекомендації та пропозиції;

- вивчає організаційні аспекти діяльності ЧЕС, приймає участь у розробці попереднього графіка подій, приймає рішення з відповідних питань, крім питань, що належать до компетенції Ради або Діючого голови;

- подає річний бюджет ЧЕС до Ради для ухвалення;

- призначає експертів до спеціалізованої підгрупи для виконання бюджетного аудиту.

З 1994 року працює Постійний міжнародний секретаріат, який є головним виконавчим органом і перебуває у Стамбулі. Очолює Секретаріат Генеральний секретар. Персонал виконує свої обов'язки як міжнародні посадові особи з належним урахуванням принципів та цілей ЧЕС.

Існують також інші органи, пов'язані з ЧЕС, що мають власні бюджети і виконують свої функції згідно з основними документа ми ЧЕС (їм присвячений Розділ 7). Це Парламентська Асамблея ЧЕС (ПАЧЕС), Ділова рада ЧЕС, Чорноморський банк торгівлі і роз витку (ЧБТР), Наукове співробітництво та центри-філії ЧЕС.

Парламентська Асамблея Чорноморського Економічного Співробітництва (ПАЧЕС) діє на консультаційній основі. її діяльність дозволяє національним парламентам проводити свою законодавчу діяльність відповідно до рішень Ради міністрів закордонних справ, До ПАЧЕС входять 70 членів, які призначаються національними парламентами на термін не менше року за певними квотами: Російська Федерація має в Асамблеї 12 представників, Україна і Туреччина — по 9, Румунія — 7, Греція — 6, Болгарія, Грузія, Азербайджан — по 5, Албанія, Вірменія, Молдова — по 4 [22].

ЧЕС тісно співпрацює з Парламентською Асамблеєю. Відносини між ними ґрунтуються на принципах Декларації про ЧЕС, прийнятій 25 червня 1992 року в Стамбулі, а також Спільної Декларації про створення ПАЧЕС, підписаній 16 лютого 1993 року в Стамбулі дев'ятьма країнами (Азербайджаном, Албанією, Вірменією, Грецією, Молдовою, Росією, Румунією, Туреччиною та Україною). Болгарія і Греція беруть участь у діяльності цієї організації з 1995 року [14, с 249].

Як випливає з останньої Декларації, метою організації є створення правової основи для здійснення цілей і принципів поваги до прав людини, верховенства права і демократичних цінностей, сприяння і внесення вкладу в здійснення цих принципів і цінностей, розвиток дружніх відносин і співробітництва між парламентами і парламентаріями країн ЧЕС та забезпечення подальшого зміцнення атмосфери довіри і добросусідства між її народами, сприяння взаємодії країн ЧЕС в інших міжнародних організаціях, членами яких вони є.

Найвищим органом ПАЧЕС є Нарада парламентаріїв країн учасниць. Робочими органами є Секретаріат і Бюро (президент, 4 віце-президенти і казначей), а також три робочі комітети:

1) комітет з економічних, комерційних, технологічних та екологічних зв'язків;

2) комітет з політичних питань та законодавства;

3) комітет з культури, освіти та громадських справ. Лілова рада ЧЕС — це міжнародна неурядова організація, яка була створена у 1992 році представниками ділових кіл країн-членів ЧЕС. Після підписання Угоди про перетворення ЧЕС на міжнародну економічну регіональну організацію 5 червня 1998 ро-

ку в м. Ялті Ділова рада стала бізнес-складовою ОЧЕС. Вона має офіційний статус спостерігача в ОЧЕС, що дає їй право брати участь у роботі всіх структур від імені бізнес-представників регіону.

Метою Ділової ради є:

__сприяння поліпшенню бізнес-середовища в регіоні ЧЕС;

— створення необхідних умов для розвитку приватного сектора економік країн, які беруть безпосередню участь у різних сферах економічного співробітництва чорноморського регіону.

Ділова рада здійснює свою діяльність за такими основними напрямками: розробка і реалізація конкретних проектів; налагодження прямих зв'язків та інформаційного обміну; лобіювання інтересів ділових кіл у структурах ЧЕС; надання інформаційно-консультативних послуг і допомоги в пошуках партнерів; сприяння в комерційній діяльності; організація конференцій, семінарів, виставок тощо; залучення до роботи ділових кіл різних країн, які мають практичні інтереси в регіоні ЧЕС.

На 13-й Нараді міністрів закордонних справ країн-учасників ОЧЕС (м. Тбілісі, ЗО квітня 1999 року) було підтримано пропозицію Ділової ради створити мережу обміну діловою інформацією ОЧЕС.

Вищим органом Ділової ради є Рада директорів, засідання якої проходять за участю асоційованих членів, учасників-партнерів та спостерігачів.

Ділова рада ініціювала створення ЗО червня 1994 року Чорноморського Банку Торгівлі та Розвитку (ЧБТР), центральний офіс якого знаходиться в Салоніках (Греція). Його створення стало одним із найвагоміших результатів співпраці Причорноморських держав, що закладає реальну основу для практичної реалізації

різноманітних проектів у цьому регіоні. Мета банку — ефективна підтримка процесу переходу держав-членів до економічного процвітання народів регіону, а також функціонування та сприяння

регіональним проектам, та здійснення інших банківських послуг згідно з проектами державного та приватного секторів у державах-членах та торговими відносинами між державами-членами відповідно до Угоди про створення ЧБТР (ст. 22, Розділ 7).

Керівними органами банку є Рада керуючих та Рада директорів. Рада керуючих (по одному представнику від кожної країни) на своїх засіданнях визначає головні напрямки діяльності Банку, призначає президента Банку та розглядає і затверджує основні результати фінансової діяльності цієї установи. Зараз Президентом ЧБТР є М. Гюртін (Туреччина).

Рада директорів, до якої також входять по одному представнику від кожної країни, здійснює нагляд за проведенням Банком операцій відповідно до Статуту Банку.

Першим представником у Раді керуючих ЧБТР від України був тогочасний Голова правління Національного банку України В. А. Ющенко, який очолював її протягом 1998 та 1999 років

У лютому 2002 року Указом Президента України до складу Ради керуючих ЧБТР було призначено Міністра економіки та з питань європейської інтеграції України О. В. Шлапака. До складу Ради директорів від України входить перший заступник Держсекретаря Мінекономіки та з питань європейської інтеграції А. І. Гончарук [31].

Всі без винятку країни-учасниці ЧЕС, потреби яких у кредитуванні оцінено принаймні у 100 млрд дол. США, відводять ЧБТР надзвичайну роль у розвитку економічного співробітництва. Але ресурсів цього банку, капітал якого визначений в 1,5 млрд дол., вочевидь недостатньо для покриття потреб, тому фінансування проектів буде мати вибірковий характер [4, с 20]. Так, станом на початок 2002 року, Банком було розглянуто понад 200 різноманітних проектів на загальну суму понад 150 млн дол. США [31].

Розробку бізнес-плану банку передбачено здійснювати на таких засадах:

— ЧБТР буде діяти скоріше як банк розвитку, ніж комерція" ний;

— кредитори та позичальники будуть з-поміж країн-замов-ниць. Частка країн-засновників розділилася таким чином: Туреччина, Греція і Росія — по 16,5 % ; Болгарія, Румунія і Україна - по 13,5 % ; Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія — 2,0 % .

- передбачено співфінансування проектів з іншими агенціями розвитку.

Серед пріоритетних напрямів діяльності ЧБТР виділено: розвиток транспортної інфраструктури, кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримку фінансових систем країн Чорноморського басейну. Основними видами послуг ЧБТР мають стати кредити, гарантії, прямі інвестиції. Передбачено також здійснення лізингових та факторингових операцій.

Перспективи діяльності банку є досить проблематичними через недостатність реальної частки підписного капіталу, що знову ж таки пов'язано з бюджетними обмеженнями країн-учасниць. Уже визначилися потенційні учасники фінансового ринку ЧЕС — це Туреччина, Росія і Греція. Представники цих країн на 8-й Нараді міністрів закордонних справ розподілили між собою керівні посади директора та заступника директора ЧБТР і здобули у майбутньому можливість суттєво впливати на реалізацію інвестиційних проектів банку, вирішуючи на свою користь питання розподілу ресурсів банку в регіоні, де "інвестиційний голод" відчувають практично всі [22].

6 квітня 1999 року на Засіданні Ради ЧБТР було прийнято рішення, що Банк розпочне свою діяльність з 1 червня 1999 року. Розроблені чіткі механізми його взаємодії з іншими структурами ЧЕС та національними фінансовими інституціями країн-учасниць. Особлива увага надається налагодженню співробітництва ЧБТР з міжнародними фінансовими організаціями.

Серед конкретних проектів ЧБТР можна виділити, зокрема, фінансований Чорноморським банком та Європейським банком реконструкції та розвитку проект щодо збільшення пропускної спроможності газопроводу з Росії через Україну, Болгарію, Румунію та Туреччину [17, с 218]. Йдеться про проект реконструкції газопроводу Тальне — Ізмаїл. Цей трубопровід, яким здійснюється постачання Туреччині російського газу територією України, реконструюється за допомогою трьох задіяних сторін — Росії, України, Туреччини. Зараз відбувається будівництво компресорної станції "Тарутине" на вже діючому трубопроводі, по якому Російська Федерація постачає газ в Туреччину та Балканські країни. Цей проект дозволить збільшити постачання газу в Туреччину на 3,9 млрд м3 газу в рік. А після завершення будівництва магістрального газопроводу довжиною 566 км — на 17 млрд м3. Підписання кредитної угоди відбулося 1 грудня 1999 року в Москві. У контракті беруть фінансову участь ЧБТР, ЄБРР та співзасновники тристороннього консорціуму, котрий був створений у 1997 році. До речі, це перша кредитна угода ЧБТР [17, с 219].

10 серпня 2000 року між ЧБТР та Avin International S. А. (Греція) було підписано угоду про надання позики на суму 10 млн дол США з метою побудови судна для перевезення нафти та нафтопродуктів. Замовником виступає зазначена компанія Avin Interna-tional S. А. (входить до складу Vardinoyannis Group — однієї з найкрупніших грецьких корпорацій, сфера інтересів якої проста-гається від видобутку і переробки нафти та перевезення вантажів до банківської діяльності, операцій з нерухомістю, засобів масової інформації, готельного бізнесу та спорту). Виконавцем замовлення виступає Чорноморська суднобудівна верф (м. Миколаїв).

Серед останніх проектів Банку в Україні слід відзначити відкриття кредитної лінії (затверджено Радою Директорів ЧЬТР в ході 27-го засідання 07.04.2002) на користь Хайпоферайнзбанку (до 2002 року — Банк Австрія Кредитанштальт Україна). Хайпоферайнзбанк є фінансовим посередником у наданні короткотермінових інструментів фінансування торгівлі на загальну суму 5 млн дол. США терміном до 360 днів.

Перелік проектів, які реалізуються в Україні з допомогою ЧБТР, наведений нижче (табл. 1).

Центри-філії ЧЕС (галузеві центри) створюються за згодою Ради з метою обслуговування всіх зацікавлених держав-членів у конкретних сферах співробітництва (ст. 24, Розділ 7). Центри-філії повинні працювати у тісному контакті з відповідними допоміжними органами відповідно до їх конкретної сфери діяльності-Результати їх діяльності носять консультативний характер.

Серед центрів-філій можна назвати такі: Міжнародний центр чорноморських досліджень в Афінах, створений у 1998 році, що являє собою незалежний некомерційний інститут, який займається пропозиціями інтенсифікації економічних зв'язків і сприяє реалізації науково-технологічних досягнень; Центр малих та середніх підприємств у Бухаресті та Координаційний центр з обміну статистичними даними та економічною інформацією, створений на базі Турецького інституту статистики; Регіональний енергетичний центр у Варні, створений у 1994 році; Ветеринарний центр.



створений рішенням 5-ї Наради міністрів закордонних справ у 1995 році. Крім того, в Одесі на базі Національної академії наук України створюється регіональний центр екологічної спрямованості "Екоморсфера", в Росії на базі Морського центру МНС створюється Міжнародний рятівний морський центр. Для реалізації стратегічної мети організації ЧЕС, яка полягає в інтеграції до Європи через входження до спільної економічної зони ЄС ЧЕС розроблено Платформу співробітництва між ЧЕС та ЄС. Робочою групою з інвестиційних питань підготовлений документ "Основні принципи інвестиційного співробітництва в регіоні ЧЕС", що був розроблений за ініціативою української сторони. На конференції офіційних осіб портів Чорного моря введено в дію Асоціацію портів Чорного та Азовського морів.

Міста і країни створили неурядову некомерційну організацію — Чорноморський клуб — з метою об'єднати зусилля у вирішенні гострих проблем регіону Чорного моря. У грудні 1992 року в Одесі представники Бургасу і Варни (Болгарія), Іллічівська, Миколаєва, Одеси, Херсону (Україна), Констанції (Румунія), Пірею і Салонік (Греція), Таганрогу (Росія) прийняли Статут Міжнародного Чорноморського клубу і визначили його подальшу діяльність. Клуб об'єднує на муніципальному рівні понад 20 міст регіону і намагається підвищувати активну співпрацю в рамках ЧЕС, посилювати вплив на процеси перетворення у регіоні. Основним завданням цієї співдружності визначено формування стабільного економічного простору, особливо сприятливого для взаємодії у сферах бізнесу, торгівлі, екології, науки, культури, туризму та інших галузях [22].

Поглибленню співробітництва у рамках ЧЕС сприяє також робота "круглого столу" мерів і губернаторів столиць країн Чорноморського регіону, на якому обговорювалися питання розвитку інфраструктури міст, урбанізації, соціальних проблем, міграційних процесів, захисту навколишнього середовища у великих містах.

Інформаційне співробітництво у науковій та природоохоронній сферах може здійснюватись у рамках програми Міжнародної Океанографічної Комісії (МОК). Утворено регіональний комітет МОК у справах Чорного моря як керівний орган Програми.

На державному рівні планувалися регулярні зустрічі міністрів та їхніх заступників, що відповідають за різні сектори економіки. На цих зустрічах передбачалося обговорення питань співробітництва та ухвалення конкретних рішень щодо розглянутих проблем. На жаль, таких заходів проведено дуже мало. У жовтні 1996 року в м. Єревані (Вірменія) відбулася конференція міністрів внутрішніх справ, на якій обговорювалися проблеми боротьби з організованою злочинністю, контрабандою зброї, наркотиків тощо.

1.2.4. Інтереси держав-членів у контексті діяльності ОЧЕС

Багатоманітна діяльність організаційних структур ЧЕС потребує створення національних органів координації на різних рівнях — міністерств, відомств, місцевих органів влади. Так, у Російській Федерації засновано Координаційний комітет з питань ЧЕС — некомерційну установу з правами юридичної особи.

Серед країн-учасниць ЧЕС чільне місце посідають нові незалежні держави Закавказзя: Азербайджан, Вірменія, Грузія. Ці молоді країни, що утворилися на теренах колишнього СРСР після його розпаду, мають свої мотиви та аргументи, які привели їх до причорноморської спільноти. Для цих ще не зміцнілих держав з розваленою економікою важливим є, по-перше, те, що в ЧЕС немає старших і молодших братів і ніхто нікому нічого не нав'язує силою. По-друге, що в цій організації є такі країни, як, наприклад, Туреччина, які вже не тільки виробили, але й на певному етапі успішно втілили в життя модель ринкової економіки. І ця модель є для них привабливою. По-третє, колишні радянські республіки, тепер незалежні держави Причорномор'я, сподіваються, що через чорноморську інтеграцію вони прийдуть до інтеграції європейської, а в кінцевому рахунку інтегруються у світову спільноту.

Закавказькі держави зосереджуються на вирішенні внутрішніх проблем і розв'язанні суперечок з найближчими сусідами. Їхній внесок у розвиток ЧЕС поки що мінімальний. Лише Грузія активно проводить природоохоронну діяльність.

Але кожна з цих країн має свої економічні проблеми та інтереси. Так, пріоритетними напрямами зовнішньоекономічної діяльності Азербайджану є залучення іноземних інвестицій для впровадження нових західних технологій, сучасної наукової, правової, інженерної думки до базових галузей експортного потенціалу.

Це, насамперед, видобуток нафти, нафтопереробна галузь, нафто хімія. Важливим напрямом є розвиток сільського господарства, особливо його переробних галузей. Азербайджан імпортував 100% споживчого цукру, 90 — вершкового масла, понад 1 млн т зерна на рік [10, с 40].

Сьогодні у країні вже відновлюється виробництво чаю. У галузях наукоемкого виробництва почали функціонувати завод багатошарових електронних плат, підприємство електропобутової техніки. З 1992 року інтенсивно розвиваються торгово-економічні зв'язки Азербайджану з країнами Близького та Середнього Сходу, насамперед з Іраном та Туреччиною. В обсязі торгового обороту держави перше місце посідає Росія, друге — Великобританія та Німеччина. В Азербайджані відновлено державну монополію на експортно-імпортну діяльність, визначено перелік стратегічних товарів (приблизно 34 найменування), а саме: нафта, нафтопродукти, бавовна, продовольство, хімічна продукція, кольорові метали, стосовно яких здійснюється ліцензування. Ось з таким станом економіки і такими інтересами прийшов до ЧЕС Азербайджан.

Складні проблеми після проголошення незалежності постали перед Вірменією. Насамперед вони були пов'язані з ліквідацією наслідків землетрусу 1988 року, карабаською проблемою, військовим конфліктом з Азербайджаном, розривом економічних зв'язків між республіками колишнього СРСР та блокадою Азербайджану, що було надзвичайно болісно для економіки Вірменії, історичною ворожнечею між Туреччиною і Вірменією.

У цій складній геополітичній та геоекономічній ситуації однаково шкідливою, як неодноразово підкреслювало керівництво держави, була б і самоізоляція, і однобока орієнтація держави. Тобто Вірменія не випадково зробила ставку на ЧЕС. Тим більше, що чорноморське співробітництво давало можливість збалансувати інтереси в регіоні.

На думку вірменської сторони, баланс сил у ЧЕС зберігається, що є привабливим для Вірменії. Тим більше, що країни регіону, у тому числі й Вірменія, зважаючи на здобутий досвід перебування в складі СРСР та у Раді Економічної Взаємодопомоги (PEВ), панічно бояться економічної залежності від "великого партнера"

Не варто забувати, що Вірменія має і свої зовнішньоекономічні інтереси у регіоні. Вони пов'язані з розвитком експорто-орієнтованих галузей промисловості, у першу чергу, легкої, хімічної, електронної, та сільського господарства і на цій основі переходу до ринкової економіки й утвердження та зміцнення незалежності та стабільності держави.

Але надію на те, що ЧЕС реально впливатиме на створення '' широкої європейської економічної зони" та "сприятиме створенню атмосфери взаєморозуміння, миру та безпеки в регіоні", висловив у свій час міністр закордонних справ Грузії О. Чіквадзе [10, с 41].

Успіх чи неуспіх економічного співробітництва причорноморських країн багато в чому залежатиме від розв'язання проблеми економічного (і політичного) лідерства всередині цього угруповання. На думку політиків, економістів та бізнесменів Туреччини та Росії, яка широко побутує, саме ці країни мають бути потягом, який "везтиме" за собою решту учасників.

Уже самі географічні розміри Росії викликають, і неминуче викликатимуть, неабиякі побоювання з боку її сусідів, при цьому ці побоювання мають підстави з огляду на війну і тактику "випаленої землі", застосування вакуумних бомб та іншої новітньої зброї у Чечні — Ічкерії.

Зацікавленість Росії полягає в тому, щоб не дати можливості порушити її стратегічні інтереси у цьому регіоні, тобто диктувати свої умови, нав'язувати своє ставлення до подій та вирішення проблем. РФ робить все, щоб зберегти політичне, економічне і військове домінування в Закавказзі, максимально узгодити зовнішню політику закавказьких держав з інтересами Росії і не допустити посилення в цьому регіоні ролі третіх країн (передусім, Туреччини, США, Великобританії, ФРН, Ірану). Насамперед РФ концентрує зусилля на збереженні контролю за нафто- і газопроводами та основними вантажопотоками на залізницях, авто-й авіамагістралях Азербайджану. Особливу зацікавленість Росія виявляє до того, щоб примусити азербайджанську та інші зацікавлені сторони погодитись на те, щоб саме через російський нафтопровід та порти в майбутньому йшов той потік нафти, що видобувається Азербайджаном на Каспії.

У ставленні Туреччини, яка виступила свого часу з ініціативою створення ЧЕС та забезпечила як її політичне оформлення, так і вирішення організаційних проблем становлення, вочевидь помітні ознаки розчарування.

Покладаючи великі надії на власне геополітичне становище та зростаючу економічну потужність за умов посилення кризових явищ у сусідніх постсоціалістичних державах, Туреччина прагнула реалізувати ці переваги шляхом створення під своєю егідою стабільної структури, що виступала б регіональним центром тяжіння.

Значний вплив на позицію Туреччини мало й те, що ринкові реформи в країнах регіону акцентовано не на розвиток малого та середнього бізнесу, а на модернізацію та трансформацію державного сектора за рахунок міжнародної фінансової допомоги.

Туреччина намагається вирішити питання подальшого розширення експорту за рахунок активізації торговельних відносин із східноєвропейськими та євразійськими країнами, що входять до СНД, а також пошуку нових торговельних партнерів. Вона також розширює експорт товарів до країн Далекого Сходу, Африки та Латинської Америки.

Та все ж Туреччина виступила з ініціативою про створення спільного багатонаціонального військово-морського об'єднання "Сили за викликом" у Чорному морі, в яке, як очікується, ввійдуть Туреччина, Болгарія, Росія, Румунія, Грузія та Україна [8, с 44].

Греція прагне, насамперед, використати переваги, пов'язані з її статусом країни-члена ЄС. її прагматична політика полягає у використанні переваг "посередника" у взаємовідносинах з ЄС, передусім, з позиції залучення фінансових можливостей останнього. Звідси орієнтація цієї держави на розробку конкретних проектів, що здійснюються за фінансової підтримки інститутів ЄС: заснування Чорноморського банку торгівлі і розвитку (у суперечці з Болгарією за місце його розташування переможним аргументом греків стала обіцянка забезпечити участь у формуванні статутного фонду ЄБРР, який надає також і технічну допомогу у створенні ЧБТР), створення Чорноморського центру наукових досліджень, для чого Європейська Комісія надала близько 1 млн дол. США.

Ця позиція Греції користується широкою підтримкою держав які визначили своїм основним пріоритетом входження до ЄС і розглядають Чорноморське співробітництво через цю призму, - Болгари і Румуни. їм так само властива орієнтація на конкретні проекти та намагання вирішувати питання співробітництва у Чорноморському регіоні у взаємодії зі структурами, що забезпечують процеси європейської інтеграції (прикладом є ініціатива Болгарії щодо проведення спільної Конференції Міністрів транспорту

країн-учасниць ЧЕС та Центральноєвропейської Ініціативи в рамках підготовки до 3-ї Всеєвропейської Конференції Міністрів транспорту).

1 2.5. Пріоритети співробітництва держав-членів у рамках ОЧЕС

Реальна діяльність ЧЕС лише розпочинається. На нечисленних самітах, що відбулися, було визначено такі пріоритетні цілі та завдання:

— створити режим вільного руху товарів, послуг, капіталів, що стимулювало б економічні контакти, розширило б межі виробничої кооперації та спільних інвестицій у сфері взаємних інтересів;

— сформувати інфраструктури бізнесу — мережі банків і ділових центрів для фінансування й інформаційної підтримки як державних інвестицій, так і приватного бізнесу в інфраструктурних проектах, зокрема, Чорноморському комерційно-інвестиційному банку ЧЕС;

— спорудити спільними зусиллями об'єкти інфраструктури, розширити співробітництво на транспорті — модернізувати та створити нові транспортні комунікації, перейти на сучасні транспортно-перевантажувальні й складські технології;

- організувати та розвинути паромне сполучення між Іллічівськом і одним з портів Туреччини, створити транспортно-експедиторські фірми для обслуговування ЧЕС, забезпечити координацію у завантаженні судноремонтних заводів регіону;

- розвивати транспортно-експедиторське співробітництво на автотранспорті, створити необхідну інфраструктуру, розширити залізничне та повітряне сполучення між країнами ЧЕС;

- комплексно використовувати й охороняти біологічні, мінеральні та водні ресурси Чорного моря;

- налагодити співробітництво у розвитку паливно-сировинної бази регіону, раціонально використовувати енергію, спільно фінансувати енергетичні об'єкти, розбудовувати газо- і нафто проводи, модернізувати нафтопереробні підприємства, споруди ти термінали на березі Чорного моря для приймання нафти і зрідженого газу, ввести в дію нові й реконструювати діючі вугільні підприємства, запровадити нове покоління гірничих мащин, використовувати нетрадиційні джерела енергії;

— технічно переозброїти металургійні підприємства, впровадити нові потужності, розробити нове покоління машин безперервного розливання сталі, модернізувати прокатне устаткування;

— розвинути агропромисловий комплекс, налагодити виробництво техніки для фермерських господарств, для переробки шкірсировини тощо;

— провести конверсію оборонної промисловості, перевести її на масове виробництво високоякісних конкурентоспроможних товарів на базі розукрупнення (подрібнення), демонополізації й приватизації підприємств;

— розвинути сучасну систему телекомунікацій, забезпечити надійний телефонний зв'язок між країнами Причорномор'я, розбудувати волоконно-оптичну лінію зв'язку між Туреччиною, Болгарією, Румунією й Україною;

— провести кооперацію у розвитку уніфікованої митної системи країн регіону, створити повноцінну систему багатосторонніх розрахунків і у подальшому організувати Чорноморський платіжний союз;

— підтримувати співробітництво країн Причорномор'я у процесах приватизації, підприємництва, зміцнення малого і середнього бізнесу.

У межах ЧЕС розробляються стратегічно важливі транспортні проекти, які передбачають об'єднання енергосистем країн регіону в єдине кільце, формування системи транспортування енергоносіїв. Заслуговують на увагу проекти створення Євроазіатської магістралі та Чорноморської кільцевої автостради. Ці проект сприятимуть розвитку співробітництва між новими економічні ми угрупованнями держав Європи та Азії (ЄС, ЦЄІ, ЧЕС, СЕС).

Програма TRACECA була започаткована на конференції, що відбулась у Брюсселі в травні 1993 року за участю міністрів торгівлі й транспорту Вірменії, Азербайджану, Грузії, Казахстану,

Киргизії Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану. На конференції було погоджено заснування нового міжнародного транспортного коридору для розвитку торговельно-економічних зв'язків між Європою, Південним Кавказом і Центральною Азією — TRACECA (Nransport Corridor Europa — Caucasus — Central Asia). Європейський Союз заснував відповідний проект підтримки коридору TRACECA в рамках програми технічної допомоги для нових незалежних держав ТАСІС. Протягом 1996—1998 років до TRACECA приєдналися Монголія, Україна і Молдова, а в березні 2000 року на засіданні першої Міжурядової комісії в м. Тбілісі, що проходило в рамках Основної багатосторонньої угоди про міжнародний транспорт з розвитку коридору Європа — Кавказ — Азія, Болгарія, Румунія і Туреччина теж офіційно звернулися до Європейської комісії щодо приєднання до програми TRACECA [11, с 46].

Найважливішою віхою в розвитку програми TRACECA став історичний за своїм значенням бакинський саміт 8—9 вересня 1998 року. Його ключовою подією стало підписання главами держав і урядів 12 країн Основної багатосторонньої угоди про міжнародний транспорт з розвитку коридору Європа — Кавказ — Азія (TRACECA). Ця угода на сьогодні ратифікована всіма її учасниками.

Основною угодою було покладено початок інституціоналізації програми TRACECA, засновано нову міждержавну організацію — Міжурядову комісію (МК) TRACECA, що складається з представників урядів сторін угоди і Постійного секретаріату МК, котрий має резиденцію в м. Баку. В усіх країнах — учасницях угоди було сформовано національні урядові комісії, покликані підтримувати активність держав у реалізації програми TRACECA. З 1993 року за програмами TRACECA було реалізовано 46 проектів (33 технічних і 13 інвестиційних) на загальну суму понад 100 млн евро (понад 50 % від загального бюджету становили інвестиційні про-екти) [11, с 47].

Серед найважливіших ініціатив Міжурядової комісії TRACECA — введення так званої системи Віза TRACECA, що на початковому етапі передбачає спрощення адміністративних процедур, пов'язаних із проходженням транзитних вантажів і супроводжуючих осіб на прикордонно-митних переходах у країнах-учасницях програми; встановлення єдиної інформаційної системи "Гаряча лінія TRACECA" на допомогу перевізникам.

На Другій Міжнародній чорноморській транспортній конференції, яка відбулася в березні 2002 року в Києві було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо спрощення автомобіль них перевезень вантажів у регіоні ЧЕС та закладено основи для вирішення цілого комплексу проблем.

Дещо для створення належної інформаційної інфраструктури регіону вже зроблено. Втілюється проект волоконно-оптичного зв'язку ІТУР (Італія — Туреччина — Україна — Росія). За цим проектом передбачається підключення до євроазіатського кабелю, що веде із Західної Європи до Японії та Кореї. Почала діяти підводна Чорноморська волоконно-оптична система зв'язку: Варна — Одеса — Новоросійськ — Поті. Система інтегрована у міжнародну телекомунікаційну систему TEL (транс'європейські лінії), що сполучає країни Європи, Близького і Середнього Сходу.

Проробляється також ініціатива РФ щодо співробітництва з питань попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. Важливі кроки передбачається здійснити країнами ЧЕС у боротьбі з організованою злочинністю, наркобізнесом, тероризмом, нелегальною торгівлею зброєю.

Специфіка регіону та орієнтація його держав на економічні перетворення й інтеграцію у європейські структури зумовлюють ряд проблем, від вирішення яких залежить як подальша діяльність об'єднання, так і збереження його як такого.

Для вирішення численних завдань ЧЕС надзвичайно плідною є розбудова інформаційної взаємодії між країнами регіону. Перехід до інформаційного суспільства характеризується різким зростанням частки у ВНП галузі інформаційних послуг. Суспільство стає все більш інформаційно відкритим, а наявність глобальних телекомунікаційних мереж дозволяє практично організовувати і надавати інформаційні послуги без урахування кордонів. Створюються сприятливі можливості для відсталих країн вирівняти своє становище.

Індустрія інформаційних послуг здатна оздоровити економіку і забезпечити стабільність у державах регіону. Необхідною умовою для цього є створення і розвиток сучасної інформаційної інфраструктури держав, що сприятиме надійності та стабільності зв'язків у регіоні, забезпечить інтеграцію в європейський і світо вий простір. До структури входять такі системи, як інформаційні (телекомунікаційні), вироблення засобів виробництва інформаційних продуктів, накопичення і зберігання інформації, первинного обслуговування елементів інфраструктури та підготовки кадрів.

Важливим питанням, невирішеність якого заважає розвитку інформаційного співробітництва в регіоні, є певні елементи напруження у стосунках між країнами-учасницями. Через те, що сьогодні регіон є точкою зіткнення інтересів впливових світових геополітичних сил, проблема забезпечення захисту інформаційного простору в цих державах є надзвичайно актуальною. Контроль та захист інформаційного простору (сукупності інформаційних потоків національного й іноземного походження на території конкретної держави) є однією зі складових системи забезпечення національної безпеки (охорони основних засад існування нації — ідентичності, пам'яті, менталітету, створення умов для реалізації життєво важливих стратегій нації, її самозбереження).

В інтересах регіону було б визначитися зі своїми пріоритетами у глобальному масштабі та поєднати зусилля у протистоянні інформаційному тиску розвинених країн Заходу. У колишніх республіках СРСР відбувається ще й інформаційна експансія Росії. Конфронтація між країнами регіону, частково інспірована ззовні, не сприяє атмосфері довіри і співробітництва. Поступова інтеграція країн ЧЕС у світовий телекомунікаційний простір дозволить ліквідувати інформаційний відрив від світового суспільства. Щоб протистояти останньому, слід пропонувати власну, чітко продуману інформаційну картину світу та міжнародний імідж держав, сформовані на основі національних інтересів та пріоритету високорозвиненої духовної сфери.

1.2.6. Інтереси України у розвитку чорноморської інтеграції

Модернізуючи власну економіку, Україна шукає шляхи для кооперації, формування рівноправних, вигідних партнерських відносин з країнами регіону. Система ЧЕС для України є важливим елементом у розвитку стратегії довгострокового співробітництва з країнами Сходу. Регіон Причорномор'я в геополітичному відношенні надзвичайно важливий для України як з погляду її економічних інтересів (розв'язання проблеми енергоносіїв, збільшення обсягів зовнішньої торгівлі, чіткої роботи транспортних комунікацій), так і з позицій національної безпеки державу. Для нашої країни велике значення мають широкомасштабні комунікаційні проекти в рамках ЧЕС з будівництва кільцевої автомагістралі навколо Чорного моря та цілої системи магістральних трубопроводів для транзиту нафти й газу з Центральної Азії, Закавказзя Близького та Середнього Сходу в Європу. Досить сказати, що використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу (через Туреччину та Чорне море) в Європу.

У субрегіональному вимірі за Україною залишається статус великої регіональної держави зі значним потенціалом. Як стратегічний транзитний маршрут у паливно-енергетичному та сировинному забезпеченні Західної Європи Україна стає місцем регулювання глобальних геоекономічних інтересів. Для неї дуже важливо працювати над створенням сприятливих умов транзиту сировинних та енергетичних ресурсів через свою територію одночасно з розробкою альтернативних шляхів їх транспортування. Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР, зокрема в Чорноморському регіоні, Україна має відігравати значну роль в організації тут нової системи порядку. Для неї є життєво важливим влагодження конфліктних ситуацій на Балканах, у Придністров'ї, в Кавказькому регіоні, рівноправне партнерство з Польщею, Туреччиною та РФ як потужними регіональними лідерами в цій частині світу.

З 1992 року Україна, внаслідок своєї непослідовної політики, не тільки не використала реальну можливість посісти провідне місце серед найбільших транспортерів "великої нафти" регіону, а й ризикує бути загалом виключеною з цього процесу. Тим часом РФ активно розбудувала свої транспортні коридори в обхід України (Ямал — Польща — Європа, Баку — Новоросійськ) і активно й жорстко діяла, відстоюючи свої національні інтереси. В результаті Україна залишається енергетично блокованою з усіх боків, значною мірою втрачає економічні засади свого суверенітету і гео політичну цінність для Заходу. Час спливає дуже швидко. Якщо незабаром не буде прийнято радикальних рішень, то Україна може назавжди залишитись задвірком Європи і країною невикористаних можливостей з енергетичним зашморгом РФ на шиї.

Геополітичне становище України визначає для неї пріоритетність збалансованих відносин між Заходом і Сходом та орієнтацію на європейську інтеграцію. Наголос робиться на програмах, спрямованих на розвиток інфраструктури регіонального економічного співробітництва, проекти створення спільної транспортної мережі країн-учасниць ЧЕС, поєднання електроенергетичних мереж, прокладання лінії оптико-волоконного зв'язку. Стосовно України причорноморське співробітництво слід розглядати у вузькому і широкому розумінні. У вузькому передбачається співробітництво територій, які безпосередньо прилягають до Чорного моря і в господарському відношенні тісно з ним пов'язані. Цей рівень регіонального співробітництва сягає корінням у колишню прикордонну і прибережну торгівлю. У ширшому розумінні йдеться про залучення до причорноморського співробітництва всього економічного простору України. Базисом для такого регіонального співробітництва є урізноманітнення напрямів і зростання гнучкості підприємницької діяльності по всій країні. На цьому рівні мають бути визначені загальні принципи інтеграційного співробітництва, розроблені й введені в дію відповідні закони, що регулюють поведінку юридичних і фізичних осіб у зовнішньоекономічній сфері, зокрема, й економічні механізми заохочення регіонального співробітництва.

Найбільшу зацікавленість до здійснення чорноморської інтеграції висловлювали місцеві органи влади територій, які прилягають до Чорного моря. Але для поглиблення інтеграції їм необхідно збільшити в своїх регіонах виробництво експортних товарів, яке повинно перевищувати середній український рівень. Органи місцевої влади мають усіляко сприяти пожвавленню процесу чорноморської інтеграції через активне залучення банківських структур до реалізації значних проектів у галузі промисловості, транспорту, телекомунікацій, туризму, охорони навколишнього середовища. Роль місцевих органів управління у формуванні зони економічного співробітництва може також посилитися завдяки створенню асоціації або союзу чорноморських портів та регіонів, Україна виявляє зацікавленість у реалізації в рамках ЧЕС проектів щодо модернізації нафтопереробних заводів, створення нових потужностей, зокрема терміналів на берегах Чорного моря для прийняття нафти і газу, здійснення наукових досліджень з іноземними фірмами щодо використання нетрадиційних джерел енергії, технічного переозброєння металургійних підприємств та багатосторонньої програми виробництва електронної техніки для різних галузей народного господарства.

У ЧЕС слід бачити передусім важливий міжнародно-правовий інструмент розвитку всього спектра відносин між країнами регіону. В більш широкому загальноєвропейському контексті ЧЕС достатньо обґрунтовано розглядається Україною як механізм взаємодії державних та підприємницьких структур, який повинен забезпечити розвиток співробітництва країн-учасниць з ціллю повноцінного входження в економічний та правовий простір континенту. Саме цим критерієм і слід оцінювати ефективність діяльності ЧЕС та корисність участі в ньому України.

Окремі ініціативи України в рамках ЧЕС досить важливі і повинні бути віднесені в актив її зовнішньої політики. Разом з тим, масштабність та стратегічне значення цих ініціатив явно не адекватні завданню підвищення ролі та місця України в системі ЧЕС та його діяльності. Як найбільша держава серед учасників ЧЕС з позиції їх потенційних економічних можливостей, Україна повинна рішуче виступати з великомасштабними ініціативами, реалізація яких мала б не тільки загальнорегіональне значення, але і впливала би на сприятливі для України зміни загальноєвропейського економіко-правового клімату.

Для України важливо здійснити комплексну концептуальну оцінку своїх економічних інтересів у ЧЕС, визначити прийнятий рівень інтеграції у структурі цієї організації, практичні шляхи досягнення очікуваних результатів та можливі наслідки. Але майбутнє України пов'язане не лише з Чорноморським регіоном, і тому важливо не помилитися у визначенні економічної стратегії і тактики. Необхідно також виробити системи пріоритетів у стосунках з державами регіону в межах ЧЕС, знайти прийнятні шляхи узгодження інтересів країн-членів ЧЕС з іншими міжнародних структурами, відповідні механізми подолання політичних протиріч, а зрештою — місце у світовій економічній системі.

У визначенні стратегії участі в ЧЕС слід мати на увазі, що регіон ЧЕС — це не тільки регіон держав — однодумців у розумінні безумовної та об'єктивної зацікавленості всіх учасників ЧЕС в роз витку торгових відносин та взаємовигідних економічних зв'язків, але в той же час і зона досить різних стратегічних цілей кожної держави, які вона переслідує, беручи участь у цьому угрупуванні.

Оскільки у регіоні існують глибокі протиріччя та проблеми, у перспективі нову систему економічних взаємодій чекають значні труднощі. Окремі країни регіону та угруповання немов дивляться у різні боки від центру тяжіння регіону. Але утворення ЧЕС свідчить про нову модель регіональної кооперації, що охоплює як

країни пострадянського простору, так і держави, які вже входять до системи світової економіки. Досвід розбудови нової системи кооперації, безумовно, є корисним для формування регіональних

систем такого самого ґатунку в інших частинах світу.

Виходячи з цього, стосунки з країнами Чорноморського регіону в рамках ЧЕС є важливим політичним прецедентом у розбудові регіональної системи безпеки та співробітництва.

1.2.7. Труднощі та перспективи розбудови ЧЕС

Згідно з Декларацією про Чорноморське економічне співробітництво, прийнятою на найвищому рівні, інтеграція між країнами регіону має розвиватись поетапно, з урахуванням специфіки економічних умов та інтересів країн-учасниць. На думку фахівців, до першочергових завдань причорноморського співробітництва належить створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів, що стимулювало б економічні контакти, розширило межі виробничої кооперації і спільних інвестицій у сфері взаємних інтересів, а також формування інфраструктури бізнесу, спорудження спільними зусиллями об'єктів інфраструктури, модернізацію або створення нових транспортних комунікацій. Важливі напрями комплексне використання й охорона біологічних, мінеральних, водних ресурсів Чорного моря, співробітництво в галузі розвитку паливно-сировинної бази регіону, уніфікованої митної системи країн, процесів приватизації, підприємництва, зміцнення малого й середнього бізнесу тощо.

межах ЧЕС проробляються стратегічно важливі транспортні проекти з об'єднання енергосистем країн ЧЕС у єдине кільце, формування системи транспортування енергоносіїв. Дещо вже зроблено і для створення інформаційної інфраструктури регіону.

Втілюється проект волоконно-оптичного зв'язку ІТУР (Італія —Туреччина - Україна — Росія) з підключенням до євразійського кабелю, що веде Західної Європи до Японії та Кореї. Вводиться в дію підводна чорноморська волоконно-оптична система зв'язку:

Варна — Одеса — Новоросійськ — Поті. Вона інтегрована в міжнародну телекомунікаційну систему транс'європейських ліній, що з'єднує країни Європи, Близького та Середнього Сходу.

Специфіка регіону та орієнтація його держав на економічні перетворення та інтеграцію в європейські структури зумовлює ряд проблем, від розв'язання яких залежить як подальша діяльність об'єднання, так і збереження його як такого. Більшість країн регіону мають досить відсталий, слабо структурований і фактично незахищений інформаційний простір. Виходом із ситуації може стати спільна розбудова цього простору, ліквідація науково-технічної відсталості, особливо створення комп'ютерних мереж, інтеграція у світове інформаційне поле тощо.

Коротка історія ЧЕС і його сучасний стан є яскравою характеристикою складності досягнення поставлених ним цілей. У рамках спільних орієнтацій на створення загальноєвропейського простору держави-учасниці ЧЕС істотно відмінні у своїх пріоритетах і баченні майбутнього європейського процесу. Розгляд їхніх взаємин у рамках ЧЕС виявив певні труднощі й негативні моменти, які гальмують подальший розвиток відносин. Наведемо деякі з них:

1. Слабкий вплив економічного потенціалу ЧЕС на подолання кризових явищ у національних економіках країн.

2. Недостатня ефективність співробітництва, пов'язана з територіальними претензіями деяких країн до інших у цьому регіоні та відсутність можливостей їхнього політичного врегулювання.

3. Певне політичне протистояння між Росією та Туреччиною.

4. Загострення стосунків між окремими членами ЧЕС (Туреччиною і Грецією, Азербайджаном і Вірменією, територіальні претензії Росії та Румунії до України, грузино-абхазький конфлікт, проблема Ічкерії тощо).

5. Розмитість структури організації та виникнення суперечок між країнами-учасницями, залучення інших держав (Кіпр, Македонія).

6. Небезпека привнесення до хиткої структури ЧЕС проблем країн колишньої Югославії (Боснії і Герцеговини, Хорватії), що прагнуть членства в організації.

На жаль, здобутки співпраці країн-учасниць ЧЕС у сферах творення регіональних ринків збуту та налагодження співробітництва в інвестиційній діяльності поки що також залишають сподіватися на краще. Немає підстав вважати, що регіональний ринок вже утворено. Торгівля між державами регіону ще не розвинулася до належного рівня. Проект України щодо укладання багатосторонньої угоди про режим прибережної торгівлі, до якого б входила і митна політика поступового усунення перешкод торгівлі, не був підтриманий. Таке ставлення засвідчило, що держави регіону намагаються закріпитися у вже існуючих митних союзах і не поспішають комплексно розвивати торговельно-економічні зв'язки у регіоні.

Інвестиційне співробітництво країн ЧЕС також перебуває у зародковому стані. Щоб ліквідувати перешкоди на шляху вигідного міжнародного співробітництва, Україна запропонувала створити спільний інвестиційний простір чорноморських держав та спільний ринок інвестиційних проектів і відповідно узгодити законодавства країн ЧЕС. Також запропоновано зменшити в регіоні Чорного моря військову присутність. ЧЕС як регіональна європейська структура має стати фактором безпеки у своєму регіоні. Україна має побудувати адекватну систему пріоритетів щодо окремих країн згідно із специфікою власних національних інтересів. Інтереси України в Чорноморському регіоні багато в чому збігаються з інтересами Туреччини. Ці дві великі чорноморські держави мають обов'язково координувати свою діяльність і, поєднуючи зусилля, створювати динаміку розвитку всієї системи ЧЕС. Незважаючи на проблеми, які значно уповільнюють процес інтеграції в Чорноморському регіоні, співробітництво як на двосторонній, так і на багатосторонній основі продовжує розвиватися. Формування системи ЧЕС має закономірності, які відрізняють її від інтеграційних процесів у Європейській спільноті. Система ЧЕС не ставить за мету створення відповідних структур військового і політичного типу. Йдеться лише про сприятливий клімат підприємництва та формування системи вільної торгівлі в регіоні. Але в такому вигляді ця організація сприяє розбудові системи європейської безпеки та створює неабиякі можливості для економічного розвитку в Чорноморському і Балканському регіонах. У результаті розвитку ЧЕС можуть бути закладені підвалини трансрегіональної стабільності; яка охоплювала б не тільки Чорноморський регіон, але й інші регіони Європи, Середземномор'я, Азії.