Кучик Міжнародні економічні відносини

2.3. Рада співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ)

2.3.1. Історична довідка

У січні 1981 року, невдовзі після саміту Організації "Ісламська Конференція" (ОІК) в Саудівській Аравії, її лідери офіційно оголосили про створення Ради співробітництва арабських держав Перської Затоки (РСАДПЗ, англійська назва — [Arab] Gulf Cooperation Council — [A]GCC). Ідея створення організації належала Саудівській Аравії, що об'єднала в Раді шість держав Аравійського півострова з подібними політичними інституціями, соціальними умовами та економічним рівнем розвитку: Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн та Оман.

Слід зазначити, що мабуть ще років за десять до створення РСАДПЗ у регіоні робилося кілька аналогічних спроб сформувати альянс приблизно з такого ж складу держав-учасниць. Його в різні часи пропонували незалежно один від одного, шах Ірану і президент Іраку. Але менші держави Затоки щоразу вбачали в тодішніх ініціативах іранського та іракського лідерів спроби нав'язати їм гегемонію та протекціоналізм, тому з прохолодою сприймали пропозиції. Початок війни між Іраком та Іраном у вересні 1980 року підтвердив їхні побоювання і зміцнив переконання у необхідності створення власного союзу. Іраксько-іранська війна водночас змусила малі держави регіону ще раз усвідомити свою вразливість і прискорити процес створення альянсу, зокрема з боку Саудівської Аравії. Сусідня Народна демократична республіка Ємен (Аден) перетворилася в зону підвищеної активності лівих сил. Там, за переконанням Саудівської Аравії, діяли центри з ПІД" готовки терористів. Водночас Північний Ємен (Сана) на початку 1980 року придбав значну кількість радянського озброєння і запросив до країни понад 300 військових радників. Радянський Союз, активно розігруючи єменську карту, заохочував об'єднання НДРЄ та ЄАР. Тогочасні засоби масової інформації обох країн рясніли політичними деклараціями та риторикою з приводу "зближення обох частин однієї Батьківщини" та їх об'єднання. Незважаючи на те, що таке об'єднання на той час було майже нереальним, Саудівська Аравія вбачала загрозу навіть у його гіпотетичній можливості.

Таким чином, на роль "поліцейського" в регіоні не міг претендувати ані революційний Іран, ані Єгипет, який надовго "дискредитував" себе серед арабських країн Затоки через підписання мирної угоди з Ізраїлем. Єдиною великою силою, на яку б могли опертися ці країни, залишалися США, але й ця альтернатива була проблемною. Навіть тісні зв'язки зі Сполученими Штатами додавали б масла у вогонь ненависті з боку Ірану до країн Затоки, особливо в контексті прямої підтримки Ізраїлю з боку США. До того ж деяким країнам Затоки американський альтруїзм у вирішенні близькосхідних проблем здавався більш ніж сумнівним. Як відзначав тоді англійський аналітик Джозеф Мелоун, що "араби Перської затоки, в яких довга пам'ять, мають схильність порівнювати британську політику в Затоці під час Другої світової війни з американською концепцією Сил швидкого реагування (СПІР) у вісімдесятих роках... Незважаючи на визнання підтримки консервативних антикомуністичних режимів, Сполучені Штати — а відтак і СШР — викликають підозри, в основі яких лежать приховані наміри".

Ще одну загрозу напередодні створення РСАДПЗ для її членів становив Ізраїль, що діяв і самостійно, і разом зі США, відповідно до укладених з цією країною "секретних протоколів". Коли надбанням гласності стали ізраїльські військові поставки (спочатку запчастин для військових літаків) революційному Ірану, кілька газет у країнах Затоки написали про те, що готується ірано-ізраїльський альянс, спрямований насамперед проти них. Чимале занепокоєння арабських країн Перської затоки викликали і заяви самого аятолли Рухоллага Хомейні про начебто особливу місію Ірану щодо "експорту революції" до них. Велика концентрація шиїтів у нафтовидобувній Східній провінції (аш-Шаркия) Саудівської Аравії, а також домінуюче шиїтське населення Бахрейну були позитивним ґрунтом для ідей Хомейні у 1981 році в той час, коли там у грудні було здійснено спонсоровану Іраном спробу державного перевороту. Отже, створенню РСАДПЗ сприяли самі внутрішньо- і зовнішньополітичні обставини та геополітична ситуація в регіоні. Однак і перша реакція світового співтовариства на формування РСАДПЗ, відповідно, була переважно негативною. Президент Іраку Саддам Хусейн, який також плекав ідею створення аналогічної організації, де Ірак мав би відігравати центральну роль, був явно незадоволений, особливо з огляду на значний сумарний фінансово-економічний потенціал країн Ради, який ставив Ірак у невигідне фінансове становище. Обидва Ємени — НДРЄ (Аден) і ЄАР (Сана) — відкрито опротестували створення РСАДПЗ, відзначивши, кожен зі свого боку, що з усіх держав Аравійського півострова тільки ці дві країни залишилися за межами організації. Вони, фактично, звинуватили РСАДПЗ у формуванні сили, яка може напасти на дві доведені до бідності єменські держави. ЄАР (Сана) з огляду на довгі та тривалі стосунки з Саудівською Аравією, образилась на неї. Організація визволення Палестини (ОВП) піддала РСАДПЗ нищівній критиці.

Перші роки свого існування РСАДПЗ відзначила підвищеною активністю. У 1981 році Міністерська рада уповноважила Султанат Оман підготувати дослідження з проблем національної безпеки, а Кувейт — з регіональних економічних питань. У тому ж році були на вищому рівні проведені конференції в травні (Абу Дабі) та листопаді (Ер-Ріяд), далі — в листопаді 1982 року (Бахрейн), листопаді 1983 року (Доха, Катар) тощо. Листопадовий саміт 1983 року схвалив попереднє рішення Міністерської ради, яке визначало щорічний бюджет організації в обсязі 25 млн дол. США, а також затвердив штат працівників штаб-квартири РСАДПЗ в Ер-Ріяді (не враховуючи вище керівництво) у кількості 238 службовців. За оцінкою багатьох аналітиків, найбільшого тріумфу РСАДПЗ за перші три роки свого існування досягла в галузі зовнішньої політики. Саме під егідою Ради було підписано угоду між НДРЄ (Аденом) та Оманом (27 жовтня 1982 року). На той час вона означала, принаймні теоретично, повернення до зближення між сусідами, двосторонні відносини між якими були ворожими з 1967 року, коли Аден отримав незалежність і обрав марксистську орієнтацію. Південний Ємен спонсорував повстання в Дофарі (Оман), понад десять років продовжував антиоманську пропагандистську кампанію. Ще до офіційної інаугурації РСАДПЗ Кувейт і ОАЕ безуспішно намагались примирити близьких сусідів.

На сьогодні сумарне населення країн-членів РСАДПЗ становить понад 25 млн осіб, сукупний ВНП перевищує 210 млрд дол США, запаси нафти — 53,5 млрд тонн. Щорічні прибутки країн РСАДПЗ від продажу нафти і газу досягли в 1995 році 71 млрд дол. США, а в 2000 році — 114 млрд доларів США. Загальний

обсяг іноземних інвестицій країн-учасниць РСАДПЗ складає, за оцінками, 342 млрд дол. США.

Статут РСАДПЗ 25 травня 1981 року на Першій спільній зустрічі глав урядів шести країн, якими були Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Бахрейн та Оман у столиці ОАЕ Абу-Дабі було підписано Статут і офіційно проголошено створення РСАДПЗ. Установчий договір Ради має 22 статті і підписаний в одному примірнику арабською мовою.

У Статуті йдеться про саму організацію, її структуру, мету і завдання, про порядок прийняття рішень. РСАДПЗ створювалася як організація закритого типу, тому в її Статуті не розкрито принцип входу членства та виходу з організації.

У статті II вказано, що штаб-квартира РСАДПЗ знаходиться в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія), а зустрічі Ради мають проводитися в ній або на території іншої країни-учасниці (ст. III).

Стаття IV вказує, що головною метою створення цієї організації є взаємна координація політики її держав-членів у галузі економіки, промисловості, оборони тощо.

Про членство в Раді у статті V зазначено: "Державами-членами Ради є шість країн, які брали участь у зустрічі міністрів закордонних справ, що проводилась в Ер-Ріяді 4 лютого 1981 року".

Статті VI—XVI подають організаційну структуру РСАДПЗ. Стаття VI говорить, що керівними органами організації є:

1. Вища Рада з підпорядкованою їй Комісією з питання врегулювання суперечок.

2. Міністерська рада.

3. Генеральний Секретаріат.

Статті VII, VIII і IX визначають, що керівним органом організації є Вища Рада, яка складається з глав держав-учасниць. Основним завданням цього органу є визначення пріоритетів політики організації, прийняття рішень та доведення їх до виконання підпорядкованим органам.

У статті X зазначено, що для врегулювання диспутів створюється спеціальна Комісія з урегулювання суперечок, яка підпорядковується Вищій Раді і до якої можуть входити члени ВР.

Про виконавчий орган організації, яким є Міністерська рада, йдеться в статтях XI, XII і XIII. У них зазначається порядок прийняття рішень Міністерською радою, порядок проведення зустрічей, основні завдання та обов'язки, головними серед яких є прийняття конкретних рішень та рекомендацій щодо розширення і поглиблення співпраці між країнами-членами РСАДПЗ.

Статті XIV, XV і XVI присвячені Генеральному Секретаріату У них зазначено, що Генеральний Секретаріат є виконавчим і адміністративно-технічним органом, що забезпечує роботу ВР і МР Склад Секретаріату призначається Генеральним секретарем, хоча сам Генсек — Вищою Радою.

Для виконання своїх завдань і обов'язків організація та її персонал користуються привілеями та імунітетами (ст. XVII). Рада та її інститути на території держав-учасниць мають привілеї та імунітети, необхідні для виконання функцій та завдань. Представники країн-членів в організації при виконанні своїх функцій, а також її персонал користуються дипломатичними привілеями

2.3.2. Мета діяльності та організаційна структура РСАДПЗ

2.3.2.1. Мета діяльності Ради

Згідно з Установчим договором метою та завданнями діяльності Ради є:

— взаємна координація політики в галузі економіки, промисловості та оборони;

— зміцнення зв'язків і розширення сфер співпраці між державами-членами Ради та їхніми народами;

— сприяння розвитку індустрії, сільського господарства, науки та технологій;

— створення науково-дослідницьких центрів;

— заохочення економічної та торгівельної співпраці між представниками приватних секторів країн-членів;

— співпраця між державами-членами з метою уніфікації їхні законодавств у різних сферах;

— узгодження політик країн-членів в економічній, фінансовій галузях, сферах комунікації, освіти, науки та культури.

— узгодження законодавств країн-членів.

2.3.2.2. Організаційна структура РСАДПЗ

Організація та структура РСАДПЗ є близьким відзеркаленням моделі політичних систем країн-членів Ради. Власне кажучи, група міністрів з кожної країни-учасниці може функціонувати як рада. Стаття VI Статуту організації визначає, що її керівними органами є:

• Вища Рада (ВР) з підпорядкованою їй Комісією з врегулювання суперечок.

• Міністерська рада.

• Генеральний Секретаріат.

2.3.2.2.1. Вища Рада

Основним органом, який визначає і втілює політику РСАДПЗ в життя, є Вища рада (ВР) на рівні глав держав. ВР збирається не рідше, ніж щопівроку, почергово в кожній країні-учасниці РСАДПЗ за порядком арабського алфавіту, але позачергові сесії можуть відбуватись і частіше за ініціативою будь-кого з глав держав-учасниць РСАДПЗ. Самітами ВР є зустрічі один раз на кожні два роки. Сесія ВР вважає легітимною, якщо на ній були присутні 2/3 країн-учасниць. Посаду голови РСАДПЗ впродовж року обіймає глава держави, на території якої скликалась чергова сесія. Першим головою організації, її Генеральним секретарем під час інаугурації РСАДПЗ у травні 1981 року в Абу Дабі було обрано Абдаллага Якуба Бішару, який до того понад десять років представляв Кувейт в ООН і мав репутацію блискучого політика, особливо в юридичних питаннях щодо статусу Палестини. Ще в листопаді 1982 року на саміті РСАДПЗ у Бахрейні Бішара відзначив, що "РСАДПЗ є сучасним втіленням споконвічного прагнення до єднання... Поняття національних кордонів і звичаєвих бар'єрів є чужими імпортними товарами із Заходу". Президент ОАЕ шейх Заїд ібн Султан Аль Нагаян займав посаду голови РСАДПЗ в 1993 році.

Функції та завдання Вищої Ради такі:

- приймати рішення з усіх стратегічно важливих питань; - відповідати за загальне планування політики в усіх галузях співробітництва;

- визначати політичні, військові та економічні пріоритети діяльності;

— призначати Генерального секретаря Ради;

— затверджувати бюджет Секретаріату організації;

— схвалювати основи співпраці країн-членів з третіми державами та міжнародними організаціями;

— визначати правила діяльності Комісії з урегулювання суперечок і призначати її персонал;

— вносити поправки до Статуту організації;

— визначати правила внутрішнього розпорядку РСАДПЗ;

— розглядати і вивчати доповіді Генерального секретаря;

— розглядати рекомендації та доповіді Міністерської ради.

Щодо голосування, то кожний член Вищої Ради (їх є шість) має один голос. Рішення і резолюції з непроцедурних питань мають прийматися одноголосно, а з процедурних — можуть схвалюватися більшістю голосів.

2.3.2.2.2. Комісія з врегулювання суперечок

Підпорядковується Вищій Раді. На кожний окремий випадок призначається склад Комісії ad-hoc. Якщо виникає непорозуміння щодо тлумачення чи імплементації Статуту РСАДПЗ і якщо така суперечка не вирішена в межах Вищої чи Міністерської Ради, то Вища Рада може передати справу в Комісію врегулювання суперечок, яка в разі необхідності формується з числа членів ВР.

2.3.2.2.3. Міністерська рада

Міністерська рада на рівні міністрів закордонних справ є основним виконавчим органом РСАДПЗ. Вона проводить свої засідання щоквартально. Можуть проводитися також і надзвичайні сесії за вимогою будь-якої країни-учасниці організації. Зустрічі Міністерської ради вважаються законними, якщо на них були присутні 2/3 країн-членів Ради. Міністерську раду впродовж року очолює міністр тієї країни, в якій в останнє проводилася нарада голів держав РСАДПЗ.

Основними функціями Міністерської ради є:

• Вироблення рекомендацій, спрямованих на розширення і поглиблення співробітництва між країнами-членами.

Заохочення кооперації між представниками приватного сектора країн-учасниць, їхніми торговельно-промисловими палатами.

Підготовка порядку денного і попередній перегляд питань, які виносяться на засідання Вищої Ради.

Призначення за поданням Генерального секретаря організації його заступників.

• Періодичне заслуховування й затвердження звітів про роботу Генерального секретаря РСАДПЗ.

• Розвиток співпраці між Торговими палатами країн-учасниць.

Голосування в Міністерській Раді. Кожний член Міністерської ради має один голос. Рішення і резолюції з непроцедурних питань повинні прийматися одноголосно, а з процедурних можуть схвалюватися більшістю.

При Міністерській раді функціонують різні комісії:

• Комісія з питань економічного та фінансового співробітництва, її напрями діяльності:

1) розвиток співробітництва у валютно-фінансових питаннях;

2) заохочення руху капіталів і людей між країнами-учасницями;

3) заохочення розвитку торгівлі;

4) сприяння розвитку транспортних зв'язків та комунікацій.

• Комісія соціального та економічного планування. До функцій комісії належить розвиток співробітництва в галузі соціального та економічного планування, координація національних планів розвитку країн-учасниць.

Комісія з питань спільної оборони й безпеки. Військово-промислова комісія.

Комісія з питань нафти. З огляду на її особливу важливість, сформована зі складу міністрів закордонних справ, нафти та фінансів країн-учасниць. Комісія координує всі аспекти планування видобутку нафти і газу, виробництва продуктів нафтохімії, їхнього збуту, встановлення цін і транспортування, вироблення єдиної нафтової політики щодо третіх країн та міжнародних організацій. Комісія з промислового співробітництва. Координує плани індустріалізації, надаючи їм значення взаємодоповнюючих і взаємовигідних. Іншим завданням Комісії є вивчення питань стандартизації промислового законодавства. Комісія розробляє також заходи, які заохочують виробників у країнах-учасницях розширювати випуск продукції для задоволення потреб членів РСАДПЗ.

• Комісія з культурних і соціальних питань. Основними зав даннями комісії є розвиток співробітництва в галузі освіти, куль тури, охорони здоров'я, підготовки кадрів та соціального забезпечення, а також вироблення єдиної для всіх держав-учасниць політики у вказаних галузях.

• Консультативна комісія. її персонал складається з тридцяти громадян країн-учасниць РСАДПЗ (по 5 осіб з кожної), обраних на 3-річний термін за критерієм досвіду та кваліфікації. її основним завданням є вивчення питань, доручених Вищою Радою

2.3.2.2.4. Генеральний Секретаріат

Головним виконавчим і адміністративно-технічним органом РСАДПЗ є Генеральний Секретаріат, в якому працює понад 300 осіб. Його роботу очолює Генеральний секретар, який обирається терміном на три роки. Ще за півроку до закінчення повноважень попереднього Генерального секретаря Катар першим з країн Ради висунув свою кандидатуру на цю вакансію, однак вона була відхилена на тій підставі, що посада Генерального секретаря РСАДПЗ переходить від однієї країни до іншої за принципом ротації в алфавітному порядку. Це, однак, викликало протест Катару, емір якого, шейх Хамад, відмовився від участі в заключному засіданні 16-ї сесії керівників РСАДПЗ у грудні 1995 року.

Структура Генерального Секретаріату

Генеральний секретар призначається ВР на трирічний термін з правом переобрання лише один раз. Генсек повинен бути громадянином країни-члена РСАДПЗ і несе пряму відповідальність за роботу всього Генерального Секретаріату.

Три помічники Генсека з політичних, економічних та військових питань, а також глава делегації РСАДПЗ знаходяться в Брюс селі. Вони призначаються МР за рекомендацією Генерального секретаря, а керівники відділів Генерального Секретаріату та їхній персонал призначаються Генеральним секретарем.

Основними функціями Генерального Секретаріату є:

Підготовка планів та програм зі співпраці та координації політик країн-учасниць.

Підготовка періодичних звітів про роботу організації.

Контроль за виконанням країнами-членами резолюцій та рекомендацій ВР і МР.

Підготовка звітів та доповідей за дорученням ВР та МР.

Підготовка бюджету і закриття рахунків РСАДПЗ.

Підготовка зустрічей та порядку денного МР.

Висунення пропозицій Голові МР про проведення при необхідності надзвичайних сесій Ради.

Адміністративна структура Генерального Секретаріату складаються з політичного, економічного, військового, фінансового, адміністративного, правового відділу, відділу зі справ людини та навколишнього середовища, Внутрішнього аудиторського союзу, Інформаційного центру, Союзу з адміністративного розвитку, Відділу патентування.

2.3.3. Діяльність РСАДПЗ

2.3.3.1. Економічна політика Ради

Програмні документи РСАДПЗ акцентують увагу на політико-економічних питаннях розширення та прискорення торговельно-економічної й виробничої кооперації та інтеграції країн-чле-нів. Механізмом розробки й уніфікації інвестиційної стратегії РСАДПЗ є Інвестиційна корпорація Затоки (ІКЗ, англійська назва — Gulf Investment Corporation), керівником якої нещодавно обрано державного міністра фінансів та промисловості ОАЕ Ах-мада Хумейда ат-Таїра. Метою ІКЗ є фінансування проектів спільних підприємств у всіх галузях економіки. ІКЗ займається також пошуком інвестиційних можливостей у всьому світі. ІКЗ бере участь у фінансуванні 18-ти інвестиційних проектів та в їх еспертизі. Штаб-квартира ІКЗ є в Кувейті. У рамках РСАДПЗ функціонує також спеціалізована проектно Стандартизаційна Комісія зі штаб-квартирою в Ер-Ріяді. За час своєї діяльності вона асигнувала кошти на розробку проектно-кошторисної документації 574 об’єктів. З огляду на значну кількість спільних проектів країн-членів РСАДПЗ при Раді було утворено також Технічне бюро зв’язків, штаб-квартира якого розташована в Бахрейні. Під час зустрічі в верхах в Ер-Ріяді в листопаді 1981 року держави-учасниці РСАДПЗ підписали Об'єднану економічну угоду (Unified Economic Agreement), яка визначила основні напрямки економічної кооперації на довгостроковій основі. На тре тій сесії в Манамі в листопаді 1982 року країни Ради домовились що виконання деяких пунктів Угоди почнеться з 1 березня 1984 року. Оскільки вже тоді відчувалася тенденція до зниження надходжень від нафти, РСАДПЗ усвідомила необхідність уніфікації економічної стратегії, в якій чільне місце відводилося б концепції планового розвитку економік країн Ради. На Угоду покладались чималі сподівання, багато з яких так і не вдалося реалізувати у задуманому обсязі. В угоді, яка нараховує 28 статей, містяться положення про ліквідацію митних зборів і сплат між державами-членами РСАДПЗ у тих випадках, коли товари в країні-експортері мають 40-відсоткову додаткову вартість (ст. II і III). Пропонувалось встановити мінімальну загальну зовнішню тарифну сітку від 4 % до 20 % (ст. IV), узгодити експортно-імпортну політику, сформувати колективні миротворчі сили, які мали б укріпити позицію держав-учасниць Ради у стосунках з іноземними постачальниками (ст. IX), скоординувати політику в нафтовій галузі (ст. XI), промисловості шляхом стандартизації промислового законодавства, спеціалізовано зосереджувати промислові підприємства у тих країнах Ради, де для цього існують відповідні умови (ст. XII). Угода передбачала також координування політики країн Ради в галузі технологій і підготовки кваліфікованої робочої сили (ст. XIV—XVII), формування єдиного підходу до морського, сухопутного та повітряного транспорту (ст. XVII—XX), формування інвестиційної стратегії, координацію монетарної, банківської та фінансової політики аж до введення в обіг спільної валюти (ст. XXI—XXIII).

Одним з найпроблематичніших і водночас найперспективніших пунктів економічної Угоди є стаття XI, яка передбачає координацію політики країн Ради в нафтовій та газовій галузях. Члени РСАДПЗ володіють щонайменше двома п'ятими світових запасі нафти, але складність полягає в тому, що ресурси шести країн Ра ди розподіляються вкрай нерівномірно. Так, ні Бахрейн, ні Оман не мають достатніх запасів аби забезпечити собі членство в ОПЕК Членство в цій організації важливе для отримання експортних квот на нафту. Наприклад, Бахрейн з-поміж інших членів РСАДПЗ взагалі опинився в унікальній ситуації, коли тривалий час не експортував сирої нафти, а повністю залежав від продажу перероблених нафтопродуктів. Проблемою для Ради є також різний ступінь державного контролю над усіма нафтовими запасами тієї чи іншої країни. Лише Кувейту вдалося націоналізувати всі ланки економіки. Газ, виробництво якого тісно пов'язане з переробкою сирої нафти, породжує дедалі більше питань з оптимальним розміщенням у регіоні відповідних енергомістких підприємств, безперебійне і надійне функціонування яких, в свою чергу, викликає необхідність впровадження єдиної для всіх членів РСАДПЗ системи енергопостачання. Ця проблема вперше розглядалася ще на четвертому саміті Ради у 80-х роках і з того часу розмови про створення об'єднаної системи енергомереж країн Ради не припиняються. Передбачалося двостороннє здійснення проекту. Перший етап потребував орієнтовно 1,94 млн дол. для об'єднання енергомереж Кувейту, Саудівської Аравії, Катару та Бахрейну. Другий етап, вартістю в 1,4 млн дол., передбачав підключення до системи ОАЕ та Оману. Проект був загалом схвалений і отримав підтримку глав держав-членів РСАДПЗ, але війна в Перській затоці 1990—1991 роках змусила країни Ради відкласти його реалізацію. Проблему не вдалося вирішити й досі, але вже через брак коштів. Адже впродовж декількох років зросла вартість матеріалів та робіт, а також було підготовлене нове спільне дослідження проекту єдиної енергосистеми РСАДПЗ як складової частини об'єднаної енергосистеми всіх арабських країн. З огляду на це, для реалізації проекту вирішено залучити кошти приватного сектора.

З кінця 80-х років XX ст. помітно зросло прагнення країн Ради відігравати більш активну роль у світових господарських зв'язках, спостерігаються серйозні зрушення в міжнародній економічній політиці РСАДПЗ, вимальовується курс на відхід від односторонньої орієнтації на Захід, прагнення відшукати своє місце в міжнародному розподілі праці, вийти за рамки регіональних пріоритетів, продемонструвати свій політико-економічний та фінансовий потенціал на світовому рівні, чітко простежується лінія на встановлення збалансованих відносин з різними країнами пошуки нових ринків, зокрема в Центральній та Східній Європі.

Основними торговельно-економічними партнерами країн Ради є ЄС, Японія та США. Значна увага надається розвитку зв'язків з ЄС. Ратифікована і вступила в силу з 1 січня 1990 року Угода про співробітництво, яка була підписана 5 червня 1988 року. Сьогодні на РСАДПЗ припадає 35 % усіх іноземних інвестицій в ЄС, експорт країн ЄС в Затоку перевищує 13 млрд дол. США. РСАДПЗ та ЄС впродовж декількох останніх років ведуть переговори щодо угоди про вільну торгівлю. На шляху її досягнення стоять такі перепони, як відсутність уніфікованих митних тарифів серед країн Ради та наполягання ЄС на введенні податку на енергоносії. Саудівська Аравія, Оман, ОАЕ, Катар, Кувейт та Бахрейн щорічно проводять переговори щодо створення між собою спільного ринку — основної мети їхнього об'єднання в 1981 році в Раду Співробітництва, проте й досі не можуть дійти згоди стосовно єдиних митних тарифів, які в цих країнах коливаються від 4 до 20 відсотків. Уніфікація митних тарифів серед самих країн-членів Ради — головна передумова, з позиції ЄС, для створення зони вільної торгівлі між двома угрупованнями держав. Разом з тим країни Ради домагаються безмитного доступу своїх нафтопродукті я на європейський ринок, розглядаючи податок на енергоносії, на введенні якого наполягають ЄС та США, як загрозу для прибутків, які вони отримують від нафти. Досягнення Угоди про вільну торгівлю стримується також побоюваннями ЄС, що в разі зняття 13—15-від-соткових податків на нафтопродукцію держав-членів РСАДПЗ європейський ринок буде наповнений дешевшою продукцією з регіону Затоки, що може негативно позначитись на нафтопереробній промисловості ЄС. Рада ж наполягає на знятті тарифів як на нафтопродукти, так і на європейські товари. Водночас податок підніме вартість енергоносіїв для кінцевих споживачів, що, в свою чергу, викличе підвищення цін на товари та послуги, які експортуються в країни, що розвиваються. Це має негативно вплинути на світову торгівлю, а відтак і на економічний розвиток. У 1994 році ЄС дав, нарешті, згоду на те, щоб передати арабським країнам Затоки окремі технології, які ставлять за мету створення індустріальної бази та диверсифікацію залежної від нафти економіки. ЄС погодився включити країни Ради до своєї "інвестиційної програми", яка підтримує створення малих та середніх спільних підприємств за участю обох сторін. Програма має позитивно відбитися на економіках країн Ради та сприяти підвищенню кваліфікації їхньої робочої сили, надати нові можливості для бізнесменів цих країн. Вона спрямована на розвиток торгівлі між двома спільнотами держав і на підтримку тих проектів, які ефективно сприятимуть розширенню технічного співробітництва. Європейськими банками передбачається фінансування промисловості, сільського господарства та послуг. На думку аналітиків, цей крок ЄС зроблений У відповідь на неодноразові прохання РСАДПЗ щодо розробки спільних промислових проектів та передачі технологій, що диверсифікувало б джерела надходження їхніх прибутків. І все ж ні ЄС, ні США та Японія — два інші головні партнери РСАДПЗ — не виявляють особливого ентузіазму щодо участі у великих проектах у регіоні Затоки, розглядаючи місцевий ринок як незначний, а ситуацію в регіоні як нестабільну. В обмін на технології країни Ради пропонують потенційним партнерам стабільні довготермінові поставки сирої нафти. Декілька зустрічей з цього питання завершилися безрезультатно, а небажання ЄС допомогти країнам Ради технологіями викликає нарікання з боку цих країн, які не влаштовує, щоб їх розглядали лише як ринки збуту товарів. З огляду на ці обставини, відшукати свою специфічну технологічну нішу в країнах Ради могла б Україна.

Принагідно можна зазначити, що 18 травня 1996 року Генеральний секретар РСАДПЗ Джаміль Худжейлан зустрічався з Послом Росії в Саудівській Аравії з метою обговорення шляхів розвитку стосунків Ради з Росією. 2—4 листопада 1993 року в Дубаї під егідою міністерства фінансів та промисловості ОАЕ, Організації промислового розвитку ООН (ЮНІДО), Арабської корпорації інвестиційних гарантій (Arab Corporation for Investment Guarantees), Світового Банку, Економічного Департаменту Дубаю та Федерації Торгово-промислових палат ОАЕ відбувся симпозіум з питань інвестиційної політики в арабських країнах. Головна мета симпозіуму — активізувати сприяння міжарабським інвестиціям і створити спеціальний орган для виконання цього завдання, Учасники симпозіуму звернулися до арабських країн із закликом переглянути інвестиційну стратегію, сприяти внутрішнім інвестиціям та стримуванню відтоку капіталу за межі регіону. За оцінками Арабської ліги, ООН, Світового банку та інших інституцій, арабські інвестиції в арабських країнах становили в 1993 році близько 26 млрд дол. США. Водночас арабські активи за кордоном сягали 680 млрд дол., до яких додавалось 100 млрд дол. у формі приватних вкладів арабських громадян в іноземних банках. Закордонні активи, які належать здебільшого арабським країнам Перської затоки, включали близько 200—300 млрд дол. у цінних паперах і близько 260 млрд дол. у банківських депозитах. Важливим чинником переорієнтації інвестиційної політики з розвинутих країн Європи й Америки є затяжний економічний спад, зниження показників темпів економічного росту в них до рівня який значно відстає від темпів росту азіатських країн, наприклад Індії, що у кінцевому підсумку призводить до зниження прибутків від інвестицій. У той же час, економіка країн-членів РСАДПЗ потребує додаткових капіталовкладень з огляду на необхідність подолання в їхньому розвитку майже 90-відсоткової залежності від експорту нафтопродуктів.

Сьогодні на порядку денному у країнах РСАДПЗ стоїть питання диверсифікації економіки, що неможливо без додаткових інвестицій. З метою забезпечення притоку додаткових інвестицій у країни РСАДПЗ було рекомендовано три найважливіші заходи, а саме: створення у цих країнах більш сприятливого інвестиційного середовища, забезпечення інвестиційних можливостей у вигляді конкретних інвестиційних проектів і створення ефективного органу сприяння інвестиційній діяльності. У 1993 році, незважаючи на скорочення надходжень від продажу нафти і нафтопродуктів, економічний ріст країн РСАДПЗ склав понад 6 % . Валовий національний продукт (ВНП) країн Ради досяг 201,1 млрд дол. порівняно з 190,4 млрд дол. в 1992 році, що свідчить про його ріст на 5,6 % . Позитивні темпи росту зафіксовані в усіх країнах-членах Ради, але вони значно відрізняються між собою з огляду на суттєві коливання видобутку нафти в кожній з них. Найбільші темпи росту зафіксовані в Кувейті. Збільшення пояснюється значним зростанням видобутку нафти в країні після того, як ОАЕ завершили в Кувейті ремонтні роботи в нафтовій галузі, яка серйозно постраждала в результаті іракського вторгнення. У Саудівській Аравії зафіксовано низькі темпи росту. В ОАЕ, які займають друге місце в арабському світі з видобутку нафти, зафіксовані аналогічні темпи росту.

Позитивні темпи росту були зафіксовані в 1993 році також і в інших державах-членах РСАДПЗ. Незважаючи на те, що середні темпи росту в країнах Ради були вищими, ніж середньосвітові, во ни залишаються значно нижчими від досягнутих в середині 70-х - на початку 80-х років. Більшість держав РСАДПЗ тоді повідомляли, що ріст в їхніх економіках складав від 10 до 15 % на рік

у зв'язку з масовими капіталовкладеннями в інфраструктуру. Однак, після 1993 року в деяких країнах РСАДПЗ почали фіксуватись від’ємні показники, викликані коливанням цін та несприятливою кон'юнктурою на світовому ринку нафти. Це змусило більшість з них піти на певне стимулювання промисловості, її дивесифікацію, а також здійснити певні реформи, включаючи приватизацію. Промислове виробництво за останні декілька років постійно зростало переважно за рахунок значних інвестицій. Зростання зафіксовано і в торгівлі та сільському господарстві. Разом з тим надходження від нафти в реальних доларових цінах зменшилось у зв'язку з різким падінням номінальних цін на сиру нафту майже до рівня 1973 року. Однак ОАПЕК очікувала підвищення цін на нафту в наступні роки, що підтверджується сучасними тенденціями. ОАПЕК, яка базується в Кувейті і до якої входять Саудівська Аравія та дев'ять інших ключових арабських країн-виробників нафти, зазначала, що ціни на нафту початку 90-х років еквівалентні 6 дол. у реальному підрахунку на 1973 рік, коли ціна на нафту складала в середньому 3,1 дол. за барель. "Це означає, що в той час, як номінальні ціни на нафту з 1973 року по 1993 рік зросли майже в п'ять разів, реальна ціна збільшилась лише на 95 % ", — зазначала в своєму щомісячному бюлетені ця організація. Згадані події супроводжувалися змінами в рівнях експорту нафти країнами-членами РСАДПЗ. їхні доходи в реальних цінах зросли в 1980 році, перед тим як почали знижуватись і досягли рекордно низького рівня в 23 млрд дол. у 1986 році. Від такої ситуації особливо постраждала Саудівська Аравія — найбільший виробник і експортер сирої нафти у світі. Її доходи в поточних цінах зменшились.

Падіння цін на нафту в Саудівській Аравії спричинило також скорочення її виробництва. З пікового рівня в 12 млн барелів у день у 1980 році, країна, яка контролює четверту частину видобутку сирої нафти в світі, почала видобувати в середньому 5 млн барелів у день після 1986 року до того, поки їй вдалось поступово наростити видобуток до 8 млн барелів у день у 1990 році. Передбачилось, що це підвищення покриє витрати приблизно 4 млн барелів у день у зв'язку з припиненням поставок з Іраку і Кувейту під час війни в Перській затоці. Тим часом у центральній частині Саудівської Аравії, південніше Ер-Ріяду, виявлено два нових

нафтових поля. За останні роки в цьому районі королівства загалом відкрито 9 нових нафтових полів. Загальні запаси національних родовищ, які розробляє компанія "АРАМКО", наближаються до 269 млрд барелів нафти і 180 трлн кубічних футів газу. У зв'язку з відкриттям та розробкою нових родовищ різко зріс також видобуток нафти в ОАЕ. Емірати, які видобували близько 0,8 млн барелів у день 15 років тому, зараз видобувають близько 2,2 млн барелів у день. Суттєво знизились темпи росту економіки Катару, які колись були найвищими на Близькому Сході; значно меншою стала динаміка росту ВНП Кувейту порівняно зі 100-від-сотковим ростом у 1993 році. Слід також додати, що видобуток нафти поступово зростає і в сусідньому з країнами-членами РСАДПЗ Ємені, де її розвідані запаси становлять 2 млрд барелів. 22 компанії США, Канади, Великої Британії і Франції вклали в освоєння єменських нафтових запасів близько 200 млн дол. і продовжують пошукові роботи.

Негативні наслідки для економік країн-членів Ради мала війна проти Іраку 2003 року, яка негативно вплинула насамперед на такі галузі економіки, як транспорт, туризм, фінанси і виставковий бізнес. А в ряді сфер спостерігалася депресія вже до початку війни.

Найпомітніші негативні наслідки війни спостерігаються в галузі туризму. Різке зменшення кількості туристів в ОАЕ, Бахрейні, Катарі, Кувейті і Саудівській Аравії призвело не лише до зменшення попиту в ресторанах та готелях, але й на ринку золотих виробів та дорогоцінних прикрас.

Входження Перської затоки в зону небезпеки першого ступеня під час війни в регіоні у 2003 році негативно позначилося на повітряних та морських перевезеннях у регіоні. Оскільки країни Ради ввозять з-за кордону більшість необхідних видів товарів зростання оплати за страхування та морського тарифу призвело до помітного подорожчання імпортних товарів.

Війна також завдала удару економіці виставок і ярмарок країн РСАДПЗ. Найбільших збитків зазнав Дубай (ОАЕ). В минулому році Дубай щорічно організовував понад 60 великомаштабних виставок, прибуток від яких перевищував 100 млн доларів США Після початку війни в Іраку 2003 року більшість виставок була перенесена, а деякі з них — відмінені.

2.3.3.2. Співпраця в галузі торгівлі

Основними завданнями співробітництва в цій сфері є:

Усунення митних бар'єрів між країнами-членами РСАДПЗ.

• Звільнення товарів національного виробництва від митних зборів.

• Уніфікація митних тарифів.

• Координація імпортної та експортної політики держав-членів.

• формування спільної позиції на переговорних процесах.

Першим кроком для досягнення зазначених цілей було створення зони вільної торгівлі в 1983 році. Зараз держави-члени РСАДПЗ є близькими до встановлення митного союзу. Процес тарифної уніфікації розпочатий у 1994 році. У червні 1998 року був створений технічний комітет для вивчення можливостей створення митного союзу. В листопаді 1999 року на XX сесії Вищої Ради РСАДПЗ було вирішено, що митний союз повинен бути створений до березня 2005 року. Країни-члени РСАДПЗ вже виробили спільну позицію на переговорах і координацію експортної та імпортної політики.

У 1998 році з метою захисту прав інтелектуальної власності був створений Відділ патентування. У 1997 році міністрами внутрішніх справ держав-членів Ради було прийнято рішення про спрощення паспортної системи країн для полегшення пересування громадян з однієї країни-члена в іншу.

20 вересня 2003 року на конференції глав імміграційних відділів шести країн затоки в Абу-Дабі прийнято рішення про запровадження аналогу шенгенської візи, яка дасть можливість вільно подорожувати регіоном. Країни-члени розроблять уніфікований взірець туристичної візи терміном дії на один місяць, яка дозволить в'їжджати в Саудівську Аравію, ОАЕ, Кувейт, Катар, Бахрейн і Султанат Оман. Як у випадку із шенгенською візою, в'їжджати потрібно буде через ту країну, яка видала візу. Новий порядок буде запроваджений після створення єдиної комп'ютерної мережі, яка з’єднуватиме всі прикордонні служби країн затоки. Громадяни країн-членів Ради співробітництва арабських країн Перської затоки зможуть після цього подорожувати регіоном без закордонних паспортів лише з національними посвідченнями особи, інформація з яких буде занесена до баз даних прикордонних служб.

2.3.3.3. Координація інформаційної політики

З середини 90-х років XX ст. розпочались регулярні зустрічі міністрів інформації країн-членів організації з метою координації своєї роботи. На такій зустрічі в 1999 році в ОАЕ міністри інформації наголосили на необхідності посилення зовнішнього інформаційного потоку між країнами-членами РСАДПЗ. Вони висловили задоволення досягнутими успіхами у зовнішній співпраці між інформаційними інститутами країн-членів Ради та готовність до активізації спільних інформаційних проектів у друкарській аудіо- та відеоіндустріях.

2.3.3.4. Основні сфери взаємодії РСАДПЗ та ЄС

Для РСАДПЗ розвиток відносин з ЄС має особливе значення, забезпечуючи багатополюсність у сучасній системі міжнародних відносин. Розвиток зв'язків з такою великою регіональною організацією, як ЄС, повинен стати противагою намаганням США бути єдиним гарантом безпеки і стабільності в регіоні Перської затоки. РСАДПЗ зацікавлена в тому, щоб мати широкі можливості для маневрування, тому прагне до розвитку збалансованих відносин зі всіма провідними світовими державами. Це відповідає її інтересам у підтримці внутрішньополітичної стабільності і досягненні економічного процвітання. ЄС, зі своєї сторони, готовий до розвитку відносин з РСАДПЗ як однієї з регіональних організацій. Як відзначалось у документах ЄС, "підтримка регіональної інтеграції і регіональних організацій сприяє підтримці стабільності". Це особливо важливо стосовно регіону Перської затоки, де знаходяться великі запаси нафти та газу, від постачання яких на європейські ринки залежить економічне благополуччя держав ЄС.

Співпраця між РСАДПЗ та ЄС ґрунтується, в першу чергу, на співпадінні їх економічних інтересів: ЄС необхідне постачання нафти і газу з країн РСАДПЗ, а ті, в свою чергу, хотіли б отримати доступ до європейських технологій та допомогу у підготовці висококваліфікованих спеціалістів. У березні 1983 року офіційна делегація ЄС відвідала Саудівську Аравію, де вперше були проведені переговори з керівниками РСАДПЗ, в результаті яких досягнуто домовленості про обмін інформацією між цими регіональними організаціями щодо їх діяльності.

У листопаді 1984 року розпочалися попередні переговори між комісією ЄС і Генеральним секретаріатом РСАДПЗ про розвиток економічної співпраці, яка б охоплювала торгівлю, інвестиції, промисловість, обмін технологіями, підготовку кадрів і енергетичну галузь. Ці переговори не дали позитивних результатів, тому що країни РСАДПЗ прагнули укласти такий договір, що містив би статтю про запровадження пільгового митного тарифу щодо їхніх промислових товарів. Однак держави-члени ЄС відмовилися включити таку статтю в текст договору.

Другий раунд переговорів про укладення всеохоплюючого договору про співпрацю між РСАДПЗ та ЄС відбувся в березні 1985 року в Бахрейні. Дві сторони так і не змогли досягнути домовленості щодо умов торговельного обміну між ними. Намагаючись продовжити переговори, торговельна делегація ЄС в квітні 1985 року відвідала всі країни-члени РСАДПЗ. У жовтні 1985 року була скликана нарада керівників держав ЄС та РСАДПЗ у Люксембурзі для проведення офіційних переговорів щодо всіх конфліктних проблем. Однією з таких проблем було рішення ЄС про запровадження митних зборів в розмірі 13,5 % на імпорт у країни ЄС метанолу і поліетилену, які вироблялися на заводах країн-членів РСАДПЗ. Але представники ЄС на цій нараді так і не погодилися відмінити високі тарифи на метанол.

Керівники РСАДПЗ охарактеризували такі дії ЄС політикою "промислового протекціонізму". Вони наполягали на вільному доступі своїх товарів на ринки ЄС. В свою чергу, представники ЄС вимагали укладення такого договору, який би обмежував експорт з країн-членів Ради продукції нафтопереробної і нафтохімічної промисловості, оскільки аналогічні підприємства Західної Європи нездатні конкурувати з основними виробниками цих товарів. Протиріччя між ЄС та РСАДПЗ були, в основному, продовженням старої системи взаємовідносин між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Вони відображали небажання індустріальних держав змінювати традиційну структуру міжнародного розподілу праці, в якій країни, що розвиваються, виступали лише в ролі постачальників сировини для розвинутих країн. РСАДПЗ домагалася сприятливих умов продажу своєї продукції на ринках ЄС. Моделлю бажаної співпраці між двома регіональними організаціями вважаються відносини, які існують між ЄС та країнами Африки, Карибського моря і Тихого океану (АКТ). Перша Ломейська конвенція (лютий 1975) і друга Ломейська конвенція (лютий 1980), укладені між ЄС та країнами АКТ, забезпечили вільний доступ всієї промислової продукції і 94 %

сільськогосподарських товарів, ввезених з держав АКТ, у країни ЄС. Для решти 6 % сільськогосподарських товарів ЄС погодився на зниження податків чи зменшення розмірів імпортних компенсаційних зборів.

Крім обговорення умов товарообміну між країнами-членами обидвох регіональних організацій, на переговорах з ЄС представники РСАДПЗ підняли питання про необхідність прийняття за кону, який гарантував би взаємний захист капіталовкладень а також налагодження обміну інформацією про можливості співпраці в промисловій галузі та створення спільних підприємств. РСАДПЗ виявила зацікавленість у розвитку співробітництва з ЄС у сфері наукових досліджень, включно з обміном інформацією про їх результати і реалізацію спільних наукових проектів. Керівники Ради запропонували включити у договір статтю про зобов'язання ЄС брати участь у підготовці кваліфікованих кадрів для країн-членів РСАДПЗ. Взаємодія в сфері наукових досліджень і підготовці кадрів повинна сприяти передачі технологій державам-членам РСАДПЗ. Переговори 1985 року між керівниками РСАДПЗ та ЄС не дали позитивних результатів. Потрібна була довга і кропітка спільна робота керівництва двох організацій, перш ніж обидві сторони 5 червня 1988 року підписали договір про співпрацю.

Це був перший договір, укладений РСАДПЗ з іншою регіональною організацією. Він дав поштовх до розвитку взаємовідносин. Були відкриті постійні дипломатичні представництва РСАДПЗ та ЄС. Хоча договір про вільну торгівлю не ввійшов у текст договору, його 11 пункт передбачав необхідність укладення подібного договору в майбутньому. Однак, згідно з умовами договору, ЄС надав державам Ради співробітництва в торгівлі найбільш сприятливий режим, відповідно до якого частина товарів імпортується в країни співтовариства без сплати митних зборів. У вересні 1991 року керівництво ЄС прийняло рішення укласти договір про вільну торгівлю з РСАДПЗ. Підготовчий період для реалізації цього положення не повинен перевищувати 12 років. Європейські партнери РСАДПЗ вважають, що запровадження режиму вільної торгівлі між ЄС та РСАДПЗ сприятиме досягненню порозуміння між державами-членами Ради щодо створення єдиної системи зовнішньої торгівлі та уніфікації їхньої митної політики.

Незважаючи на вагомі протиріччя між РСАДПЗ та ЄС з пи тань спільної торгівлі, торговельний обмін між двома організаціями постійно зростає. Для держав Ради країни ЄС є основними торговельними партнерами. Керівники РСАДПЗ намагаються розширити торговельні стосунки з ЄС і ставлять питання про необхідність зниження від'ємного сальдо в товарообігу держав-членів двох організацій.

Однією з форм взаємодії між РСАДПЗ та ЄС є так зване тристороннє співробітництво, тобто спільне використання західноєвропейських технологій, з одного боку, капіталу та сировини країн-членів РСАДПЗ, з другого, і трудових ресурсів країн, що розвиваються з третього. Ідея "тристоронньої співпраці" була запропонована ще в 1974 році тодішнім президентом Франції Ж. Помпіду. Передбачалося налагодити зв'язки між державами ЄС, нафтопереробними країнами-членами РСАДПЗ та державами Африки, в яких європейці почали втрачати свої позиції. Хоча в той час ця ідея не знайшла підтримки, Франція намагалася її втілити в життя, а вже в 1980 році Італія та Німеччина підтримали пропозицію скликання євро-афро-арабської наради. Практика "тристороннього співробітництва" поширюється, причому в якості країн-реципієнтів починають виступати не лише африканські, але й азіатські, в першу чергу, арабські держави.

Однією з найбільш перспективних форм співпраці між двома регіональними організаціями є також створення спільних підприємств. Розвитку такої форми співпраці сприяє проведення нарад за участю промисловців країн РСАДПЗ та ЄС. Перша подібна нарада була проведена в Іспанії в 1990 році.

Взаємне бажання керівництва Ради та Співтовариства розвивати співпрацю в сфері фінансів є важливим елементом їхньої взаємодії. Форми вкладання капіталу держав РСАДПЗ в економіку країн ЄС надзвичайно різноманітні: вкладання в цінні папери, у фінансові та промислові компанії, депозити. Громадяни держав-членів РСАДПЗ активно купують у країнах Західної Європи нерухомість. Дуже поширеною стала практика привласнення державами Перської затоки підприємств нафтопереробної та нафто-хімічної промисловості в країнах ЄС. Одним з таких прикладів є придбання кувейтською компанією "Kuwait Petroleum Company"

декількох нафтопереробних комплексів і нафтового устаткування в країнах Бенелюксу та в Італії.

Валютно-фінансова співпраця між державами РСАДПЗ і ЄС охоплює також банківський сектор. Великі банки країн Затоки мають відділення в європейських столицях. Особливе становище займає Бахрейн, де була створена розгалужена банківська система, до складу якої ввійшли представництва десятків провідних європейських банків.

Економіка і торгівля є важливими сферами співпраці між РСАДПЗ та ЄС. Одночасно політичні зв'язки між ними починають відігравати все вагомішу роль. Криза в регіоні Перської затоки на початку 90-х років XX ст. стала поштовхом для їхньої активізації. Співтовариство виробило спільну позицію підтримки Кувейту і неприйняття агресії. Держави ЄС взяли активну участь у діяльності антиіракської коаліції. Вони підтримували всі резолюції Ради Безпеки ООН, спрямовані на усунення наслідків агресії та покарання агресора. Більшість країн-членів ЄС брала участь у військових діях багатонаціональних сил для визволення Кувейту.

Підтримка країн ЄС, надана державам РСАДПЗ у період кризи в Перській затоці 1990—1991 років, сприяла активізації відносин між державами-членами двох організацій у всіх галузях їх співпраці. РСАДПЗ отримала підтримку зі сторони Європейського Союзу в намаганні домогтися від Іраку виконання всіх вимог резолюцій Ради Безпеки ООН, спрямованих на ліквідацію наслідків агресії. На спільній нараді міністрів закордонних справ держав-членів РСАДПЗ і ЄС, що проходила в травні 1992 року в Кувейті, наголошувалось на необхідності швидкого звільнення полонених в Іраку кувейтських громадян і громадян інших держав. Учасники наради підтримали також вимоги щодо виплати іракським урядом компенсації Кувейту за збитки, завдані в результаті агресії.

РСАДПЗ виступає за розширення участі ЄС в процесі підтримання регіональної безпеки. її держави-члени зацікавлені в тому. щоб сприяти участі якомога більшої кількості держав. Члени Ради співробітництва вважають необхідним залучення ЄС до системи міжнародних гарантій збереження миру і стабільності в регіоні Перської затоки. Такий підхід дозволить уникнути критики зі сторони тих політичних сил в арабських країнах, які не погоджуються із вже сформованою системою, де США виступають як основний гарант збереження регіональної безпеки.

Але серед країн-членів ЄС немає єдності в підході до цієї проблеми. Деякі з них готові відігравати більш суттєву роль у збереженні безпеки регіону Затоки і навіть прагнуть конкурувати з США за вплив у ньому. Водночас європейські країни не мають структур, необхідних для ведення військових дій за межами європейського континенту, хоча здійснюються спроби їх створення. Політичні протиріччя всередині ЄС ускладнюють вироблення єдиної стратегії держав-членів щодо питання підтримки регіональної стабільності в зоні Перської затоки. В цілому, держави ЄС схильні розглядати проблему безпеки регіону через призму своїх політичних і економічних інтересів, та вони не готові брати участь у воєнних акціях для захисту спільних інтересів Заходу в цьому регіоні. Одночасно держави-члени ЄС розширюють воєнну співпрацю з країнами РСАДПЗ. Метою цього співробітництва є збільшення обороноздатності держав-членів Ради для проведення самостійних дій, спрямованих на забезпечення регіональної безпеки. Країни ЄС беруть активну участь у вдосконаленні інфраструктури збойних сил РСАДПЗ, будівництві різних військових об'єктів. Вони надають суттєву допомогу цій групі держав у підготовці військових спеціалістів і створенні основи власної військової промисловості.

Після війни в Затоці 1990—1991 років держави-члени РСАДПЗ почали укладати оборонні договори з країнами ЄС. Найбільшу активність тут виявляє Велика Британія, яка уклала такі договори зі всіма державами-членами РСАДПЗ. Франція також дотримується такого курсу, а в лютому 1993 року Італія уклала договір про військове співробітництвом Саудівською Аравією і Кувейтом. Ці договори передбачають не лише розширення постачання зброї, але и проведення регулярних спільних маневрів.

2.3.3.5. Зовнішньополітична діяльність Ради

Як зазначається в документах та деклараціях РСАДПЗ, "у сфері зовнішньої політики курс Ради є чітким, позбавленим будь-якої двозначності і непорозумінь. Його основою є неприєднання до блоків, повага до норм міжнародного права, невтручання у внутрішні справи інших держав, наполеглива праця на благо укріплення основ миру та справедливості між народами, встановлення безпеки і стабільності в усьому світі". Країни-члени РСАДПЗ підтримують конструктивні мирні зусилля, які докладає світове співтовариство для урегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту та палестинської проблеми, на підставі норм міжнародного права, резолюцій Ради Безпеки ООН № 242 та 338, принципу "земля в обмін на мир", повного виводу ізраїльських військ з усіх окупованих арабських територій, насамперед зі Святого Єрусалиму. РСАДПЗ неодноразово висловлювала своє занепокоєння з при воду відсутності помітного прогресу на сирійсько-ізраїльских та лівано-ізраїльських переговорах, постійних зазіхань Ізраїлю на суверенітет Лівану. Вона вимагала від Ради Безпеки ООН чинити більший тиск на Ізраїль для беззастережного виконання Резолюції № 425 Ради Безпеки стосовно негайного і безумовного відходи з півдня Лівану. Особливу увагу Рада приділяє стосункам з мусульманським світом, невід'ємною частиною якого є її країни-члени. РСАДПЗ підтримує ісламські держави та організації, зокрема ОІК, надаючи її робочим органам можливість для проведення зустрічей та інших видів діяльності в країнах Ради, дієво обстоюючи перед світовим співтовариством загальноісламські інтереси і вартості. Саме цією позицією зумовлена підтримка афганського народу і заклики Ради до різних угруповань покласти край збройним сутичкам задля загальнонаціональних інтересів, дотримуватись положень Мекканської угоди, приєднатись до зусиль 00Н, спрямованих на те, щоб до цієї мусульманської країни повернулись мир, спокій, стабільність і безпека. Країни Ради послідовно виступають на боці боснійських мусульман проти боснійських сербів, рішуче вимагаючи від Ради Безпеки ООН вживання всіх необхідних заходів аж до застосування на підставі статті 42-ї сьомого розділу Статуту ООН сили для встановлення в Боснії та Герцеговині миру й безпеки. Вони також вимагають відмінити ембарго, накладене на продаж зброї боснійським мусульманам на підставі 51-ї статті Статуту ООН. РСАДПЗ надає особливого значення відносинам з міжнародними організаціями, насамперед Лігою арабських держав, з Генеральним секретаріатом якої проводяться регулярні консультації, наради та зустрічі. В основі численних контактів Ради з ООН лежить її прагнення керуватись у своїй зовнішній політиці принципами міжнародного права-Постійні ділові контакти Рада підтримує і з регіональними організаціями, зокрема з Організацією африканської єдності.

2.3.3.6. РСАДПЗ та Ізраїль

Позиція РСАДПЗ стосовно Ізраїлю визначається двома протилежними чинниками. Перший — це ізраїльська експансійна політика стосовно сусідніх арабських держав, окупація арабських територій, включно з мусульманськими святинями Єрусалиму.

Другий - усвідомлення країнами Ради факту підтримки Ізраїлю з боку Заходу і, особливо, СІЛА. До початку 90-х років XX ст. домінував перший чинник, який спричинив розрив країнами Ради будь-яких стосунків з Ізраїлем і навіть табу на вживання назви цієї держави в ЗМІ. Як евфемізм домінувала номінація "ворог", а іноземцям, які мали відмітку в паспортах про навіть короткочасне перебування в Ізраїлі, був заборонений в'їзд до країн Ради. На початку 90-х років світове співтовариство та Близький Схід стали свідками подій, які істотно вплинули на ставлення країн Затоки до стосунків з Ізраїлем. Розпад СРСР та соціалістичного блоку позбавив арабські країни могутнього важеля протистояння Ізраїлю та його західним прибічникам, які постачали йому озброєння. Водночас посилився розкол арабського світу внаслідок іракської агресії проти Кувейту. Його звільнення військами СІЛА та союзників посилило позиції Заходу в регіоні. Тим часом Ізраїль, ставши одночасно з Саудівською Аравією жертвою іракського ракетного обстрілу, опинився по одну сторону барикади разом зі своїм багатолітнім ворогом. Мирні зусилля ООН та активна дипломатія США зрушили з місця процес близькосхідного врегулювання, що також помітно вплинуло на позиції країн Ради щодо Ізраїлю. Першим безпосереднім контактом між ними стала участь ізраїльської делегації в міжнародній конференції з проблем водних ресурсів в Омані (квітень 1994 року). Відтоді стосунки Ізраїлю з цією країною динамічно розвивалися. На початку листопада 1994 року заступник міністра закордонних справ Ізраїлю Йосі Бейлін провів у Маскаті переговори з вищим керівництвом Оману щодо відкриття ізраїльського "бюро зв'язків" між обома країнами. Цей крок розглядався ізраїльськими керівниками як початок нормалізації стосунків Ізраїлю з арабськими країнами Затоки. Станом на кінець травня 1996 року в Маскаті відбулося офіційне відкриття ізраїльської торговельної місії у складі чотирьох працівників з подальшим розширенням представництва до шести осіб, не враховуючи допоміжний місцевий персонал. Голова місії Бен Хаїм вважає, що співробітництво Ізраїлю з Оманом має добрі перспективи, зокрема в галузях сільського господарства, опріснення води та технологій. Зі свого боку, оманський міністр з міжнародних питань Юсуф ібн Аляві Абдаллаг під час прес-конференції 23 травня 1996 року зазначив, що відкриття ізраїльської торговельної місії в Маскаті є важливим кроком, спрямованим на підтримку близькосхідного мирного процесу.

Також активізувались взаємні контакти між Катаром та Ізраїлем. В інтерв'ю телебаченню ОАЕ в травні 1996 року з нагоди 15-річчя РСАДПЗ Генеральний секретар Ради шейх Джаміль аль Худжейлан зауважив, що ініціативи таких країн, як Оман та Катар налагодити стосунки з Ізраїлем є їх правом і особистою справою. Рада не чинить жодних перепон цим країнам у реалізації цього права. У 1994 році держави-члени РСАДПЗ прийняли рішення про відміну так званого бойкоту другого рівня Ізраїлю після чого фірми країн Ради отримали можливість підтримувати контакти з компаніями третіх країн, які мають торговельні стосунки з єврейською державою. Але формально чинним залишається "бойкот першого рівня", тобто заборона прямої торгівлі з ізраїльтянами. Досі тільки дві арабські держави — Єгипет та Йорданія — підписали угоду з Ізраїлем, відтак на офіційному рівні вийшовши з арабського "санітарного кордону", створеного навколо єврейської держави.

Пом'якшення непримиренної позиції країн Ради до Ізраїлю і позитивне сприйняття процесу близькосхідного врегулювання разом з тим не виключає критичних, а подеколи і відверто ворожих акцій щодо Тель-Авіву, звинувачень Ізраїлю у непослідовному виконанні рішень міжнародного співтовариства і спробах повернути мирний процес у вигідне для себе русло. Країни-члени РСАДПЗ продовжують висловлювати свою стурбованість через відсутність помітного прогресу в переговорах із Сирією та Ліваном, що викликано небажанням Ізраїлю виконувати домовленості, досягнуті свого часу на Мадридській мирній конференції з Близькосхідного врегулювання, принципу "земля в обмін на мир" РСАДПЗ рішуче займає позицію, що основою мирного процесу залишається досягнення справедливого всеохоплюючого миру у всіх напрямках, повний вихід Ізраїлю з усіх окупованих арабських територій, повернення палестинцям їхніх прав, створення повноцінної незалежної держави Палестина. З цього приводу краї ни Ради неодноразово зверталися до світового співтовариства, насамперед до Ради безпеки ООН, з вимогою вплинути на Ізраїль щодо незмінного статусу Єрусалиму відповідно до його кордонів станом на 1967 рік, дотримання ним міжнародних правових

рішень стосовно цього міста та зобов'язань щодо недопущення змін у співвідношенні етнічного складу населення Єрусалиму під час перехідного періоду. Особливе занепокоєння країни РСАДПЗ висловлюють з приводу наявності в Ізраїлю ядерного арсеналу, що є чинником постійної загрози безпеці регіону Затоки і всього Близького Сходу. На зустрічі на найвищому рівні в Каїрі 22—23 червня 1996 року вони повторили свою вимогу про необхідність приєднання Ізраїлю до договору щодо нерозповсюдження ядерної зброї, закликали його до відкриття своїх ядерних об'єктів для міжнародної інспекції, підтвердивши свою рішучість вжити відповідних заходів для захисту регіону від ядерної загрози.

2.3.3.7. РСАДПЗ та проблеми регіональної безпеки

Проблеми регіональної безпеки для РСАДПЗ, безумовно, належать до найбільш важливих. Вони мають декілька основних аспектів і стосуються, насамперед, внутрішньої безпеки кожної з країн-членів РСАДПЗ, стосунків між окремими країнами-членами РСАДПЗ і проблем зовнішньої безпеки. Слід відзначити демографічний чинник, який має вплив на зовнішню і внутрішню безпеку країн РСАДПЗ.

За сумарною кількістю населення (25,52 млн осіб) країни РСАДПЗ значно поступаються Ірану з 65,6 млн осіб. Ірак з населенням 20 млн осіб також може конкурувати з усіма країнами РСАДПЗ загалом. Слід також враховувати і Республіку Ємен, населення якої, за останніми даними, становить 16,64 млн осіб. Важливим чинником, який негативно впливає на загальний стан внутрішньої безпеки країн РСАДПЗ, є низький рівень забезпечення корінного населення. Ця ситуація є особливо складною в ОАЕ, Кувейті та Катарі, де частка іноземців становить від 60 % до 76 % . Адже для забезпечення подальшого економічного розвитку і розвитку збройних сил ці країни мають значною мірою покладатись саме на експатріантів, які можуть розглядатись як потенційний фактор нестабільності. Тому у більшості країн РСАДПЗ уряди реалізують програми, спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили та залучення до виробничої діяльності місцевого населення. Однак через об'єктивні причини ці спроби поки що не були дуже успішними. Слід враховувати, що висока матеріальна забезпеченість значної частини корінного населення в нафтодобувних державах РСАДПЗ загалом не стимулює потяг молодого покоління до самореалізації та повсякденної праці на користь суспільства, про що відкрито говориться в ЗМІ.

Другим потенційним чинником внутрішньої нестабільності є існування в деяких країнах РСАДПЗ, які загалом населені мусульманами-суннітами, певної, іноді значної, частини шиїтського населення (в Саудівській Аравії — 6 %, у Бахрейні — 60 %) Шиїти в цих країнах перебувають під впливом шиїтського Ірану, фактично виконуючи роль п'ятої колони. Саме шиїти, як наголошують ЗМІ Бахрейну, були рушійною силою заворушень у Бахрейні у 1994, 1995, 1996 роках. Вибух потужної бомби біля американської військової бази в Хобарі у Саудівській Аравії трапився саме в провінції, населеній шиїтами, і, хоча поки що роль Ірану в організації вибуху остаточно невідома, ймовірність його причетності виключити не можна. Інший чинник внутрішньої нестабільності характерний для ОАЕ як федеративної держави. Внутрішньою загрозою існуванню федерації є постійна конкуренція між найбільшими еміратами, насамперед, Абу-Дабі та Дубаем. З економічного погляду фактором нестабільності у "нафтових монархіях" РСАДПЗ є залежність економік цих країн від світової нафтової кон'юнктури. Розуміючи це, керівники країн РСАДПЗ більш або менш успішно проводять курс на зменшення цієї залежності та на диверсифікацію економіки, хоча загалом цей процес просувається досить повільно. Іншим аспектом регіональної безпеки є стосунки між самими країнами РСАДПЗ. Незважаючи на періодичні декларації лідерів цих країн про відсутність між ними будь-яких значних протиріч, вони все ж таки існують і час від часу виявляються. Невипадково в структурі управління РСАДПЗ навіть передбачена можливість створення у випадку необхідності Комісії з урегулювання суперечок. РСАДПЗ неодноразово розглядала на своїх засіданнях проблеми, пов'язані з прикордонними і територіальними суперечками. Так, зараз відповідними органа ми РСАДПЗ розглядається проблема врегулювання прикордонних непорозумінь між Катаром та Бахрейном.

Менші територіальні суперечки існують між Саудівською Ара вією та Катаром, ОАЕ та Оманом тощо. Однак, безумовно, най важливішими для РСАДПЗ є зовнішні аспекти регіональної без пеки. Необхідно відзначити, що в регіоні Перської затоки роз поділ сил може характеризуватись за формулою "3 + 1". Тобто в регіоні Перської затоки існують три регіональні військово-політичні домінанти, а саме Іран, Ірак, РСАДПЗ та четверта складова Республіка Ємен, яка через внутрішні політичні та економічні проблеми може наразі розглядатись лише як потенційна домінанта.

Навіть формальне порівняння чисельності збройних сил та озброєнь між домінантами регіону вказує на те, що потенційну загрозу для РСАДПЗ може становити лише Іран. Проблема збереження і підтримання зовнішньої безпеки стала для країн РСАДПЗ першочерговою внаслідок іраксько-кувейтського конфлікту, в якому країни РСАДПЗ виявились об'єктом безпосередньої загрози з боку Багдаду, а деякі з них зазнали ракетного та артилерійського обстрілу з боку Іраку, або навіть стали об'єктами прямої агресії. Таким чином, стрижневими питанням безпеки в регіоні Перської затоки з позиції лідерів РСАДПЗ є відносини з Іраном та Іраком. Отже, Іран є основною військово-політичною домінантою регіону. Незважаючи на те, що можливості Ірану стосовно звичайних озброєнь, очевидно, залишатимуться обмеженими, закупівля ним підводних човнів, бойових літаків, розгортання іранських військ на декількох конфліктних островах поблизу Ормузької протоки свідчить про те, що Іран веде активні пошуки способів посилення власної ролі в регіоні. Ще більше занепокоєння країн Ради в довготерміновій перспективі викликають намагання Ірану, пов'язані з розробкою зброї масового знищення, — біологічної, хімічної та ядерної, — що може мати серйозні наслідки як для країн РСАДПЗ, так і для цього регіону земної кулі взагалі. Зокрема, останнім часом увагу як країн РСАДПЗ, так і США привернув російсько-іранський проект розвитку ядерної енергетики Ірану, що за наявності величезних покладів енергоносіїв в цій країни розглядається як спосіб забезпечення Ірану бойовими ядерними речовинами. Крім того, викликає занепокоєння і підтримка Іраном найбільш непримиренних щодо Близькосхідного мирного процесу угруповань Хамас та Хизбулла, а також підтримка виступів мусульманів-шиїтів у Бахрейні і звинувачення Ірану в причетності до вибухів бомб у розташуванні військового контингенту США в Саудівській Аравії, хоча прямих доказів участі Ірану поки що немає. Члени РСАДПЗ неодноразово висловлювали і продовжують висловлювати свою підтримку прагненню ОАЕ вирішити мирним шляхом територіальну суперечку щодо трьох окупованих Іраном островів (Абу Муса, Великий і Малий Танб) у Перській затоці. Намагання Ірану зміцнити своє станови ще на цих островах, його неконструктивний підхід до вирішення проблеми конфліктних островів регулярно засуджуються як на різних форумах РСАДПЗ, так і арабських країн. При кожній на годі керівництво Ради намагається переконати Республіку Іран погодитися передати цю суперечку для вирішення у Міжнародний суд

Помітне потепління у відносинах між країнами-членами Ради та Іраном спостерігалося у 2002 році. Так, 17—18 серпня 2002 року відбувався історичний візит короля Бахрейну в Іран. На цих зустрічах представники обох сторін підкреслили, що поглиблення і зміцнення стосунків між Іраном та країнами-членами РСАДПЗ буде запорукою безпеки та стабільності в регіоні.

Щодо Іраку, то країни РСАДПЗ загалом займали позицію, яка, з одного боку, визнавала необхідність забезпечення міжарабської єдності, повернення Іраку у лоно "арабської Батьківщини", полегшення складного економічного становища іракського народу через відміну санкцій ООН, а з іншого, — вимагала від керівників Іраку виконання вимог відомих резолюцій ООН, повернення до Кувейту осіб, що насильно утримувалися в іракських в'язницях, відмови від агресивних зазіхань на сусідні країни тощо. Країни Ради розглядали збереження режиму Саддама Хусейна в Іраку як загрозу власній безпеці і до її усунення виключали будь-яку можливість участі Іраку в формуванні структур безпеки в регіоні. Після закінчення війни проти Іраку у 2003 році країни Ради одноголосно вимагають, щоб США якомога швидше вивели свої війська з Іраку і віддали управління країною його народу.

У травні 2003 року після закінчення війни проти Іраку шість країн-членів РСАДПЗ виступили на захист Сирії і спростували претензії США до неї з приводу укриття іракської влади й обвинувачення в розробці хімічної зброї. "Ми не вважаємо, що Сирія прагне війни чи загострення ситуації, — заявив міністр закордонних справ Катару Шейх Хамад після зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів Ради, яка відбулася в столиці Саудівської Аравії. — Ми виступаємо проти будь-якого порушення без пеки Сирії".

Існування на півдні Аравійського півострова об'єднаного Ємену особливо непокоїть Саудівську Аравію, яка має з Єменом територіальні проблеми. Однак протягом 1995 року РСАДПЗ здійснила декілька практичних дій, спрямованих на налагодження територіальних розбіжностей між Єменом та Саудівською Аравією, Єменом та Оманом. Переговорний процес між Єменом і Саудівською Аравією з приводу демаркації кордонів був досить активним у 1995 році та забезпечив позитивні результати. У стосунках з країнами РСАДПЗ керівництво Республіки Ємен декларує дружні та миролюбні підходи.

Беручи до уваги важливу роль, яку відіграє Республіка Ємен на Аравійському півострові, а також її зацікавленість у встановленні безпеки і стабільності в регіоні, Вища Рада РСАДПЗ схвалила рішення про залучення Ємену до співпраці з країнами-членами Ради. Таке співробітництво реалізується через членство Ємену в таких органах організації, як:

• Рада міністрів охорони здоров'я.

• Арабський відділ освіти.

• Рада міністрів зайнятості та соціальної політики.

Наступною повинна стати участь Республіки Ємен в економічній та інших сферах співпраці.

Під час кувейтської кризи (початок 90-х років XX ст.) лідери РСАДПЗ активізували пошук оптимальних форм забезпечення стабільності в регіоні, які б захищали їхні країни від виникнення нових кризових ситуацій. Зараз країни РСАДПЗ фактично прийняли трирівневу схему створення системи зовнішньої безпеки. У першу чергу, як і раніше, керівництво цих країн приділяє велику увагу зміцненню своїх збройних сил, поліпшенню їх організаційної структури та управління, забезпеченню їх сучасними системами озброєнь. По-друге, в межах РСАДПЗ проводяться заходи щодо створення регіональних збройних сил "Щит півострова". І , по-третє, країни РСАДПЗ зміцнюють військово-політичні відносини з державами-членами коаліції, які забезпечили поразку Іраку в іраксько-кувейтському конфлікті, в першу чергу з США, а також з іншими впливовими країнами.

За різними оцінками, протягом 1995—2000 років ці країни витратили на озброєння не менше 60 млрд дол. Тобто на найближчий час країни РСАДПЗ і регіон Перської затоки в цілому буде залишатись одним з найбільших ринків озброєнь у світі. Після конфлікту 1990—1991 років особливо посилились позиції таких

постачальників озброєнь державам РСАДПЗ, як США та Франції. Росія, яка тимчасово втратила величезний ринок для збуту озброєнь в Іраку, частково компенсує цю втрату постачанням озброєнь Ірану, Кувейту, ОАЕ та Ємену. Керівництво РСАДПЗ праг не до консолідації спільних зусиль щодо налагодження безпеки в регіоні. Протягом декількох останніх років обговорюється питання про створення спільного збройного угруповання "Щит півострова". Досягнута домовленість про чисельність цього угруповання, визначена у 25 тис. (Пропозиція Оману створити 100-ти-сячне угруповання була відкинута). Штаб-квартира цього угруповання знаходиться в Ер-Рійяді (Саудівська Аравія). Однак на шляху до створення дійсно життєздатних об'єднаних збройних сил РСАДПЗ є чимало перепон. Це, в першу чергу, перепони організаційного характеру, слабка координація, відсутність узгодженої позиції стосовно універсалізації озброєнь тощо. Незважаючи на проведення спільних маневрів окремих підрозділів збройних сил країн РСАДПЗ, деяких інших заходів, можна з великою ймовірністю стверджувати, що нині "Щит півострова" як бойова одиниця поки що неповністю боєздатний і навряд чи зможе у випадку необхідності ефективно виконати покладені на неї функції.

Керівництво РСАДПЗ однією з основних гарантій безпеки в регіоні вважає поглиблення військово-політичних відносин з іншими країнами. У березні 1991 року члени Ради разом з Єгиптом і Сирією підписали Дамаскську декларацію, яка передбачала, що єгипетський та сирійський військові контингенти, які перебували під час конфлікту в Саудівській Аравії і на території інших країн Перської затоки, стануть ядром міжарабських сил у підтриманні миру й безпеки в регіоні. Пізніше до декларації було включено нове положення про те, що кожна держава-член РСАДПЗ за власним бажанням може залучати допомогу єгипетських або сирійських збройних сил. Одночасно країни-члени РСАДПЗ уклали оборонні угоди або протоколи зі США, Великою Британією, іншими членами антиіракської коаліції, а деякі і з Росією. Однак присутність іноземних, зокрема американських військ у регіоні сприймається тут неоднозначно. Наприклад, вибухи у розташуванні американських військ у Саудівській Аравії трактуються в тому числі і як реакція на присутність іноземних військ, що в певних колах вважається чинником, який негативно впливає на традиційний уклад життя. Слід також висвітлити і позицію західних союзників стосовно безпеки в регіоні Перської затоки. У ширшому вигляді вона сформульована у доповіді "Стратегія США стосовно безпеки на Близькому Сході", оприлюдненій у травні 1995 року управлінням з питань міжнародної безпеки Міноборони США. У доповіді регіон Перської затоки визначається як зона особливих інтересів США. Основними потенційно дестабілізуючими чинниками в регіоні визначалися Іран та Ірак. У цій доповіді декларувалося, що США готові підтримувати мир і безпеку в регіоні Перської затоки всіма наявними засобами, в тому числі економічними (підтримання санкцій проти Іраку, економічні односторонні санкції США проти Ірану) і військовими, для чого, на думку укладачів, тут протягом невизначеного часу була необхідна присутність обмеженого військового контингенту США. Погоджуючись з тим, що Іран та Ірак за останні роки зазнали слави потенційно агресивних держав, слід все ж таки враховувати, що цілеспрямоване культивування "образу ворога" стосовно цих держав сприяло нагнітанню подальшої напруженості в регіоні і змушувало багаті нафтові країни до все більших витрат на озброєння, яке буде з готовністю постачатись їх західними партнерами.

Останнім часом помітно активізувалася співпраця РСАДПЗ з Російською Федерацією (РФ). З 8 до 19 лютого 2002 року заступник міністра закордонних справ РФ А. В. Салтанов відвідав країни РСАДПЗ. Під час візиту він зустрівся з керівництвом цих держав і провів переговори з керівниками різних відомств країн-членів Ради. Під час зустрічей важливе місце було відведено обговоренню перспектив розвитку двосторонніх відносин. Представники обох сторін наголошували на високому рівні політичного діалогу, відзначаючи водночас необхідність значного розширення співпраці в торгово-економічній, інвестиційній та інших галузях. При обговоренні кризової ситуації на Близькому Сході сторонами було відзначено, що основним завданням на цьому етапі залишається швидке запровадження системи Тенета-Мітчелла, яка передбачає припинення насильства, нормалізацію ситуації та відновлення переговорів. Одне із важливих питань глобального характеру, яке розглядали на переговорах, пов'язане з виробленням широкомасштабної стратегії протидії міжнародному тероризму. Обидві сторони висловили однакову думку про те, що для успіху на цьому шляху потрібно збереження провідної ролі ООН, чітке дотримання норм та принципів міжнародного права, 4 листопада 2002 року міністр закордонних справ РФ І. С. Іванов прийняв Генерального секретаря Ради А. Атийю, який прибув

до Москви з робочим візитом. Під час зустрічі І. С. Іванов позитивно оцінив розвиток багатосторонньої співпраці Росії з країна ми Ради. Він наголосив на зацікавленості Росії у налагодженні прямих зв'язків і з самою Радою. У зв'язку з цим було підкреслено, що найважливішим завданням є визначення перспективних напрямків партнерства між РФ та РСАДПЗ у фінансово-інвестиційній, енергетичній, торгово-економічній, науково-культурній та інших сферах із урахуванням наявного в обох сторін потенціалу.

23 квітня 2003 року глави шести арабських країн Перської затоки прийняли пакт координації антитерористичної діяльності. Документ, який був затверджений на саміті РСАДПЗ в Кувейті передбачає створення системи координації операцій, спрямованих на попередження терористичних актів. Реалізуючи зацікавлення у поглибленні співпраці в сфері оборони, саміт прийняв пакт для подальшої боротьби зі злом, яким є тероризм", — зазначається в заяві, прийнятій за результатами діяльності конференції

Учасники саміту також засудили теракти, які відбулися в 2003 році в Саудівській Аравії, і виявили солідарність з цією країною. Перед відкриттям саміту міністр закордонних справ Кувейту шейх Мухамад Аль Сабах заявив, що "створення непроникної стіни проти тероризму як світового явища є питанням номер один на майбутній конференції РСАДПЗ на вищому рівні". На саміті 2003 року, однією з тем якого було так зване іракське досьє, вперше в якості спостерігачів були запрошені представники Іраку, Ірану, а також Генеральний секретар Ліги арабських держав.

Рада об'єднала країни із загальною на той момент чисельністю населення приблизно 15 млн осіб, сумарною територією 2653 тис. км і сукупним ВНП близько 210 млрд дол. США. Країни, багаті на природні та економічні ресурси, водночас гостро відчували дефіцит кваліфікованої робочої сили і переживали проблеми, багато в чому схожі з проблемами держав, за плечима в яких (у деяких випадках) налічувалось не більше десятиліття незалежності. Більшість населення РСАДПЗ походить з одного і того ж регіону Неджду в центральній Аравії — звідки міграції племен розкидали у XVIII столітті багатьох з них уздовж узбережжя Перської затоки.

Ще й сьогодні з тих далеких часів у країн РСАДПЗ не вивітрився дух суперництва, який подеколи накладається на сучасні проблеми, об'єктивно пов'язані з процесами державотворення.

Але розуміння спільності витоків та сучасних інтересів зрештою природно реалізувалось у практичних зусиллях у кооперації. За п'ятнадцять років існування РСАДПЗ перетворилась в одне з впливових регіональних об'єднань арабських держав — організацію, що охоплює сфери економіки, політики, оборони й безпеки, інформації і культури, охорони здоров'я та освіти. Зараз РСАДПЗ реально впливає на розташування сил у Лізі Арабських Держав (ЛАД), Організації "Ісламська Конференція" (ОІК) та Русі неприєднання (РН), суттєво впливає на стан світового ринку нафти.