Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів (2001)

5. Фактори виробництва та їх міжнародний рух

Фактори виробництва - поширене поняття в економічній науці. Дискусії навколо його визначення точились у всі часи, тривають вони й нині. Але у цілому існує консенсус, що факторами виробництва є ресурси, які необхідно витратити, щоб виробити товар.

Існують різні підходи до класифікації факторів. У найзагальнішій інтерпретації до них відносять працю і технологію (людські ресурси), землю і капітал (майнові ресурси). Працю визначають як фізичну й розумову діяльність людини, спрямовану на досягнення корисного ефекту. До технології зараховують наукові методи досягнення цілей, включно й підприємницький результат. Земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси і т. ін., тобто все, що надала природа в розпорядження людини для її виробничої діяльності, становить фактор «земля». Капітал трактують як накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, що необхідні для створення матеріальних благ.

Для розуміння руху факторів виробництва важливе значення мають й інші їх класифікації. Найдоцільніше розглядати ці фактори за критеріями походження та спеціалізації.

За походженням фактори виробництва поділяються на основні (basic) та розвинуті (developed). До основних належать ті, що дісталися країні від природи або стали результатом тривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги). Особливість їх полягає у тому, що вони дістаються країні задарма або в результаті незначних капіталовкладень. Розвинутими факторами виробництва вважають ті, які здобуті в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень (сучасні технологія та інфраструктура, кваліфіковані кадри).

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються на загальні (general) і спеціальні (special). Характерною рисою загальних факторів є їхня придатність для використання у процесах створення різноманітної продукції різних галузей (персонал з вищою освітою, технологія отримання електрики). Спеціальні фактори можна застосовувати лише в одній галузі або у випуску дуже вузької групи продукції (венчурний капітал, перукар). Розвинуті фактори мають тенденцію бути спеціалізованими, тоді як основні - загальними. Разом з цим, існують численні винятки. Наприклад, висококваліфікований програміст є розвинутим загальним фактором, оскільки його можна використовувати у найрізноманітніших галузях.

Кожен з факторів виробництва має свою ціну, яка в системі міжнародних економічних відносин відображає баланс попиту і пропозиції на нього як у рамках окремої держави, так і у взаєминах держав між собою. Враховуючи те, що різні нації по-різному наділені факторами виробництва, то й ціни на них різні. Класичними прикладами цьому є те, що ціна землі в Росії буде відносно низькою, а в Голландії - відносно високою, ціна праці в Китаї чи в Україні - відносно низькою, а в Німеччині - відносно високою, ціна капіталу в США - відносно низькою, а в країнах, що розвиваються, - відносно високою, ціна технології в Японії - відносно низькою, а на Тайвані - відносно високою.

Фактори виробництва не є сталою умовою функціонування економіки, і міжнародна економічна теорія повинна охопити їх потоки, щоб пояснити функціонування сучасної світової економіки. Суттєві їх риси - міжнародна мобільність та міжнародна імобільність. При міжнародній імобільності факторів торгівля стає замінником інвестицій та інших переміщень факторів. В умовах міжнародної мобільності факторів виникають такі форми, як найм іноземних робітників, оренда землі за кордоном, створення там підприємств чи здійснення інших інвестицій. Мобільність факторів виробництва має передумовою розподіл їх між державами на основі подолання відмінностей у звичаях, мовах, відстанях і суверенітетах. Особливо прискорили рух факторів після Другої світової війни багатонаціональні компанії.



Різні фактори виробництва мають різну кількість міжнародної мобільності, що у систематизованому вигляді відображено у табл. 2.11. Низька міжнародна мобільність багатьох основних факторів (землі, клімату, недобутих природних ресурсів) пояснюється тим, що їх просто неможливо перемістити з однієї країни до іншої. До того ж із розвитком технології їх значення як структури, що формує світове господарство, швидко зменшується: транснаціональні корпорації, створюючи свої філії за кордоном, порівняно легко отримують доступ до природних ресурсів, не переміщуючи їх через кордон, а використовуючи дешеву робочу силу для виробництва на місці. Яскравий приклад цьому - багатство цитрусових на ринках України.

Розвинуті фактори, навпаки, мають велику здатність до міжнародної мобільності.

При створенні нових технологій головною метою є вихід з новою продукцією на світовий ринок і придушення конкурентів. Банки, зокрема, завжди вишукують країни для найвигіднішого вкладання своїх коштів. Уряди кожної країни намагаються утримувати розвинуті фактори в національних рамках, що виявляється у формах заборони вивозу найновіших технологій, обмеження виїзду науковців, введення валютного контролю та ін.

Велика міжнародна мобільність є характерною рисою загальних факторів, особливо якщо порівнювати їх зі спеціальними, що пов'язано з їхньою універсальністю. Кваліфікований інженер чи економіст зможе знайти собі використання у різних сферах діяльності (викладання, бізнес, публіцистика, наука). Капітал у грошовій формі може купувати частки в акціонерному капіталі зарубіжних підприємств.

З іншого боку, менша міжнародна мобільність спеціальних факторів пояснюється наявністю заходів державної політики, що перешкоджають їхньому рухові або відсутністю потреби в них за кордоном. Так, розголошення технологічних секретів вважається державним злочином у більшості країн. Японія обмежує найм на роботу у філії іноземних країн кращих випускників своїх університетів. У Німеччині практично всі місця лікарів, викладачів російської мови й економістів зайняті.

Щоб уявити масштаби руху факторів виробництва у сучасній економіці, доцільно звернутися до статистичних даних, які відображають ці процеси. Рух робочої сили спричинив те, що у 1989 році в західноєвропейських індустріальних країнах працювало приблизно 6 млн. працівників-емігрантів. Вони становили майже 40% загальної кількості зайнятих у Люксембурзі, 18% - у Швейцарії і 5-10% у Бельгії, Швеції, Франції та ФРН.

Великий досвід руху робочої сили має Німеччина, яка після Другої світової війни проводила широку еміграційну політику, що зробило її другою після США країною у світі за чисельністю емігрантів. При цьому велика група емігрантів - етнічних німців з Казахстану, Росії, Польщі та інших країн колишнього східного блоку - отримує німецьке громадянство, тому лише у винятках фігурує у статистиці під рубрикою «іноземці». Можна відзначити два основних періоди залучення іноземної робочої сили: між 1955 та

1973 роками і від 1988 року. У 1992 році середня тривалість роботи іноземців на одному й тому ж підприємстві становила 8,1 року. Стаж роботи на одному підприємстві іммігрантів-іспанців - 9,5 року - майже зрівнявся зі стажем роботи німецьких громадян (10 років). Часто іноземці становлять на підприємствах основу виробничих колективів. Залучення їх як робочої сили пов'язане з фазою прискореного економічного розвитку між 1960—1973 роками.

Іммігранти в Німеччині працюють переважно у виробничій галузі, на будівництві, в гірничодобувній промисловості. Вони здебільшого залишились осторонь структурної зміни, що полягала в переході до професій сфери послуг. Порівняння прибутків свідчить про значне зростання доходів молодшого покоління порівняно з попереднім, і якщо «перше покоління» іммігрантів постійне робоче місце у процвітаючій галузі розглядало як чудову життєву кар'єру, то для народженого у ФРН «другого покоління» це вже не є показником. До професій, у яких частка іноземців найменша, належать: державний службовець, працівник сфери страхування, бухгалтер, книготорговець, консультант у податкових справах, вихователь.

Якщо порівняти, чого очікують від майбутнього іноземці та німці, то помітно, що іноземців значно менше турбують питання кар'єри на своїх підприємствах. Для них характерні страх перед можливістю втратити робоче місце та прагнення стати самостійним підприємцем. Під цим кутом зору представники деяких національностей дуже відрізняються між собою: серед італійців і, насамперед, греків порівняно високий відсоток самостійних підприємців (відповідно 9 і 14 відсотків). Серед іспанців та вихідців з колишньої Югославії вищою (близько третини) є частка кваліфікованих працівників. Майже третина громадян цієї національності працює у Німеччині службовцями.

Прямі інвестиції індустріальних країн у 1991 році становили $175,7 млрд., з яких близько $64,5 млрд. імпортували країни, що розвиваються. Закордонні активи ФРН (включаючи фінансові кредити і валютні резерви) оцінювали у середині 1993 року в DM 2065 млрд., з яких приблизно DM 474,9 млрд. припадало на прямі інвестиції за кордоном.

Роль факторів виробництва у сучасній міжнародній економіці змінюється. Висока забезпеченість основними і спеціальними факторами у наш час уже не є основою досягнення конкурентної переваги на товарному ринку. Добру забезпеченість сировиною та володіння загальними технологіями (наприклад, виробництво електроенергії) можуть мати одночасно розвинуті країни і країни, що розвиваються. їхнє значення вбачають переважно як основу розвитку. Адже неможливо підготувати висококваліфікованого програміста, якщо нема просто грамотного випускника школи, який хоче вступити до університету.

Світове лідерство у конкурентній боротьбі забезпечують розвинуті та спеціальні фактори. Росія, наприклад, займає лідерство у виробництві літаків-винищувачів серед іншого ще й тому, що змогла створити відповідну наукову школу і підготувати кадри інженерів та робітників, які здатні працювати на відповідних виробництвах. Такими ж факторами пояснюється і лідерство України у виробництві ракет.

Таким чином, світове господарство можна розглядати як сукупність національних економік країн світу, пов'язаних між/собою мобільними факторами виробництва. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється не тільки і не стільки через міжнародний рух товарів, скільки через